Система і структура мови. Основні одиниці мови та їх функції
Мовознавство як наука.
Мовознавство, або лінгвістика (від лат.lingua “мова”), - наука про природну людську мову загалом і мови світу як її представників.
Мова –це система фонетичних, лексичних, граматичних засобів, яка розвивається і забезпечує потреби людини у спілкуванні та пізнанні
Мовознавство поділяють на систему дисциплін, розрізняють:
Загальне мовознавство вивчає загальні особливості мови, як засобу людського спілкування: природу, сутність мови, структуру, походження та розвиток, виникнення і розвиток письма, класифікація мов світу за походженням і будовою.Іноді назив. Теоретичним. теоретичному мов. протиставляється –прикладне, яка вивчає заст.. мово знав. Теорії на практиці. Викладання мови, алфавіт для безписемних мов , практика перекладу.
Конкретне мовознавство вивчає окремі (конкретні) мови або групу споріднених мов.
2. Зв’язки мовознавства з іншими науками обопільні. Мовознавство передусім пов’язане з такими суспільними науками як історія, археологія, етнографія, соціологія, психологія, літературознавство та ін. Із природничих наук мовознавство пов’язане з фізіологією людини, антропологією, медициною, фізикою, кібернетикою, математикою, семіотикою, філософією та ін.
Історія-мова фіксує історичні факти життя народу його контакти з іншими етносами, розвиток культури. Археологія-віднайдення при розкопкахПАМЯТКИ ПИСЕМНОСТІ, ЯКІ РОЗШИФ. ЛІНГВІСТИ. Етнографія –побут і кільтура народу , дослідження говірок. Соціологія – наука про суспільство, мова ф-к в суспільстві і суспільствол впливає на розвиток мови. Психологія – в мові відображаються психологічні склад, менталітет народу . Логіка – закон мислення –мова найважливіший засіб мислення. Літературознавство – спвльний об’єкт вивчення слово. Природничі науки Фізіологія – пояснення артикуляції звуків, антропологія - походження мовм, фізика – акустична характеристика звуків. Медицина-психіатрія, логопеддія.кібернетика- моває складно. кібернетичною тобто екеруючою і керованою системою. Математика – в мово знав. Викладені мат. Методи. Географія- мовні явища наносять на карту. Філософія-системний підхід до вивчення мовних явищ, принцип історизму в поясненні мовних фактів.
Методи лінгвістичних досліджень.
Основними методами дослідження мови є описовий, порівняльно-історичний, зіставний і структурний.
Описовий метод
Мета описового методу — дати точний і повний опис мовних одиниць. Суть методу полягає в інвентаризації та систематизації мовних одиниць.На його основі створено описові граматики різних мов, тлумачні, орфографічні, орфоепічні та інші нормативні словники.
Порівняльно-історичний метод
Об'єктом дослідження порівняльно-історичного методу є генетично споріднені мови. Головне його завдання — розкриття закономірностей і законів, за якими розвивалися споріднені мови в минулому. За його допомогою можна реконструювати давні не зафіксовані в пам'ятках писемності мовні одиниці — звуки, слова, їх форми і значення.
На основі порівняльно-історичного методу створені історичні і порівняльно-історичні граматики мов і етимологічні словники.
Зіставний метод
Мета зіставного методу — шляхом зіставлення виявити спільні, однакові й відмінні, специфічні риси зіставних мов у звуковій, словниковій і граматичній системах. На його основі створюють зіставні граматики мов, порівняльні типології мов та двомовні перекладні та диференційні словники.
Структурний метод
Дослідження структури мови , а його метою є пізнання мови , як цілісної функціональної системи. Реалізується в 4 методах:
- дистрибутивний аналіз(різні елементи мають різне оточення, машинний переклад)
- аналіз за безпосередніми складниками (поступове членування мовної одиниці на складники, яке продовжується доти поки не залишиється нерозкладні елементи)
- трансформаційний аналіз ( не здатність мовних одиниць перетворюватись на інші, прикладна лінгвістика)
- компонентний аналіз (описує значеня слів)
- соціолінгвістичні –анкетування і інтерв’ю мовців з метою вивчення мов. Ситуац.
- Психолінгвістичні- для мовні асоціації
- Математичні- для виявлення статистичних характеристик мовних одиниць.
Природа і сутність мови.
3 погляди на природу мови
Мова біологічне явище , мова –психічне явище, мова-соціальне або суспільне явище. Мова- це явище суспільне, соціальне. Виникає в суспільстві обслуговує його, є однією з інформ. Сусп.. , поза сусп.. існувати не може.Визначаючи ссусп. Х-к слід заначити що в мові є багато такого, що повязує її з біологічними і фізичними явищами. Навідмінно від приатів тільки людина має мовний ген, схильна до вичення мов. У мові окремих людей відображені їх психологічні особливості, а в загальнонац. психічний склад нації її менталітет.
Основні функції мови.
Мисле творча –формування думки Пізнвальна Фнформативна Номінативна( назиана-імена) Емотивна (емоційна-вираження емоцій, жести, міміка, вигуки, емоційні слова) Експресиана (презентує себе , представлення) Естетична (прекрасне в мистецтві)
Мова і суспільство.
Будь яке суспільство неоднорідне за своїм складом. Ввоно поділяється на групи, які люди поєднують за певними ознаками(вік , освіта) відбувається умовно в тих чи інших соціально зумовлених систем ( діалектне, професійне, просторічі) Суспільство впливає на розвиток мов.Соціальні инники , які впливають на розвиток мов.
1. Зміна кола носіїв мови
2. Поширення освіти
3. Розвиток науки
4. Переміщення народних мас Піджин-спрощена мова
5. Ств. Нової держави
6. Зміна форми законодавства
Мовна політика-свідомий цілеспрямований вплив держави на мову.
Знаковий характер мови
Не безпідставним є твердження, що ми живемо в світі знаків. + - -мат, фіз., хім., дорож. Знаки Кольори-флористика, психологія. Одніє. Зі знакових систем є мов.-наука яка вивчає ф-к різних знакових систем назив. СЕМІОТИКА. Зародилась на початку 20 ст. Пірс, Морріс. Зародження лінгвісти семіотики повязують з працями Соссюра. Знак- це матеріальний чуттєво сприйнятий об’єкт, який у процесі пізнавання і спілкування виступає у ролі замінника іншого предмета і використовується для одержання і зберігання інфо. Влстивості знака: Матеріальність , Позначення чогось, двохстороння одиниця-має план вираження і план змісту, не повязанясть із позначенним природнім зв’язком, інформативність, системність. Дискусійним є питання щодо знака в мовленні. Умовно повноцінним знак назив. Морфемою- двохстороння одиниця притаманні всі знакові ф-к. речення не є знаком, бо сама з них скл. І належать до рівня структур.
Мова і мислення.
Мислення - узагальнене й абстрактне відображення мозком людини явищ дійсності в поняттях, судженнях й умовиводах, мисленн. властивітакі процеси, як абстракція, узагальнення, аналіз, синтез, постановка певних завдань і знаходження шляхів їх розвязення, висунення гіпотез тощо.
Три невербальних способа мислення:
1) чуттево-образне.
2) технічне (практично-дійове) мислення
3) поняттеве мислення - здійснюєтся за допомогою мови
Оскільки мова є засобом оформлення людської думки, то цілком природно постає питання про співвідношення між мовою і мисленням. Мова і мислення виникли одночасно в процесі розвитку пізнавальної діяльності людини і становлять діалектичну єдність. Це виявляється в тому, що мова можлива тільки в єдності з мисленням. Без неї не може бути оформлена, закріплена й збережена думка. Саме вираження думки, як і розчленування відповідного змісту думки на певні елементи, здійснюється за допомогою слів і мови. Отже, не буває мислення без мови, так само як і мова не може існувати без мислення, а лише в безпосередній єдності з ним.
Мова і мислення хоча й перебувають у діалектичній єдності, проте не є тотожними.
Метою мислення є отримання нових знань, їх систематизація, тоді як мова лише обслуговує пізнавальну діяльність людини, допомагаючи їй оформити думки і закріпити знання, передати їх, тобто людина мислить, щоб дізнатись і зрозуміти, а говорить для того, щоб передати думки,почуття, побажання. Розрізняючи одиниці мислення і мови, треба зауважити, що елементи мислення (поняття, судження) – це образи, копії предметів дійсності. Їм відповідають елементи мови: поняття знаходять свій вияв у слові, а судження – у реченні, проте не кожному слову відповідає певне поняття (наприклад, службові слова, займенники, що не виражають поняття) і не кожне речення виражає судження (наприклад, питальні речення).
Мова (власне, мовлення) – явище матеріальне. Всі її одиниці зрештою втілюються у матеріально виражених мовних елементах – звуках. Мислення як властивість особливо організованої матерії – мозку, реалізуючись у поняттях, судженнях, висновках, навпаки, не матеріальне, а ідеальне,воно не має властивостей матерії.
І мова, і мислення характеризуються специфічними ознаками. Ці ознаки досить істотні, на них неможна не зважати при докладній характеристиці як мови, так і мислення, бо саме врахування їх вказує, що мова й мислення не є тотожними, хоча й перебувають у діалектичній єдності, в нерозривному зв’язку. Розуміння специфіки мови і мислення не суперечить положенню про їх єдність і взаємозумовленість, жодною мірою не свідчить про відрив мови від мислення. Єдність, нерозривність мови і мислення, їх взаємозумовленість – незаперечний факт.
9. Мова і мовлення.
Теоретичні засади граматики й типологія граматичних функцій можуть бути переконливо з'ясовані тільки за умов попереднього визначення статусу граматичного ладу у загальній системі мови й ролі граматичних операцій у процесах мовленнєвої діяльності. Уособлення понять мови як системи й мовлення як форми вияву елементів мови визначило як першопочаткову проблему співвідношення мови й мовлення. Мовлення — це процес (або результат процесу) вираження думки засобами мови. Ф. де Соссюр характеризував мовлення як «комбінації, за допомогою яких суб'єкт, що говорить, користується мовним кодексом з метою вираження своєї особистої думки». Разом з тим, визначаючи відношення мовлення до мови, він бачив у ньому реалізацію мовної потенції, свого роду «виконання» мови.
В.Гумбольдт уперше розглядав сутність мовленнєвої діяльності як взаємозумовленої кореляції двох процесів, що доповнюють один одного, з яких один розпадається на фази формування мовлення — думки та його звукової зашифровки, а інший — протилежний за своїм напрямом процес — складається з дешифровки і наступного відтворення думки, спираючись на знання мови і свій особистий досвід.
Система і структура мови. Основні одиниці мови та їх функції.
Структура мови — будова мови в її ієрархічній співвіднесеності, за якою одиниці нижчих рівнів використовуються для будови одиниць вищого рівня. Конкретно ця співвіднесеність виявляється у мовному потоці, в послідовному розташуванні мовних одиниць: на базі звуків утворюються частини слова — префікси, корені, інфікси, суфікси, флексії, з яких у свою чергу складаються слова, а з них — речення.
Виділяють 4 структурні рівні мови:
- Фонетичний
- Морфологічний
- Лексичний
- Синтаксичний
Типи відношень у структурі мови
Між структурними одиницями мови існують відношення:
- парадигматичні
- асигмантичні
- асоціативні
Парадигматичні відношення — це ті відношення, що об'єднують одиниці мови одного рівня в групи, розряди і категорії.
Асигмантичні відношення — лінійні відношення в системі мови, об'єднують одиниці мови в їх одночасній послідовності.
Асоціатичні відношення виникають на основі збігів у часі уявлень (образів) і явищ дійсності. Розрізняють 3 типи асоціацій:
- за суміжністю
- за подібністю
- за контрастом