Тяжкі часи настали в родині Івана по смерті ґазди. Загніздилось безладдя, спливали гаразди, продавались царинки одна по одній, і маржина десь танула так, як по горах весною сніги
Ал`е в Ів`ановій п`ам'яті т`атова смерть не так д`овго жил`а (но в Ивановой памяти отцова смерть не так долго жила), як знай`омість з дівч`ам (как знакомство с девочкой), що, скр`ивджене ним безнев`инно (которая, обиженная им без вины), п`овним дов`ір'я р`ухом подал`о йом`у полов`ину цук`ерка (полным доверия движением подала ему половину конфеты). В йог`о д`авній і безприч`инний см`уток влил`ась нов`а т`ечійка (в его старую и беспричинную грусть влилась новая струйка). Вон`а несвід`омо тягл`а йог`о в г`ори (она подсознательно тянула его в горы), нос`ила по сус`ідніх к`ичерах, ліс`ах і дол`инах (носила по соседним вершинам, лесам и долинам), де б він міг стр`іти Мар`ічку (где б он мог встретить Маричку). І він стр`івся нар`ешті з н`ею: п`асла ягн`ята (и он встретился наконец с нею: пасла ягнят).
Мар`ічка йог`о прийнял`а (Маричка его приняла), як би давн`о сподів`алась: він б`уде з н`ею п`асти ов`ечки (будто давно надеялась = ожидала: он будет пасти с нею овечек). А й спр`авді (а и правда = в самом деле)! Нех`ай жовт`аня та голуб`аня для с`ебе б'ють в колок`ільці та вир`ікують в л`ісі (пусть желтушка и голубушка для себя бьют в колокольчики и порёвывают в лесу), а він йме п`асти ї`ї ягн`ята (а он будет пасти её ягнят).
Але в Івановій пам'яті татова смерть не так довго жила, як знайомість з дівчам, що, скривджене ним безневинно, повним довір'я рухом подало йому половину цукерка. В його давній і безпричинний смуток влилась нова течійка. Вона несвідомо тягла його в гори, носила по сусідніх кичерах, лісах і долинах, де б він міг стріти Марічку. І він стрівся нарешті з нею: пасла ягнята.
Марічка його прийняла, як би давно сподівалась: він буде з нею пасти овечки. А й справді! Нехай жовтаня та голубаня для себе б'ють в колокільці та вирікують в лісі, а він йме пасти її ягнята.
І як вон`и п`асли (и как они пасли)!
Б`ілі `ярки, заб`ившись у холод`ок під смер`еку (белые ярки, забившись в холодок под смереку; “ярка” — нетелившаяся молодая овечка), див`ились дурн`ими оч`има (смотрели глупыми глазами), як кач`ались по мхах дв`оє діт`ей (как катались во мху двое детей), дзв`онячи в т`иші молод`им см`іхом (звеня в тишине молодым смехом). Втом`ившись, вон`и забир`ались на б`іле кам`іння і л`ячно зазир`али зв`ідти у пр`ірву (устав, они взбирались на белый камень и со страхом заглядывали оттуда в пропасть), з як`ої стр`імко підійм`ався у н`ебо ч`орний пр`ивид гор`и і д`ихав с`инню (из которой стремительно поднимался в небо чёрный призрак горы и выдыхал синеву), що не хт`іла т`ануть на с`онці (что не желала таять на солнце). В щіл`ині пом`іж г`орами лет`ів в дол`ину пот`ік і тряс по кам`іннях с`ивою бород`ою (в расщелине между гор летел в долину поток и тряс по камням седою бородой). Так бул`о т`епло, сам`отньо і л`ячно у віков`ічній т`иші, як`у бер`іг ліс (так было тепло, одиноко и страшно в вековой тишине, которую берёг лес), що д`іти ч`ули вл`асне д`ихання (что дети слышали собственное дыхание). Ал`е в`ухо уп`ерто лов`ило і побільш`ало до найб`ільших р`озмірів ус`який згук (но ухо упрямо ловило и увеличивало до наибольших размеров всякий звук), що м`усив жить в л`ісі (которому приходилось жить в лесу), і їм ч`асом здав`алось (и им порой казалось), що вон`и ч`ують чийсь хід потайн`ий (что они слышат чей-то ход тайный), глух`е г`упання б`арди, х`екання вт`омлених гр`удей (глухой стук топора, кашель усталой груди).
І як вони пасли!
Білі ярки, забившись у холодок під смереку, дивились дурними очима, як качались по мхах двоє дітей, дзвонячи в тиші молодим сміхом. Втомившись, вони забирались на біле каміння і лячно зазирали звідти у прірву, з якої стрімко підіймався у небо чорний привид гори і дихав синню, що не хтіла тануть на сонці. В щілині поміж горами летів в долину потік і тряс по каміннях сивою бородою. Так було тепло, самотньо і лячно у віковічній тиші, яку беріг ліс, що діти чули власне дихання. Але вухо уперто ловило і побільшало до найбільших розмірів усякий згук, що мусив жить в лісі, і їм часом здавалось, що вони чують чийсь хід потайний, глухе гупання барди, хекання втомлених грудей.
— Ч`уєш, `Іва? — шепот`іла Мар`ічка (слышишь, Ива? — шептала Маричка).
— Чом`у б не мав ч`ути? А ч`ую (почему бы мне не слышать? Слышу).
Вон`и об`оє зн`али, що то бр`одить по л`ісі нев`идима сок`ира (они оба знали, что бродит по лесу невидимый топор), г`упа об дер`ева і х`ека з вт`омлених груд`ей (лупит по деревьям и кашляет усталой грудью).
Ляк проган`яв їх зв`ідти в дол`ину, де пот`ік плив спок`ійніше (страх прогонял их отсюда в долину, где поток плыл спокойнее). Вон`и роб`или соб`і к`урбало у пот`оці, гл`ибоке м`ісце (они устраивали себе гнездо в потоке, глубокое место), і, розд`ягшись, б`овтались в нім, як дв`оє лісн`их звір`ят (и, раздевшись, барахтались в нём, как два лесных зверька), що не зн`ають, що т`аке с`ором (что не ведают, что такое стыд). С`онце спочив`ало на їх `яснім вол`оссі і б`ило в `очі (солнце отдыхало на их светлых волосах и било в глаза), а льодов`а вод`а пот`оку щип`ала т`іло (а ледяная вода потока щипала тело).