Українська національно-демократична революція: державотворча діяльність Центральної ради

Перша світова війна, що розпочалася в 1914 році, призвела до загострення і поглиблення протиріч в Російській імперії, які тривали на фоні значного пониження потенціалу господарчо-промислового комплексу. У 1917 році, з одного боку, стає відчутним фактор слабкості влади, з іншого, - активізуються ліві (опозиційні) сили. Подією, що вимагала реакції українських політичних сил і започаткувала Національно-демократичну революцію в Україні, стала Лютнева (1917 року) буржуазна революція в Російській імперії, головним результатом якої стали зречення Миколи ІІ (4 березня 1917 року) та формування Тимчасового уряду Росії (ТУР).

На тлі означених подій 3(16) березня 1917 року на зборах Товариства українських поступовців (ТУП) порушено питання щодо формування органу, який презентував би інтереси українства в нових політичних умовах. Таку роль обрала на себе Центральна рада, президію якої обрано 7(20) березня 1917 року. За два дні по тому, 9(22) березня, Центральна рада знайомить соціум з маніфестом своїх дій в опублікованій відозві Української Центральної Ради під назвою «До українського народу».

Відозва «До українського народу» являла собою акцент на наступному:

· український народ сам творитиме свою долю;

· головна мета Центральної ради – об’єднання українського народу;

· відродження державності;

· звучав заклик до «заведення рідної мови» в усіх типах шкіл, до «складання грошей на Український Національний Фонд».

Центральна рада мала досить авторитетний керівний склад: М. Грушевський – головуючий, Д. Антонович – його заступник, Ф. Крижанівський, Д. Дорошенко. Центральна рада асоціювала себе парламентом, який передбачав у перспективі передачу влади законно обраному парламенту – Всеукраїнським установчим зборам. Головна мета діяльності ради – закріплення і всебічний захист демократичних завоювань у всеросійському масштабі, широка автономія України, суспільно-політичні перетворення, які призвели б до соціалістичної організації суспільної практики.

Ключову роль у становленні та зміцненні Центральної ради відіграли три провідні українські партії:

Українська партія соціалістів-революціонерів (есери)       Українська соціал-демократична робітнича партія     Українська партія соціалістів-федералістів

 

  Лідери партій  

 

  М.Ковалевський П.Христюк М.Шаповал       В.Винниченко С.Петлюра П.Порш     Д.Дорошенко С.Єфремов А.Ніковський

 

Провідне партійне утворення у складі Центральної ради – УСДРП, програма якої - націоналізація землі та автономія України. Серед впливових політичних партій тогочасся – УПСР (Українська партія соціалістів-революціонерів), що керувалась в своїх діях наступними ідеями: встановлення диктатури революційної демократії, звершення національної революції, суверенітет нації у добровільній федерації. Тільки ці дві вищеозначені партії мали в своїх маніфестах економічну програму, тому до Економічної комісії, створеної у травні 1917 року, увійшли лише їх представники.

Економічна комісія зволікала з вирішенням назрілих соціальних проблем, що призвело до кризи хлібних запасів у серпні 1917 року. Ця обставина є основною у поясненні того, чому УСДРП і УПСР здали свої позиції і передали першість більшовикам, які навесні 1917 року були малочисельним партійним утворенням з нестійким авторитетом, а восени 1917 року ця партія зростає чисельно у декілька разів.

Події весни-літа 1917 року в Україні породжують феномен тривладдя. Паралельно з заснуванням Центральної ради в Києві сформовано Виконавчий комітет, який презентував в Україні Тимчасовий уряд Росії. До складу комітету входили наступні сили: представники міської думи, фабриканти і заводчики, земські діячі, ліберальна професура. Означений комітет, який функціонував упродовж трьох місяців, мав статус вищої влади в Києві. Третьою стороною, з якою Центральна рада ділила владу, були ради робітничих та селянських депутатів, які зорганізувались у березні 1917 року: 2 березня у Харкові, 3-4 березня в Києві; 4 березня в Катеринославі, 6 березня в Одесі і Миколаєві, 7 березня в Херсоні, Вінниці, Єлисаветграді, 11 березня в Полтаві, 16 березня у Чернігові. Ради, в яких превалювали чисельно представники соціалістичних партій (переважно російських: соціал-демократи, меншовики, соціалісти-революціонери), являли собою вже на кінець березня одну з найвпливовіших на подальший розвиток подій політичних сил.