Характеристика англо-саксонських держав у 5-9 ст. 4 страница

При королі діяла Велика рада,складалася з великих феодалів і найупливовіших посадовців. З часом вона поділилася на дві палати - судову та казначейства. У XII ст. король ГенріхII здійснив судову та військову реформи.

Суть військової реформи:військова служба феодала на користь короля за користування загальним наділом була замінена сплатою "щитових грошей", за які король мав змогу наймати на військову службу будь-кого.

Основні складові судової реформи:

- центральні королівські суди Розслідування справ тепер здійснювалося через присяжних - 12 лицарів і 4 вільних людей, які під присягою повинні були повідомляти про всі злочини, скоєні в окрузі;

- кожна вільна людина Англії відтепер мала право за певну плату перенести майновий спір у королівську курію, що підривало судову владу окремих феодалів та водночас посилювало й розширювало королівську юрисдикцію.

 

53. Характеристика Великої хартії вольностей 1215 р. в Англії

Велика хартія вольностей була підписана англійським королем Іоанном Безземельним 15 червня 1215 р. Написана вона латиною та складалася з 63 статей,її підписанню передувало повстання баронів, які були незадоволені посиленням королівської влади та грубими порушеннями феодальних звичаїв. У повстанні брали участь також лицарі та міщани, що полегшило баронам перемогу над королем. Велика хартія вольностей гарантувалаправа й недоторканність церкви, дотримування королем феодальних звичаїв стосовно своїх васалів - баронів, забороняла королеві брати з них феодальну допомогу та щитові гроші без згоди "загальної королівської ради", тобто ради безпосередніх васалів; посвячення в лицарі першородного сина короля; для видання першим шлюбом заміж першородної королівської дочки; забороняла судити баронів інакше, ніж судом рівних їм за статусом перів, без їх вироку арештовувати й позбавляти майна.

Скасовувалося право короля втручатися в юрисдик­цію феодальних курій і створювався комітет з 25 баронів, які в разі порушення королем Хартії могли розпочати проти нього війну. Лицарство й верхівка вільного селянства отримали від Хартії лише незначні вигоди: баронам заборонялося вимагати з них більше служб і повинностей, ніж передбачалося зазвичай, усім вільним людям гарантувався захист від свавілля чиновників. Ще менше отримали міста: лише підтвердження вже наявних привілеїв, а також встановлення єдиної системи мір та ваг. Податкового гніту для міст Хартія не скасовувала. Кріпосні селяни -основна маса англійського народу - від Великої хартії вольностей не отримали нічого, вона, ігноруючи їхні інтереси, не раз наголошувала на їхній повній безправності.

Кілька статей Хартії затверджували нові судово-адміністративні порядки, що сформувалися в країні після реформи Генріха II, які були вигідні більшості вільного населення. Ці статті виявилися найжиттєздатнішими та прогресивними і, будучи пізніше перенесеними до статутів ХІІІ-ХІV століть, увійшли в англій­ське феодальне загальнодержавне право. Дотепер Велика хартія вольностей полежить до складу пекодифі-кованої британської Конституції'.

 

 

54. Обгородження селянських земель. «Криваве законодавство»

У ХVІ ст. в Англії відбувається процес первісного нагромадження. Ціни на вовну зростали. Вівчарство ставало дедалі вигіднішим, ніж землеробство. Лорди почали перетворювати свої землі в пасовиська. Вони захоплювали общинні угіддя. Ці землі обгороджували. Це підривало уклад села.

Уряд Тюдорів був наляканий практикою обгороджень. Селяни не могли платити податки і нести повинності. Зросли крадіжки й інші злочини. Пауперизм був небезпечним для імущих класів.

У 1489р. Генріх 7 заборонив обгороджувати і руйнувати селянські садиби, що мали менше 20 акрів. Статут Генріха 8 у 1516р. забороняв перетворювати орні землі в пасовиська. Статут 1533р. обмежував к-ть овець у одного власника до 2000 голів. У 1597р. статут королеви Єлизавети підтвердив попередній указ про відновлення зруйнованих селянських садиб. Але все було марним. Контроль був покладений на тих, хто сам був зацікавлений в обгороджуванні.

На початку 16 століття Англія була зовсім невеличкою країною, більшість мешканців якої складали селяни. Тому зрозуміло, що “революція цін”, яка привела до підвищення цін майже на всі товари, особливо на сільськогосподарську продукцію, стала для Англії справжнім потрясінням. Кількість роботи в країні значно зменшилася, тому з’явилася величезна кількість жебраків.

Король Генріх VІІІ почав видавати закони, що були направлені проти жебрацтва. Збирати милостиню дозволялося тепер тільки хворим та немічним – тих же, хто ще міг працювати, били і повертали додому. Якщо людину затримували вдруге – били та відрізали половину вуха, якщо втретє – страчували.

Наступний король Едуард VІ ще більше посилив ці міри – згідно з новими законами, той, хто не працював, віддавався у рабство до того, хто на нього доніс. Таким своєрідним чином англійські королі боролися з кризою, яка того часу охопила Англію. Ці закони ввійшли у історію під назвою “криваве законодавство”.

55. Виникнення структура та компетенція англійського парламенту.

Та ці документи не припинили протистоянь, які в 1263 р.призвели до відкритої війни.Вона зумовила широкий рух серед народних мас Англії- стихійні виступи селян проти феодалів і виступи міського населення проти міської верхівки.

Налякані цим рухом барони, лицарі, заможні міщани та король припинили громадянську війну й пішли на взаємні поступки. Наслідком цього компромісу стало виникнення в Англії Парламенту. Унаслідок громадянської війни в Англії був здійснений перехіддо нової, більш централізованої форми феодальної держави, до феодальної монархії зі становим представництвом. 31295 р. Парламент став збиратися регулярно.У1343 р. остаточно була закріплена його структура. Він розділявся на "Палату лордів", членство в якій з кінця ХІУст. стало спадковим, та "Палату общин", у якій представники лицарства та міст засідали спільно. Об'єднання лицарства й міщан в одній палаті, а також відсут­ність в англійському Парламенті особливого представництва від духо­венства як стану - це його важлива особливість порівняно з іншими становими зібраннями Середньовіччя. В1297 р. Парламент отримав право встановлювати податки, а згодом взагалі затверджувати бюджет, у 1322 р. - право санкціонувати важливі закони. З кінця XIV ст. він мав уже законодавчу ініціативу: парламентські акти-статути приймалися за петиціями Палати общин з наступним затвердженням їх Палатою общини та королем.

Запроваджується процедура імпічменту, що полягала в порушенні палатою общин перед Палатою лордів, як вищим судовим органом, звинувачення проти якоїсь посадової особи у зловживанні владою.

У XIV ст. парламент двічі скидав невгодних йому королів: Едуарда II (і Річарда II. Одночасно він сприяв подальшому зміцненню англійської феодальної держави, згуртовував феодалів навколо центральної влади, допомагав їй втілювати антиселянську політику.

 

 

56. Характеристика англійського абсолютизму

Як і в інших країнах Західної Європи, абсолютна монархія в Англії утверджується в період розпаду феодалізму та зародження капіталі­стичних відносин. Однак, порівняно з класичним, англійськиймав такі особливості:

• поряд із сильною королівською владою продовжував існувати Парламент;

• порівняно незначний рівень бюрократизації та централізації державного апарату та збереження порівняно розвинутого місце­вого самоврядування;

• збройні сили як постійна армія були нечисленними.

Вищими органами влади й управліннябули король, Таємна рада та Парламент. Реальна влада зосереджувалась у руках короля,що через численні й тільки йому підпорядковані органи здійснював законодавчі, виконавчі та судові функції. Після прийняття в XVI ст. законів, які про­голошували короля главою англіканської церкви, остання втрачає самостійність і перетворюється на частину державного апарату. Поєднан­ня світської та церковної влади значно посилювало авторитет корони.

Одним з вищих органів управління була Таємна рада,до складу якої належали представники як феодальної знаті, так і нового дворян­ства (джентрі) та буржуазії, що тільки зароджувалася. Вони обіймали тут вищі посади: лорда-канцлера, лорда скарбника, лорда охоронця великої печатки, лорда адмірала та ін. До компетенції Таємної ради належали: управління заморськими колоніями, регулювання зовнішньої торгівлі, розгляд деяких судових справ.

Після виникнення окремої Англіканської церкви вищим церковним органом країни стає Висока комісія. Установлення абсолютизму в Англії зовсім не означало, що її королі повністю стали незалежними від Парламенту. Парламентпродовжував скликатися й при абсолютизмі. При Тюдорах він навіть розширив свої повноваження, будучи водночас слухняним інструментом у руках королів. Суперечності між королем і Парламентом розпочалися тільки з кінця XVI ст., коли абсолютизм перестав задовольняти буржуазні елементи суспільства. Місцеві органи влади й управліннязі встановленням абсолютної монархії стали більш залежними від центральних органів. Вони залежали від Таємної ради, що спрямовувала та контролювала їх. Установився порядок призначення королем на всі посади місцевих органів.

56. Судова система феодальної Англії.

У цей час відбувається також розвиток нового виконавчого органу - Королівської ради,до якої переходить вища законодавча та судова влада. З'являються нові посадові особи нарівні місцевого управління - коропери й констеблі.

Утверджується практика призначення з місцевих землевласників у графствах, так званих, охоронців миру, чи мирових суддів, які згодом перебрали на себе функції місцевого управління замість шерифів. Розвивається судова система,вищими ланками якої стають: Суд королівської лави (для розгляду кримінальних справ), Суд загальних позовів (цивільні справи), Суд скарбниці (цивільні справи, в яких однією зі сторін була держава). Згодом із загальної системи вищих королівських судів виділяється Суд лорда-канцлера (вирішував справи за принципом справедливості).

 

 

58. Виникнення й розвиток феодальної держави та права Польщі

Творцем польської держави був Мєшко І (бл. 960-992 рр.), князь із династії П'ястів. Він об'єднав польські землі в державне утворення. Син Мєшка - Болеслав Хоробрий (992-1025) став першим польським королем, коронованим у 1025 р. На початко­вому етапі існування польської держави володарі з династії П'ястів успадковували трон по прямій лінії (від батька до сина). Цей звичай було змінено в XII ст., коли в Польщі поширилася характерна для того­часної Європи феодальна роздробленість держави на князівства, якими управляли удільні князі. Незадовго до своєї смерті (1138 р.) король Болеслав Кривоустий визначив засади престолонаслідування, поділивши державу між синами. Титул сеньйора, тобто верховного князя, був пов'язаний із пануванням над Малопольщею зі столицею в Кракові. Відтак процес роздробленості поглибився, призводячи до появи дедалі дрібніших князівств, деякі намагалися навіть порвати зв'язки з Польщею.

Польські князі неодноразово вдавалися до спроб подолання удільної роздробленості через об'єднання деяких князівств під своєю владою. Одним з найважливіших етапів об'єднання польських земель можна вважати державу Генриків Сілезьких (1201-1241 рр.), кінець якій поклав напад монголів. Під кінець XIII ст. найамбітніші князі прагнули відбудувати Польське Королівство. Першим, хоча й нена­довго, цієї мети домігся Пшемисл II (1295-1296 рр.), якого коронували після об'єднання Великопольщі та Помор'я. Найбільших наслідків у об'єднанні роздріблених польських князівств досягнув Владислав Локєток, який правив Польщею в 1320-1333 рр. Об'єднання окремих уділів у єдине державне утворення продовжувалося за сина Влади-слава Локєтка - Казимира Великого

Подолавши удільну роздробленість, Польща перетворилася на станову монархію, привілейоване місце належало духовенству та лицарському стану, що поступово став шляхетським. Два інші суспільні стани - міщани та селяни.

Казимир Великий не мав синів, тому, з огляду на попередні династійні вимоги, на польському троні його заступив Людовик Анжуйський (Угорський). Його донька Ядвіга, коронована на польський престол (1384 р.) через одруження з великим князем Литовським Ягеллом, прийняла рішення не тільки про зміну панівної в Польщі династії, але й про державний зв'язок Польщі та Литви. У 1385 р. у м. Креві було укладено польсько-литовську унію, що проявлялася в особі спільного володаря. Та все ж Польща й Литва зберігали певну незалежність держав.

Володіючи Польщею, династія Ягеллонів (1386-1572 рр.)у XV- XVI ст. була однією з найзаможніших у Європі, її представники обіймали водночас трони Польщі, Литви, Чехії та Угорщини.

59. Особливості станово-представницької монархії Польщі.

Подолавши удільну роздробленість, Польща перетворилася на станову монархію, в якій привілейоване місце належало духовенству та лицарському стану, що поступово став шляхетським (шляхтою). Два інші суспільні стани - міщани та селяни.

Важливим постійним органом влади Польщі, котрий сформувався приблизно в середині 15ст., була Королівська рада. До неї належали: королівський (коронний) канилер і його заступник - підканцлер', коронний маршал (керував королівським двором, чинив суд над придворними) та його заступник - надвірний маршал', коронний

підскарбій (охоронець королівської скарбниці) та його заступник -надвірний підскарбій; воєводи, каштеляни, католицькі єпископи.

У XV ст. сформувалася система польського парламентаризму -загальний (вальний) сейм. Сейм поділявся на дві палати: Сенат (виріс із Королівської ради) та Посольську ізбу, збирався він щорічно. Сейм вирішував питання про по­датки, приймав законодавчі акти.

Важливе значення для формування державного ладу мала Конституція 1505 р., яка проголосила, що жоден новий закон не може бути прийнятий без згоди шляхти. З того часу для прийняття сеймової ухвали необхідно було отримати згоду трьох станів сейму: короля, Сенату та Посольської ізби.