Одеська громада 70-х рр. XIX ст
Одеська громада, утворена в 1876 р. зусиллями педагогів Л.А.Смоленського, М.І.Климовича, М.Боровського і студента університету А.В.Крижанівського, була однією з найстарших в Україні [17, с.4]. В 1879 р. влада завдала громаді важких втрат, заславши до Східного Сибіру деяких найбільш активних членів (Є.I.Борисова, М.В.Ковалевського, В.Г.Мальованого, Я.М.Шульгіна). Але громада зімкнула свої лави, об'єднавшись навколо двох безперечних лідерів: гімназійного викладача історії Л.А.Смоленського й нотаріуса, відомого бібліографа, критика, фольклориста, лексикографа, перекладача М.Ф.Комарова (Комаря).
Риси :. Демократичність ! в громаді не було людей, що залишили тривкий слід в українській культурі; її складали головним чином викладачі середніх навчальних закладів, лікарі, юристи, службовці міської управи. самі керівники громади не були українцями за походженням; так, М.Ф.Комаров був росіянином, а Л.А.Смоленський мав змішане, коріння. " Одеської громади, йменував її "3апорізькою Січчю В 1894 р. до Одеської громади належало близько 25 чоловік, . Надзвичайно ретельно відбувалося прийняття в члени громади: за рекомендацією двох громадівців, після оголошення нової кандидатури не менш як на двох зібраннях, при цілковитій відсутності сумнівів чи заперечень, шляхом таємного і неодмінно одноголосного голосування на третьому засіданні.
Скарбничим, ідеологом, "душею і розумом" громади був Л.A.Смоленський; " М.Ф.Комаров; хранителем сталості організаційних традицій Цікаво, що між лідерами громади існувала істотна різниця в соціально-політичних переконаннях Іншим лідером Одеської громади був М.Ф.Комаров - Це був типовий "український шістдесятник", 3 1897 р. діяльність громадівців-одеситів розгортається в межах 3агальноукраїнської безпартійної демократичної студентських груп та індивідуальних членів, що ставили за мету національне відродження українців.
86. Єлизаветградська громада (кін. 70-х - поч. 80-х рр. XIX ст.)
склалася на початку 80-х років XIX століття. В 1878 році прибув до Єлисаветграда лікар Опанас Іванович Михалевич, а вже наступного року в поліції з'явився донос на нього — нібито Михале вич веде пропаганду серед своїх знайомих та хворих клієнтів. 1879 рік початком існування в Єлизаветграді українського гуртка. Опанас Іванович Михалевич був членом Київської Старої Громади з 1873 року. В 1876 році його вислали на .Волгу. Після того він займав посаду лікаря на Чернігівщині та Полтавщині і тут проявив себе як небезпечний агітатор. Йому було заборонено жити в п'яти північних українських губерніях, і Михалевич перебрався до Єлизаветграда, куди невдовзі з Бобринця переїхав Іван Тобілевич. Біля цих людей у 1880—1881 рр. склався гурток, в який входили ще Омелян Дяченко, член Одеської Громади Федір Волошинов, Євген Чикаленко, Олександр Тарковський, Андрій Грабенко та Іван Линкевич. Гурток приступив до виготовлення перекладів з російської на українську мову творів «...писателей народнической школы, причем работы эти предназначались для простого народа и имели целью «выяснить народу гнет, оказываемый на него правящим классом с целью возбудить его к протесту». Кожен з перекладачів робив свою частину праці вдома, а щотижня на квартирах І. Тобілевича або О. Михалевича. Дуже швидко відійшов від Громади Олександр Тарковський. Літом 1882 року він сформував гурток, який став на позиції «Народної Волі». Одначе стосунки між двома гуртками були якнайкращі, Після того як гурток залишили Чикаленко, Тарковський, Дяченко, Дудін, справа з перекладами не 'переривалась. До гуртка приєднались нові люди: члени Київської — Олександр та Софія Русови та Одеської —Феофан Василевський — громад. У 1883 році після повернення до Єлизаветграда Дяченка, Громада пристала до перекладу праці Іванюкова з політичної економії на українську мову з адаптацією для народного читання, , Маркович надавав своє приміщення, для проведення читань перекладів. Планувалось Громадою видати збірку віршів Т. Шевченка для дітей — «Кобзарик». Для цього О. Русов та Ф. Василевський з женевського видання «Кобзаря» робили добірку віршів. Книжку мали намір виготовити на гектографі, який був у розпорядженні гуртка народоволь.