Характеристика англо-саксонських держав у 5-9 ст. 3 страница

 

 

38. Державний устрій Франції в період феодальної роздробленості

Відбувається становлення феодальної держави, правителемякої був король.У IX-XI століттях його обирала верхівка світських і духовних феодалів, лише з XII ст. утверджується спадкове передання трону. Найближчим радником і помічником короля був сенешал. У військових справах важливу роль відігравав великий конетабль, помічником якого був маршал.Королів­ською скарбницею завідував скарбник,який мав помічника -камергера.Канцелярією керував канцлер.На місцях адміністративні, військові та судові функції покладалися на призначених королем посадовців. З XI ст. у королівському домені з'являється нова посадова особа - прево,- котра збирала податки, командувала гарнізоном і ополченням. У XII ст. виникають великі територіальні одиниці, на чолі яких стояли бальї.З розвитком феодальних відносин утворю­ються збори королівських васалів - королівська курія,значення якої поступово зростає.

З розвитком великого феодального землеволодіння та неперерв­ною роздачею земель васалам настає економічна роз'єднаність, яка зумовила політичну роздробленість. Великі феодали відмовля­ються визнавати верховну владу короля, вважаючи себе повністю самостійними та незалежними. Після того, як класична формула васалітету "васал мого васала не мій васал" була визнана юридичною нормою, король, фактично, був позбавлений прямого зв'язку з основною масою феодалів. Його влада обмежилася лише власним доменом. Франція розпалася на просту сукупність феодальних володінь.

 

 

39. Реформи Людовіка IX у Франції.

Особлива роль у подоланні опору феодалів і зміцненні держави належить Людовику IX(1226- 1270). Він здійснив низку реформ,які сприяли централізації держави:

• на території королівського домену були заборонені судові поєдинки та міжусобні війни. На інших територіях країни останні були обмежені. Було запроваджено порядок, згідно з яким герцоги, графи, чиї володіння перебували за межами домену, в разі виникнен­ ня спорів, зобов'язані були за 40 днів до початку війни передати їхню суть до суду короля;

• із королівської ради була виділена особлива судова палата, яка перетворилася на вищу апеляційну інстанцію, і тільки в цьому королівському суді стали розглядатися справи про значні, зокрема й кримінальні злочини. Цій палаті були також передані важливі адміністративні функції;

• у сфері законодавства було відновлено практику видання королів­ ських законодавчих актів, обов'язкових для всього королівства. Правда, спочатку для надання їм чинності вимагалася згода великих феодалів. Однак уже всередині XIII ст. такого затвердження вже не вимагалося;

стала чеканитися повноцінна золота та срібна королівські монети, що починають витісняти численні види монет, які чеканили феодали та міста. Випуск королівської монети, що набула значного поширення, сприяв розвитку торгівлі та зміцненню зв'язків між окремими провінціями країн;

військові формування стали складатися з рекрутів, в результаті чого король у меншій мірі став залежати від феодальних дружин.

Реформи Людовика IX значною мірою сприяли подоланню опору світських феодалів, однак остаточно подолати феодальну роздробле­ність король самостійно не міг. Отож на певному етапі централізації Франції

40. Франція в період станово-представницької монархії (XIV-XV ст)

Боротьба за централізацію Франції, що розпочалась у XIII ст. реформами Людовика IX, на початку XIV ст. була майже завершена. Три чверті країни було об'єднано під владою короля. Однак феодальна опозиція залишалася ще достатньо сильною, подолати її опір королів­ська влада могла лише заручившись підтримкою дворянства та міщан, потрапляючи таким чином у певну залежність від цих станів. Союз короля з дворянством і міщанами зумовив виникнення станово-представницької монархії, її матеріальним утіленням були Генеральні штати.

До їх складу належали три палати:перша складалася з найвищого духовенства, запрошених королем особисто; фуга-виборних представників від дворянства; третя - з виборних депутатів з-поміж вільного населення міст. Генеральні штати скликалися з ініціативи короля. Він же визначав питання, що виносяться на їхній розгляд: для з'ясування думки станів щодо миру чи війни, підписання міжнародних договорів, вирішення питань про податки тощо. Своєю чергою, Генеральні штати зверта­лися до короля з проханнями, скаргами та протестами. Спроби цього органу закріпити за собою постійні фінансові чи законодавчі повно­важення успіху не мали. Всі питання розглядались окремо по палатах (рішення приймалося простою більшістю голосів), а остаточна ухвала щодо якоїсь проблеми відбувалася на їхньому спільному засіданні.

Кожна палата, незалежно від кількості депутатів, мала один голос. При такому голосуванні перевага завжди була на боці представників дворянства та духовенства, якщо між ними не було розбіжностей. Вершиною могутності Генеральних штатів був період паризького повстання на чолі з Е. Марселем, коли вони досягай прийняття Великого березневого ордонанса(\357 р.), збирали податки, витрача­ли кошти й контролювали весь державний апарат. Однак відсутність єдності між містами та їх непримиренна ворожнеча з дворянством робили спроби Генеральних штатів завоювати собі права, подібно до прав англійського парламенту, безплідними. Після 1359 р. вони скликалися все рідше й часто замінювалися зборами нотаблів (зібраннями вищого духовенства, придворного дворянства та мерів міст). В останній разз ініціативи короля Генеральні штати були скликані в 1468 р.У XVI-XVII століттях ініціатива їхнього скликання належала феодальній знаті, що пере­бувала в опозиції до абсолютної влади короля.

 

 

41. Абсолютна монархія у Франції. Діяльність Ришельє

Абсолютизм - це третій і останній період в історії феодальної держави та права Франції. Розпочинається він з кінця XVI ст., а зумовлений був тими соціально-економічними змінами, що відбулися у зв'язку з роз­витком продуктивних сил У форму­ванні абсолютизму у Франції були зацікавлені всі прошарки, що пов'язували своє майбутнє із сильною королівською владою.

Кардинал Рішельє здійснив політику централізації, заявляв що найважливіша його мета велич короля, а інша – велич королівства. Він намагався покінчити і з сваволею вельмож і самостійністю гугенотів, що йому вдалось у 1628р. після взяття столиці Лярошель. Гугенотське дворянство було винищене або змушене було втекти закордон. Здійснив ряд реформ у структурі державного апарату: відновив посади інтендантів, заборонив парламентам спрямовувати королю письмові протести, завів постійну армію і флот.

Влада короля поширюється на всю країну та на всі сфери держав­ного й суспільного життя. Від 1614 р. вона стала розглядатись як священна. Держава ототожнюється з особою короля. Не випадково французькому королеві ЛІодовикуXIV(1638-1715) легенда приписує вислів "Держава-це я.

Розширюється й ускладнюється система центральних органів владиг в 1661 р. створюється Великарада, до складу якої належали герцоги, міністри, державні секретарі, канцлер, державні радники та ін. Для обговорення зовнішньополітичних питань скликалася вужча за складом Верховна рада, питання внутрішньодержавного управлін­ня розглядала Рада депеш. Існувала також Рада з військових питань. У XVI ст. виникають такі впливові посади, як державні секретарі (з військових справ, морських справ, закордонних справ, двору), а з XVIII ст. їхні заступники, при яких утворюються бюро.

Місцеве управління вирізнялося надзвичайною складністю та за­плутаністю. Його здійснювали численні служби: судове управління, фінансове управління, управління нагляду за шляхами та ін.

У провінціях, містах, на великих шляхах створюється розгалужена система поліцейської служби, котру з 1667 р. очолює генерал-пейтенант поліції (завдання - підтримувати порядок у масштабах усього королівства).

 

 

42. Джерела та риси права середньовічної Франції

Першими джерелами права Франції були звичаї та збірники звичаєвого права - кутюми. На Півночі Франції до XIII ст. кутюми існували в усній традиції, на Півдні кутюми, в яких збереглися елементи рим­ського права, набули письмового оформлення. У Франції в XV ст. нараховувалося близько 60 провінційних і понад 300 місцевих кутюм. Вони визначали порядок судочинства, склад судових органів, форми феодальної власності, васальні зв'язки та взаємини феодалів, становище міщан, селян, майнові й шлюбно-сімейні відносини тощо. Більш повними та цінними були збірки: "Великий нормандський судебник"; "Кутюми Бовезі", Паризька кутюма, записана д'Аблежем у складі "Великого французького судебника".

З 1453 р. за наказом Карла VII розпочалися роботи з уніфікації звичаєвого права, але вони не були завершені. У 1724 р. Бурдоде Рішбур видав загальний звід кутюм. Французька буржуазна революція 1789 р. скасувала чинність кутюм у сфері власності, шлюбу та сімейних відносин. Остаточно кутюми були відмінені після введення Цивільного кодексу Наполеона І (1804 р.).

Право власностірегулювало, насамперед, земельні відносини. Для права феодальної власності були властиві такі риси: ієрархіч­на структура земельної власності; становий характер; обмеження в розпоряджанні феодальною земельною власністю; особливий порядок спадкування - майорат.

Зобов'язальне правопередбачало різні види договорів: купівлі-продажу, міни, дарування, позики та ін.

Сімейне правоперебувало під сильним упливом церкви. Шлюб і сім'я регулювалися переважно нормами канонічного права. Не допускалися шлюби між близькими родичами. Шлюбний вік для чоловіків становив 14 років, для жінок- 12. З розвитком держави та з її централізацією кримінальне правонабуває все більш репресивного характеру. Усі злочини поділялися на декілька категорій: проти релігії; проти держави; - проти приватних осіб

Метою покарання стає відплата та залякування.

 

 

43. Утворення й особливості розвитку феодальної держви в Німеччині

Об'єднання племінних утворень на території Німеччини в єдине ціле спочатку було здійснене в межах держави франків-через завоювання

останніми в У-УШ століттях алеманів, тюрінгів, баварів, Саксоніє. Одночасно тут відбувається становлення класового суспільства -феодального. Розпад імперіїКаролінгів (Верденський договір 843 р.)започаткував самостійний розвиток Німецької держави - Королівства східних франків.До його складу ввійшли німецькі області між Рейном, Ельбою та Альпами - племінні герцогства Баварія, Алеманія (Швабія), Франконія, Саксонія, Тюрінгія, а пізніше - Лотарингія й Фрісландія. Остаточне державне виокремлення німецьких областейвідбулося з обранням у 887р. герцогами Швабії, Баварії, Франконії, Саксонії королем "східних франків" АрнульфаКарінтійського, з припиненням у Німеччині в 911 р. династії Каролінгів і, зрештою, з обранням у 919р. німецьким королем саксонського герцога Генріха І (918-936).

До XIII ст. була, переважно, сформована територія Німеччини, та однією з важливих особливостей її політичного розвитку в Середні віки був поступовий розпад держави на окремі князівства, що зберігали свою незалежність аж до XIX ст. Формально на чолі державистояв король(імператор), але фактично його влада була обмежена, насамперед, привілеями, які королівська влада надавала світським і духовним феодалам. Центральне управлінняздійснюва­лося за зразком франкської держави, тобто зберігало риси двірцево-вотчинної системи.Вищі сановники королівського палацу (канцлер, маршал та ін.) виконували одночасно й найважливіші державні функції, їхні посади поступово перетворювалися на спадкові. З XI ст. найупливовіші феодали засідали в королівській раді(гофтазі), спільно з якою правитель розглядав найважливіші питання.

Міста в Німеччині за своїм статусом поділялися на дві групи:імперські та земські. Імперські міста мали більше прав і привілеїв, аніж земські. Вони управлялися обраними міською радою та магістра­том, карбували свою монету, мали військо, власні судові органи тощо.

44. Станово-представницька монархія в Німеччині

Період станово-представницької монархії в історії Німецької держави, як і в інших західноєвропейських державах, охоплює XIII- XV століття. Та її суттєвою особливістю було те, що становлення такої монархії відбувалося в умовах роздробленості. Здійснювала­ся централізація по окремих територіях, яка в мініатюрі відображала те, що в інших європейських державах відбувалося в національному масштабі. Князі, зосередивши у своїх руках всю юрисдикцію в межах володінь, ліквідовували відносини васалітету та вводили управління на посадових засадах, із власною податковою, фінансовою та військо­вою організацією. Територіальні князівствамали і свої станово-представницькі установи - ландтаги.

Як і в інших країнах, у Німеччині виникає станова установа -Рейхстаг. Він виник із зібрань великих феодалів і скликався на розсуд імператора, а в XII ст. стає органом, який обмежив імператорську владу. Складався Рейхстаг з трьох колегій:колегії курфюрстів; колегії князів, графів і вільних господарів (панів); колегії представників імперських міст. Колегії засідали окремо. Реальної влади цей орган не мав, унаслідок роздробленості.

Робилися спроби створити загальні імперські установи. Одним із таких органів повинен був стати заснований у XVст. Імперський Верховний Суду справах імперських підданих окремих князівств. Однак уся його діяльність на практиці обмежувалася вирішенням спорів між імперськими "чинами", до того ж, безуспішно.

45. Абсолютизм у Німеччині

Абсолютна монархія в Німеччині,встановлювався на загальному тлі феодальної роздробленості, тож абсолютна монархія утвердилася не в масштабах усієї держави, а нарівні окремих князівств. Утвердження абсолютизму було не наслідком тимчасової рівноваги сил дворянства та буржуазії, а проявом повного панування реакційних сил, перемоги реакції над буржуазним рухом і підкорення слабкої німецької буржуазії волі князів.

Особливо яскраво абсолютизм князівської влади проявився в Пруссії та Австрії, що суттєво відрізнялися одна від одної. Пруссія,яка остаточно сформувалася у 1701 р., була онімечченою, центра­лізованою державою, а її король - членом імперської колегії кур­фюрстів. Вищим органом державного управління була Таємна рада, що складалася з трьох самостійних департаментів: іноземних справ, юстиції та внутрішніх справ. Діяли станові установи-ландрати, до складу яких належали призначені королем представники дворянства, що виконували й загальнодержавні функції. Міське самоврядування було скасовано. Членів міських магістратів призначав уряд. У цій частині Німеччини значного розвитку набули бюрократизм і дріб'язкова регламентація життя підданих. Звичним явищем були арешти, конфіскації та переслідування іновірців. Прусську державу цього часу можна назвати поліцейською.

Подібна система поліцейського управління склалася й у Австрії,хоча остання і не була такою централізованою, як Пруссія, та відзнача­лася багатонаціональним складом населення. На чолі держави стояв монарх, якого з XV ст. призначав імператор, і він, разом з Таємною Радою, становив вищий орган влади й управління. Згодом Таємну Раду було замінено Конференцією, що поступово перетворилася на постійний орган, але з не точно визначеним складом. Військовими справами відала придворна Військова рада. У1760 р. було засновано, Державну раду, на яку покладалося завдання з розгляду законо­проектів і контроль за виконанням законів. Адміністративно-територіальна Австрійська монархія поділялася на провінції, очолювані намісниками, яких обирали місцеві станово-представ­ницькі органи. У містах управління здійснювали місцеві управи та бургомістри.

46. Характеристика Феодального права Німеччини

Важливу роль відігравало міське право,що регулювало відноси­ни в галузі ремесла й торгівлі та фіксувалося в міських статутах. Широко були відомі міські статути Кельна, Магдебурга, Любека. Право захищало приватну власність, насамперед, на землю.

ієрархічна структура земельної власності, становий характер, обме­ження в розпоряджанні, особливий порядок спадкування - майорат. Зобов'язальному правубули відомі різні види договорів: купівлі-продажу, міни, дарування, позики та ін. Однак тривалий час замкнений характер феодального виробництва гальмував розвиток товарно-грошових відносин, а отже й зобов'язального права.

На сімейне правосильний уплив справляла церква. Переважно, саме нормами канонічного права регулювалися шлюб та сім'я. Заборонялися розлучення, позашлюбні зносини, шлюби з близькими родичами. Шлюбний вік був низьким і становив для чоловіків 14 років, а для жінок- 12. Жінка перебувала в підпорядкованому від чоловіка становищі, всюди мала слідувати за ним, не мала права без його згоди укладати договори, складати заповіт, розпоряджатися майном тощо. Щоправда, в роздільному майні виділялися частки, що враховувалися та переходили в спадок окремо. За нормами ленного права земля могла переходити в спадок тільки до одного із синів, а за зем­ським правом -у рівних частках до всіх синів.

Кримінальне правооперувало такими загальними поняттями: умисел і необережність; обставини, що обтяжують провину; співучасть тощо. Визнавалися різні види злочинів: проти релігії; проти моральності; проти держави; проти особи; проти власності; проти правосуддя. При ви­значенні покарання суд зважав на станову приналежність сторін. Основною метою покарання було залякування. Основні види покарань того часу: смертна кара, членоушкодження, тілесні та ганебні по­карання, ттюремне ув'язнення, вигнання, штраф.

Судовий процесспочатку має змагальний, а згодом -слідчий характер.

 

 

47. Утворення та розвиток сербської феодальної держави

Характерним для розвитку державності у сербів було одночасне існування дрібних князівств на чолі з представниками багатої знаті, Поступово з них виділились два центри, які претендували на об'єднання всіх земель - Рашка і Зета.

Перше значне_державне об'єднання сербів утворилось IX ст. Його очолив князь Мутишрл Однак воно не було тривалим через постійні чва­ри між знаттю.

В першій половині XI ст. найміцнішим князівством виявило­ся князівство Дукли. Формування феодальних відносин у сербів відбувалося впро­довж X ст. Спроби до об'єднання увінчались успіхом у XII ст., коли великий жупан Рашки - Стефан Неманя (бл. 1114-1200 рр.) здійснив кілька територіальних завоювань, поклавши початок Сербській державі. Внаслідок спіль­них дій болгар і сербів у 1187 р. Болгарія здобула незалежність, а 1190 р. Візантія визнала і незалежність Сербії.

Син Немані - Стефан Першовінчаний (р.н. невід.-1227 рр.) - проголосив себе 1217 р. королем, а його брат Савва 1219 р. отримав сан архієпископа сербської церкви. В цей період Сербія домоглася церковної незалежності від Ві­зантії.

Найбільшої могутності феодальна Сербія досягла в XIV ст. за царя Стефана Душана.

 

48. Суспільний лад феодальної Сербії

Становий поділ суспільства був закріплений ще в першій чверті XIII ст. В пам'ятках феодального права можна знайти різні назви представників панівної верстви: властелі, магнати, нобілі. Нобілями називали всіх представників панів­ної верстви, а властелями - безпосередніх васалів короля. Ва­салів властелів називали властеличами. Вони отримували від властелів землю (пронії) за службу на правах держання, тобто пронії могли бути відібрані пожалувачами.

Церква на той час була великим феодальним власником і землі, і селян. Привілеї духовних феодалів були ширшими, ніж світських. Вони не підпадали місцевій державній адміністрації, світському суду, звільнялись від податків. Таке надпривілейоване станови­ще церкви спонукало сербських королів упродовж ХІУ-ХУ ст. вдаватися до секуляризаторської політики.

Все феодально залежне населення Сербії належало до стану „простолюдинів", „нижчих", який поділявся на окремі станові групи: вільні селяни, поземельно залежні селяни (влахи), кріпос­ні селяни (меропхи) та раби (отроки). Селяни всіх категорій перебували у тяжкому становищі, навіть вільним заборонялось збиратись на сходки (за це передбачалось відрізування вух). По­карання за порушення феодальних порядків ставали все жорст­кішими.

Тяжкому гнобленню піддавалися кріпосні селяни - мероп­хи, особисто залежні від феодала. Вони відбували панщину, плати­ли панові щорічно певну суму грошей і в жнива додатково працю­вали в поміщика на сінокосах, сплачували податки в державну казну. їм заборонялось переходити від одного феодала до іншого, ла втечу жорстоко карали.

Міське населення формувалося впродовж ХІП-ХІУ ст., коли відбувався все більший поділ праці між містом і селом. Міста виникали передусім на землях короля. Цим пояснюється тяжін­ня міського населення до сильної королівської влади, а отже, і важлива його роль у процесі централізації країни. В боротьбі з феодальними міжусобицями король спирався на ополчення з місь­кого населення, фінансову допомогу міщан. За це міста отриму­вали від короля автономний статус, землі та привілеї.

 

49. Державний лад феодальної Сербії

В ранньофеодальний період Се­рбська держава зберігала деякі форми племінної демократії. Очо­лював державу старійшина роду. Він мав свою дружину, управляв державою за допомогою віче - зборів усього вільного чоловічого населення.

Після прийняття християнства та перемоги над Візантією спостерігалося зміцнення держави. Сербська церква отримала незалежність від візантійського патріарха і Папи Римського та можливість заснування сербського патріархату (1219 р.). Упродовж 200 років, починаючи з XII ст., неухильно зростала королівська влада, особливо з часів царювання Стефана Душана.

В управлінні державою королі спирались на придворних сановників. Найнижчою адміністративно-територіальною одиницею була жупа на чолі з жупаном. Жупан в управлінні жупою спирався на управлінський апарат, куди входили сотники, судді, скарбники. Найважливішою справою для жупанів було стягнення податків, оскільки від цього залежав їхній дохід (1/3 податків належала жупанові). Кілька жуп очолював архіжупан (з XII ст.).

З середини XIV ст. ввівся новий адміністративний поділ дер­жави - на області, очолені намісниками (севастами, деспотами, кесарями та ін.). Області поділялись на жупи, а останні - на села. З часом жупи стали очолювати не жупани, а кефалії.

Великі міста були підпорядковані безпосередньо царю.

Державні суди діяли при дворі, в областях та містах. Вищою судовою інстанцією був король, у королівських судах існувала спеціальна посада судового виконавця - пристава. Придворний суд розглядав справи про злочини, вчинені при дворі, а також придворними службовцями.

Компетенція обласних судів поширювалась на сільські місце­вості, тому судді виїжджали на місця для розгляду справ.

Міські суди підлягали головам міських адміністрацій або їх­нім заступникам.

50. Характеристика законника царя Стефана Душана у Сербії

Найважливішим джерелом права і першою його кодифікаці­єю у феодальній Сербії був Законник Стефана Душана, прийня­тий 1349 р. Він налічував близько 200 статей. Вміщені в ньому правила сто­сувалися правового становища основних станів феодальної Сер­бії, суду та судового процесу, злочинів і покарань.

Законником встановлено дві основні форми феодального зем­леволодіння - баштина та пронія.

Третя частина всіх статей Законника присвячена злочинам і покаранням. На першому місці - злочини проти християнської релігії: перехід в іншу віру, повернення до язичництва, розорен­ня церкви. За ці злочини передбачалася смертна кара, а при пом'якшуючих обставинах - членопошкодження, відправлення на рудники.

Близько ЗО статей присвячено державним злочинам, найтяж­чими з яких були: зрада, розбій, осоромлення суддів, сходка ві­льних селян. За державну зраду карався не лише сам злочинець, а також його рідні, якщо вони разом мешкали.

Суворі покарання передбачав Законник за злочини проти влас­ності - розбій і крадіжки. Особливим є те, що за них встановлю­валася колективна відповідальність.

Кримінальна відповідальність за злочини проти особи була пов'язана зі соціальним становищем потерпілого та злочинця. За вбивство селянина властель відповідав лише штрафом, а селянин за вбивство властеля карався не тільки штрафом, - його підда­вали членопошкодженню. Цей прин­цип поширювався й на інші випадки.

Судовий процес за Законником мав змагальний характер, водно­час із розвитком феодалізму виник інквізиційний процес. Віруючі зобов'язувалися релі­гійними приписами доносити священикам про єретиків. Інквізи­ційний процес також застосовувався при розгляді справ про дер­жавні злочини.

 

 

Характеристика англо-саксонських держав у 5-9 ст.

Офіційно римське панування в Британії закінчилося в 410 р. Британія знову розпалася на незалежні кельтські області. У другій половині V ст. до Британії з континенту розпочалося масове вторгнення північно-германських племен, яких, зазвичай, називали загальним іменем - англосакси. Вони витіснили кельтів на північ та на захід і оселилися на острові. Процес класо-утворення, що вже розпочався в англосаксів, привів до утворення семи королівств. Між ними точилася постійна боротьба, під час якої панівне становище посідало то одне, то інше королівство. Зрештою, у 829 р. король Уессекса Ерберте об'єднав їх в одну державу,що стала назива­тись Англією.У цей час з'являється диференціація населення,серед якого виділяються: родоплемінна знать, вільні общинники, напіввільні та домашні слуги.

Верховним державним органом був вітенагемот, до складу якого належало від ЗО до 100 осіб, які представляли вище духовенство, родоплемінну знать, заможних феодалів (танів), королів­ських посадовців, і сам король. До повноважень цього органу належали: обрання короля, формування вищого суду, обговорення та прийняття законів, запровадження податків, вирішення питань війни й миру.

Значні повноваженнязосереджувалися в руках короля:у військовій сфері, управління земельним фондом, право на чеканку монети, встановлення мита, а потім і податків.

Королівський двір перетворюється на центр управління країною. З'являються такі посадові особи:камерарій (відповідав за фінанси та майно), маршал (збройні сили), капелан (королівська канцелярія). Поступово запроваджується поділ країни на округи (графства), що замінює родоплемінний поділ. Графства поділяються на сотні, а останні - на десятки. Отже, на початку XI ст. в Англії сформувалася централізована бюрократична система управління.

52. Норманське завоюваня та його вплив на розвиток Англії.

Становлення феодального ладу в Англії було завершено норманд­ським завоюванням, що закріпило характерні особливості англійського феодалізму- політичне об'єднання країни та централі­зацію державної влади. Усі землі Англії були поділені між переможцями - норманд­ськими й іншими французькими феодалами. Розділ землі був проведений у декілька етапів у міру захоплення території та конфіскації землі у представників англосаксон­ської знаті. Підтримка великими феодалами сильної королівської влади, зумовлена необхідністю утримувати панування над ворожим населенням і закріпаченим селянством, мала тимчасовий характер, оскільки суперечила їхньому прагненню досягти політичної самостій­ності та незалежності. Королі нормандської династії в своїй діяльності спиралися на середніх і дрібних феодалів.

На чолі державистояв монарх,який здійснював вищу судову, законодавчу та виконавчу владу. Відбувалось упорядкування структури й уточнення компетенції вищого органу центрального управління - королівської курії,що поєднувала функції виконавчого, судового та фінансового органу. Відтак з посилен­ням королівської влади у складі курії виділяються окремі відомства -палата шахової дошкина чолі зі скарбником, відомство канцлера, Вищий суд короляна чолі з юсти-ціарієм.