Основні поняття в галузі охорони праці

Під працеюрозуміють цілеспрямовану діяльність людини, в результаті якої створюються матеріальні блага, необхідні для задоволення її власних потреб, а також духовні цінності, що слугують суспільству. З фізіологічної точки зору праця - це витрачання людиною фізичної та розумової енергії. Для людини праця є не лише необхідністю, а й потребою. А. П. Чехов казав: “Людина повинна трудитись, працю­вати в поті чола, хто б вона не була, і в цьому полягає зміст і мета її життя”. Відомий також вислів А. Бабеля про те, що “без праці суспільство не може існувати”.

Таким чином, праця є умовою існування людини та суспільства загалом. Однак за певних умов, коли в процесі праці мають місце шкідливі та небезпечні чинники, які безпосередньо впливають на працюючу людину, можуть проявлятися негативні наслід­ки праці. Ось чому з поняттям “праця” супутньо слідує й інше - “охорона праці”.

Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів і засобів, спря­мованих на збереження здоров'я та працездатності людини в процесі праці.

Основна мета охорони праці – це запобігання травматизму та професійних захворювань, створення безпечних і нешкідливих умов праці, збереження здоров'я та працездатності; підвищення продуктивності праці; попередження аварійних ситуацій.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити дві групи завдань:

– наукові (аналіз конкретних моделей системи “людина-техніка-виробниче середовище”, виявлення небезпечних і шкідливих виробничих чинників, їх взаємо­зв'язку, ступеня впливу на людину і т. д.);

– практичні (розроблення заходів та засобів щодо створення безпечних умов праці при здійсненні трудового процесу).

Терміни та визначення основних понять з охорони праці наведені в ДСТУ 2293-99 та деяких стандартах системи стандартів безпеки праці (ССБП). Розглянемо найваж­ливіші з них.

Умови праці – сукупність .чинників виробничого середовища і трудового про­цесу, які впливають на здоров'я і працездатність людини під час виконування нею трудових обов'язків.

Несприятливі чинники, в тому числі й виробничі, підрозділяються на шкідливі та небезпечні.

Шкідливий виробничий чинник – виробничий чинник, вплив якого за певних умов може призвести до захворювання, зниження працездатності і (або) негативно­го впливу на здоров'я нащадків.

Небезпечний виробничий чинник – виробничий чинник, вплив якого на пра­цівника в певних умовах призводить до травм, отруєння, іншого раптового різкого погіршення здоров'я або до смерті.

Відповідно до ГОСТ 12.0.003-74 небезпечні та шкідливі чинники за природою дії поділяються на такі групи: фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні.

До фізичних небезпечних та шкідливих виробничих чинників належать: рухо­мі машини та механізми; пересувні частини виробничого устаткування; підвищена запиленість та загазованість повітря робочої зони; підвищена чи понижена темпера­тура поверхонь устаткування, матеріалів чи повітря робочої зони; підвищений рівень шуму, вібрацій, інфразвукових коливань, ультразвуку, іонізуючих випромінювань, ста­тичної електрики, електромагнітних випромінювань, ультрафіолетової чи інфрачерво­ної радіації; підвищені чи понижені барометричний тиск, вологість, іонізація та рухо­мість повітря; небезпечне значення напруги в електричному колі; підвищена напру­женість електричного чи магнітного полів; відсутність чи нестача природного світла; недостатня освітленість робочої зони; підвищена яскравість світла; пряме та відбите випромінювання, що створює засліплю вальну дію та ін.

До хімічних небезпечних та шкідливих виробничих чинників належать хімічні речовини, які за характером дії на організм людини поділяються на загальнотоксичні, подразнювальні, сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні та такі, що впливають на репродуктивну функцію.

До біологічних небезпечних та шкідливих виробничих чинників належать па­тогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, грибки та ін.) та продукти їх життєдіяльності, а також макроорганізми (рослини та тварини).

До психофізіологічних небезпечних та шкідливих виробничих чинників нале­жать фізичні (статичні та динамічні) і нервово-психічні перевантаження (розумове перенапруження, монотонність праці, перенапруження органів чуття, емоційні пере­вантаження).

Один і той же небезпечний і шкідливий виробничий чинник за природою своєї дії може належати одночасно до різних груп.

Дія окремих несприятливих чинників виробничого середовища чи трудового процесу може призвести до виробничої травми – порушення анатомічної цілісно­сті організму людини або його функцій внаслідок дії виробничих чинників.

Виробничі травми класифікують:

– за видом агента, що призвів до травмування – механічні, термічні, хімічні, променеві, електричні, комбіновані та ін.;

– за виробничими матеріальними причинами (носіями) травми – рухомі частини обладнання, готова продукція, відходи виробництва та ін.;

– за локалізацією травм – травми очей, голови, рук, ніг, тулуба;

– за ступенем тяжкості пошкоджень – легкі, тяжкі, смертельні;

– за технологічними операціями – вантажно-розвантажувальні роботи, пере­везення вантажів та ін.

Часто травма є наслідком нещасного випадку. Нещасний випадок на вироб­ництві– раптове погіршення стану здоров'я чи настання смерті працівника під час виконування ним трудових обов'язків внаслідок короткочасного (тривалістю не довше однієї робочої зміни) впливу небезпечного або шкідливого чинника.

Наслідком дії шкідливого виробничого чинника може бути і професійне захво­рювання – патологічний стан людини, обумовлений надмірним напруженням орга­нізму або дією шкідливого виробничого чинника під час трудової діяльності.

Окрім професійних, на виробництві зараз відокремлюють групу, так званих, ви­робничо зумовлених захворювань – захворювань, перебіг яких ускладнюється умо­вами праці, а частота їх перевищує частоту у працівників, які не зазнають впливу певних професійних шкідливих чинників.

1. Основні законодавчі акти про охорону праці Законодавчими актами, що визначають основні положення про охорону праці, є загальні закони України, а також спеціальні законодавчі акти. До загальних законів, що визначають основні положення про охорону праці належать: Конституція України, Закони України “Про охорону праці”, “Про охорону здоров’я”, “Про пожежну безпеку”, “Про використання ядерної енергії та радіаційний захист”, “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, Кодекс законів про працю України (КЗпП). Спеціальними законодавчими актами в галузі охорони праці є Державні стандарти Системи стандартів безпеки праці, Будівельні норми та правила, Санітарні норми, Правила технічної експлуатації електроустановок споживачів та інші нормативні документи. В основному законі України – Конституції питанням охорони праці присвячені статті 43, 45, 46. роботодавець – власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує найману працю; працівник – особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов’язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

 

2. Основні принципи державної політики в галузі охорони праці. Державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням. Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:– пріоритету життя і здоров’я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;– підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;– комплексного розв’язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;– соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;– встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;– адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров’я та психологічного стану;– використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;– інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;– забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об’єднань громадян, що розв’язують проблеми охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;– використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва. 3. Система державного управління охороною праці Відповідно до Закону України «Про охорону праці» державне управління охороною праці в нашій державі здійснюють:

– Кабінет Міністрів України;

– Департамент промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду у складі МНС України (Держпромгірнагляд);

– міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади;

– асоціації, концерни, корпорації та інші об'єднання підприємств;

– Рада міністрів Автономної республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.

Компетенція Кабінету Міністрів України в галузі охорони праці.Кабінет Міністрів України:

– забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці;

– подає на затвердження Верховною Радою України загальнодержавну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;

– спрямовує і координує діяльність міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та нагляду за охороною праці;

– встановлює єдину державну статистичну звітність з питань охорони праці.

Держпромгірнагляд має такі основні повноваження:

– здійснює комплексне управління охороною праці та контроль за виконанням функцій державного управління охороною праці відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;

– розробляє за участю всіх зацікавлених сторін загальнодержавну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і контролює її виконання;

– бере участь у розробленні проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів з охорони праці та промислової безпеки;

– координує роботу відповідних органів виконавчої влади та самоврядування, підприємств, інших суб’єктів господарювання у сфері безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, промислової безпеки, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення та об’єктами підвищеної небезпеки;

– здійснює в установленому порядку державний нагляд за додержанням законодавства з охорони праці та промислової безпеки;

– організовує виконання робіт щодо науково-технічної підтримки державного нагляду у сфері охорони праці та промислової безпеки.

Для реалізації покладених на Держпромгірнагляд завдань утворюються його територіальні управління.

Повноваження міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади в галузі охорони праці:

– проведення єдиної науково-технічної політики в галузі охорони праці;

– розробка і реалізація комплексних заходів щодо покращення безпеки, гігієни праці і виробничого середовища в галузі;

– здійснення методичного керівництва діяльністю підприємств галузі з охорони праці;

– укладання з відповідними галузевими профспілками угоди з питань покращення умов і безпеки праці;

– фінансування опрацювання і перегляду нормативних актів про охорону праці;

– організація у встановленому порядку навчання і перевірки знань та норм охорони праці керівними працівниками і спеціалістами галузі;

– створення при необхідності професійних воєнізованих аварійно-рятувальних формувань, що діють відповідно до типового положення, затверджуваного Держпромгірнаглядом;

– здійснення відомчого контролю за станом охорони праці.

Для координації, вдосконалення роботи по охороні праці і контролю за цією роботою в центральному апараті міністерств та інших центральних органах державної виконавчої влади створюються служби охорони праці.

Повноваження місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування у галузі охорони праці.Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування у межах відповідної території:

– забезпечують реалізацію державної політики в галузі охорони праці;

– формують за участю профспілок програми заходів з питань безпеки, гігієни праці і виробничого середовища, що мають міжгалузеве значення;

– організовують при необхідності регіональні аварійно-рятувальні формування;

– здійснюють контроль за додержанням нормативних актів про охорону праці.

Для виконання названих функцій місцеві органи влади створюють відповідні структурні підрозділи.

Повноваження об'єднань підприємств у галузі охорони праці.Повноваження в галузі охорони праці асоціацій, корпорацій, концернів та інших об'єднань визначаються їх статутами або договорами між підприємствами, які утворили об'єднання. Для виконання делегованих об'єднанню функцій, в його апараті створюються служби охорони праці.

Оскільки наша країна переживає етап відмирання централізовано-розподільних форм господарювання і народження економічних відносин у сфері праці, притаманних соціально-ринковій моделі управління. При цьому, природно, змінюються ролі й функції основних суб’єктів підприємницької діяльності: держави, роботодавця і працівника. Цей процес неминуче охоплює й охорону праці – невід’ємну частину будь-якого виробництва, а відтак і систему управління охороною праці.

Система управління охороною праці (СУОП) – це сукупність органів управління підприємством, які на підставі комплексу нормативної документації проводять цілеспрямовану, планомірну діяльність щодо здійснення завдань і функцій управління з метою забезпечення здорових, безпечних і високопродуктивних умов праці, запобігання травматизму та профзахворювань, а також додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці.

Створення СУОП здійснюється шляхом послідовного визначення мети і об'єкта управління, завдань і заходів щодо охорони праці, функцій і методів управління, побудови організаційної структури управління, складання нормативно-методичної документації,

До основних функційуправління охороною праці належать:

– прогнозування і планування робіт, їх фінансування;

– організація та координація робіт;

– облік показників стану умов і безпеки праці;

– аналіз та оцінка стану умов і безпеки праці;

– контроль за функціонуванням СУОП;

– стимулювання діяльності з охорони праці.

Основні завдання управління охороною праці:

– навчання працівників безпечним методам праці та пропаганда питань охорони праці;

– забезпечення безпеки технологічних процесів, виробничого устаткування, будівель і споруд;

– нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці;

– забезпечення працівників засобами колективного та індивідуального захисту;

– забезпечення оптимальних режимів праці та відпочинку;

– організація лікувально-профілактичного та санітарно-побутового обслуговування працівників;

– професійний відбір працівників з окремих професій;

– удосконалення нормативної бази підприємства з питань охорони праці.

Перспективне планування охоплює найбільш важливі, трудомісткі й довгострокові за терміном виконання заходи з охорони праці, виконання яких, як правило, вимагає сумісної роботи кількох підрозділів підприємства. Можливість виконання заходів перспективного плану повинна бути підтверджена обґрунтованим розрахунком необхідного матеріально-технічного забезпечення і фінансових витрат із зазначенням джерел фінансування. Основною формою перспективного планування роботи з охорони праці є розроблення комплексного плану підприємства (на 3-5 років) щодо покращення стану охорони праці.

Поточне планування здійснюється у межах календарного року шляхом розроблення та включення відповідних заходів до розділу «Охорона праці» колективного договору.

Оперативне планування роботою з охорони праці здійснюється за підсумками контролю стану охорони праці в структурних підрозділах і на підприємстві в цілому або перевірок органів державного нагляду. Оперативні заходи щодо усунення виявлених недоліків зазначаються у наказі роботодавця.

Функція СУОП щодо організації та координації робітпередбачає формування органів управління охороною праці на всіх рівнях управління і всіх стадіях виробничого процесу, визначення обов'язків, прав, відповідальності та порядку взаємодії осіб, що приймають участь у процесі управління, а також прийняття та виконання відповідних рішень.

Контроль за станом охорони праці.Дійове управління охороною праці можна здійснювати тільки при наявності повної, своєчасної і точної інформації про стан охорони праці на об'єкті. Одержати таку інформацію, виявити можливі відхилення від норм та правил з охорони праці, перевірити додержання вимог законодавства про охорону праці та виконання відповідних планів, програм, приписів, прийнятих рішень можна тільки на підставі регулярного та об'єктивного контролю. Тому контроль стану охорони праці є найбільш відповідальна та трудомістка функція процесу управління.

Контроль за охороною праці може бути (рис. 3):

– відомчим, що здійснюється посадовими особами, повноважними представниками та службами міністерства або іншого центрального органу виконавчої влади, а також асоціації, корпорації, концерну або іншого об'єднання підприємств;

– регіональним, що здійснюється посадовими особами, повноважними представниками та службами місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

– громадським, що здійснюється виборними органами та представниками професійних спілок, інших громадських організацій;

– страховим, що здійснюється страховими експертами з охорони праці Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

– внутрішнім, що здійснюється в межах підприємства (установи, організації) відповідними службами, посадовими особами та громадськими інспекторами (уповноваженими трудових колективів) цього підприємства.

Виключно важливе значення має внутрішній контроль, який на відміну від інших видів контролю проводиться значно частіше та від дієвості якого вагомо залежить стан охорони праці на підприємстві. Внутрішній контроль підрозділяється на: оперативний (повсякденний); такий, що здійснюється службою охорони пра­ці підприємства; громадський; адміністративно-громадський трьохступеневий.

 

 

Оперативний контроль з боку керівників робіт і підрозділів, а також інших посадових осіб підприємства проводиться згідно із затвердженими посадовими обов'язками.

Служба охорони праці контролює виконання вимог з охорони праці у всіх структурних підрозділах та службах підприємства.

У справі створення здорових та безпечних умов праці значна роль відводиться громадському контролю, який здійснюється громадськими інспекторами з охорони праці або представниками трудових колективів (якщо профспілкова організація на підприємстві не створювалася), а також комісією з питань охорони праці підприємства (за рішенням загальних зборів або конференції працівників підприємства).

Адміністративно-громадський трьохступеневий контроль проводиться на трьох рівнях (ступенях). На першому рівні контролю начальник виробничої дільниці (майстер) спільно з громадським інспектором профгрупи щоденно перевіряють стан охо­рони праці на виробничій дільниці. На другому рівні – начальник цеху спільно з громадським інспектором та спеціалістами відповідних служб цеху (механік, електрик, технолог) два рази в місяць (згідно із затвердженим графіком) перевіряють стан охорони праці в цеху. На третьому рівні контролю щомісячно (згідно із затвердженим графіком) комісія підприємства під головуванням керівника (головного інженера) перевіряє стан охорони праці в цілому на підприємстві. До складу комісії входять: керівник служби охорони праці, голова комісії з охорони праці (або представник профкому), керівник медичної служби, працівник пожежної охорони та головні спеціалісти підприємства (технолог, механік, енергетик). Результати роботи комісії фіксуються в журналі трьохступеневого контролю і розглядаються на нараді. За результатами наради видається наказ по підприємству.