За способом живлення лампи

Державний нагляд за ОП

Відповідно до спи 38 ЗУ “Про охорону праці” державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про ОП здійснюють:

· Державний департамент промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду (спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за ОП);

· Спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної безпеки;

· Органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства надзвичайних ситуацій (МНС);

· Органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби МОЗ України (спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці).

У складі Державного департаменту промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду створено територіальні управління та підпорядковані їм інспекції, що діють за галузевим принципом або видами нагляду.

Посадові особи органів державного нагляду за ОП (інспектори) мають право-.

· безперешкодно в будь-який час відвідувати підконтрольні підприємства для перевірки дотримання законодавства про ОП, одержувати від роботодавця необхідні пояснення, матеріали та інформацію з даних питань;

· надсилати керівникам підприємств і їх посадовим особам, керівникам місцевих Рад народних депутатів, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади обов’язкові для виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень і недоліків у галузі ОП;

· зупиняти експлуатацію виробництв, цехів, дільниць, робочих місць і обладнання до усунення порушень вимог щодо ОП, які створюють загрозу життю або здоров’ю працівників;

· притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавчих та інших нормативних актів про ОП;

· надсилати роботодавцям, керівникам підприємств подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді, передавати в необхідних випадках матеріали органам прокуратури про притягнення до кримінальної відповідальності.

Державне управління охороною праці

Відповідно до ст. 31 Закону України “Про охорону праці” управління ОП в Україні здійснюють такі органи:

· Кабінет Міністрів України;

· Державний департамент промислової безпеки, охорони праці та гірничого

нагляду;

· Міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади;

· місцева державна адміністрація, місцеві Ради народних депутатів та органи

місцевого самоврядування.

Закон містить норми прямої дії, що визначають обов’язки, права та повноваження кожного з цих органів.

Кабінет Міністрів України є вищим державним органом, що здійснює державне управління ОП в країні.

Держнаглядохоронпраці України безпосередньо реалізує державну політику щодо ОП та здійснює комплексне управління ОП в країні.

 

11. Відомчий і громадський контроль за станом ОП

Громадський контроль відповідно до ст. 41 ЗУ “Про охорону праці” ійснюють:

· трудові колективи через обраних ними уповноважених;

· професійні спілки - в особі своїх виборних органів і представників:

· Федерація профспілок України;

· обласні об’єднання профспілок;

· місцеві комітети профспілок;

· цеховий комітет профспілки;

· громадський (суспільний) інспектор з ОП.

Відомчий контроль здійснюють:

· міністерства цієї галузі;

· головне управління;

· трести;

· власники виробництв;

· спеціаліст з питань ОП (інженер з ТБ);

· начальники цехів;

· майстри;

Керівники виробництв здійснюють контроль за станом ОП і ТБ один раз у ісяць через своїх заступників, або спеціалістом з питань ОП.

Начальник цеху або його заступник - 2 рази в місяць.

Майстри - щоденно перед початком роботи.

 

12. Планування і фінансування заходів з ОП

Прогнозування і планування заходів з охорони праці

Обґрунтоване планування не може бути успішним без прогнозування як важливого елемента передпланової роботи. Прогнозування дозволяє складати цільові програми з ОП за окремими напрямами роботи (боротьба з травматизмом, зниження рівня захворювання, поліпшення мікроклімату в приміщенні, боротьба з шумом тощо). Такі цільові програми стають основою складання планів роботи з ОП

Планування робіт з ОП є одним із методів управління ОП на виробництві і включає такі напрямки:

· прогнозування безпеки праці (ПБГІ);

· розробка перспективних, поточних і оперативних планів з покращання умов праці.

Прогнози можуть бути

· короткострокові(1-2роки);

· середньострокові (до 5 років);

· довгострокові (понад 5 років).

Прогнозування показників параметрів ОП може бути пошуковим і нормативним.

Пошукове прогнозування (наприклад, кількість випадків травм) враховує існуючу ситуацію і визначає стан її у майбутньому. При цьому базовий період (кількість років) для прогнозування травматизму має бути не меншим на 2/3 від періоду прогнозування.

Нормативне прогнозування здійснюється від нормативно оціненого наступного стану показників ОП до дій у теперішній час.

Пошукове прогнозування ведеться методом математичної екстраполяції Нормативне прогнозування базується на анкетуванні думок спеціалістів-експертів, які враховують вимоги стандартів ССБП та інших нормативних документів

ПБП здійснюється з метою отримання оцінки динаміки травматизму, професійних захворювань, оцінки соціальної і економічної ефективності робіт з ОП.

Планування роботи з ОП поділяється на перспективне планування, поточне планування, оперативне планування.

Перспективне планування - основою є п’ятирічний комплексний план умов ОП і санітарно-оздоровчих заходів, який розроблений Держнаглядохоронпраці і профспілками.

Поточне планування робіт з ОП здійснюється з врахуванням п’ятирічного комплексного плану і розробляється на один рік.

Оперативне планування - це заходи з безпеки праці, які складаються керівниками підрозділів на один місяць або квартал з метою покращанням умов ОП по виявлених недоліках, а також вживання заходів по усуненню причин виробничого травматизму.

Фінансування заходів з охорони праці

Відповідно до статті 19 Закону України про ОП фінансування заходів з ОП здійснюються роботодавцем. Працівник не несе жодних витрат на заходи щодо ОП.Фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем

Фінансування профілактичних заходів з охорони праці, виконання зальнодержавної, галузевих та регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, інших державних програм, спрямованих ііл запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням, передбачається, поряд з іншими джерелами фінансування, визначеними законодавством, у державному і місцевих бюджетах, що виділяються окремим порядком.

Для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять не менше 0,5 відсотка від суми реалізованої продукції.

На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передбачаються в державному або місцевих бюджетах і становлять не менше0,2 відсотка від фонду оплати праці.

Суми витрат з охорони праці, що належать до валових витрат юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю, визначаються згідно з переліком заходів та засобів з охорони праці, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

 

13. Методи аналізу виробничого травматизму

Для аналізу виробничого травматизму застосовують чотири основних методи: статистичний, монографічний, економічний, метод фізичного і математичного моделювання.

Статистичний метод ґрунтується на вивченні причин травматизму за документами, що реєструють нещасні випадки (акти за формою Н-1, листки тимчасової непрацездатності), за певний період часу (квартал, півріччя, рік); у випадку професійних захворювань аналізуються дані карт обліку професійних захворювань за формою П-5, які складаються на підставі актів розслідування випадків профзахворювань.

Монографічний метод включає детальне дослідження всього комплексу умов, у яких стався нещасний випадок: процеси, устаткування, матеріали, захисні засоби, умови виробничої обстановки та ін. У результаті дослідження виявляються не тільки причини нещасних випадків, а й приховані (потенційні) небезпечні та шкідливі фактори, що можуть призвести до травматизму.

Економічний метод полягає у визначенні економічного збитку від виробничого травматизму, а також в оцінці ефективності витрат, що спрямовані на попередження нещасних випадків, з метою оптимального розподілу коштів на заходи щодо охорони праці. Метод фізичного і математичного моделювання застосовується на складних зразках техніки.

Поряд із традиційними методами аналізу травматизму можна відзначити деякі нові напрямки, характерні для дослідження умов безпеки праці та попередження травматизму:

• комплекс методів математичної статистики, наприклад, методи дисперсійного і кореляційного аналізу;

• метод наукового прогнозування безпеки праці. Він служить для ймовірнісної оцінки динаміки травматизму, передбачення утворення несприятливих факторів у нових виробництвах чи технологіях і розробки для них відповідних вимог техніки безпеки;

• розробка автоматизованих систем оперативного обліку і попередження травматизму, що мають стати однією з ланок автоматизованої системи управління охороною праці;

• розробка методик комплексної оцінки безпеки технологічних процесів та устаткування на стадії їх проектування, виготовлення й експлуатації;

• ергономічний метод, що ґрунтується на комплексному вивченні систем "людина - машина - виробниче середовище" (ЛМС) з урахуванням функціональних можливостей людини у процесі праці;

• детерміністичні методи, які створюють можливість виявити об'єктивний закономірний взаємозв'язок умов праці й існуючу зумовленість випадків травматизму

 

14. Класифікація причин виробничого травматизму

 

Дослідженням причин виробничого травматизму і професійних захворювань встановлено таку їх класифікацію:

· Організаційні причини

· Технічні причини

· Психофізіологічні причини

До організаційних причин належить: неправильна організація праці або робочого місця, відсутність інструктажів або неякісне їх проведення, порушення технологічного режиму або трудової дисципліни, відсутність інструкцій з безпеки праці на робочих місцях, неузгодженість у діях, відсутність ПВР (проектів виробництва робіт), а також нагляду й контролю за виробничою діяльністю, відсутність засобів захисту, спецодягу і т. ін..

До технічних причин належить: проектні і конструктивні недоліки, невідповідність обладнання, транспортних та енергетичних пристроїв вимогам безпеки, недосконалість конструкцій машин, блокувальних систем, сигналізації, неправильний режим технологічного процесу, недосконале його виконання, відсутність інженерних розрахунків і т. ін..

До психофізіологічних причин належить: невідповідність умов праці анатомо-фізіологічним і психологічним характеристикам організму людини, незадовільний психологічний клімат в колективі, хворобливі стани, високий ступінь ризику, вживання алкоголю, втома і т. ін..

 

15. Відшкодування власником шкоди працівникам у разі ушкодження їх здоров’я (одноразова допомога)

Розмір компенсації витрат на ліки, лікування, протезування, придбання санітаторно-курортних путівок визначається на підставі рецептів лікарів, довідок або рахунків про їх вартість.

Розмір витрат на необхідний догляд за потерпілим залежить від характеру цього догляду визначається МСЕК і не може бути менше:

· трьох мінімальних заробітних плат - на спеціальний медичний догляд

(масаж, уколи тощо);

· двох мінімальних заробітних плат - на звичайний догляд;

· однієї мінімальної заробітної плати - на побутовий догляд (прибирання

кімнати, прання білизни тощо).

Потерпілому періодично, але не рідше одного разу на три роки, а інвалідам 1-ї групи щорічно, безкоштовно надається путівка для санаторно-курортного лікування відповідно до медичного висновку.

Потерпілому компенсуються витрати на проїзд до місця лікування і назад У разі необхідності супроводу потерпілого, особі, котра його супроводжує, компенсується проїзд туди і назад, а також оплачуються добові і компенсуються витрати на житло відповідно до законодавства про службові відрядження.

Розмір відшкодування втраченого потерпілим заробітку встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності і середньомісячного заробітку, який він мав до ушкодження здоров’я.

Розмір одноразової допомоги потерпілому встановлюється колективним договором (угодою, трудовим договором).

У разі смерті потерпілого розмір одноразової допомоги його сім’ї повинен бути не менше п’ятирічного заробітку потерпілого і, крім того, не менше однорічного заробітку потерпілого на кожного утриманця, а також на дитину, яка народилася після його смерті.

Моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої в кожному конкретному випадку встановлюється на підставі домовленості сторін; рішення комісії по трудових спорах; рішення суду.

Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від будь-яких виплат.

16. Шкідливі фактори в умовах виробництва (поняття ГДК)

ШКІДЛИВІ умови праці - характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи іздатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та/або йогопотомство. Шкідливі умови праці за ступенем перевищення гігієнічнихнормативів та вираженості можливих змін в організмі працюючихподіляються на 4 ступені:1 ступінь (3.1) - умови праці характеризуються такими рівнями шкідливихфакторів виробничого середовища та трудового процесу, які, як правило,викликають функціональні зміни, що виходять за межі фізіологічнихколивань (останні відновлюються при тривалішій, ніж початок наступноїзміни, перерві контакту з шкідливими факторами) та збільшують ризикпогіршення здоров'я;2 ступінь (3.2) - умови праці характеризуються такими рівнями шкідливихфакторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатнівикликати стійкі функціональні порушення, призводять у більшостівипадків до зростання виробничо-обумовленої захворюваності, появиокремих ознак або легких форм професійноїпатології (як правило, без втрати професійної працездатності), щовиникають після тривалої експозиції (10 років та більше);3 ступінь (3.3) - умови праці характеризуються такими рівнями шкідливихфакторів виробничого середовища і трудового процесу, які призводять,окрім зростання виробничо-обумовленої захворюваності, до розвиткурім зростання виробничо-обумовленої захворюваності, до розвиткупрофесійних захворювань, як правило, легкого та середнього ступенівважкості (з втратою професійної працездатності в період трудовоїдіяльності);4 ступінь (3.4) - умови праці характеризуються такими рівнями шкідливихфакторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатніпризводити до значного зростання хронічної патології та рівнівзахворюваності з тимчасовою втратою працездатності, а також до розвиткуважких форм професійних захворювань (з втратою загальноїпрацездатності);

 

17. Виробничий пил і його вплив на організм людини. Заходи захисту від пилу, газів і парів

Виробничий пил - тонкодисперсні тверді частинки, що перебувають у повітрі у зваженому стані.

Пил - розповсюджений небезпечний та шкідливий виробничий фактор. З

пилом стикаються робітники гірничодобувної промисловості, машинобудування,металургії, текстильної промисловості, сільського господарства.

Пил може здійснювати фіброгенну дію, за якої в легенях відбувається і н і розростання сполучних тканин, що порушує нормальну будову та функцію органа

Як відомо, пари і гази утворюють разом з повітрям суміші, а тверді і рідкі частинки - дисперсні системи, аерозолі, які поділяються на:

· дим - тверді частинки розміром <1 мкм;

· туман - рідкі частинки розміром <10 мкм;

· пил: а) грубодисперсний розмір частинок (рч) > 50 мкм;

б) середньодисперсний 10 мкм < рч < 50 мкм;

в) дрібнодисперсний 1 мкм < рч <10 мкм.

Дрібнодисперсний пил поділяється на:

· тонкодисперсний 5 мкм < рч < 10 мкм;

· пил “витання” 1 мкм < рч < 5 мкм.

Промисловий пил класифікується не тільки за розмірами, але також і за

іншими чинниками.

За хімічним складом, що, своєю чергою, буває:

· органічний пил (тваринний, рослинний, полімери, пластмаси, дерев’яний, бавовняний, льняний, картопляний);

· неорганічний пил (мінерали, металевий);

· змішаний пил (шліфувальні операції).

За способом утворення на:

· аерозолі дезінтеграції (утворюється при подрібненні, помелі та сортуванні і твердих речовин);

· аерозолі конденсації (утворюються із парів, металів, а також рідких ШР).

За формою частинок на:

· пил з гострими гранями, які сприяють механічному пошкодженню легеневих тканин;

· пил з округлими гранями.

За електростатичним зарядом поділяються на: позитивно заряджені частинки, які небезпечніші, оскільки краще осідають )і організмі, ніж негативно заряджені; негативно заряджені.

Залежно від дії на організм людини: отруйний пил (токсичний); неотруйний пил (нетоксичний).

За видом пилу: аерозолі (зважені частинки пилу в повітрі);

· аерогелі (частинки пилу, що осіли на апаратах, трубопроводах тощо). Залежно від хімічного складу і розчинення в біологічному середовищі дія

проявляється у вигляді:

алергічної дії, тобто появляється реакція організму на пил; отруйної дії (отруєння організму);

· подразнювальної дії;

-фіброгенної дії, тобто захворювання органів дихання, яке полягає в тому, що стінки альвеол і частково стінки бронхів нижнього рівня, тверднучи, утворюють рубцеву тканину і дифузія газів при цьому через ці стінки неможлива І грубодисперсний пил і більша частина середньодисперсного швидко осідає на поверхнях і в органи дихання майже не потрапляє. Пил розміром 10-12 мкм затримується переважно на верхніх дихальних шляхах і осідає на електрозарядженій слизовій оболонці носоглотки і потім відхаркується.

Тонкодисперсний пил 5-10 мкм переважно осідає в трахеї і потім виштовхується в носоглотку і також відхаркується.

Найнебезпечніший для організму є дрібнодисперсний пил “витання” 1-5 мкм осідає в альвеолах, легко проникає в легені людини. При цьому максимально небезпечним є пил 1-2 мкм, який повністю осідає в альвеолах, їм, аерозолі дезінтеграції <1 мкм легко входять в легені, а також легко > з повітрям.

Дим, аерозолі конденсації 0,3-0,4 мкм мають максимальну фіброгенну дію. конденсації < 0,05 мкм легко входять в легені і легко виходять, бачимо із вищенаведеного нейбезпечніші ШР знаходяться в паро- і газоподібному стані, а також у вигляді тонкодисперсних аерозолів з розмірами від 1 до 5 мкм.

Ступінь отруєння визначається складом, структурою і фізико-хімічними властивостями, розчинністю ПІР в біологічному середовищі або видом пилу.

Основний вплив при цьому на ступінь отруєння (токсичності) має хімічна структура.

Ступінь шкідливості залежить також від поєднання (сполучення) одночасної дії декількох отруйних речовин, оскільки внаслідок сумісної дії в організмі можливі утворення токсичних з’єднань

Наприклад, отруйність Н2S різко зростає за наявності С02, сполучення ШР з вібрацією, шумом, тепловиділеннями.

Найнебезпечнішими захворюваннями органів дихання від дії пилу є:

· силікоз (пил Si02, ГДК 1-4 мг/м3 III клас небезпечності) - захворювання, що розвивається протягом 5-10 років у три стадії;

· азбестоз (азбест, гірничий пил, гризотил) складається із 41 % Мg0, 42 % SiO2, також А1, Fе; ГДК 2 мг/м3. Захворювання розвивається через 3 роки. 5 років роботи під час вдихання пилу азбесту - плеврит (рак легенів при вдиханні 10-15 років);

· талькоз (тальк, жировки);

· пневмоконіоз (пил цементу, ГДК - 6 мг/м3; вугільний пил ГДК - 10 мг/м3);

· амінокоз (пил борошна, ГДК - 10 мг/м3).

Заходи щодо захисту від дії шкідливих речовин (пилу, газів, парів)

Колективні

вентиляція внутрішнього приміщення; заміна токсичних речовин нетоксичними; герметизація обладнання; автоматизація і механізація процесу,

· змочування, брикетування.

Способи і засоби індивідуального захисту захист шкіри (спецодяг);

· захист органів дихання (респіратори, протигази);

· захисні окуляри;

· санітарно-гігієнічний процес;

· медичний огляд;

· контроль за вмістом шкідливих речовин у повітрі робочої зони.

 

 

18. Метеорологічні умови виробничого середовища, засоби та способи нормалізації параметрів мікроклімату

Метеорологічні умови виробничого середовища

Метеорологічні умови виробничого середовища або мікроклімат виробничих приміщень - це фізичний стан повітря, який характеризується такими фізичними параметрами:

· температурою повітря t, °С;

· відносною вологістю (ф, %;

· швидкістю руху повітря V, м/с;

· величиною атмосферного тиску Р, Па;

· тепловиділенням І, Вт/м2;

· ступенем іонізації повітря.

Мікроклімат виробничих приміщень залежить від кліматичних умов, часу доби, пори року і сезонних змін.

Загальні заходи та засоби нормалізації параметрів мікроклімату

Створення оптимальних метеорологічних умов у виробничому приміщенні є складним завданням, розв’язати яке можна такими заходами та засобами:

· удосконалення технологічного процесу та устаткування;

· впровадження нових технологій та обладнання (наприклад, заміна полуменевого нагрівання індукційним). Заміна гарячого способу обробки металу холодним, горнових печей - тунельними, що дасть можливість зменшити виділен­ня тепла у виробниче приміщення;

· раціональне, об’ємне, планове і конструктивне рішення виробничих буді­вель (подвійне засклення, повітряні завіси, гарячі цехи в одноповерхових

будівлях);

· раціональне розміщення технологічного устаткування. Для гарячих виробів - окреме приміщення. Теплоізольовані обладнання розмістити в окремих приміщеннях, щоб теплові потоки не перехрещувались;

· автоматизація та дистанційне управління технологічним процесом. Цей захід виводить людину із виробничих зон (наприклад, автоматичне завантажування печей в металургії, управління розливом сталі);

· раціональна вентиляція, опалення та кондиціювання повітря;

· застосування теплоізоляції устаткування та захисних екранів;

· регулювання режимів праці та відпочинку;

· використання засобів індивідуального захисту.

 

19. Нормування метеорологічних умов, прилади для вимірювання метеорологічних умов

Нормування параметрів мікроклімату

Основним нормативним документом, що визначає параметри мікроклімату виробничого приміщення, є ДСН 3.3.6.042-99 та ГОСТ 12.1.005-88.

Температура, відносна вологість та швидкість руху повітря нормуються для робочої зони - простору, в якому знаходяться робочі місця постійного або непостійного (тимчасового) перебування працівників.

В основу принципів нормування параметрів мікроклімату покладено оцінку оптимальних та допустимих метеорологічних умов у робочій зоні залежно відтеплової характеристики виробничого приміщення, категорії робіт за ступенем важкостіта пори року.

Оптимальні (комфортні) вважаються такі параметри мікроклімату, які за тривалої і систематичної дії на людину забезпечують збереження нормального теплового стану організму. Вони забезпечують відчуття теплового комфорту і створюють умови для високого рівня працездатності людини.

Допустимі мікрокліматичні умови передбачають можливість напруженої роботи механізму терморегуляції, що не виходить за межі можливостей організму, а також дискомфортні відчуття (умови, які не шкідливі для здоров’я).

Оптимальні та допустимі параметри мікроклімату нормуються залежно від періоду року.

теплий - середньодобова температура повітря зовнішнього середовища tзв>=

· 10 °С;

холодний - середньодобова температура повітря зовнішнього середовища tзв<=10 °С.

· від категорії робіт за важкістю їх виконання: легкі; середньої важкості; важкі',

· від категорії приміщень, в яких проводяться роботи:

“холодні” - приміщення з незначним надлишком тепла до 20 кКал/м3 - год; “гарячі” - приміщення з явним надлишком тепла > 20 кКал/м3 • год.

Прилади для визначення параметрів мікроклімату

Для того, щоб визначити чи відповідає повітря всередині даного приміщення встановленим нормам, необхідно кількісно оцінити кожний з його параметрів

Вимірювання температури повітря - проводиться в кількох точках робо­чої зони: на рівні 1,3-1,5 м від підлоги, на відстані 1 м від нагрівальних приладів.

Термометри: ртутні, спиртові; парні термометри (які складаються із зачорненого і посрібленого) - в умовах теплового випромінювання; термографи - для безперервного реєстрування температури (самописні прилади).

Вимірювання відносної вологості повітря - відношення фактичного вмісту маси водяних парів, що містяться в цей час в 1 м3 повітря, до максимально можливого їх вмісту при даній температурі визначається: психрометром Августа; психрометром аспіраційним (Ассмана); гігрометром; для запису зміни вологості - гігрографом.

Вимірювання швидкості руху повітря здійснюють анемометрами: крильчастими - 0,3 - 5 м/с, чашковими - 1 - 20 м/с; кататермометрами V < 0,5 м/с.

Для вимірювання інтенсивності теплового випромінювання використо­вують актинометри.

а б

Рис. 2.1. Психрометри: а -аспіраційний; б-Августа

Для контролю вмісту шкідливих речовин в повітрі застосовують такі методи:

· газів і парів (лабораторний, експрес-метод, автоматично-дистанційний);

· для замірювання запиленості (ваговий, рахунковий, фотометричний, електричний).

 

 

20. Вентиляція виробничих приміщень.

Вентиляція – це регульований повітрообмін, що забезпечує видалення з приміщення забрудненого повітря і подачу на місце видаленого свіжого повітря.

Основна вимога до вентиляційних систем – це вилучення з приміщення забрудненого, вологого або нагрітого повітря та подача на йог місце чистого повітря, що відповідає санітарно-гігієнічним вимогам.

За способом переміщення повітря вентиляція буває природна, штучна (механічна) та суміщена (природна та штучна одночасно).

Залежно від призначення – для подачі чи видалення повітря або для того й іншого одночасно – вентиляція може бути припливною, витяжною або припливно-витяжною.

За місцем дії вентиляція буває загальнообмінною і місцевою.

На виробництвах часто влаштовують комбіновані системи вентиляції (загальнообмінні з місцевою і т. ін), а в окремих випадках і аварійну вентиляцію, як правило, вона проектується витяжною.

Системи вентиляції мають бути пожежо – й вибухобезпечними, простими в облаштуванні не переохолоджувати приміщення, не створювати надмірного шуму, бути надійними в експлуатації та економними. Крім паспорта на кожну вентиляційну установку складають журнал експлуатації.

 

21. Розрахунок систем механічної загальнообмінної вентиляції

Вентиляційні системи загальнообмінної механічної вентиляції бувають витяжними, припливними і припливно-витяжними.

Обмін повітря повинен розраховуватись так, щоб концентрація шкідливостей (пари, гази, волога, пил або аерозолі та ін.) в приміщенні під час роботи вентиляції не перевищувала допустимих рівнів чи гранично допустимих концентрацій (ГДК). ГДК деяких шкідливих речовин встановлюються згідно ГОСТ І2.1.005- 88 і ДСН 3.3.5.042 — 99 "Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень" .

Кількість повітря, що подається у приміщення для забезпечення необхідних метеорологічних умов та якості повітря робочої зони, визначають відповідно до існуючих будівельних норм. Розрахунок здійснюють за такими чинниками: шкідливі речовини, надлишки теплоти, надлишки вологи, за кількістю працюючих. Якщо у приміщенні мають місце одночасно декілька шкідливих чинників, розрахунок ведуть за кожним із них і більше з отриманих значень приймають за розрахункове.

При одночасному надходженні у повітря приміщення кількох шкідливих речовий односпрямованої дії об’єми повітря, необхідні для розбавлення кожної речовини окремо, сумують, а при речовинах різноспрямованої дії - допускається приймати найбільший з розрахованих об’ємів.

Наприклад, при одночасному випаровуванні декількох розчинників (ацетону, спиртів, оцтової кислоти) чи подразнюючих газів (сірчаного чи сірчистого ангідриду, хлористого та фтористого водню та ін.) розрахунок кількості повітря для загальнообмінної вентиляції слід виконувати, сумуючи обсяги його, потрібні для розбавлення до норми окремо кожного з розчинників чи подразнюючих газів.

 

22. Місцева вентиляція

Місцева вентиляція може бути припливною і витяжною.

Місцева припливна вентиляція

При якій здійснюється концентрована подача припливного повітря заданих параметрів (температури, вологості, швидкості руху), виконується у вигляді повітряних душів, повітряних та повітряно-теплових завіс.

Повітряні душі використовуються для запобігання перегріванню робітників у гарячих цехах, а також для утворення так званих повітряних оазисів (простір виробничої зони, що різко відрізняється своїми фізико-хімічними характеристиками від решти приміщення).

Повітряні та повітряно-теплові завіси призначені для запобігання надходження в приміщення значних мас холодного зовнішнього повітря при необхідності частого відкривання дверей чи воріт. Повітряна завіса створюється струменем повітря, що подається з вузької довгої щілини, під деяким кутом назустріч потоку холодного повітря. Канал зі щілиною розміщують збоку, знизу чи зверху воріт або дверей.

Місцева витяжна вентиляція

Забезпечує вловлювання шкідливих виділень (газів, парів, пилу) безпосередньо в місцях їх виділення, а відтак запобігає їх поширенню в приміщенні. У промисловості застосовують різноманітні місцеві відсмоктувачі, які можна умовно поділити на відсмоктувачі відкритого та закритого типу.

Конструкція місцевої витяжки повинна забезпечити максимальне вловлювання шкідливих виділень при мінімальній кількості вилученого повітря. Крім того, вона не повинна бути громіздкою та заважати обслуговуючому персоналу працювати і наглядати за технологічним процесом. Основними чинниками при виборі типу місцевої витяжки е характеристики шкідливих виділень (температура, густина парів, токсичність), положення робітника при виконанні роботи, особливості технологічного процесу та устаткування.

 

23. Види і основні вимого до виробничого освітлення

Залежно від джерела світла виробниче освітлення може бути: природним, що створюється прямими сонячними променями та розсіяним світлом небосхилу; штучним, що створюється електричними джерелами світла, та суміщеним, при якому недостатнє за нормами природне освітлення доповнюється штучним.

Природне освітлення поділяється на: бокове (одно - або двостороннє), що здійснюється через світлові отвори (вікна) в зовнішніх стінах; верхнє - через ліхтарі та отвори в дахах і перекриттях; комбіноване - поєднання верхнього та бокового освітлення.

Штучне освітлення може бути загальним та комбінованим. Загальним називають освітлення, при якому світильники розміщуються у верхній зоні приміщення (не нижче 2,5 м над підлогою) рівномірно (загальне рівномірне освітлення) або з урахуванням розташування робочих місць (загальне локалізоване освітлення).

Комбіноване освітлення складається із загального та місцевого. Його доцільно застосовувати при роботах високої точності, а також, якщо необхідно створити певний або змінний в процесі роботи напрямок світла. Місцеве освітлення створюється світильниками, що концентрують світловий потік безпосередньо на робочих місцях. Застосування лише місцевого освітлення не допускається з огляду на небезпеку виробничого травматизму та професійних захворювань.

 

24. Природнє освітлення, кпо,

Природне, або денне, світло – це поєднання сонячного світла й дифузного світла небосхилу. Сонячне світло має величезне біологічне й гігієнічне значення, бактерицидні та оздоровчі властивості, дає змогу мати у приміщенні здоровий контакт з навколишнім світом.

Проектування природного освітлення має здатність до того, щоб раціонально використовувати природний ресурс сонячної енергії в даній місцевості.

Природне освітлення буває одно – або двостороннє бічне, що здійснюється через вікна у зовнішніх стінах, верхнє (через ліхтарі та отвори в дахах і перекриттях) та комбіноване (поєднання верхнього та бічного освітлення).

Проектування природного освітлення має враховувати:

· світлокліматичні особливості району будівництва;

· призначення будівель;

· характер зорової роботи.

Проектування ведеться на підставі обчислень які мають на меті обґрунтування типу, форми, розмірів світлоотворів та відповідність їх нормативним вимогам.

Світлові отвори є основним елементом від розмірів і форми яких залежить оптимальний природний світловий режим в будівлях.

Визначення значення природного освітлення в приміщенні в абсолютних величинах неможливо, тому виникла необхідність ввести поняття коефіцієнта природного освітлення (КПО).

КПО– це відношення освітлення в даній точці приміщення Е , до одночасного зовнішнього освітлення горизонтальної площини, що знаходиться на відкритому просторі Е й освітлюються небосхилом при дифузному світлі небосхилу, %:

КПО= (4)

Природна освітленість залежить від надходження у приміщення прямих сонячних променів, кількості, величини й конструкції вікон, орієнтації їх за сторонами горизонту, а також від величини світла, що відбивається від земної поверхні, суміжних будівель та огороджуючих поверхонь будівлі.

Геометричні розміри вікон визначають за формулою:

, (5)

де: - площа вікон, м ;

- площа підлоги, м ;

- нормативне значення КПО для даного приміщення;

- загальний коефіцієнт світлопропускання;

- коефіцієнт, що враховує вплив відбитого світла;

- світлова характеристика ліхтаря.

Щоб визначити розміри вікон при бічному розміщенні S , використовують формулу:

, (6)

де: - мінімальне нормативне значення КПО;

- світлова характеристика вікна;

- площа підлоги, м ;

- загальний коефіцієнт світлопропускання;

- коефіцієнт впливу відбитого світла;

- коефіцієнт затінення від протилежних будівель.

Якщо в розрахунку дійсна величина КПО вища за нормативне значення, вікна запроектовані правильно. Якщо ж дійсна величина КПО в розрахунках дещо менша або дорівнює нормативному значенню, то слід змінити їх розміри. Порівняння нормативного значення КПО проводять за графіком Данилюка.

 

25. Штучне освітлення.

Штучне освітлення поділяється в залежності від призначення на робоче, аварійне, евакуаційне та охоронне. Розрізняють такі системи штучного освітлення: загальне, місцеве та комбіноване.
Система загального освітлення призначена для освітлення всього приміщення, вона може бути рівномірною та локалізованою. Загальне рівномірне освітлення встановлюють у цехах, де виконуються однотипні роботи невисокої точності по усій площі приміщення при великій щільності робочих місць. Загальне локалізоване освітлення встановлюють на поточних лініях, при виконанні робіт, різноманітних за характером, на певних робочих місцях, при наявності стаціонарного затемнюючого обладнання, та якщо треба створити спрямованість світлового потоку.
Місцеве освітлення призначається для освітлення тільки робочих поверхонь, воно може бути стаціонарним (наприклад, для контролю за якістю продукції на поточних лініях) та переносним (для тимчасового збільшення освітленості окремих місць або зміни напрямку світлового потоку при огляді, контролі параметрів, ремонті).
Світильники місцевого освітлення повинні бути зручними у користуванні, а, головне, безпечними при експлуатації.
Категорично забороняється застосовувати лише місцеве освітлення, оскільки воно створює значну нерівномірність освітленості, яка підвищує втомленість зору та призводить до розладу нервової системи. Таке освітлення на виробництві є допоміжним до загального. Комбіноване освітлення складається з загального та місцевого. Його передбачають для робіт І—VIII розрядів точності за зоровими параметрами, та коли необхідно створити концентроване освітлення без утворення різких тіней.

26. Кількісні та якісні показники освітлення

Освітлення виробничих приміщень характеризується кількісними та якісними показниками. До основних кількісних показників відносяться: світловий потік, сила світла, яскравість і освітленість. До основних якісних показників зорових умов роботи можна віднести: фон, контраст між об'єктом і фоном, видимість.

 

27. Розрахунок і вимірювання природного освітлення

Методика розрахунку природного освітлення за Данилюком:

Попередній розрахунок площі світлових отворів проводиться:

а) при бічному освітленні приміщень за формулою:

б) при верхньомуосвітленніза формулою:

(1.6)

де So — площа світлових отворів (у стіні) при бічному освітленні; — площа підлоги приміщення; — нормоване значенння КПО; — коефіцієнт запасу;— світлова характеристика вікон,; — коефіцієнт, що враховує затінювання вікон протистоячими будівлями;— загальний коефіцієнт світлопропускання, визначуваний за формулою:

(1.7)

де — коефіцієнт світлопропускання матеріалу; — коефіцієнт, що враховує втрати світла в палітурках світлового отвору; — коефіцієнт, що враховує втрати світлау несучих конструкціях, (при бічному освітленні ); – коефіцієнт, що враховує втрати світла в сонцезахисних пристроях; — коефіцієнт, що враховує втрати світла в захисній сітці, встановлюваній під ліхтарями, що приймається рівним 0,9; — коефіцієнт, що враховує підвищення КПО при бічному освітленні завдяки світлу, відбитому від поверхонь приміщення і підстилаючого шару, прилеглого до будівлі; — площа світлових отворів (у стіні) при верхньому освітленні; — світлова характеристика ліхтаря або світлового отвору в площині покриття; — коефіцієнт, що враховує підвищення КПО при верхньому освітленні, завдяки світлу, відбитому від поверхонь приміщення; — коефіцієнт, що враховує тип ліхтаря.

 

28. Методи розрахунку штучного освітлення

Для розрахунку штучного освітлення використовують три методи:

· метод коефіцієнта використання світлового потоку;

· метод питомої потужності;

· крапковий метод;

1. Для розрахунків загального рівномірного освітлення чистих приміщень застосовують метод коефіцієнта використання світлового потоку.

Світловий потік однієї лампи Ф визначаються за формулою:

Ф= , (7)

де Е - нормативне значення освітленості, лк;

К - коефіцієнт запасу ( К =1,3-1,8);

S - площа приміщення, м ;

Z - коефіцієнт нерівномірності освітлення (z=1,1-1,15);

N - кількість світильників;

- коефіцієнт використання світлового потоку.

За розрахунковими значеннями світлового потоку добирають найближчу стандартну лампу, потік якої може відрізнятися від розрахункового не більше як на 10-20%.

Кількість світильників залежить від параметрів приміщення:

, (8)

де - кількість світильників по довжині приміщення;

- кількість світильників за шириною приміщення;

і - відповідно довжина і ширина приміщення, м;

- відстань між світильниками, м.

Коефіцієнт визначається за таблицями залежно від типу світильника, коефіцієнтів відбиття (стін), (стелі), (підлоги) та індексу приміщення [16].

Індекс приміщення визначають за формулою:

, (9)

де і - довжина і ширина приміщення,м;

- висота світильника над робочою поверхнею, м.

Підрахувавши світловий потік лампи, визначають електричну потужність освітлювальної установки.

2. Метод питомої потужності є найпростішим світлотехнічним розрахунком, але через невисоку точність він використовується для наближених розрахунків. Цим методом визначають потужність кожної лампи Вт за формулою:

, (10)

де - питома потужність, Вт/м ;

- площа приміщення, м ;

- кількість світильників у приміщенні.

Для визначення питомої потужності використовують таблиці Г.М. Кнорінга. За відсутності вказаних таблиць питому потужність , Вт/м можна визначити за формулою:

, (11)

де 0,15...0,25 – коефіцієнти, з яких перший відповідає приміщенням з рівнем освітленості до 100лк, другий понад 100лк.

3. Крапковий метод розрахунку використовується у разі проектування загального місцевого освітлення відкритих просторі і тих приміщень де стіни і стеля мають невисокий коефіцієнт відбиття.

На плані приміщення вибирають контрольну крапку з найменшою умовною освітленістю.

Освітленість в цій точці визначають за формулою:

, (12)

де - сила світла в напрямку від джерела на задану точку, кд;

- кут падіння світла в задану крапку, перпендикулярно до осі симетрії світильника.

- висота підвісу світильника над розрахунковою крапкою, м;

- коефіцієнт запасу.

29. Світильник

Світильник, згідно з міжнародним "Керівництвом зі світлотехніки" — це прилад для розподілу, фільтрації і перетворення світла від лампи або ламп, що включають необхідні компоненти для їхнього захисту, кріплення і постачання електроенергією.

Основними світлотехнічними характеристиками світильників є:

· розподіл світла, що характеризується фотометричним тілом джерела світла та кривою сили світла (фотометричною діаграмою);

· коефіцієнт корисної дії світильника;

· захисний кут.

Класифікація світильників

Відмінність між світильниками може визначатися за джерелом світла (лампи розжарювання, люмінесцентні, газорозрядні), кількістю (одна або більше), розташуванням (внутрішнє, зовнішнє), мірою захисту (світильник для сухих, вологих або запорошених приміщень), конструкцією (відкриті, закриті, лампи з відбивачем, дзеркальні, растрові світильники і автомобільні фари), місцем монтажу (настінні, стельові, маятникові і переносні світильники) і призначенням (технічні, декоративні і світильники для ефектів).

за світлотехнічною функцією

· освітлювальні прилади

· світлосигнальні прилади

за умовами експлуатації

· світлові прилади для приміщень

· світлові прилади для відкритих просторів (вуличні, садово-паркові тощо)

· світлові прилади для екстремальних середовищ

за характером світлорозподілу

· світильники

· прожектори і проектори

За типом лампи

· з лампою розжарювання

· з розрядною лампою

· з лампами змішаного світла

· з радіоізотопними і електролюмінісцентними джерелами світла

· з електричною дуговою вугільною лампою

· світлодіодні

за формою фотометричного тіла

· симетричні світлові прилади

· круглосиметричні світлові прилади

· не симетричні світлові прилади

за ступенем захисту від пилу і води

за можливістю переміщення при експлуатації

· стаціонарні

· переносні

· пересувні

за способом живлення лампи

· мережеві

· з індивідуальним джерелом живлення

· комбінованого живлення

за можливістю зміни положення оптичної системи

· рухливі

· не рухомого

за можливістю зміни світлотехнічних характеристик

· регульовані

· нерегульовані

За способом охолодження

· з природним охолодженням

· з примусовим охолодженням

усередині приміщень за місцем установки

· настінний світильник (Бра - застарілий термін)

· стельовий світильник (Плафон - застарілий термін)

· підлоговий світильник (Торшер - застарілий термін)

· настільний світильник

· підвісний світильник

· вбудований світильник

 

Шум

Шумом прийнято вважати звуки, які негативно впливають на організм людини і заважають його роботі та відпочинку. Тому шум часто називають несприятливим звуком. Зазвичай шум створюється під

час хаотичного чергування звуків різної частоти та інтенсивності. Звук, як фізичне явище, є коливальним рухом, що поширюється хвилеподібно у пружному середовищі (газоподібному, рідинному чи твердому). Звук, а значить і шум, характеризується: швидкістю звуку с, м/с; частотою /, Гц; звуковим тиском р, Па; інтенсивністю /, Вт/м2.

За нормальних атмосферних умов (Т = 293 К та Р = 1034 ГПа) швидкість звуку в повітрі дорівнює с = 344 м/с.

Частота звуку визначається кількістю коливань пружного середовища за одиницю часу і вимірюється в герцах (1 Гц — це одне коливання за секунду). За частотою звукові (акустичні) коливання поділяються на три діапазони: інфразвукові, з частотою коливання менше ніж 20 Гц; звукові (сприймаються органом слуху людини) — від 20 до 20 ООО Гц; ультразвукові — більше ніж 20 000 Гц. У свою чергу звуковий діапазон прийнято поділяти на низькочастотний — до 400 Гц, середньочастотний — 400—1000 Гц, високочастотний — більше 1000 Гц.

 

31.Нормування, вимірювання і заходи захисту від шуму

При нормуванні шуму до уваги беруться різні його види. Відповідно до ГОСТ 12.1.003-83 та ДСН 3.3.6.037-99 шуми класифікуються за характером спектра та часовими характеристиками. За першою ознакою шуми поділяються на широкосмужні, з неперервним спектром, шириною більш ніж одна октава, та вузькосмужні або тональні, у спектрі яких є виражені дискретні тони. За часовими характеристиками шуми можуть бути постійними, якщо їх рівень шуму протягом робочої зміни (8 годин) змінюється не більш ніж на 5 дБА, та непостійними. Останні поділяються:

• на мінливі, рівень шуму яких безперервно змінюється (коливається) в часі більш ніж на 5 дБА;

• переривчасті, рівень шуму яких змінюється ступінчасто на 5 дБА і більше, при цьому довжина інтервалів, під час яких рівень залишається сталим, становить Ici більше;

• імпульсні, які складаються з одного або декількох звукових сигналів, кожен з яких довжиною менше 1 с, при цьому рівні шуму відрізняються не менш ніж на 7 дБА.

Нормування шуму проводиться за двома методами: нормування за граничним спектром шуму та нормування рівня звуку в дБА Перший метод нормування е основним для постійних шумів. Рівні звукового тиску (дБ) нормуються в октавних смугах частот. Октавна смуга частот (октава) — діапазон частот, у

якому верхня гранична частота /в удвічі більша за нижню граничну частоту /и. Октава характеризується середньогеометричним значенням частоти

Заходи та засоби захисту від шуму

Заходи та засоби захисту від шуму поділяються на колективні та індивідуальні.

До засобів індивідуального захисту (313) від шуму належать навушники, протишумові вкладки, шумо-заглушувальні шоломи.

Засоби колективного захисту від шуму поділяються за такими напрямками:

— зменшення шуму в самому джерелі;

— зменшення шуму на шляху його поширення;

— організаційно-технічні заходи;

— лікувально-профілактичні заходи.

Засоби та заходи колективного захисту, що зменшують шум на шляху його поширення поділяються на архітектурно-планувальні та акустичні (рис. 4.4).

Зменшення шуму у самому джерелі — найбільш радикальний засіб боротьби з шумом, що створюється устаткуванням. Це досягається за допомогою таких заходів та засобів:

• удосконалення кінематичних схем та конструкцій устаткування;

• проведення статичного та динамічного зрівноважування і балансування; виготовлення деталей, що співударяються та корпусних деталей з неметалевих матеріалів (пластмас, текстоліту, гуми);

• чергування металевих та неметалевих деталей; підвищення точності виготовлення деталей та якості складання вузлів і устаткування;

• зменшення зазорів у з'єднаннях шляхом зменшення припусків; застосування мащення деталей, що труться та ін.

 

 

32.Вібрація, характеристики вібрації, захист від вібрації

Вібрація [лат. vibratio] – коливання, тремтіння. Переміщення точки або механічної системи при якому відбувається почергове зростання й зменшення в часі значень хоча б однієї координати називають вібрацією.

Причиною порушення вібрації є виникаючі при роботі машин неурівноважені силові впливи: ударні навантаження; зворотно-поступальні переміщення; дисбаланс. Причиною дисбалансу є: неоднорідність матеріалу; розбіжність центрів мас і осей обертання; деформація.

Параметри вібрації

Параметрами вібрації, які виміряють для визначення негативного впливу на організм людини є такими:

1. Частота, Гц

2. Амплітуда А, м.

3. Середнє квадратичне значення віброшвидкості Vt, м/с.

4. Середнє квадратичнє віброприскорення wt, м/с.

5. Відносний показник віброскорості Lv, Дб.

6. Відносний показник віброприскорення Lw, Дб.

Людина є замкнутою системою з частотою коливань 5-9 Гц. Якщо підвести зовнішні коливання з тієї ж частотою – резонансом, то великою мірою можливе повне припинення роботи серця.

Нормування вібрацій визначається їх нормативними характеристиками.

Нормативними характеристиками, що служать для оцінки впливу вібрацій на людину є:

Середньоквадратичні значення віброшвидкості і виброприскорения та їхні показники. Понад 10 Гц - нормуються Vt і wt. Менше 10 - Lw Lv.

По способу передачі на людину вібрація вимірюється в 3 ортогональних осях: x, y, z. Нормування здійснюється в різних інтервалах частот:

Для загальної вібрації - 2, 4, 8, 16, 31.5, 63 Гц

Для локальної - 8, 16, 31.5, 63, 125, 250, 500, 1000 Гц.

Для вимірювання сили вібрації використовують різні прилади і в тому числі віброскоп.

засоби та заходи боротьби з вібрацією.

У автоматизованих виробництвах засобом боротьби є дистанційне керування (виключає контакт) відповідним технологічним процесом. А у неавтоматизованих виробництвах використовують такі засоби та заходи:

1. Зниження вібрації в джерелах їх виникнень:

підвищення точності опрацювання деталей;

оптимізація технологічного процесу;

поліпшення балансування.

2. Відстройка від режимів резонансу (збільшення жорсткості системи);

вибродемпфірування (пружинні віброізолятори).

Поліпшення організації праці вібронебезпечних процесів:

загальна кількість робочого часу в контакті з віброобладнанням не повинна перевищувати зміни;

одноразова дія не повинна перевищувати для локальної - 20 хвилин, для загальної - 40 хвилин.

До лікувально - профілактичних заходів відносяться: масаж; заходи, що загально укріплюють організм; гідропродцедури. Вібрація має властивість кумуляції (накопичення в організмі).

33. Дія виробничих вібрацій на організм людини. Нормування і вимрювання вібрацій

Вібрація - загальнобіологічний шкідливий чинник, що призводить до фахових захворювань - віброзахворюваннь, лікування котрих можливо тільки на ранніх стадіях. Хвороба супроводжується стійкими порушеннями в організмі людини (опорно-руховий апарат, необоротні зміни в кістках і суглобах, зсуви в черевній порожнині, нервово-психічній сфері). Людина частково або цілком утрачає працездатність. По способі передачі на людину вібрація підрозділяється на загальну і локальну. Загальна - діє через опорні поверхні ніг на весь організм у цілому. Локальна - на окремі ділянки тіла. Загальну поділяють по характері передачі на: транспортну(при прямуванні машин); транспортно-технологічну (при виконанні роботи машиною прямування: кран, бульдозер); технологічну (при роботі механізмів і людина знаходиться поруч).

34.Дія електричного струму на організм людини. Прични смертельних випадків від дії електричного струму.

Проходячи через тіло людини, електричний струм справляє термічну, електричну та механічну (динамічну) дію. Ці фізико-хімічні процеси притаманні живій та неживій матерії. Одночасно електричний струм здійснює і біологічну дію, яка є специфічним процесом, властивим лише живій тканині.

Різноманітність впливу електричного струму на організм людини призводить до електротравм, які умовно поділяються на два види:

· місцеві електротравми, які означають місцеве ушкодження організму;

· загальні електротравми електричні удари), коли уражається (або виникає загроза ураження) весь організм внаслідок порушення нормальної діяльності життєво важливих органів та систем.

Згідно зі статистичними даними орієнтовний розподіл нещасних випадків внаслідок дії електричного струму у промисловості за вказаними видами травм має такий вигляд:

· місцеві електротравми — 20 %;

· електричні удари — 25 %;

· змішані травми, (одночасно місцеві електричні травми та електричні удари) — 55 %.

Приблизно 75 % випадків ураження людей струмом супроводжується виникненням місцевих електротравм.
За видами травм ці випадки розподіляються таким чином, %:

· електричні опіки — 40;

· електричні знаки — 7;

· металізація шкіри — 3;

· механічні пошкодження — 0,5;

· електроофтальмія — 1,5;

· змішані травми — 23;

· усього —75.

 

35. Фактори які визначають ступінь ураження електричним струмом Основними факторами, що визначають результат ураження, є:
q величина струму і напруги;
q тривалість дії струму;
q опір тіла;
q петля («шлях») струму;
q психологічна готовність до удару.