Кримінально-правова відповідальність
Кримінально-правова відповідальність може бути для фізичних осіб-підприємців та посадових осіб суб’єктів туристичної діяльності за такі злочини, як: шахрайство (ст.190 ККУ), привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст.191 ККУ), порушення порядку зайняття господарською діяльністю (ст.202ККУ), ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів (ст.212 ККУ),фіктивне банкрутство (ст.218 ККУ), приховування стійкої фінансової неспроможності
(ст.220 ККУ), обман покупців та замовників (ст.225 ККУ), незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару (ст.229 ККУ), незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю (ст.231 ККУ), розголошення комерційної таємниці (ст.232 ККУ) тощо.
Підставою відповідальності є правопорушення, види яких відрізняються в залежності від багатьох чинників. Загальновизнаними ознаками правопорушення є: наявність діяння, що виражається у діяльності чи бездіяльності особи; протиправність, тобто порушення прямо встановленої в законі заборони, чи невиконання обов’язку, що встановлений в законі чи договорі; наявність вини, тобто розуміння чи усвідомлення протиправності власної поведінки і наслідків, що настають; наявність шкоди чи можливості її заподіяння і причинного зв’язку між протиправним діянням та заподіяною шкодою.
Кримінальна відповідальність - юридична відповідальність, яка наступає за вчинення суспільно-небезпечного діяння, що містить склад злочину, передбаченого „Кримінальним кодексом України". Суб'єктами кримінальної відповідальності можуть бути лише фізичні осудні особи. Юридичні особи не можуть нести кримінальної відповідальності. За законодавством України кримінальна відповідальність за вчинення злочинів у сфері зовнішньоекономічної діяльності може бути покладена як на громадян України, так і на іноземців та осіб без громадянства. Кримінальна відповідальність застосовується у формі кримінального переслідування, а в разі засудження суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності - у формі покарання.
До осіб, визнаних у вчиненні злочину в сфері зовнішньоекономічної діяльності, судом можуть бути застосовані такі види покарань:
• покарання, не пов'язані з обмеженням і позбавленням волі;
• покарання, пов'язані з обмеженням і позбавленням волі. Всі покарання в сфері зовнішньоекономічної діяльності
об'єднані в три групи:
• основні - громадські роботи, виправні роботи, арешт, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі;
• додаткові - позбавлення спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна;
• змішані - такі, що можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові - штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатись певною діяльністю.
За один злочин може бути призначено лише одне основне покарання. До основного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань у випадках та порядку, передбаченому „Кримінальним кодексом України".
До кримінальної відповідальності, не пов'язаної з обмеженням і позбавленням волі, в сфері зовнішньоекономічної діяльності відносяться такі види покарання;
• штраф;
• позбавлення права обіймати певні посади або займатись певною діяльністю;
• громадські роботи;
• виправні роботи;
• конфіскація майна.
До кримінальної відповідальності, пов'язаної з обмеженням або позбавленням волі, відносяться такі види покарання:
• арешт;
• обмеження волі;
• позбавлення волі на певний строк;
• довічне позбавлення волі.
Має свою специфіку засудження особи за вчинення злочинів за межами України. Громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за „Кримінальним кодексом України", якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Ці особи не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду. Якщо ж вищезазначені особи зазнали кримінального покарання за межами України, вони не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідальності за ці злочини. Іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за „Кримінальним кодексом України" у випадках, передбачених міжнародними договорами, або якщо вони вчинили особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України.
Іноземці та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України і перебувають на її території, можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду або передані для відбуття покарання, якщо така видача або передача передбачені міжнародними договорами України.
Склад злочину
Під складом злочину мають на увазі сукупність передбачених кримінальним законом об'єктивних і суб'єктивних ознак, що визначають суспільна небезпечне діяння як злочин. Вирізняють такі елементи складу злочину; об'єкт,об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона.
Об'єктомзлочину можуть бути: суспільний лад України, його політична та економічна системи, власність, особа, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян.
Об'єктивна сторона - це зовнішній вираз злочину, що його складає діяння (дія чи бездіяльність), спричинені ним суспільне небезпечні шкідливі наслідки і причинний зв'язок між діянням та його наслідками. Дія - це активна, суспільне небезпечна, передбачена кримінальним законом поведінка суб'єкта (наприклад, у разі хуліганства); бездіяльність - це пасивна поведінка, яка проявилась у невиконанні особою тих дій, що їх вона повинна була і могла, в даній ситуації, здійснити (ненадання лікарем допомоги хворому і т. ін.). Думки, переконання, хоч би як вони засуджувалися морально, не можуть бути злочином, оскільки вони не є діянням (вчинком). Наслідком злочину називають збиток, шкоду, якої завдає діяння об'єктові злочину.
Суб'єкт злочину - це індивід, фізична особа, що досягла певного віку і є осудною. Фізичні особи поділяються на громадян, осіб без громадянства, іноземних громадян. Розглядають також приватну особу, службову особу, спеціальний суб'єкт.
Осудність фізичної особи означає, що вона розуміє характер своїх дій і може керувати ними.
Суб'єктивна сторона - це внутрішня, психічна діяльність особи, яка вчинила злочин. Ознаками суб'єктивної сторони є провина, мотив і мета злочину.
Під провиною слід розуміти психічне ставлення особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і суспільне небезпечних наслідків у формі наміру чи необережності.
Умисел як форма провини характеризується тим, що особа усвідомлює суспільне небезпечний характер своєї дії (бездіяльності), передбачає суспільне небезпечні та шкідливі їхні наслідки та бажає, або свідомо допускає, їх настання. Залежно від вольового критерію умисел поділяють на прямий і непрямий. У теорії кримінального права умисел поділяють на завчасно обдуманий, на той, що виник раптово, і неконкретизований.
Необережність при вчиненні злочину має місце тоді, коли особа передбачає суспільне небезпечні наслідки свого діяння і легковажно розраховує на запобігання їм, або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити. Залежно від вольового критерію розрізняють такі види необережності, як злочинна самовпевненість і злочинна недбалість. У теорії права розрізняють і змішану провину, тобто таку, коли особа стосовно до суспільне небезпечного діяння має умисел, а щодо суспільно небезпечних наслідків - необережність.
Мотив - це внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи і спонукають її вчинити злочин. Мотив близький до провини, але не збігається з нею. Він впливає на свідомість людини, обумовлює характер її дій, формує скерованість волі, визначає зміст провини. Мета - це уява особи про бажаний результат, до якого вона прагне, вчиняючи злочин. Мотив і мета близькі за значенням. Якщо мотив показує, чим керується особа, вчиняючи злочин, то мета визначає направленість діяння злочинця, найближчий результат, себто те, до чого він прагне, чого хоче досягти.
Мотив і мета - обов'язкові ознаки складу злочину лише тоді, коли вони передбачені в конкретній статті кримінального закону.
6. Відповідальність туроператора (турагента) за невиконання умов договору про туристичне обслуговування.
Одним із складних питань є розмежування відповідальності туроператора та турагента,яке неоднозначно вирішується як у законодавстві, так і на практиці, і пов’язане з відповідальністю таких суб’єктів туристичної діяльності перед туристом. Вирішення цього питання законодавець фактично покладає на самих суб’єктів у межах агентського договору (ст.21 Закону України «Про туризм»), тобто туроператор та турагент у такому договорі повинні визначити, за яких підстав до відповідальності буде притягатися туроператор, а за яких – турагент.
При цьому відповідно до ст.303 ГК України турагент несе відповідальність у повному обсязі за шкоду, заподіяну суб’єкту, якого він представляє, внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов’язків, якщоінше не передбачено агентським договором, а у разі порушення агентського договору туроператором, якого представляє турагент, останній має право на відшкодування збитків, понесених ним внаслідок невиконання або неналежного виконання договору другою стороною. Отже, оскільки туристичний агент здійснює тільки посередницьку діяльність щодо реалізації туристичного продукту, то виходить, що він не відповідає за неналежне надання туристичних послуг туроператором.
У науковій літературі питання розмежування відповідальності туристичного оператора та туристичного агента також вирішується неоднозначно. Так, С.Л. Соловйов вказує, що турагент повинен відповідати за невиконання власних обов’язків, до яких можуть включатися оформлення документів, інформування про туристичні послуги, заповнення анкет тощо .
За таким же принципом вирішується питання розмежування відповідальності туроператора та турагента у Типовому контракті, що підлягає підписанню турагенством та клієнтом відповідно до директиви ЄС. На турагента покладається тільки та відповідальність, яка слідує з його посередницьких функцій. Відповідальність за зобов’язаннями, пов’язаними з організацією туру, покладається на туроператора.
Більш доцільним є підхід, згідно з яким турист має право вимагати від туроператора та турагента виконання всіх послуг, які входять у тур, незалежно від того, ким ці послуги надаються, тобто нести солідарну відповідальність за неналежне виконання чи невиконання договірних зобов’язань.
Аналіз практики національних судів загальної юрисдикції також вказує на те, що суди приймають позовні заяви як до турагентів, так і до туроператорів, незалежно від того, які сааме послуги не надано за договором з туристичного обслуговування. З цього слідує, що потребують уточнення питання господарсько-правової відповідальності за агентським договором між туроператором та турагентом, які забезпечать зазначену вище відповідальність перед туристом, тим більше, що загальні положення стосовно таких договорів допускають таку можливість. Зокрема, доцільно уточнити підстави такої відпо-
відальності, серед яких може бути порушення умов або невиконання договору з туристичного обслуговування як підставу притягнення до господарсько-правової відповідальності туроператора у формі відшкодування збитків, виплачених турагентом туристу, та втраченої вигоди у зв’язку з порушенням або невиконанням такого договору.
Виходячи з викладеного, доцільно у Законі України «Про туризм» закріпити положення щодо обов’язковості договірних відносин між туроператором та перевізником, при регулюванні яких необхідно передбачати питання солідарної відповідальності між ними та туристом.
Крім того, питання щодо юридичної відповідальності туроператора перед туристом за невиконання всіх зобов’язань, пов’язаних з організацією, формуванням та наданням комплексу туристичних послуг, обумовлених договором про туристичне обслуговування, потребує закріплення на рівні Закону України «Про туризм».
Окремого дослідження потребує господарсько-правова відповідальність за порушення правил здійснення господарської діяльності усфері туризму, що полягає у застосуванні адміністративно-господарських санкцій. Відповідальність за таке порушення несуть як суб’єкти туристичної діяльності, так і органи, що здійснюють контроль за додержанням законодавства суб’єктами внутрішнього туризму. Такі порушення закріплено ст.ст.30 і
31 Закону України «Про туризм», а також у Законі України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» .Зокрема, серед них: рішення, дії або бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, які порушують законодавство у галузі туристичної діяльності; незаконне втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб у діяльність туроператорів, турагентів, інших суб’єктів туристичної діяльності; низка порушень, пов’язаних із ліцензуванням туроператорської діяльності, що передбачені Ліцензійними умовами провадження тур операторської та турагентської діяльності, затвердженими наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства культури і туризму України.
Разом із тим, застосування такої санкції як анулювання ліцензії наразі вже не вирішує питання забезпечення суб’єктами умов здійснення туристичної діяльності, оскільки стосується лише туроператорів, а тому потребують уточнення підстави, види та порядок застосування адміністративно-господарських санкцій, до всіх таких суб’єктів. Зокрема підставами для
їх застосування можуть бути: грубе неодноразове невиконання обов’язків суб’єктів такої діяльності, передбачене законодавством чи договором; надання туристичних послуг без укладання договору на туристичне обслуговування; укладення договорів про співробітництво із засобами розміщення та закладами ресторанного господарства, перевізниками, які не пройшли обов’язкову сертифікацію на відповідність вимогам безпеки чи не мають відповідних дозвільних документів тощо. Санкціями за наведені та інші правопорушення можна передбачити адміністративно-господарський штраф, зупинення або обмеження туристичної діяльності та ін. Перелік таких порушень, санкції за кожне з них та орган їх застосування доцільно визначити у Законі
України «Про туризм».
Таким чином, удосконалення відповідальності суб’єктів туристичної діяльності пропонується за такими напрямами: узагальнення видів відповідальності; розмежування відповідальності різних суб’єктів туристичної діяльності; конкретизація підстав господарсько-правової відповідальності у формі штрафних та оперативно-господарських санкцій; уточнення підстав та видів адміністративно-господарських санкцій та ін.