Ідейно-художня своєрідність роману Діккенса «Пригоди Олівера Твіста». Система образів у романі
"Пригоди Олівера Твіста" Ч. Діккенса — це роман про тяжкі життєві випробування дитини. Герой роману народився в робітному будинку, а факт цей не обіцяв йому нічого, крім знегод у житті.
Зображення робітного будинку, де народився Олівер, було дуже злободенною темою в літературі Англії 30—40-х років XIX ст. За законодавством 1834 року в робітних будинках Англії встановлювався такий режим, який перетворював їх у в'язниці: бідняка насильно розлучали з родиною та поступово доводили до повного отупіння. Не випадково робітники почали називати робітні будинки "бастиліями для бідних", нерідко віддаючи перевагу голодній смерті ув'язненню в робітному будинку.
Із перших сторінок роману Діккенс підкреслює, що в долі Олівера немає нічого незвичайного, такі речі трапляються щодня і скрізь. "Стара історія!" — вимовляє лікар, поглянувши на стоптані черевики вмираючої матері Олівера, на її руку, на якій не було обручки.
Письменник починає із зображення "щастя" свого героя: якщо б з'явився на світ Олівер не в робітному будинку, а опинився у турботливих руках ніжних доглядальниць, він просто не вижив би, тоді як відданий природі та самому собі хлопець все ж видерся з кігтів смерті.
Новонароджений Олівер стає, наче річ, занумерованим та приєднаним до більшості таких, як і він. Діккенс малює виснажених, змарнілих, вічно голодних дітей, які позбавлені всіх радощів свого віку, багато з яких вмирають у дитинстві.
Будь-яка спроба, на думку вихователей, "протесту" жорстоко карається. Так, "непокірного" Олівера, якого вони вважають кандидатом у шибеники, за те, що він насмілився попросити добавки рідкої кашиці, піддають окремому ув'язненню та нещадно шмагають, а після цього намагаються віддати його спочатку сажотрусові, а потім трунареві, хоча їм добре відомо, наприклад, що сажотрус забив до смерті кількох хлопчиків.
У другій частині роману показані лихі пригоди молодого героя, який тікає від свого хазяїна до Лондона та потрапляє в лапи зграї злодіїв. І скупник краденого Фей-гін, і жорстокий грабіжник Сайкс, і зловісний "джентльмен" Монкс (особиста зацікавленість якого в долі Олівера розкривається пізніше) даремно намагаються змусити хлопця красти. Олівер виявляє твердість і відмовляється брати участь у злочинному промислі. Щасливий збіг обставин дозволяє йому піти від грабіжників і знайти притулок у старого добряги Браунлоу (який, як з'ясувалося потім, був другом батька хлопця), а далі — у Рози Мейлі. Нарешті, він знов потрапляє до містера Браунлоу, який стає його названим батьком.
Добрий містер Браунлоу виявляється першим, хто пожалів "кандидата у шибеники", хто по-людськи поставився до нещасної дитини. І таке ставлення було віддячене самовідданою любов'ю нещасного хлопця-сироти до свого рятівника, Діккенс показує торжество доброти та любові над законами суспільства, де панує влада грошей.
Діккенс трохи ідеалізує свого героя. Олівер Твіст — жертва потворних соціальних умов життя, але разом з тим він, як і будь-який герой просвітницького роману, природжено добрий і ніякі лихі зовнішні впливи не чіпляються до нього. Як легко змивається з обличчя бруд, так безболісно вдається зберегти Оліверу в чистоті душу.
Зображуючи на останніх сторінках роману щасливе, хоча і з налітом деякого смутку життя Олівера, який, нарешті, знайшов свій дім та люблячу родину, Діккенс надає їй трохи романтичного забарвлення. Але це романтизм бажаного, в ньому втілюється гаряче прагнення письменника до торжества справедливості.
Соціальний роман Ч. Діккенса "Пригоди Олівера Твіста" дістав високу оцінку В. Г. Бєлінського, який писав на початку 40-х років XIX століття, що це "один із кращих творів" видатного англійського романіста.
«Приключения Оливера Твиста» предвещают социальные романы зрелого Диккенса тем, что уже в этой книге дан срез всего английского общества от аристократических лондонских особняков до захолустного приюта и показаны связывающие их нити. Мишенью критики автора становятся работные дома и детский труд, равнодушие правительства к вовлечению детей в преступные занятия.
В предисловии к роману Диккенс критиковал изображение жизни преступников в романтическом свете. Он писал:
Мне казалось, что изобразить реальных членов преступной шайки, нарисовать их во всем их уродстве, со всей их гнусностью, показать убогую, нищую их жизнь, показать их такими, каковы они на самом деле, — вечно крадутся они, охваченные тревогой, по самым грязным тропам жизни, и куда бы ни взглянули, везде маячит перед ними большая черная страшная виселица, — мне казалось, что изобразить это — значит попытаться сделать то, что необходимо и что сослужит службу обществу. И я это исполнил в меру моих сил.
— Предисловие Чарльза Диккенса к роману «Оливер Твист»