Умови виникнення внутр..лікарн.інф-ії

1.Нераціональне приймання антибіотиків.

2.Методи діагностики з порушенням цілісности шкірних покривів, розширення спектру и тяжкості оперативних втручань, часте використання лік.засобів, пригничуюче імунну систему.

3.Поширення циркуляції мікроорганізмів в лікарнях.

Зараження людей лікарняними ековарами відбувається в основному екзогенно в результаті медичних втручань і проникнення збудника контактним або аерозольним способом в операційні і перев’язувальні приміщення. Таким же способом вони заносяться в опікові, травматичні рани, відкриті гнійно-запальні рани,тканини, порожнини з порушеною цілісністю слизовой оболонки. Зараження лікарняними тамами також відбувається через пошкоджені шкірні покриви і слиз.оболонки способом ауто інфікування з місць носіїв(ніс,руки,промежина)

МБ діагностика: Основне значення має бактеріологічне дослідження. Для попереднього діагнозу використовують імунофлюоресцентний метод.

 

51. Клінічна мікробіологіявивчає етіологію, особливості патогенезу та імунної відповіді при захворюваннях, викликаних умовно-патогенними бактеріями, розробляє заходи щодо поліпшення лабораторної діагностики, лікування та профілактики. Завданням є: 1)вивчення біологічних властивостей умовно-патогенних м/о; 2)розробці та об’єктивізації новітніх методів лаб.діагностики, лікуванні та попередження поширення захворювань у неінфекційних лікувальних закладах; 3)вивченні різноманітних мікробіологічних та санітарно-гігієнічних аспектів внутрішньо лікарняної інфекційної патології, проблем попередження поширення штамів із множинною лікарською стійкістю, формування дисбактеріозів різноманітних біотопів людини; 4)розробці та впровадженні раціональних методів антибіотикотерапії та імунотерапії захворювань; 5)обґрунтуванні та впровадженні потужної системи мікробіологічного моніторингу у різноманітних лікувально-профілактичних закладах.

52.Екологія м/ояк навчальний напрямок почала формуватись в кінці минулого століття. ЇЇ фундаментом стали роботи С.Н.Виноградського,який відкрив спеціалізовані форми (почвенных)бактерій і доказав їх причасність до деяких процесів трансформації речовин в грунті. Він перший сформулював положення про постійну і непостійну мікрофлору в конкретній екологічній ніші. Отже, мікробіологічна екологія вивчає відношення всередині мікробних угрупувань, а також взаємовідносини мікроорганізмів і макроорганізмів, живучих разом в загальних біотопах.

 

53.Нормальна мікрофлора це комплекс м/о, що заселяють біотопи людини у нормо фізіологічних умовах. Нормальну мікрофлору слід розрізняти як інтегральну, життєво необхідну частину тіла людини, що виконує велику кількість функцій, які забезпечують гомеостатичний стан організму в цілому. Мікрофлора –виконує широкий спектр життєво важливих ф-цій, суттєво впливає на структурно-функціональний стан внутрішніх органів,, імунної системи та процеси регуляції ряду фізіологічних функцій.

Гнотобіологія-наука, що займається вивченням ролі нормальної мікрофлори в різних сферах життєдіяльності мікроорганізма

Склад нормальної мікрофлори кишківника індивідуальний. Він формується з перших днів життя, і варіюється в залежності від віку, характеру харчування, способу життя. У дітей,що знаходяться на природному харчуванні до 10-21 дня у кишечнику відмічають ріст лакто- і біфідобактері. У здорової дитини першого року життя 90-98 % всієї нормальної мікрофлори товстої кишки повинна складати біфідофлора. При переході на штучне вигодовування в товстому кишечнику дитини зявляються еубактерії, кишкові палички, умовно-патогенні бактерії. У дітей ,старших 1 року,коли характер харчування приближається до повсякденного раціону дорослих, склад кишкової мікрофлори приближується до норми дорослого. У людей похилого віку в зв’язку зі зниженням секреторної і рухової активності органів травлення знижується кількість лакто- і біфідобактерій, підвищується кількість кишкової палички, змінюється їх ферментативна активність, іноді з’являється гнилісна мікрофлора.

Дисбіоз характеризується відхиленням в складі мікробіоцинозу, що виходить за межі норми. Порушується захисна функція нормальної мікрофлори. Порушення відбувається при 1)прийомі антибіотиків, гормонів, імунодепресантів, променевой терапії; 2)хірург.операції; 3)довготривала дія несприятливих екологічних факторів; 4)гострі кишкові інфекції,хронічні захворювання шлунку,печінки,кишечнику; 5) нервово-психічний стрес; 6)голодування,авітаміноз

 

54.Засоби,що відновлюють мікрофлору: пребіотики-це харчові інгредієнти, які не перетравлюються ферментами людини і не засвоюються в верхніх відділах ШКТ,стимулюють ріст і життєдіяльність корисної мікрофлори. ісинбіотики. Пробіотики – це апатогенні бактерії, що володіють антагоністичною активнісюпо відношенню патогенних і умовно-патогенних бактерій і забезпечують відновленню нормальної мікрофлори. Симбіотики-фізіологічні функціональні харчові інгредієнти, ща представляють собою комбінацію про- і пребіотиків, в якій вони виконують посилюючу дію на фізіологічні функції та процеси обміну речовин в організмі людини. Класифікація:1) препарати, що мають в собі живі мікроорганізми; 2) препарати, що містят структурні компоненти мікроорганізмів-представників норм.мікрофлори або іх метаболіти; 3)препарати мікробного чи іншого походження, стимлюючі ріст і активність мікроорганізмів-представників норм.мікрофлори; 4)препарати на осанові живих генно-інженерних штамів мікроорганізмів,стимулюючих ріст представників норм.мікрофлори

55.Санітарні мікробіологія вивчає мікрофлору навколишнього середовища з позиції впливу її на здоров’я людини. Санітарно-мікробіологічні дослідження дозволяють епідеміологам і гігієністам оцінити небезпеку води, грунту, повітря, предметів повсякденного застосування як вирогідних факторів передачі збудників кишкових, респіраторних, раньових та ін..інфекцій. Правила взяття проб для дослідження, методи аналізу, також припустимі рівні мікробіологічного забруднення об’єктів суворо регламентуються нормативними актами-стандартами, санітарними правилами і нормами.

 

56. Санітарно-показові мікроорганізми, вимоги до них, їх значення для характеристики об'єктів навколишнього середовища.

 

Сангтарно-показовими мікроорганізмами (СПМ) називають мікроби, які є представниками нор-

мальної мікрофлори тіла людини і служать показниками санітарного неблагополучча обекта, та його забруднення виділеннями людини.

При виборі саніторно показового мікроорг. приймають до уваги індикаторну кількисть того чи іншого мікроорганізму по відношенню до відповідних патогенних бактерй та вірусів ступеню розробки методів їх визначення. При цьому необ­хідно враховувати критерії сан.- показових мікроорганізмів.

Критерії санітарно-показовикх мікрооргаюшк :

1) вони повинні постійно перебувати в організмі-мі людини і тварин і постійно виділяються в зовнішнє середовище;

2) не повинні розмножуватися у зовнішньому л середовищі; - •

3) стійкість і час виживання повинні перевищувати такі у патогенних міфооргангзмах;

4) у зовнішньому середовищі не повинно бути схожих мікроорганізмів;

5) вони не повинні змінюватися у зовнішньому середовищі;*.

6) повинні легко ідентифікуватисії та дифереи- . ціюватися.

 

 

57. Принципи санітарно-мікробіологічних досліджень об'єктів навколишнього середовища, їх оцінка. Санітарно-бактеріологічний контроль за якістю питної води. Вимоги Державного стандарту до питної води.

 

Основні принципи сан.-мікробіол досліджень об'єктів навколишнього середовища такі: 1. Відсутність збудників бактеріальної та ві­русної етіології у певних об'ємах (води, повітря) і масі (Фунту, харчових продуктів), 2. Обґрунтуван­ня мікробіологічних показників та їх допустимих рівнів, при яких об'єкти навколишнього середови­ща вважаються безпечними в епідемічному відно­шенні, 3. Використання в якості регламентуючих показників індикаторних (санітарно-показових) мікроорганізмів,

індикаторний принцип - провід­нй при оцінці як бактеріального, так і вірусного забруднення. Необхідність використання індика­торних санїгарно-показових мікроорганізмів зумов­лена труднощами, при визначенні патогенних мікроорганізмів: їх нерівномірним розповсюдженням, трудоємкістю та недостатньою ефективністю існуючих методів для визначення

. кількості всіх можливих збудників захворювань бактеріальної та вірусної природи.

Основна мета санітарно-мікробіологічного дослі­дження води - забезпечення населення добро­якісною водою, для чого проводять оцінку води з точки зору інфекційної безпеки для здоров'я лю­дини. Епідемічну безпеку води оцінюють шляхом непрямої індикації можливої присутності збудни­ка. Відповідно до чинних нормативних документів, контролю підлягають: вода питна (централізовано­го і місцевого водопостачання, тобто з водопрово­ду, криниць, джерел І свердловин); вода плаваль­них басейнів, вода відкритих водоймищ (із річок, водосховищ); стічні води; вода для виготовлення ліків.

Питну воду одержують із поверхневих чи ґрун­тових вод. Вода водоймищ містить розчинені гази, мінеральні та органічні сполуки і завис (сестон). До складу сестону можуть входити мертві частки рослиного чи твариного походження (абіосестон) і живі організми (біосестон).

 

59/58 Мікрофлора води. Фактори самоочищення води. Виживання патогенних мікроорганізмів у воді. Роль води у передачі інфекційних захворювань

Основними процесами мі­кробного очищення водоймищ є гниття і бродіння. Гниття - розпад азотовмісних органічних сполук під впливом мікробів. Гниття зумовлюють: бацили (в. myco/des, 8. mesentericus, в. subtilis), ентеро-бактеріі (Proteus, Escherichia, Klebsiella та ін.), кло-стридіі (С. botulinum, С. sporogenes та ін.). Кінцеві продукти розпаду білків: скатол, індол, жирні кис­лоти, аміак, сірководень. Бродіння - розпад орга­нічних речовин, що не містять азоту, під впливом мікробів. У процесах очищення водоймищ від мі­кроорганізмів беруть участь представники різних фізіологічних груп, бактеріофаги, бактерії-хижаки (Bdellovibno bacteriov ■ ■s), найпростіші, черви. Основне джерело забднення водоймищ мікро­бами - стічні води. Зі стічними водами у водо­ймища потрапляють мешканці кишечнику людини і тварин - представники нормальної, умовно-па­тогенної флори і патогени (збудники кишкових ін­фекцій, ієрсиніозів, лептоспірозів, віруси гепатиту А і Е, поліомієліту тощо). За ступенем мікробного забруднення розрізняють чотири категорії вод -сапробні (грецьк. sapros - гнилий) зони водойми­ща: полісапробна, мезосапробна, олігосапробна і катаробна.

1. Полісапробна зона (від грец. polys - бага­то) - вода, найбільше забруднена органіч­ними сполуками, в ній мало кисню. Кількість бактерій в 1 мл води - від 1 млн і більше. Серед них багато анаеробних бактерій, ак­тиноміцетів, грибів. Під впливом цих бакте­рій складні органічні сполуки розкладаються до простих речовин з утворенням аміаку, сірководню, вуглекислоти, індолу, скатолу, метану.

2. Мезосапробна зона (альфа- і бета-) - зона помірного забруднення, характеризується тим, що мінералізуються органічні речовини з окисленням і нітрифікацією. В 1 мл води до сотні тисяч мікробів. Якісний склад різ­номанітний. В основному це нітрифікуючі бактерії - грамнегативні палички, коки, які є облігатними аеробами.

3. Олігосапробна зона (від грец. o//gos - ма­лий, невеликий) - зона чистої води; характе­ризується тим, що процеси самоочищення закінчуються. Кількість мікробів в 1 мл - від 10 до 1000. Вода має високий ступінь чисто­ти, кишкова паличка відсутня.

4. Катаробна зона - зона дуже чистої аоди, яка буває у водоймищах в осіньо-зимовому пе­ріоді, далеко від населених пунктів і берегів.

Найбільшу кількість патогенних мікроорганізмів, які потрапляють у водоймища, визначають у полі-сапробній зоні і практично не знаходять в олігоса-пробній і катаробній зонах. Незважаючи на те, що патогенні бактерії не пристосовані до тривалого іс­нування у воді, багато з них достатньо довго збе­рігаються в ній.

58/59. Вода як середовище проживання і зберігання мікроорганізмів. Автохтонна і алохтонна мікрофлора відкритих водоймищ. Сапробність. Мікроорганізми -показники процесу самоочищення води.

 

Всю мікрофлору водоймищ із екологічних пози­цій можна поділити на дві групи: аутохтонна (вод­на, власна мікрофлора екосистеми) І алохтонна, яка іззовні потрапляв при забрудненні із різних джерел. Кількість бактерій становить від десятків і сотень до десятків мільйонів мікробів в 1 см залежно від типу водоймища,, метрологічних умов і пори року. Особливо багато м/0 у морській воді і мулі прісних водоймищ ь ^(від100 до 3 млрд. в 1 см'). Не глибині до 1000 м зу­стрічаються лише поодинокі м/о. Крім того, у підземних водах, океанах зустрічаються "ультрамікроби* (розмір біля 0,3 мкм), що пере­бувають в анабіотичному стан. При достатньому вмісті поживних речовин вони швидко відновлюються до розмірів нормальних бактерій. Скями мікрофлори води відкритих водоймив різноманітний, виділено і визначено сотні видів м/о але й це не відображає всього їх різноманіття. Сучасні м/б методи діагностики підтверджують присутіст у морях 1 озерах великої кількості форм бактерій, що не культивуються. Звичайними методами визначють пігментні, флуоресцентні, протеолітичну спо-роугворюючі бактерії .Різноманітні анаеробні мі­кроорганізми, присутні у воді та водоймищах беруть участь у кругообігу біогенних процесів амоніфікаціі і бродінню

 

 

60. Екологія мікроорганізмів. Мікрофлора навколишнього середовища: повітря, води, ґрунту. Методи дослідження

ЕКОЛОГІЯ МІКРООРГАНІЗМІВ

Живий мікросвіт людини і нашого довкілля зазнав великих змін. Продов­жується інтенсивна мікробна корозія землі, колонізація різних об'єктів зовнішнь­ого середовища й харчових продуктів зміненими бактеріями, грибами, вірусами. З року в рік зростають носійство патогенних бактерій серед медичного персоналу та різноманітні дисбактеріози відносно здорових і хворих людей. Все частіше виникають шпитальні інфекції, спричинені патогенними й умовно-патогенними мікроорганізмами. Все це вимагає розробки нових і вдосконалення існуючих ме­тодів лабораторного дослідження мікрофлори води, повітря, грунту, інших об'єктів оточуючого середовища, харчових продуктів. Важливого значення набуває визна­чення дисбактеріозів людини, носійства золотистих стафілококів, менінгококів, збудників дифтерії, холери, черевного тифу, дизентерії. Лікар будь-якого профілю повинен знати, як правильно взяти досліджуваний матеріал, доставити його до профільної лабораторії, провести мікробіологічне дослідження, правильно оці­нювати його результати

Санитарное состояние объектов окружающей среды регламенти­руется по различным физико-химическим и санитарно-микро-биологическим показателям.

Загрязненность воды микробами контролируют по 4 основ­ным показателям: 1) микробному числу воды; 2) коли-титру и коли-индексу; 3) по обнаружению патогенных бактерий кишечной группы; 4) количеству термофилов в почве.

Микробное число (количество микроорганизмов в 1 мл иссле­дуемой воды) определяют количественным высевом разведенной в 10, 100 и 1000 раз воды в чашки Петри с мясопептонным агаром с последующим подсчетом числа выросших колонии.

Для определения коли-титра используют такие показатели: наличие как обычной фекальной кишечной палочки, так и БГКП. Данных бактерий выявляют методом бродильной пробы. Сущ­ность метода заключается в посеве уменьшающихся объемов исследуемой воды в среды накопления (например, глюкозо-пептонная среда с индикатором pH и газообразования), после­дующим культивированием и высеве помутневших (забродив­ших) проб на среду Эндо. Кишечную палочку определяют по росту колоний красного цвета (лактозоположительные), состо­ящих из грамотрицательных палочек, которые не продуцируют оксидазу. Затем по расчетным таблицам определяют коли-титр и коли-индекс.

Коли-индекс можно определить, профильтровав исследуемую воду через мембранный фильтр и поместив последний на среду Эндо. Из осевших на фильтре кишечных палочек вырастают колонии красного цвета, состоящие из грамотрицательных па­лочек. При коли-индексе питьевой воды более 10 БГКП (10 бактерии на 1 л воды) дают немедленный ответ о факте фекального загрязнения воды.

Санитарно-микробиологическую оценку почвы проводят пу­тем определения ее фекального загрязнения по коли-титру, титру энтерококка и перфрингенс-титру. Одновременно определяют и микробное число почвы. Обычно фекальное загрязнение сопро­вождается увеличением в почве количества БГКП и спорообра-зующих анаэробов группы Clostridium perfringens. В результате самоочищения почвы бактерии группы кишечной палочки (БГКП) исчезают, но еще в течение определенного времени в ней на­ходят Clostridium perfringens. Следовательно, присутствие в почве определенного количества Clostridium perfringens и отсутствие БГКП свидетельствуют о старом фекальном загрязнении.

61. Санітарно-показові мікроорганізми, які використовують при оцінці якості води

Основним джерелом збудників заразних хвороб є люди й теплокровні твари­ни, які виділяють їх в оточуюче середовище фекальним або повітряно-краплин­ним шляхом разом з численними представниками нормальної мікрофлори кишеч­ника й верхніх дихальних шляхів. Тому санітарно-показові мікроорганізми для різних об'єктів довкілля відібрані саме з представників нормальної мікрофлори. Для води такими санітарно-показовими мікроорганізмами в усіх лабораторіях світу прийняті бактерії групи кишкової палички (БГКП).

До категорії БГКП належать бактерії родини Enterobacterіасеае, що об'єднує роди Citrobacter, Enterobacter, Klebsiella. Це грамнегативні, безспорові, оксидазо-негативні палички, які ферментують глюкозу і лактозу до кислоти й газу при 37 °С. Вони виділяються в зовнішнє середовище з випорожненнями людей і теплокров­них тварин і є кількісним показником ступеня фекального забруднення води. Тому чим більше її фекальне забруднення, тим вища ймовірність контамінації води відпо­відними патогенними мікроорганізмами.

Серед БГКП окремо виділяють групу коліформних бактерій, а в ній - фе­кальні кишкові палички (ФКП), які розкладають лактозу при 44,5 °С. До Е. coli відносять бактерії, що не ростуть на цитратному агарі. Саме вони є показником свіжого фекального забруднення. Для його визначення можна використати S. fae-calis, який порівняно швидко гине в оточуючому середовищі.

При повноцінному санітарно-мікробіологічному дослідженні води визнача­ють ЗМЧ, БГКП, Е. coli, ентерококи, стафілококи, патогенні мікроорганізми (хо­лерні вібріони, сальмонели, шигели, лептоспіри, ентеровіруси та ін.).

62. Методи санітарно-бактеріологічного дослідження води та їх оцінка.

Методи санітарно-мікробіологічного досліджен­ня води використовують для визначення загальної кількості мікроорганізмів в 1 мл води і виявлення патогенних мікроорганізмів (сальмонел, холерних вібріонів, лептоспір, шигел і ентеровірусів). Крім того, оскільки пряме виділення патогенних бакте­рій з води потребує спеціальних досліджень, іс­нують непрямі методи, які дають якісну і кількісну оцінку ступеня фекального забруднення води. Для цього використовують два непрямі санітарно-мі­кробіологічні показники - загальне мікробне число і вміст санітарно-показових мікроорганізмів. За­гальне мікробне число - це кількість колоній, які виростають при посіві 1мл води на 1,5 % м'ясо-пептонному агарі після 24 год. вирощування при температурі 37 *С. Питна вода безпечна в епідеміч­ному плані, якщо мікробне число не перевищує 100 в 1 мл. Цей показник було прийнято у стандартах багатьох країн, у тому числі й в Україні. Важливим є виявлення у воді бактерій групи кишкової палич­ки (БГКП), які містяться у випорожненнях людини і тварин. Кількісно наявність БГКП характеризується двома показниками: індексом БГКП і титром БГКП. Індекс БГКП (колі-індекс) - це кількість бактерій групи кишкових паличок в 1 літрі води. Титр БГКП (колі-титр) - це найменша кількість досліджуваної води (в мілілітрах), у якій виявляють одну БГКП. Питна вода повинна мати колі-індекс, не вищий за 3, що відображено в державному стандарті -ДСанПін "Вода питна..."(2010 p.).

Фекальні коліформні палички швидко гинуть у зовнішньому середовищі, тому їх виявлення свід­чить про свіже фекальне забруднення води. Вони зброджують лактозу при t'= 43-44,5 'С через 24 години, не здатні утилізувати цитрат. Додатковими критеріями санітарного стану води є титр ентеро­коків (рекомендовано в тих випадках, коли дослі­дження на кишкову паличку дає нечіткі результати), титр Clostridium periringens, титр бактеріофагів.

Морська вода в системах басейнів повинна від­повідати вимогам, які висуваються до прибережних вод морів у містах водокористування населення, і в ній не повинно бути більше 10а КУО коліформних бактерій в 1 л. Лабораторний контроль за якістю води у ванні басейну включає дослідження з ви­значення основних мікробіологічних показників: БГКП, термотолерантні коліформні бактерії, колі-фаги, золотистий стафілокок. Нормативи для води плавальних басейнів: основні - загальні коліформ­ні бактерії в 100 мл - 5 1; термотолерантні колі­формні бактерії, колі-фаги, золотистий стафілокок відсутні в 100 мл і додаткові показники - збудни­ки кишкових інфекцій, синьогнійна паличка в 100 мл, цисти лямблій у 50 л води - відсутні (СанПіН 2.1.2.1188-03). Визначення у пробах води збудни­ків кишкових інфекцій, паразитарних захворювань або синьогнійної палички є підставою для заміни води у басейні. При появі випадків пневмоній, го­стрих респіраторних захворювань серед відвідува­чів басейну проводять дослідження на наявність легіонел [Legionella pneumophila).

Санітарно-мікробіологічне дослідження стічних вод, їх осадів проводять для оцінки ефективності їх очистки і знезаражування перед спуском у водо­ймища і на поля зрошення. Відповідно до директив

Мікробіологічний контроль води здійснюють при запобіжному і поточному санітартому нагляді.

Запобіжний нагіш проводять:

1) при вирішенні питань водопостачання і локалізаціі населених територій:

2) при санітарній оцінці басейна, місць колективного відпочинку.

Поточний контро» здійснюють:

1) при оцінці якості питного водопостачання населених місць;

2) при оцінці санітарного стану поверкиевв вод для встановлення ступеня впливу біологічної контамінації на процеси самоочицгння;

3) при кнтролі над знешкодженням стінних вод»

4) за епідемічними показаннями для зясуваииа можливого шляху передачі інфекційних за­хворювань (проводять виявлення санітарно-показових і патогенних мікрооргамзмв

 

 

63. Мікрофлора грунту. Роль грунту у передачі інфекційних захворювань. Фактори, які впливають на виживаність патогенних мікроорганізмів у ґрунті.

 

Роль ґрунту як фактора предачі збудники захво­рювань не така основна, як це вважалося бо в ґрунті патогенні мікроби стикаються рядом несприятливих для їх розвитку умов:

1) недостатня кількість поживних речовин

2) антагонізм сапрофіте, найпростіших {в грамі ґрунту іх від 500 до 5000) та інших мі-кробіа;

3) висихання;

4) дія сонячного світла;

5)дія фагів тощо.

У грунті зустрічається три групи мікроорганізмів: Перша група мікробів об'єднує постійних меш­канців ґрунту, які здатні в ньому зберігатися про­тягом необмеженого часу (паличка ботулізму, збудники глибоких мікозів, актиноміцети, багато фітопатогенних мікробів (бактерій, грибів).

Друга група - це патогенні мікроби, які пред­ставлені споровими бактеріями; характеризуються тим, що ґрунт для них не першоджерело, а тільки вторинний резервуар, у якому збудники інфекцій зберігаються на протязі тривалого часу. Спори си­бірки зберігаються в ґрунті скотомогильників і полів десятиріччями. У ґрунтах, в які потрапляє фекаль­не забруднення, постійно знаходяться збудники правця й анаеробної р ін<шої інфекції.

Третя група - це і-і.иіенні мікроби, які потра­пляють у ґрунт із випорожненнями людини і тва­рин, але зберігаються від кількох годин до кількох місяців (сальмонели, шигели, вібріони, бруцели, францісели, мікобактерії, лептоспіри, ентеровіру-си та інші) Всі ціпатогенні мікроби не утворюють спор і тому швидко гинуть під дією різних фізичних та біологічних факторів.

Наявність патогенних мікробів у ґрунті являє со­бою потенційну епідемічну загрозу.

 

64. Санітарно-показові мікроорганізми, які використовують при оцінці забруднення грунту. Методи санітарно-мікробіологічного дослідження ґрунту.

 

Для проведення поточного санітарного нагляду необхідно здіснювати санітарно-мікробіологічний контроль ґрунту Для санітарно-мікробюлопчного контролю може бути використаний скорочений чи повний аналіз.

При скороченому аналізі ґрунту визначають за­гальне число сапрофітних бактерій, титр БГКП (колі-титр), титр анаеробів (перфрінгенс-титр), титр термофільних бактерій.

При повному аналізі визначають загальне число ґрунтових мікроорганізмів, титри амоніфікаторів, нітрифікаторів, протея, сапрофітних аеробів, тер­мофілів, ентерококів та інших груп бактерій. До­датково сюди входить визначення кількості і про­центного відношення спор до загальної кількості мікроорганізмів, кількості актиноміцетів, грибів.

Оцінку санітарного стану ґрунту проводять з урахуванням наступних показників: підраховують

загальну кількість сапрофітних мікроорганізмів, ви­значають присутність санггарно-показових мікро­організмів (БГКП, фекальні ентерококи, Clostridium perfringens, термофільні мікроорганізми, Proteus). При необхідності вивчають склад нітрифікуючих та амоніфікуючих бактерій, азотфіксаторів, актиномі­цетів, грибів, целюлозолітичних мікроорганізмів, спорових бвктерій та ін. Також, досліджують токсич­ність ґрунтів для мікроорганізмів. За епідемічними показаннями виявляють збудників кишкових інфек­цій, патогенні ентеробактерії, ентеровіруси. Якщо пряме визначення ентеробактерій та ентеровірусів у ґрунті неможливе, то проводять орієнтовну оцінку за СПМ. Так, ґрунт вважається чистим при відсутності патогенів та індексі СПМ до 10 клітин на 1 г ґрунту. Індекс БГКП та ентерококів сягає 10 і більше клітин на 1 г ґрунту при забрудненні його сальмонелами. На забруднення ґрунту вказує також концентрація колі-фага в 10 і більше БУС на 1 г.

Важливим критерієм санітарного стану ґрунту та його здатності до самоочищення є перфрінгенс-титр (мінімальна кількість ґрунту, у якому ще визна­чаються Clostridium perfringens). При фекальному забрудненні ґрунту вже через 4-5 місяців ешерихії зникають, а клостридії виявляють у титрі 0,01 г.

На свіже фекальне забруднення вказують: вияв­лення ентерококів, велика кількість БГКП при відсут­ності нітрифікуючих бактерій і термофілів, відносно високий вміст вегетативних форм клостридій. Ви­значення термофільних бактерій допомагає оціни­ти забруднення ґрунту гноєм, компостом або стіч­ними водами і стадію розкладання їх органічного субстрату. Поява нітрифікуючих бактерій вказує на розвиток процесів самоочищення. Для повнішої оцінки процесу самоочищення визначають групи мікроорганізмів, які швидко руйнують органічний субстрат: бацили, актиноміцети, гриби. Виходячи із санітарно-мікробіолопчних показників, розроблена схема санітарної оцінки ґрунту (табл. 28.2). Низькі титри БГКП свідчать, що самоочищення закінчене, ґрунт вільний від патогенних ентеробактерій та ор­ганічних забруднень. Отримані дані порівнюють із гельмінтологічними та хімічними показниками.

65. Мікрофлора повітря, її характеристика. Роль повітря у передачі інфекційних захворювань.

 

міклофлора повітря формуеться за рахунок м/о грунту , рослин і води.У закритих примішеннях повітря в пилій фазі аерозолю(діаметр часток 10 мкм-1мм). Максимальна кількість м/о в атмосферному повітрі можна знайти у червні - серпні, а мінімальну - в грудні - січні. Присутність санітарно-показових мікроорганізмів в атмосферному повітрі - досить рідкісне явище. Лише іноді в місцях масового скупчення людей із атмосферного повітря можна виділити стафілококи і стрептококи.

У повітря можуть потрапити з дихальних шляхів хворої людини збудники кору, скарлатини, вітря­ної віспи, натуральної віспи, грипу, епідемічного паротиту, кашлюку, цереброспінального менінгіту, туберкульозу та ін. Але безпосередньо визначити їх у повітрі дуже складно. Про пряму епідеміоло­гічну небезпеку роблять висновок за кількістю ге­молітичних стрептококів і стафілококів у повітрі. При оцінці санітарного стану закритих приміщень, залежно від задач дослідження, визначають: за­гальне мікробне число, санітарно-показові мікро­організми (стафілококи, альфа- і бета-гемолітичні стрептококи, які є показниками контамінації повіт­ря мікрофлорою носоглотки людини).

 

66. Мікробне число і санітарно-показові мікроорганізми повітря закритих приміщень, методи визначення, їх оцінка.

 

Нормативи бактеріального забруднення і вмісту санітарно-по­казових мікроорганізмів у повітрі закритих при­міщень ще до кінця не розроблені. Вони повинні бути обґрунтовані з урахуванням типу, призначен­ня приміщення і класу чистоти. Особливо важливо проводити санітарно-мікробіологічні дослідження повітря в хірургічних і дитячих відділенях лікарень, операційних, пологових будинках - там, де різні мікроорганізми (патогенні, умовно-патогенні та деякі сапрофіти) можуть викликати внутрішньолікарня-ні інфекції або тяжкі ускладнення після операцій, пологів у людей з низькою опірністю організму. У повітрі лікарняних приміщень, крім звичайних показників, визначають присутність патогенних стафілококів, а також синьогнійної палички та ін­ших грамнегативних умовно-патогенних бактерій, залежно від класу чистоти приміщення:

• особливо чисті (А) - операційні зали для по­логів, асептичні бокси;

• чисті (Б) - процедурні, палати і зали реаніма­ції, дитячі палати, асистентські і фасувальні аптек, приміщення бактеріологічних і клініч­них лабораторій;

• умовно чисті (В) - палати хірургічних відді­лень, коридори, які ведуть до операційних, пологових залів, бокси і палати інфекційних відділень, ординаторські тощо;

• брудні (Г) - коридори і приміщення адміні­стративних будівель, санітарні кімнати, туа­лети, кімнати для брудної білизни та ін.

Деякі санітарно-бактеріологічні показники при дослідженні повітря лікарняних закладів наведені утабл. 28.1.

Для повітря приміщень, які відносять до бруд­них (клас Г), санітарно-мікробіологічні показники не нормуються.

 

 

 

Назва приміщення, клас чистоти Час відбору проб Загальна кількість мікро­організмів в 1 м3 повітря, КУО/м3 Кількість колоній Staphylococcus aureus в 1м3 повітря, КУО/м3 Кількість плісеневих і дріжджоподібних грибів в 1дм3 повітря
Операційний блок(клас А) до роботи £100
під час роботи £200
Процедурні, реанімаційне відділення {клас Б) до роботи <500
під час роботи А £750
Палати хірургічних відділень (клас В) до робота £750
під час роботи £ 1000 £2

Санітарно-мікробіологічне дослідження повітря включає 4 етапи:

1) відбір проб повітря;

2) обробку, транспортування, концентрацію мі­кроорганізмів;

3) виділення мікробів;

4) ідентифікацію виділених бактерій і вірусів.

Останні два етапи виконуються за допомогою звичайних санітарно-бактеріологічних і вірусоло­гічних методів дослідження. Проби повітря для дослідження необхідно відбирати на рівні дихання людини, яка сидить чи стоїть.

Усі методи відбору повітря можна поділити на седиментаційні і аспіраційні. Седиментаційний -метод Коха - полягає у здатності мікроорганізмів завдяки силі тяжіння і під дією руху повітря (разом з частками пилу і краплями аерозолю) осідати на поверхню поживного середовиша у відкритій чашці Петрі. Аспіраційні методи ґрунтуються на примусо­вому осадженні мікроорганізмів із повітря на поверхню твердого середовища .

Основні показники санітарного стану повітря

1. Загат» мікробне число» -кількість одиниць м/о що утворюють (КУО), в 1 м3 в повітрі

2. Присутність золотистого стафілокока- повітря засівать на жовгеово-солевий агав, де виростають характерні вмоиколоніі грам позитивиих коків, що мають фермент

1 Присутність грибів (дрожеподібних) – це кількість гриби що виростають на середовищ Сабуро за 96 годин інкубації при температурі 22-28 С

4. За епідеміологічними вимогами ви­значають патогенні мкрорганізми (стьмонели, микобактеріі , віруси).