У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен. знати: основи з правил техніки безпеки, особистої гігієни баскетболіста; принципи і методи навчання основним прийомам гри у баскетбол

знати:

  • основи з правил техніки безпеки, особистої гігієни баскетболіста;
  • принципи і методи навчання основним прийомам гри у баскетбол.
  • планування та організацію заняття з баскетболу;
  • класифікацію і основи гри баскетбол;
  • правила змагань та суддівства з баскетболу.

вміти:

  • проводити урок фізичної культур из елементами баскетболу;
  • оволодіти технікою основних прийомів гри у баскетболі;
  • уміти організувати та провести змагання з баскетболу;
  • реалізувати на практиці знання вікових особливостей на заняттях баскетболом .
  • уміти організувати роботу спортивного клубу з баскетболу;

 

 

2. Охарактеризувати поняття «техніка гри», прийоми, способи

Успіх баскетбольної команди багато в чому залежить від рівня володін­ня основами техніки гри та арсеналу техніко-тактичних дій.

Основи гри в баскетбол опановують під час вивчення і послідовного вдосконалення спеціальних знань, умінь та навичок. Тому навчання і тре­нування — це невід'ємні складові єдиного педагогічного процесу.

Головною метою навчання є оволодіння навичками та спеціальними знаннями. Під час занять вивчають правила гри, техніку і тактику, розви­вають фізичні якості. Тим самим закладається основа, що забезпечує досяг­нення спортивної майстерності.

Кожен гравець має бути підготовлений так, щоб вільно оволодіти тех­нікою і тактикою гри та вміти застосовувати їх у змагальній діяльності.

Спортивні результати визначаються рівнем підготовленості гравців і команд у цілому. Комплексний характер дій баскетболістів вимагає різно­бічної підготовки, котра складається з кількох самостійних видів — теоре­тичної, фізичної, техніко-тактичної, психологічної, морально-вольової, орга­нізаційно-методичної, суддівської та ігрової.

Ці види складають структуру навчально-тренувального процесу, у якій центральне місце відведено техніко-тактичній підготовці, під час котрої вив­чаються та вдосконалюються спеціальні ігрові прийоми, техніка їх виконан­ня і тактика застосування.

Загальновідомо, що ефективні системи гри базуються на індивідуаль­них діях кожного гравця. Але важливо не те, що він робить у нападі або у захисті, а як ефективно він це робить. Тому найкращими командами зав­жди будуть ті, гравці котрих добре опанували основи гри у баскетбол.

Кожний прийом застосовується у грі. Отже баскетболіст має володіти усіма прийомами. Тому більшу частину заняття присвячують опануванню тех­ніки та удосконаленню деталей індивідуальних навичок у діях кожного гравця.

Техніка виконання будь-якого прийому тільки на перший погляд зда­ється механічною. Глибоке розуміння принципів руху та наполегливе тре­нування сприяє розвитку індивідуальних особливостей виконання ігрових прийомів.

Техніка гри — це сукупність спеціальних рухів, зумовлених правила­ми, що дозволяють розв'язувати рухові завдання у конкретних ігрових умовах (ситуаціях).

Вона являє собою комплекс послідовних і одночасних рухів окремих частин тіла, що характеризуються визначеною раціональною амплітудою, темпом, ритмом, напрямком.

Технічний прийом — це система рухів, схожих за смисловою структу­рою і спрямованих на розв'язання певного завдання (кидок однією рукою, двома руками, передача м'яча однією рукою).

Різнобічність умов, у яких виконується той чи інший прийом, сприяє формуванню та вдосконаленню способів виконання кожного прийому (пе­редача однією або двома руками зверху).

Спосіб характеризується, насамперед, стійкістю головної рухової структури: кінематичною, динамічною, ритмовою.

Баскетболіст має володіти арсеналом технічних прийомів і способів:

• уміти вибирати найраціональніший прийом або комбінацію прийомів;

• швидко і точно їх виконувати.

 

 

3. Командні тактичні дії у нападі – швидкий прорив. Навчальні вправи.

 

Швидкий прорив.Суть швидкого прориву полягає в тому, щоб на ве­ликій швидкості доставити м'яч до кошика суперника і виконати кидок в умовах непідготованого суперником захисту і, найчастіше, — створення чи­сельної переваги нападаючих.

Найбільш сприятливими ситуаціями для проведення швидкого прориву є перехоплення м'яча під час дій у захисті, оволодіння м'ячем під час відскоку на своєму щиті і вкидання м'яча з-за меж майданчика після заки­нутого м'яча суперником.

Таким чином, організація швидкого прориву починається з оволодіння м'ячем, проведення системи пересувань нападаючими і використання ними різних передач та ведення м'яча.

Головними умовами проведення швидкого прориву є:

• впевнене оволодіння м'ячем та виконання точних передач під час стрімкого пересування гравців під щит суперника;

• хороша бігова підготовка і швидкісна витривалість;

• впевнені кидки на великій швидкості пересування;

• хороша техніка ведення м'яча і зупинок;

• хороший периферичний зоровий огляд і здатність до прогнозування ігрових ситуацій.

Швидкий прорив розподіляють на три фази: початок, розвиток і завер­шення.

 

 

Навчання швидкого прориву починають з індивідуальних дій гравців, вивчення стартів із різноманітних вихідних положень. Згодом вводять різ­номанітні вправи у парах. Наприклад, один гравець кидає м'яч об щит і ово­лодіває ним після відскоку, другий — робитв ривок до бокової лінії — йо­му слідує дальня передача (рис.2, а). Передаючи м'яч між собою, два гравці закінчують просування вперед кидком м'яча у кошик. Для вдоскона­лення проведення завершальної фази контратаки тренер може поставити одного або двох захисників (реалізація швидкого прориву при чисельній більшості нападаючих, або чисельній рівновазі).

Далі вводиться ще один гравець, і швидкий прорив проводять три грав­ці (у трійках): один гравецв кидає м'яч у щит, оволодіває ним після відско­ку і робить передачу на дальню відстань гравцям, котрі пересуваються до протилежного щита по бокових коридорах.

Після передачі третій гравець займає центральний коридор, стрімко переміщуючись і спостерігаючи за подіями попереду: якщо центральний коридор не зайнятий , то він просувається

 

 

прямо, але якщо хтось з партнерів займає центральний коридор , то він спрямовує на фланг, що звільнився. (рис.2 , б)

Рис.1Розвиток контратаки з підтримкою четвертого гравця (а) та підключенням п’ятого (б)

Рис. 2 Вправи для навчання швидкого прориву.

 

Згодом до нападу швидким проривом підключаються гравці другого ешелону (рис.1, а): четвертий гравець (супроводжуючий) і п'ятий гра­вець (страхуючий — на випадок втрати командою володіння м'ячем) (рис.1, б).

Розвиток контратаки з підтримкою четвертого гравця: у разі успішно­го розвитку подій підключається четвертий гравець 4, який найчастіше грає у центрі штрафної зони. У цьому випадку гравець 2 виконує роль супровод­жуючого.

Підключення п'ятого гравця-супроводжуючого: гравець 2 супроводжує партнера з м'ячем 3, котрий пересувається уперед, доки його не зустріне захисник суперника. Гравець 3 передає м'яч партнерові 4 або 1.

У випадку, коли команді не вдалося реалізувати швидкий прорив, грав­ці команди намагаються зайняти місця у нападі, що відповідають їх ігровим амплуа, перейшовши до організації позиційного нападу.

Завершальна фаза контратаки реалізується у різних формах залежно від розташування гравців команди суперника. Як правило, це — вихід у зо­ну атаки двох крайніх гравців 1 або 2, котрі прямують до кошика напроти лінії штрафного кидка. Гравець 3 зупиняється перед лінією штрафного кид­ка, передавши м'яч на один із флангів (рис.3).

На рис. 4 продемонстровано ситуацію, коли не вдалося передати м'яч у штрафну зону одному з партнерів. У цій ситуації дуже часто здійснюєть­ся зміна позицій гравців 1 і 2 із застосуванням перехресного виходу.

На рис.5продемонстровано, як гравці переходять до позиційного нападу у випадку, коли швидкий прорив не вдалося реалізувати.

Рис.3. Гравець 3, який зупинився на лінії штрафного кидка, може виконати кидок або зробити передачу одному з крайніх партнерів

Рис.4. Використання допомоги супроводжуючого гравця 4, що стрімко наближаєть­ся до лінії штрафного кидка. Гравець 3 шукає можливість зробити йому точну переда­чу для кидка

Рис.5. Позиційний напад розвивається зайняттям гравцями 2 і 5 позицій центрово­го; гравці 3 і 4 займають позиції крайніх нападаючих, а гравець 1 забезпечує захисну рівновагу на випадок втрати м'яча

 

 


ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 3

 

 

1. Баскетбол як навчальна дисципліна.

Баскетбол служить ефективним засобом фізичного виховання в широкому віковому діапазоні. Практично в освітніх установах баскетбол включений у навчальні програми, використовується в закладах вищої та середньої професійної освіти, у підготовці спортсменів. Баскетбол є ігровим видом спорту, що займає гідне місце серед інших видів на всіх рівнях, включаючи Олімпійські ігри.У системі вищої освіти в сферфізичної культури й спорту баскетбол входить у цикл базових фізкультурно-спортивних дисциплін відповідно до державних освітніх стандартів, навчальних планів і программ. Головне завдання навчальної дисципліни «Баскетбол»- сприяти формуванню в студентів цілісного уявлення про професійну діяльність у сфер фізичної культури і спорту. Дисципліна «Баскетбол» спрямована на практичне і теоретичне опанування студентами знаннями та вміннями, професійно - педагогічними навичками, необхідними для самостійної організаторської, тренерсько-педагогічної,наукової та виховної роботи в усіх підрозділах сфери діяльності фахівця з баскетболу, а також використання оздоровчої та виховної цінності цього виду спорту.

 

2. Назвати основні критерії технічної майстерності.

Критеріями технічної майстерності є:

 

• вільне володіння оптимальним обсягом прийомів і способів у взає­мозв'язку з двома—трьома головними («коронними») прийомами;

• точність і ефективність їх виконання;

• стабільність виконання за умови відволікаючих чинників: утома, пси­хологічне напруження, складні зовнішні умови (активна протидія суперни­ка) тощо;

• надійність виконання прийомів і здатність підтримувати високий рі­вень точності та ефективності протягом багатоденного турніру, від матчу до матчу без негативних відхилень.

 

 

3. Стійка баскетболіста та пересування у нападі. Послідовність навчання. Навчальні вправи.

 

Вихідні (початкові) положення і пересу­вання гравця.Вихідними положеннями (або стійками) баскетболіста називають положення гравця, які він приймає у момент підготовки до тієї або іншої дії. Ігрові положення баскетболіс­та відзначаються динамічністю опорно-рухово­го апарату. Для вихідного положення гравця характерною є початкова випереджувальна іннервація м'язового апарату, що сприяє швид­кому включенню гравця у дії. Перебуваючи у такому положенні (стійці) баскетболіст безпе­рервно спостерігає за діями суперників і своїх партнерів по команді та го­товий у будь-який момент взяти участь у грі.

Для ведення гри баскетболіст набуває вихідного положення, розташо­вуючи ступні ніг паралельно на ширині плечей або виставляючи одну ногу вперед приблизно на половину ступні. Ноги трохи зігнуті, тулуб нахилений вперед, руки зігнуті у ліктях. Вага тіла рівномірно розподіляється на обидві ноги і злегка переноситься на передні частини ступень. Баскетболіст з м'ячем зберігає стійке положення так званої «потрійної загрози» і готовий миттєво розпочати пересування веденням м'яча у потрібному напрямку, ви­конати передачу або кидок у кільце.

Ходьбупід час гри використовують головним чином для зміни позицій під час коротких пауз у грі, або під час зниження інтенсивності ігрових дій. На відміну від звичайної ходьби баскетболіст пересувається на трохи зігну­тих у колінах ногах, що надає можливість для миттєвих стартів і прискорень. Біг є основним засобом пересування гравця по майданчику (рис.1). Біг використовується при пересуваннях гравця на короткі відстані (від­різки) зі зміною швидкості і напрямку, у спо­лученні з раптовими зупинками, поворотами і відволікаючими діями. Змінюючи напрямок ру­ху, гравець спирається на одну ногу. Наприк­лад, під час відволікаючого руху вліво він робить крок лівою ногою (рис.2). Зміщуючи тулуб у напрямку руху, трохи відхиляється ліворуч. Цим створюється видимість обходу захисника, а далі баскетболіст відштовхується лівою ногою, переносить вагу тіла на праву ногу і вмить виставляє ліву но­гу за ходом руху вправо—вперед і, розвернувшись, обходить захисника з іншого боку. Гравець повинен уміти виконувати прискорення з різних вихідних по­ложень у будь-якому напрямку обличчям або спиною вперед, швидко змі­нювати напрямок і швидкість бігу. Зміну напрямку бігу гравець здійснює потужним поштовхом виставле­ною вперед ногою, у напрямку, протилежному рухові. При цьому тулуб на­хиляється у бік нового напрямку. Стрибки — це самостійні прийоми. Вони є елементами інших прийо­мів техніки. Найчастіше гравці застосовують стрибки угору і угору—впе­ред, серії стрибків поштовхом однією або двома ногами. Стрибки поштовхом двома ногами виконують найчастіше з місця з основ­ного ігрового положення (стійки). Гра­вець швидко присідає, відводить руки назад і піднімає трохи голову. Відштов­хування здійснюється потужним ви­прямленням ніг, енергійним рухом ту­луба і рук вперед—угору. Стрибок поштовхом двома ногами звичайно виконується під час кидків у кільце і при боротьбі за оволодіння м'ячем, що відскочив від щита.

 

 
 

 


 

Рис.1

 

 

Рис.2

 

Пересування.Способи пересування гравців у баскетболі вивчаються спочатку окремо, потім у сполученні (біг і стрибки), у подальшому — з іншими прийомами (передача м'яча або кидок у кошик). За терміном нав­чання цей етап є коротким, тому що техніка пересування баскетболіста зде­більшого має вигляд природних рухів: біг по прямій, біг зі зміною напрям­ку, стрибки тощо. Але згодом, під час удосконалення прийомів техніки і тактики гри, тренер звертає увагу учнів на доцільність виконання того чи іншого способу пересування по майданчику.

Перші вправи для навчання слід виконувати під час бігу по прямій з од­ночасним засвоєння бігу приставним кроком вліво і вправо, вперед, назад, звертаючи увагу на техніку бігу спиною уперед. Надалі ці набуті навички дадуть змогу вивчати біг зі зміною швидкості і напрямку, біг із зупинками і поворотами.

Подальше вивчення пересувань по майданчику здійснюється у сполу­ченнях: біг—зупинка—повороти—біг. Для цього використовують старти із різних вихідних положень.

Рис.3 Розташування гравця без м'яча у нападі і його поле зору: правиль­на позиція нападаючого (а) — одночасний кон­троль суперника, котрий його опікує, партнера з м'ячем і без м'яча; непра­вильна позиція (б) — недостатнє поле огляду

Хороший баскетболіст повинен володіти периферичним зором, аби ма­ти змогу виконувати прийоми, не дивлячись на м'яч, контролювати у полі зору дії, що відбуваються на майданчику, бачити розміщення та пересуван­ня своїх партнерів і суперників (рис.3).

Розміщення, пересування та індивідуальні дії гравця без м'яча мають бути узгоджені з командною тактикою гри, тобто нападаючий повинен ура­ховувати безпосередньо свої дії проти суперника, котрий його опікує, уз­годжуючи їх з позиціями і діями своїх партнерів по команді і діями супер­ників.

Для розширення поля зору можна використовувати різноманітні дії і вправи з м'ячем (жонглювання, передачі двох—трьох м'ячів), допоміжні предмети, що використовуються під час навчання основ баскетболу (пра­порці, стійки, обручі тощо). Вправи, що сприяють розвитку периферичного зору, застосовують за зростаючою складністю: ловля і передача м'яча у па­рах, не дивлячись на партнера; ловля і передачі у трійках, спрямовуючи погляд на одного партнера, а передаючи м'яч іншому; ці самі вправи можна виконувати у сполученні з веденням м'яча та іншими прийомами (рис. 4).

Під час гри баскетболісту доводиться багато стрибати, відштовхуючись однією або двома ногами. При цьому він має добре бачити увесь майдан­чик. Знаходячись у безопорному положенні у повітрі, він повинен коорди­нувати свої рухи з рухами партнерів. За допомогою різноманітних вправ баскетболіст навчається стрибати. Для цього використовуються підвісні предмети, щити, обруч кошика тощо. У подальшому, навчаючи стрибків угору, необхідно вибирати такі вправи, щоб можна було навчити учнів стрибати не тільки вертикально — угору, але й угору з відхиленням тулуба вперед, назад, вбік, — це стає необхідним для виконання різноманітних кидків у кошик у сучасному баскетболі.

 

Рис. 4 Вправи для розширення поля зору

 


 

Сучасна техніка гри формувалася на різних етапах розвитку баскетбо­лу. Кількість прийомів та способів їх виконання, критерії оцінки змінюва­лися і вдосконалювалися, насамперед, у зв'язку з різницею розвитку напа­ду і захисту.

Окрім того, на вдосконалення техніки впливали: зміни правил гри; зба­гачення техніки і тактики гри новими прийомами та комбінаціями; підви­щення рівня фізичної підготовленості гравців.

Наприклад, підвищення динаміки ігрових дій у нападі та захисті приве­ло до переважного виконання кидка однією рукою, скорочення амплітуди рухів при виконанні прийомів, розширення арсеналу швидкісних передач і кидків, фінтів тощо.

Подальший розвиток стрибучості і атлетизму у сполученні зі зрос­том гравців привели до виконання кидків зверху униз і добивання м'яча у кільце.

Але ще не всі можливості техніки гри використані сьогодні. Неви­черпні функціональні і координаційні можливості організму тренованого спортсмена створюють добру перспективу для впровадження нових ідей техніки нападу і захисту.

Для досягнення високих спортивних результатів необхідно удоскона­лювати техніку гри — опановувати найбільш раціональні, ефективні спосо­би виконання прийомів, пов'язаних з проявом вольових і м'язових зусиль, дотримуючись відповідного ритму, темпу, амплітуди, з урахуванням індиві­дуальних особливостей гравців.

 

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 5

 

1.Історія виникнення і розвитку баскетболу у світі і в Україні.

(Баскетбол (англ. — basket-ball). Назва гри виникла від англійських слів «баскет» — кошик і «бол» — м'яч. Перші відомості про гру, схожу на баскетбол, знайдено у стародавніх цивілізацій Центральної і Південної Америки: ігрові майданчики, обнесені кам'яними стінами, вчені відносять до пам'ятників VII ст. до н. є. Прикра­шені скульптурами богів та іншими символами релігії, ці майданчики свід­чили: неодмінною частиною релігійних свят тієї пори була гра з м'ячем зі смоли. Називалась вона «Пок Та Пок».

У Мексиці у XVI ст. ацтеки грали у гру, що називалась «Олламалітцлі» — намагаючись закинути великий каучуковий м'яч у закріплене кам'яне кільце^Досить добре відомі правила гри завдяки кодексам (розмальованим настінним рукописам), залишеним племенами Інка, Майя та Ацтеків з на-півострова Юкатан.

Але честь «винайдення» баскетболу належить вихідцю з Канади докто­ру Джеймсу Нейсміту] На відміну від інших видів спорту, баскетбол наро­дився не в результаті якоїсь уже знайомої гри. Нейсміт винайшов абсолют­но нову гру.

Як викладач Міжнародної тренувальної школи у Спрінгфілді (штат Массачусетс, США) Нейсміт одержав завдання пожвавити заняття у при­міщенні для групи студентів, незадоволених змістом обов'язкових занять з фізичного виховання за німецькою, шведською та французькою методика­ми, що проводилися у зимовий період у спортивному залі. Відмінний регбіст і гімнаст, Нейсміт уявляв собі таку гру як змагання в майстерності кожного гравця, який має рівні можливості. Вимога про вилучення фізичного контакту гравця, у свою чергу, означала заборону бігу з м’ячем. Умови спортивного залу вимагали грати тільки руками, Нейсміт вибрав футбольний м'яч, оскільки його можна було легко ловити руками, важко сховати і він мав постійну висоту відскоку. Щоб майстерність переважала над силою, Нейсміт вирішив вилучити з гри «лінію воріт». Ціль, що придумав він, вимагала від гравця лише точності, тому вона була розташована не на рівні підлоги і не вертикально, а була підвішена горизонтально, за межами досягнення для гравців. Він прибив до балкону два кошики для персиків цілком випадково на висоті 3 м 05 см.

Нейсміт сформував перші правила нової гри у грудні 1891 р. і 21 грудня провів у гімнастичному залі Спрінгфілдського коледжу перший матч з баскетболу серед студентів..

Враховуючи, що у гімнастичній групі було 18 студентів, Нейсміт розподілив їх на дві команди по дев'ять чоловік. Пізніш число гравців скоротилося до семи а згодом до п'яти, оскільки велика кількість учасників створювала метушню на майданчику.У 1892 р. він опублікував « Книгу правил гри у баскетбол», яка вміщувала 13 пунктів. Перший публічний матс було проведено 11 березня 1892 р. між учнями та викладачами Спрінгфілду.Вже у 1895 р. в США проведено офіційні змагання з баскетболу. У 1901 р. було організовано перші міжнародні ігри студентів США і баскет­бол «експонували» на Панамериканській виставці у Буффало.

Після свого народження баскетбол набув великої популярності у США. Потім з ним ознайомилися в інших країнах, а згодом гра поширилася у всьо­му світі.

ЕТАПИ РОЗВИТКУ ГРИ БАСКЕТБОЛ.Перший етап розвитку баскетболу — це етап його становлення як но­вої гри. Він охоплює період з 1891 по 1918 р. Створений для пожвавлення уроків гімнастики, баскетбол поступово перетворився на спортивну гру з усіма притаманними їй особливостями. У США в 1894 р. було опубліковано перші офіційні правила гри, за кот­рими почали проводити змагання.

Одночасно з розвитком гри формувалася техніка і тактика баскетболу. З'явилися раціональні технічні прийоми — ловля, передачі, ведення і кид­ки м'яча у кошик, однак була відсутня динаміка — усі прийоми виконува­лися з місця двома руками.

В тактиці гри визначились функції гравців за аналогією з футболом: здійснювався їхній розподіл на нападаючих, захисників, центральних і во­ротаря, грати яким можна було лише тільки в «своїх» зонах майданчика.

Зі США баскетбол проник спочатку у країни Сходу — Японію, Китай Філіппіни, а у подальшому — у країни Європи та Південної Америки.

Баскетбол народився (1891 р.) майже одночасно з сучасними Олімпій­ськими іграми (1896 р.). Незабаром почалася кампанія залучення нового ви­ду спорту до програми Олімпійських ігор. У 1904 р. на Іграх III Олімпіади у Сент-Луїсі був організований показовий баскетбольний турнір. Однак, не­зважаючи на гучну назву — «Перший чемпіонат світу з баскетболу», — ці змагання не можна було назвати навіть міжнародними: усі п'ять команд, що взяли участь у турнірі, представляли США.

чНа другому етапі розвитку баскетболу (1919—1931 рр.) почали створю­ватися національні федерації баскетболу. Збільшилася кількість баскетбо­лістів і змагань. Баскетбол почав широко впроваджуватися у країнах Євро­пи: Чехословаччині, Литві, Естонії, Латвії, Італії, Франції, СРСР та ін.

Стали проводитися і міжнародні зустрічі. У 1919 р. відбувся перший міжнародний баскетбольний турнір між армійськими командами США, Італії і Франції.

У 1924 р. на Іграх VIII Олімпіади у Парижі відбувся перший показовий міжнародний турнір за участю спортсменів Франції, Італії, Великобританії та США. Перемогли баскетболісти Великобританії.

У 1927 р. V Женеві була створена школа фізичного виховання, керівни­ком якої призначено викладача Спрінгфілдського коледжу доктора Еммера Беррі. Метою цієї школи було — розвиток баскетболу у Європі і на інших континентах. Південноамериканська баскетбольна конфедерація у ці роки проводила свої чемпіонати. Подібні змагання проходили у країнах Східної Азії.Перед Іграми IX Олімпіади в Амстердамі (1928 р.) засновник Амери­канської асоціації тренерів з баскетболу Форест Аллен почав переговори з МОК про включення баскетболу в якості показового виду спорту до програми Ігор Олімпіади 1932 р. Але його намагання переконати Оргкомітет Лос-Анджелеської Олімпіади у перспективності нового виду спорту були марними.

Третій етап (1932—1947 рр.) знаменний створенням Міжнародної феде­рації баскетболу (FІВА), різким підвищенням спортивної майстерності бас­кетболістів, розвитком світового баскетболу.

FІВА — керівний орган проведення усіх міжнародних змагань з баскет­болу — була заснована 18 червня 1932 р. у Женеві за участю представни­ків 8 країн: Аргентини, Греції, Італії, Латвії, Румунії, Португалії, Чехословач-чини і Швейцарії.

Леона Буффара зі Швейцарії обрано першим президентом, а Ренато Вільяма Джонса (Великобританія) призначено генеральним секретарем FІВА.

Спочатку керівництво РІВА розташувалось у Римі, а згодом постійна штаб-квартира перемістилася до Мюнхена.

Першим офіційним змаганням, проведеним РІВА після свого створен­ня (1932), був організований нею у травні 1935 р. у Женеві перший чемпі­онат Європи серед чоловіків, у якому взяло участь 10 команди що були кла­сифіковані, за результатами цих змагань, у такому порядку: 1 — Латвія; 2 — Італія; 3 — Чехословаччина; 4 — Швейцарія; 5 — Франція; 6 — Бельгія; 7 — Італія; 8 — Болгарія; 9 — Угорщина; 10 — Румунія.

Командою, що виборола звання першого чемпіона Європи, була визна­на команда Латвії. І

Об'єднаними зусиллями засновнику Американської Асоціації тренерів Форесту Аллену і генеральному секретареві FІВА Вільяму Джонсу вдалося до­битися включення баскетболу до програми Ігор Олімпіади 1936 р. у Берліні.

Барон П'єр де Кубертен, засновник сучасних Олімпійських ігор, був проти включення спортивних ігор до програми Ігор. У 1934 р. він так про­голосив своє ставлення до командних видів спорту: «Олімпійські ігри вста­новленні для атлетів індивідуальних видів спорту: командним видам спорту тут немає місця!».

Троє людей, що сприяли включенню баскетболу до олімпійської прог­рами 1936 р. у Берліні, були: Херман Ньєбурх — професор з Бад Креузнах, Віллі Дауме — президент Національного олімпійського комітету Німеччини, генеральний секретар FІВА — Вільям Джонс, який зустрічався з генераль­ним секретарем комітету по проведенню Ігор XI Олімпіади у Берліні Карлом Діємом, котрого він знав і був одним з його вчителів у Берліні. Під час пе­реправи через Балтійське море на паромі «сторони» досягли попереднього ухвалення, і 19 жовтня 1934 р. Комітет на пленарному засіданні ухвалив (причому ще до визнання FІВА з боку МОК) пропозицію про включення баскетболу до програми Ігор Олімпіади. Офіційно баскетбол був визнаний олімпійським видом спорту на сесії МОК в Осло 28 лютого 1935 р.

Так|, менше ніж за три роки після свого створення FІВА добилася пов­ної незалежності і визнання з боку МОК, зайняла належне місце у сім'ї федерацій, що представляють олімпійські види спорту.Перед Іграми IX Олімпіади в Амстердамі (1928 р.) засновник Амери­канської асоціації тренерів з баскетболу Форест Аллен почав переговори з МОК про включення баскетболу в якості показового виду спорту до програми Ігор Олімпіади 1932 р. Але його намагання переконати Оргкомітет Лос-Анджелеської Олімпіади у перспективності нового виду спорту були марними.

Третій етап (1932—1947 рр.) знаменний створенням Міжнародної феде­рації баскетболу (FІВА), різким підвищенням спортивної майстерності бас­кетболістів, розвитком світового баскетболу.