Розділ 2. Дія кримінально-процесуального закону у просторі

Згідно кримінально-процесуального законодавства кримінальне провадження на території України здійснюється з підстав і порядку передбаченого КПК незалежно від місця вчинення кримінального правопорушення. Отже, для правильного, швидкого, точного, неупередженого проведення досудового слідства необхідно знати що нележить до території України та особливості, які з цим пов’язані.

Так як кримінально-процесуально законодавство застосовується тільки тоді коли було вчинене кримінальне правопорушення (злочин), який в свою чергу встановлюється Кримінальним кодексом України то можна припустити що дія КК у просторі повинна співпадати з дією КПК у просторі.

Кримінальний кодекс України передбачає просторову та часову юрисдикцію кримінального закону (ст. 4-8).Просторова юрисдикція означає поширення кримінального закону України в межах певної території та щодо певного кола осіб.Часова юрисдикція кримінального закону України означає тривалість дії кримінального закону в межах певного часового інтервалу [18, c. 37].

Також І.А. Вартилецька і В.С. Плугатир вважають, що дія закону про кримінальну відповідальність в просторі – це застосування закону за місцем вчинення злочину [19, c. 18].

Просторові принципи, як правило, визначаються нормами кримінального кодексу України, але вони все більш коригуються міжнародними договорами. Це підтверджено приєднанням України до Європейських конвенцій та укладенням країнами СНД Мінської конвенції 1993 р.

Ці конвенції суттєво коригують зміст територіального та національного принципів просторової чинності кримінального закону України [19, c. 27].

Тобто юрисдикція Української держави щодо вирішення питання про злочинність і караність діянь, вчинених на її території, може зазнавати часткових обмежень на підставі норм і міжнародного права (Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах; Конвенції про передачу засуджених осіб; Європейської конвенції про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими правопорушниками) або ж, навпаки, доповнюватися ще й делегованими повноваженнями договірних держав щодо паралельного застосування їхнього законодавства в іноземній державі (в Україні), тобто може ґрунтуватися на одночасному застосуванні національного (українського) та іноземного законодавства. Відповідні повноваження в аналогічних випадках делегує Українська держава іншим договірним державам.

Вирішення питання про злочинність і караність діяння, вчиненого на території України іноземним громадянином або особою без громадянства, яка проживає в іншій державі, у певних випадках може відбуватися відповідно до їх національного законодавства, якщо Україна передасть відповідній договірній державі повноваження кримінального переслідування таких осіб (так звана передача кримінального провадження).

Передачу кримінального провадження передбачено Європейською конвенцією про передачу провадження у кримінальних справах. Передача кримінального провадження, згідно зі ст. 2 Конвенції, полягає в тому, що одна договірна держава передає іншій договірній державі "повноваження переслідувати в судовому порядку відповідного до свого кримінального законодавства будь-який злочин, до якого застосовується кримінальне законодавство іншої договірної держави".

Юрисдикція України може обмежуватися і стосовно виконання вироку щодо засуджених в Україні до позбавлення волі за вчинення злочину іноземних громадян певних договірних держав у випадках передачі Україною цих громадян договірній державі для виконання вироку. Таку передачу передбачає Конвенція про передачу засуджених осіб.

Підставою передачі засудженого для відбування покарання у державі, громадянство якої він має, є сукупність таких фактів:

1) засудження іноземного громадянина українським судом за злочин, вчинений на території України, до позбавлення волі на такий строк, який на момент отримання запиту іноземної держави про передачу засудженого становив би не менш як 6 місяців (ч. 2 ст. 2, п "с" ч. 1 ст. 3 Конвенціїпро передачу засуджених осіб);

2) наявність у засудженої особи громадянства договірної держави (п "а" ч. 1 ст. 3 Конвенціїпро передачу засуджених осіб);

3) добровільна згода засудженої особи щодо її передачі для відбування покарання у своїй державі або згода законного представника засудженої особи, якщо вона за віком чи станом здоров'я не здатна прийняти самостійного рішення (ч. 2 ст. 2, ч. 2 ст. 4, п "а" ч. 1 ст. 3 Конвенціїпро передачу засуджених осіб);

4) вчинене засудженим діяння визнається зло чином згідно з кримінальним законодавством держави винесення вироку і держави виконання вироку (п "є" ч. 1 ст. 3 Конвенціїпро передачу засуджених осіб).

Юрисдикція України може передаватися іншій договірній державі і стосовно нагляду щодо осіб, які мають постійне помешкання на території цієї держави, засуджених в Україні за вчинення злочину зі звільненням від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК) або умовно-достроково звільнених від відбування покарання (ст. 81 КК). Таку передачу передбачає Європейська конвенція про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими правопорушниками.

Застосуванню закону про кримінальну відповідальність пе­редує визначення його чинності у просторі та часі [20, c. 14].

Кримінальне провадження на території України здійснюється з підстав та в порядку, передбачених КПК, незалежно від місця вчинення кримінального правопорушення. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується також при здійсненні провадження щодо кримінальних правопорушень, вчинених на території дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні. Якщо міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, передбачено поширення юрисдикції України на особовий склад Збройних Сил України, який перебуває на території іншої держави, то провадження щодо кримінальних правопорушень, вчинених на території іншої держави стосовно особи з такого особового складу, здійснюється в порядку, передбаченому в КПК. При виконанні на території України окремих процесуальних дій за запитом (дорученням) компетентних органів іноземних держав у рамках міжнародного співробітництва застосовуються положення КПК. На прохання компетентного органу іноземної держави під час виконання на території України таких процесуальних дій може застосовуватися процесуальне законодавство іноземної держави, якщо це передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого міжнародного договору України - за умови, що дане прохання не суперечить законодавству України (ст. 4 КПК України).

У ч. 3 ст. 6 КК зазначається, що злочин визнається вчиненим на території України, якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України. ч. 4 ст. 6 КК дає відповідь на питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які за законами України і міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, не є підсудні у кримінальних справах судам України, в разі вчинення ними злочину на території України вирішується дипломатичним шляхом.

Закон України «Про державний кордон України» у ст. 1 зазначає, що державним кордоном є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору.

Територія України, у межах якої застосовується КК включає:

а) суша, море, річки, озера та інші водойми, надра землі в межах кордону України, а також повітряний простір над сушею і водним простором, у тому числі і над територіальним морем. До територіального моря України належать прибережні морські води шириною 12 морських миль, відлічуваних від лінії найбільшого відпливу як на материку, так і на островах, що належать Україні, або від прямих вихідних ліній, які з’єднують відповідні точки. Географічні координати цих точок затверджуються в порядку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України. В окремих випадках інша ширина територіального моря України може встановлюватись міжнародними договорами України, а при відсутності договорів — відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права (ст. 5 Закону України «Про державний кордон України»).

Відповідно до ст. 1 Кодексу України «Про надра» надрами є частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння.

Під терміном «повітряний простір України» розуміється частина повітряної сфери, розташована над суходолом і водною територією України, у тому числі над її територіальними водами (територіальним морем), і обмежена вертикальною поверхнею, що проходить по лінії державного кордону України;

б) військові кораблі, приписані до портів на території України, що знаходяться під прапором України у відкритому морі, в територіальному морі або портах інших держав;

в) невійськові судна, приписані до портів на території України, що знаходяться під прапором України у відкритому морі;

г) іноземні невійськові судна, що знаходяться в територіальному морі чи порту України (ст. 5 КПК України). Згідно з п. 5 ст. 28 Закону України «Про державний кордон України» прикордонні війська України мають право знімати з такого судна і затримувати осіб, які вчинили злочин і підлягають кримінальній відповідальності за законодавством України, передавати цих осіб органам дізнання і слідства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України;

ґ) військові повітряні судна України, приписані до аеропортів на її території, які під розпізнавальним знаком України знаходяться у відкритому повітряному просторі, в повітряному просторі чи на аеродромі іншої держави;

д) невійськові повітряні судна України, які приписані до аеропортів на її території і знаходяться поза межами держави у відкритому повітряному просторі під розпізнавальним знаком України [21, с. 20].

Згідно ст. 67 Кодексу торговельного мореплавства України якщо на судні, що перебуває у плаванні, вчиняються діяння, передбачені законом України про кримінальну відповідальність, капітан судна уповноважений на вчинення процесуальних дій в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством України.

Капітан судна має право затримати особу, яка підозрюється у вчиненні кримінально караного діяння, до передачі її відповідним правоохоронним органам у першому порту України. У разі необхідності капітан судна може направити цю особу і зібрані матеріали в Україну на іншому судні, зареєстрованому в Україні.

У разі вчинення діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, під час перебування судна в порту України капітан судна зобов'язаний передати особу, яка підозрюється у вчиненні цього діяння, відповідним правоохоронним органам в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством України.

Відповідно до ст. 615 КПК на місцевості (адміністративній території), на якій діє правовий режим воєнного, надзвичайного стану, проведення антитерористичної операції, у разі неможливості виконання у встановлені законом строки слідчим суддею повноважень, передбачених статтями 163, 164, 234, 235, 247 та 248 КПК, а також повноважень щодо обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк до 30 діб до осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-1, 258-258-5, 260-263-1, 294, 348, 349, 377-379, 437-444Кримінального кодексу України, ці повноваження виконує відповідний прокурор.

Дипломатичні представництва та консульські установи України також вважається територією України. Згідно ст. 2 указу Президента України «Про Консульський статут України» "консульські установи" - генеральні консульства, консульства, віце-консульства та консульські агентства. Консульські установи України захищають за кордоном права та інтереси України, юридичних осіб і громадян України.

Однак, виділяють об’єкти, які не є територією України, але на які за певних умов, передбачених нормами міжнародного права та законодавством України, поширюється юрисдикція і сфера застосування кримінального законодавства України. Це:

а) континентальний шельф— поверхня і надра морського дна підводних районів, що прилягають до узбережжя чи до островів України і знаходяться поза зоною територіального моря до глибини 200 м або за цими межами до такого місця, де глибина вод, що покривають шельф, дозволяє розробку природних багатств цих районів. Поверхня і надра морського дна западин, що розташовані в суцільному масиві континентального шельфу України, незалежно від глибини, є частиною континентального шельфу України. Важливо при цьому зазначити, що дія закону про кримінальну відповідальність у просторі стосується тільки випадків учинення злочинів, пов’язаних із розвідкою континентального шельфу, розробкою його мінеральних і живих ресурсів, провадженням бурових робіт, спорудженням, експлуатацією і використанням штучних островів, установок і споруд, здійсненням морських, наукових досліджень, захистом і збереженням морської сфери, прокладкою й експлуатацією підводних кабелів і трубопроводів. Разом із тим юрисдикція і сфера застосування кримінального законодавства України не поширюються на води, що покривають континентальний шельф, і повітряний простір над ним, режим яких регулюється міжнародним правом;

б) виключна (морська) економічна зона України — морські райони, ззовні прилеглі до територіального моря України, включаючи райони навколо островів, що їй належать. Її ширина становить до 200 морських миль, відлічених від тих самих вихідних ліній, що і територіальне море України. Дія закону про кримінальну відповідальність у просторі поширюється на випадки вчинення в межах такої зони злочинів, пов’язаних із порушенням прав України щодо розвідки, розробки і збереження природних ресурсів як живих, так і неживих у водах, що покривають морське дно, на морському дні та в його надрах; щодо створення і використання штучних островів, установок і споруд, здійснення морських наукових досліджень, захисту та збереження морського середовища та ін. (ст. 6 ККУ).

До зазначених об’єктів відносяться також підводні телеграфні кабелі і трубопроводи, що проходять по дну відкритого моря; наукова станція «Академік Вернадський», розташована в Антарктиді на острові Галиндес цього материка; запущені в космос об’єкти, що належать Україні та включені відповідно до «Конвенції про реєстрацію об’єктів, що запускаються у космічний простір» від 14 січня 1975 р. до реєстру космічних об’єктів України; території дипломатичних представництв і консульських установ України за кордоном; автомашини послів під прапором України; місця розташування військових частин України на території інших країн та деякі інші об’єкти[21, с. 22].

Юрисдикція української держави щодо вирішення питання про злочинність і караність діянь, вчинених на її території, може зазнавати часткових обмежень на підставі норм міжнародного права, або ж навпаки, доповнюватися ще й делегованими повноваженнями договірних держав щодо паралельного застосування їхнього законодавства у іноземній державі (в Україні), тобто може ґрунтуватися на одночасному застосуванні національного (українського) та іноземного законодавства. Відповідні повноваження в аналогічних випадках делегує також українська держава іншим договірним державам [23, с. 34].

Щоб притягнути особу до відповідальності за злочин вчинений за межами України потрібно точно знати чи є ця особа на час вчинення дії чи бездіяльності громадянином України або особою без громадянства, яка постійно проживає в Україні.

Проте засудження за межами України її громадянина або особи без громадянства, яка постійно проживає в Україні, у разі вчинення ними на території України нового злочину може мати для них певні правові наслідки. За ч. 2 ст. 9 КК рецидив злочинів, невідбуте покарання або інші правові наслідки вироку суду іноземної держави враховуються при кваліфікації нового злочину, призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності або покарання. Це положення поширюється також на іноземців та осіб без громадянства, які постійно не проживають в Україні, у разі вчинення ними злочину на території України [23, c. 66].

Отже, для правильного, швидкого, точного, неупередженого проведення досудового слідства необхідно знати що нележить до території України, а також щоб притягнути особу до відповідальності за злочин вчинений за межами України потрібно точно знати чи є ця особа на час вчинення дії чи бездіяльності громадянином України або особою без громадянства, яка постійно проживає в Україні. Це ми можемо з’ясувати звернувшись до законів України«Про державний кордон України» та «Про громадянство України».

 

Розділ 3. Дія кримінально-процесуального закону у часіПроцесуальна дія виконується, а процесуальне рішення приймається згідно з по­ложеннями КПК, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття та­ кого рішення (ч. 1 ст. 5 КПК). Допустимість доказів визначається положеннями КПК, які були чинними на момент їх отримання. Тобто слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд повинні застосовувати кримінальнийпроцесуальний закон, який діє відповідно під час досудового розслідування та судовогорозгляду. У частині 1 ст. 58 Конституції України встановлено загальне правило - закон немає зворотної дії в часі.Про допустимість доказів та визнання їх недопустимими йдеться у статтях 86-90 КПК. Якщо під час кримінального провадження змінюється кримінальний процесуальний закон, який встановлює нові правила збирання доказів, допустимість доказів визначається положеннями КПК, які були чинними на момент їх отримання.Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, слідчий суддя і суд повинні застосовувати кримінальний процесуальний закон, який діє на момент по­чатку виконання процесуальної дії або прийняття процесуального рішення. Необхідно уточнити, що виконання процесуальної дії може бути розпочато під час дії однієї норми КПК, а завершено під час дії іншої норми КПК. Тому, за загальним правилом, до такої дії застосовується положення КПК, яке діяло не момент початку її виконання. Слід зазначити, що процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду. Судове рішення приймається у формі ухвали або вироку, які мають відповідати вимогам, передбаченим статтями 371-374 КПК. Рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови (ст. 110 КПК). Прийняття слідчим, прокурором відповідної постанови, слідчим суддею або судом ухвали, а також судом - вироку повинно відбуватися згідно з положеннями КПК, чинними на момент прийняття такого рішення. Визначення меж дії відповідної норми кримінального процесуального закону має важливе практичне значення та потребує встановлення моменту набрання чинності і припинення її дії, а також обумовлює визначення часових меж тих кримінальних процесуальних правовідносин, на які поширюється дія цієї норми. Перш за все необхідно з’ясувати, з якого моменту набирає чинності Конституція України, оскільки саме її відповідні положення є складовими кримінального проце­суального законодавства. Відповідь на це питання надав КСУ, яку виклав у своєму Рішенні від 03.10.1997 у справі про набуття чинності Конституцією України. Згідно зі ст. 160 Конституції України, Конституція набуває чинності з дня її прийняття. Мо­ментом набуття чинності Конституцією України є момент оголошення результатів голосування за проектом Конституції України в цілому на пленарному засіданні ВР України (п. 2 резолютивної частини).Відповідно до ч. 5 ст. 94 Конституції України закон, а отже, КПК та інші закони України, які входять до системи кримінального процесуального законодавства, на­бирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. З цього питання діє Указ Президента України від 10 червня 1997 р. № 503/97 «Про порядок офіційного обнародування нормативно-правових актів інабрання ними чинності». Офіційно друкованими виданнями є «Відомості Верховної РадиУкраїни», «Офіційний вісник України», «Офіційний вісник Президента України» та газети«Голос України», «Урядовий кур'єр».Тому після на­брання кримінальним процесуальним законом законної сили, яке обумовлено його офіційним оприлюдненням, не можна посилатися на незнання закону (ignorantio non est argumenta), як на підставу для його невиконання або задля ухилення від відпові­дальності, оскільки незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності (ст. 68 Конституції України).Щодо припинення дії кримінального процесуального закону слід зазначити таке. Відповідно до п. З мотивувальної частини Рішення КСУ від 03.10.1997 у справі про набуття чинності Конституцією України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами од­накової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового ска­сування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше. Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-пра­вові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Як зазначається у п. 2 мотивувальної частини Рішення КСУ від 09.02.1999 у справі про зворотну дію в часі законів та інших норма­тивно-правових актів, у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні спо­соби дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ре­троактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші норматив­ но-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, як уже зазначалося, за­кріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі слід розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чиннос­ті і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Конституція України закріпила положення щодо неприпустимос­ті зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів водночас перед­бачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом’якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом’якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене право­порушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття право­порушення і відповідальність за нього. Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у фор­мі примусу з боку уповноваженого державою органу.Наведена правова позиція КСУ повною мірою стосується КПК та інших законів, які входять до системи кримінального процесуального законодавства України. Таким чином, КПК або інший закон, що скасовує кримінальну відповідальність, пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище учасника кримінального провадження, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні кримінальні правопорушення до набрання таким за­коном чинності. Закон, який встановлює новий вид кримінального правопорушен­ня, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище учасника кримінального провадження, не має зворотної дії в часі. У статті 14 ЗУ «Про міжнародні договори України» зазначається, що міжнародні договори, а отже, і міжнародні договори України з питань міжнародного співробітни­цтва під час кримінального провадження, набирають чинності для України після на­ дання нею згоди на обов’язковість міжнародного договору відповідно до ЗУ «Про міжнародні договори України» у порядку та в строки, передбачені договором, або в інший узгоджений сторонами спосіб. Розкриваючи нормативний зміст дії КПК у часі, законодавець встановив таке правило що саме допустимість доказів визначається положеннями КПК, які були чин­ними на момент їх отримання (ч. 2 ст. 5 КПК). У цьому аспекті необхідно зазначити, що про допустимість доказів та визнання їх недопустимими йдеться у статтях 86-90 КПК. Якщо під час кримінального провадження змінюється кримінальний процесу­альний закон, який встановлює нові правила збирання доказів, допустимість доказів визначається положеннями КПК, які були чинними на момент їх отримання [18, c. 57-59].

Згідно п. 9 перехідних положень КПК Згідно запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно п.10 перехідних положень КПК кримінальні справи, які на день набрання чинності КПК не направлені до суду з обвинувальним висновком, постановою про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, постановою про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, розслідуються, надсилаються до суду та розглядаються судами першої, апеляційної, касаційної інстанцій і Верховним Судом України згідно з положеннями цього Кодексу.

Згідно п. 11 перехідних положень КПК кримінальні справи, які до дня набрання чинності КПК надійшли до суду від прокурорів з обвинувальним висновком, постановою про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, постановою про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, розглядаються судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій і Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Отже, у частині 1 статті 5 КПК зазначається що процесуальна дія виконується, а процесуальне рішення приймається згідно з по­ложеннями КПК, чинним на момент початку виконання такої дії або прийняття та­ кого рішення. Допустимість доказів визначається положеннями КПК, які були чинними на момент їх отримання. Відповідно до ч. 5 ст. 94 Конституції України закон, а отже, КПК та інші закони України, які входять до системи кримінального процесуального законодавства, на­бирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Офіційно друкованими виданнями є «Відомості Верховної Ради України», «Офіційний вісник України», «Офіційний вісник Президента України» та газети«Голос України», «Урядовий кур'єр». ВисновкиДля написання курсової були опрацьовані нормативно-правові акти, спеціальну літературу та інші джерела відповідно до яких було з’ясовано поняття державного кордону України, території України та поширення дії КПК на цю територію. Також досліджено дію кримінально процесуального закону в часі.

Кримінальний процесуальний закон відіграє значну роль у розслідуванні злочинів. Він наділяє відповідні органи повноваженнями, необхідними для боротьби зі злочинністю, та зобов’язує їх швидко, точно, неупереджено та у зазначені строки здійснювати процесуальні дії для розслідування злочинів. Кримінально процесуальний закон – це такий закон, приписи якого, по-перше, обов’язкові для слідчих органів, що розслідують кримінальні правопорушення; по-друге, для прокуратури, що здійснює нагляд за розслідуванням кримінальних правопорушень та підтримує державне обвинувачення в суді; по-третє, для суду, який вирішує кримінальні справи та виносить вироки про винність або невинність осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності та про застосування до винних покарання.

Для правильного, швидкого, точного, неупередженого проведення досудового слідства необхідно знати що нележить до території України, а також щоб притягнути особу до відповідальності за злочин вчинений за межами України потрібно точно знати чи є ця особа на час вчинення дії чи бездіяльності громадянином України або особою без громадянства, яка постійно проживає в Україні.

Процесуальна дія виконується, а процесуальне рішення приймається згідно з по­ложеннями КПК, чинним на момент початку виконання такої дії або прийняття та­ кого рішення. Допустимість доказів визначається положеннями КПК, які були чинними на момент їх отримання. Відповідно до ч. 5 ст. 94 Конституції України закон, а отже, КПК та інші закони України, які входять до системи кримінального процесуального законодавства, на­бирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Офіційно друкованими виданнями є «Відомості Верховної Ради України», «Офіційний вісник України», «Офіційний вісник Президента України» та газети «Голос України», «Урядовий кур'єр».

 

 

Список використаної літератури

IНормативно-правові акти:

1) Конституція України [Електронний ресурс]. Режим доступу:http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80

2) Кримінальний кодекс України [Електронний ресурс]. Режим доступу:http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14

3) Закон України «Про державний кордон України» [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1777-12

4) Закон України «Про міжнародні договори» [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1906-15

5) Кодекс України «Про надра» [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/132/94-%D0%B2%D1%80

6) Повітряний кодекс України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3393-17

7) Кримінальний-процесуальний кодекс України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17

8) Закон України «Про громадянство України» [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2235-14

9) Закон України «Про судоустрій і статус суддів» [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2453-17

10) Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/5076-17

11) Закон України «Про прокуратуру» [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1697-18

12) Закон України «Про судову експертизу» [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4038-12

13) Закон України «Про oперативно-розшукову діяльність» [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2135-12

14) Закон України «Про Національну поліцію» [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/580-19

15) Закон України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3782-12

16) Кодекс торговельного мореплавства України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/176/95-%D0%B2%D1%80

17) Указ Президента України від 10 червня 1997 р. № 503/97 «Про порядок офіційного обнародування нормативно-правових актів інабрання ними чинності» [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/503/97

II Спеціальна література:

18) Вереша Р.В. Кримінальне право України. Загальна частина. Навч. посіб. 2-ге вид.перероб. та доп. станом на вересень 2011 р. - К.: Центр учбової літератури, 2012. - 320 с.

19) Вартилецька І.А., Плугатир В.С. Кримінальне право України. Альбом схем: навч. посібник / За заг. ред. В.Я. Горбачевського. – К.: Атіка, 2003. – 208 с.

20) Селецький С.І. Кримінальне право України. Загальна частина. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 248 с.

21) Кримінальне право України:Навч. посіб. / С. Г. Волкотруб, О М. Омельчук, В. М. Ярін та ін.—За ред О. М. Омельчука. — К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. — 297 с.

22) Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін.; За заг. ред. В. В. Сташиса, В.Я. Тація. — К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. — 1196 с.

23) Кримінальнеправо України: Загальна частина : підручник / Ю. В. Баулін,В. І. Борисов, В. І. Тютюгін та ін.; за ред. проф. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. –4-те вид., переробл. і допов. – Х. : Право, 2010. – 456 с.

24) Хохлова І.В., Шеміков О.В. Кримінальне право України (загальна частина): Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури 2006. – 272 с.

25) Кримінальний процес : підручник / за ред. Ю. М. Грошевого та О. В. Капліної. — Х. : Право, 2010. — 608 с.

26) Кримінальний процес України: загальна частина: Навчальний посібник.– К.: Кондор, 2005.– 152 с

27) Кримінальний процес : підручник / Ю. М. Грошевий, В. Я. Тацій, А. Р. Туман К82 та ін. ; за ред. В. Я. Тація, Ю. М. Грошевого, О. В. Капліної, О. Г. Шило. - X. : Пр; 2013.-824 с.

28) Конституція України: Науково-практичний коментар Тацій В. Я., Битяк Ю. П., Грошевой Ю. М, Медведчук В. В., Литвин В. М., Копиленко О. I., Петришин О. Д., Погорілко В.Ф., Притика Д. М., Святоцький О. Д., Селівон М. Ф., Тодика Ю, М., Шаповая В. М., Шемшученко Ю. С.— К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. — 805 с.