Образ Мартіна Ідена становить собою постать модерного
митця, а коли бути точнішими, то неоромантика з характерним добором властивих
йому рис. Як неоромантик, молодий письменник вивищується
над натовпом, наділяється непересічними, а подеколи й унікальними ознаками. У
його життєвій філософії спостерігаємо вплив актуальних для початку XX століття
ідей, вироблених мислителями і митцями. З-поміж усього іншого спостерігаємо
виразні риси екзистенціалізму, як-от: соціальний песимізм, напружені пошуки
сенсу буття, подолання кризових станів відчуження особистості, „втраченості” і
морального релятивізму. Душа Мартіна Ідена являє собою арену боротьби між добром і злом, у якій відбувається самопізнання, еволюція, самовдосконалення. Багато уваги приділяє автор фіксації самоаналізу Мартіна Ідена, оцінкам розвитку власного
внутрішнього світу, що цілковито відповідає екзистенціалістському вченню.
Дослідження людської природи, сутності людини – епіцентр уваги і вивчення
багатьох учених, філософів, письменників різних історичних епох.
Модерністи вбачали в людині земне втілення вічної душі, котра відчуває зв’язок із
трансцендентним. Екзистенціалістська людина – це tabula rasa, тобто вона
первісно нічого собою не являє, тому є лише тим, що сама із себе робить
Така людина знаходить свій власний спосіб життя у світі, серед речей та інших
людей. Будучи самосвідомою, вона вільна й цілковито відповідальна за світ і себе
в ньому. Перед екзистеціалістською людиною завжди постає проблема вибору моральних цінностей у житті. Із цього випливає розуміння екзистенціалістської людини як вольової і цілісної, а з другого боку, як трагічно розчарованої. Таким і є Мартін
Іден.
У романі Дж. Лондона репрезентовано дві опозиції: це жорстока реальність і
високі ідеали персонажа. Використовуючи екзистенціалістські мотиви, Джек
Лондон пішов шляхом к’єркегорівської стадіальності, що полягала в перенесенні
центру всесвіту в душу головного героя Мартіна Ідена – хлопця пролетарського
походження, що став відомим письменником, але, розчарувавшись у житті, до
якого прагнув, наклав на себе руки.
Образ Жанни де Во у романі «Життя» викликає різноманітні почуття у читача. Однак автор не засуджує свою героїню, він наголошує на тому, що її пасивне існування спричинене умовами, у яких дівчина зростала. Відірвана від справжнього життя, Жанна постає на сторінках твору занадто мрійливою. Вона живе у власному світі ілюзій, які протягом життєвого шляху руйнуються одна за одною, додаючи душевного болю героїні. На прикладі головної героїні роману Жанни автор детально змалював як поступово руйнуються найкращі мрії та ілюзії дівчини. Мопассан із симпатією ставиться до своїх героїв, підкреслюючи, що людині властиво помилятися, але їй також під силу здолати численні перепони на шляху до щастя. Автор пише про близькі йому страждання типового для буржуазного суспільства людини-одинака, позбавленого суспільних зв`язків, який не захищений цим суспільством, а тому приречений удвічі гостріше й болючіше переживати життєві негаразди. На прикладі життя Жанни автор показав, що герой-одинак глибоко впевнений, що він приходить у світ тільки для особистого щастя, радощів та насолоди; усім своїм єством він прагне цього щастя. Однак показав, що щастя трагічно недосяжне для людини, і не тільки в силу сторонніх перешкод, буржуазних забобонів і лицемірної міщанської моралі, але й тому, що людина сама по собі, примітивні, не здатна зрозуміти, де і в чому щастя, проходить повз нього, не здатна берегти його, і її залишається тільки пізнє каяття, гірке усвідомлення беззмістовності життя, яке минає, старість, яка насувається.