професійної діяльності. Галузева специфіка змісту підготовки менеджерів у ЛНТУ

Професія “Менеджер”: зміст, характер роботи та сфера майбутньої

Сучасні темпи розвитку економіки диктують щоразу нові вимоги до підготовки управлінських кадрів. Враховуючи сучасні вимоги до професійної компетентності менеджерів, найважливішим в їх підготовці є забезпечення належного рівня економічної компетентності, застосування у навчальному процесі різних форм інтерактивного навчання, проведення виробничої практики з урахуванням функціональної діяльності фахівця, особливостей його праці. Поява нових функцій у менеджера є стимулом до переосмислення теорії менеджменту.

Менеджер - це людина, яка професійно здійснює управлінські функції.Поняття “менеджер” у сучасному розумінні - це керівник або фахівець,

який займає постійну посаду та має повноваження в області прийняття

рішень з конкретних видів діяльності підприємства, що функціонує у

ринкових умовах.

У даний час використовується широке трактування терміну “менеджер” - і

як керівника, і як працівника апарату управління, що займає постійну

посаду і має повноваження в області прийняття рішень по конкретних видах

діяльності організації. Термін “менеджер” вживається стосовно: до

організатора конкретних видів робіт у рамках окремих підрозділів або

програмно-цільових груп; до керівника організації у цілому або його

підрозділів (відділень, відділів); до керівника стосовно підлеглих; до

адміністратора будь-якого рівня.

Визначають 3 категорії менеджерів:

- менеджери нижчого рівня управління (технічний рівень) -керівники, які

займаються щоденними операціями та діями, що необхідні для забезпечення

ефективної роботи підприємства;

Менеджери низового рівня складають саму численну управлінську групу в

організації. Вони відповідають за виконання виробничих завдань і

використання ресурсів. їхня робота пов’язана з рішенням переважно

тактичних і оперативних проблем. Вона характеризується розмаїтістю дій,

що виконуються, частими переходами від однієї задачі до іншої, коротким

тимчасовим періодом реалізації прийнятих рішень, постійним спілкуванням

з безпосередніми виконавцями (працівниками).

- менеджери середнього рівня управління (управлінський рівень): зайняті

управлінням і координацією у межах організації. Вони узгоджують

різноманітні форми діяльності та зусилля різних підрозділів організації;

Менеджери середнього рівня координують і контролюють роботу керівників низового рівня. У їхніх діях переважає рішення тактичних задач, що не виключає їхньої участі у розробці стратегічних проблем. Значну питому вагу в робочому часі цих менеджерів займає спілкування з менеджерами середнього (горизонтальна координація робіт) і низового рівня (вертикаль ієрархії управління).

- менеджери вищого рівня управління (інституціональний рівень): зайняті, в

основному, розробкою довгострокових перспективних планів, встановленням

цілей, адаптацією організації до різного роду змін, управлінням

відносинами між організацією та зовнішнім середовищем.

Всі підприємства можна поділити на чотири умовні типи: «технологічні», «кон'юнктурні», «маркетингові» та «підприємства технологічної атаки».

Підприємства «технологічного» типу функціонують на основі базових технологічних процесів, заміна яких веде до зміни профілю підприємства і по суті до організації нового підприємства. До технологічного типу відносять підприємства металургійного профілю, більшість підприємств хімічної промисловості та ін.

Для підприємств «кон'юнктурного» типу характерні реактивна взаємодія з ринком, відсутність стабільної технології і виробництва продукції, що не потребує тривалого освоєння. До таких належать підприємства торгівлі, посередницькі організації, деякі машинобудівні складальні фірми.

Підприємства «маркетингового» типу орієнтуються на поточні потреби ринку, водночас намагаються заздалегідь підготувати технологію до майбутніх потреб ринку, вони активно впливають на майбутній ринковий попит.

Підприємства «технологічної атаки» спроможні не лише еволюційно змінити технологію виробництва внаслідок впливу науково-технічного прогресу, а й самостійно або раніше за інших здійснити стрибкоподібні зміни технології.

Наведена класифікація не є досконалою: одному підприємству можуть бути притаманні характерні риси кількох типів.

Діяльність менеджера за технологією проходження кожного етапу управління умовно можна поділити на три основні забезпечуючі цикли: інформаційний цикл — пошук, збір, передача, опрацювання, збереження науково-технічної, економічної, облікової та іншої інформації; логіко-розумовий цикл — розроблення і прийняття управлінських рішень: дослідження, розроблення, розрахунки, прогнози, прийняття рішень; організаційний цикл — організаційний вплив на об'єкт управління для реалізації рішень: добір і розстановка кадрів, доведення завдань до виконавців, диспетчеризація, координація, контроль, виконання та ін. Результативність управління організацією залежить від того, наскільки добре виконуються етапи циклу управління. Управлінська діяльність, спрямована на досягнення визначеного кінцевого результату, накладає на менеджера більше обов'язків, ніж передбачено циклом управління.
Більш глибокому уявленню про можливі дії керівника, зміст його роботи буде сприяти ознайомлення із загальною моделлю управління.

Основні з, які необхідно враховувати в процесі стратегічного управління них:
1. Науковість у сполученні з елементами мистецтва. Менеджер у своїй діяльності використовує дані і висновки безлічі наук, але в той же час повинен постійно імпровізувати, шукати індивідуальні підходи до ситуації. Реалізація цього завдання передбачає крім знань володіння мистецтвомм ведення конкурентної боротьби, вміння знайти вихід із скрутної ситуації, зосередитися на ключових проблемах, виділити головні достоїнства своєї організації.
2. Цілеспрямованість стратегічного управління. Стратегічний аналіз і формування стратегії повинні підкорятися принципом цілеспрямованості, тобто бути завжди орієнтовані на виконання глобальної мети організації.
У протилежність вільної імпровізації та інтуїції стратегічне управління покликане забезпечити усвідомлене, спрямований розвиток організації та націленість управлінського процесу на рішення конкретних проблем.
3. Гнучкість стратегічного управління. Передбачає можливість внесення корективів в раніше прийняті рішення або їх перегляду в будь-який момент часу відповідно до обставин, що змінюються. Реалізація даного принципу передбачає оцінку відповідності поточної стратегії вимогам зовнішнього середовища і можливостям підприємства, уточнення прийнятої політики і планів у разі непередбаченого розвитку подій і посилення конкурентної боротьби.
4. Єдність стратегічних планів і програм. Для досягнення успіху стратегічні рішення різних рівнів повинні бути узгоджені і тісно пов'язані між собою. Єдність стратегічних планів комерційних організацій досягається за допомогою консолідації стратегій структурних підрозділів, взаємного узгодження стратегічних планів функціональних відділів, ув'язки покупців усіх розроблених програм.
5. Створення необхідних умов для реалізації стратегії. Стратегічний план не забезпечує його обов'язкового успішного виконання. Процес стратегічного управління повинен включати створення організаційних умов для здійснення стратегічних планів і програм.

У промислове розвинених країнах застосовують певні механізми корпоративного управління:

— методи внутрішнього контролю — прямий контроль з боку акціонерів на основі використання права голосу на зборах акціонерів; представництво в радах директорів;

— методи зовнішнього контролю — правові норми, що визначають функції й відповідальність директорів корпорації; механізм ворожих поглинань, банкрутства компаній, що працюють неефективно.

Управління людськими ресурсами (УЛР)– це діяльність, спрямована на формування людських ресурсів організації і їх координацію. Основна функція відділу УЛР — забезпечити підтримку лінійним менеджерам у всіх справах, пов'язаних із людськими ресурсами. Таким чином, більшість відділів УЛР виконує традиційну роль набору кадрів і діє переважно як консультаційний орган у якості консультативного органу. Крім консультацій, що надаються лінійним менеджерам, відділи УЛР звичайно організують і координують процеси наймання і навчання, реалізують програми з розвитку персоналу, діють як ланцюжок між менеджерами, працівниками й урядом і, нарешті, координують програми безпеки.

Кваліфікаційна характеристика фінансового менеджера висуває до нього вимоги у сфері його теоретичної підготовки і практичних навичок роботи. Вона складається з двох розділів "повинен знати" і "повинен уміти".

Повинен знати:

- теорію менеджменту;

- теорію фінансів, кредиту і грошового обігу;

- теорію фінансового менеджменту;

- бухгалтерський облік;

- економічну статистику, чинну статистичну звітність;

- види цінних паперів і порядок їх обігу;

- основи здійснення операцій на міжнародному фінансовому ринку;

- основи економіки господарського суб'єкта;

- методологію й методику економічного аналізу;

- діловодство й кореспонденцію.

Повинен уміти:

- читати бухгалтерський баланс;

- розбиратися у фінансовій інформації, у тому числі закордонній;

-аналізувати результати виробничо-торговельної і особливо фінансової діяльності суб'єкта господарювання;

-аналізувати і оцінювати економічну ефективність заходів з укладання капіталу;

- прогнозувати результати вкладання капіталу, оцінювати їх і ухвалювати остаточні рішення;

- розробляти програми використання фінансових ресурсів;

- складати фінансовий план;

- готувати документи з фінансових питань для подання їх до банку, податкової служби та інших органів управління;

- вести листування з фінансових питань з органами управління та суб'єктами господарювання;

Саме останні два механізми і забезпечують перерозподіл прав власності в разі неефективного контролю з боку акціонерів. Зовнішній механізм контролю за діяльністю корпорації також забезпечують фінансові ринки.

Кваліфікація “Менеджер” дає можливість займати наступні посади:
Менеджер з виробництва; Менеджер з персоналу; Менеджер з постачання; Менеджер зі збуту;Фахівець з ефективності підприємництва;Фахівець з раціоналізації виробництва; Менеджер з туризму; Менеджер у готельному господарстві; Інструктор-методист з туризму.(див. додаток Д).