Встановлення психологічного контакту
Успіх допиту передбачає встановлення психологічного контакту з допитуємим. Під психологічним контактом розуміється встановлення такої атмосфери спілкування слідчого і допитуємого, яка забезпечить готовність і бажання обмінюватись інформацією, сприймати її, прислуховуватись до доказів співрозмовника [5, С.41-43; 6, С.228].
Наявність контакту не завжди означає єдність поглядів і позицій, вона відображає здатність взаємодіяти на шляху досягнення своїх цілей, які нерідко не співпадають у слідчого та допитуємого. Іншими словами, психологічний контакт — це обстановка нормального спілкування під час проведення допиту.
Створення такої обстановки потребує від слідчого визначеної лінії поведінки і дій, які включають знання, розуміння і використання наступних чинників:
а) особливості характера і поведінки допитуємого;
б) коло його життєвих інтересів І проблем, які обумовлені його участю в кримінальному судочинстві;
в) характера взаємовідносин з рідними, близькими та особами, які беруть участь у розслідуємій справі;
г) рівня правової обізнаності допитуємого;
д) наявності факторів, які заважають дачі свідчень (особиста зацікавленість, страх помсти тощо).
Врахування вказаних обставин дозволяє слідчому досягнути психологічного контакту і, навпаки, їх ігнорування вед® до загострення обстановки допиту і навіть до відмови від спілкування.
Основою для встановлення психологічного контакту є виявлення і навіть у певній мірі демонстрація ставлення до допитуємого як до людини зі своїми перевагами та недоліками, зі своїми поглядами і інтересами, тобто до особи, яка заслуговує уваги та розуміння.
Співрозмовник може бути жорстоким убивцею і в цьому він не може розраховувати на взаєморозуміння слідчого, але все, що пов'язано з розслідуванням злочину і обумовлює його стан, плани і сподівання, повинно бути предметом істинної уваги та розуміння слідчого, свідченням дійсного бажання надати допомогу у вирішені хвилюючих його проблем у суворій відповідності із законом. Допитуємий повинен завжди і <І>у, всьому почувати, що до нього відносяться як до людини, а всі обмеження, пов'язані з станом підозрюваного чи обвинуваченого, не розповсюджуються на його людську гідність.
Формування психологічного контакту починається з виклику на допит. Звичайно основний спосіб — виклик повісткою, і тут що-небудь порадити важко (хіба що крім удосконалення форми повістки у відповідності із категоріями осіб, які запрошуються на допит, повторному запрошенню у випадку неявки тощо). Але в тих випадках, коли викликають з нарочним або приймають рішення допитати за місцем мешкання чи роботи, необхідно (крім тактичних і організаційних міркувань) оцінити і врахувати, які наслідки це може мати для допитуємого і його близьких.
В кімнату бухгалтерії, де знаходилось вісімнадцять співробітниць, зайшов працівник міліції у формі і запитав: "Хто тут М.?" Після того як відгукнулася особа, яка його цікавить, він додав: "Я повинен негайно доставити Вас до слідчого". Слідчий без пояснень причин такого виклику відразу ж запитав, що їй відомо про розкрадання в установі, в якій вона працює. Ображена усім цим М. не дала цьому слідчому ніяких свідчень. І тільки після того, як цю справу прийняв до провадження інший слідчий, який знайшов правильний підхід до свідка, вона погодилась дати свідчення і викрити групу злочинців.
Що можна і потрібно було зробити в подібній ситуації? Шляхів багато, зазначимо тільки два. Перше. Зателефонувати до М. на роботу і запросити її прийти до слідчого. Друге. Послати співробітника (без форми), попросити її вийти із загального приміщення і передати запрошення слідчого. У такому разі подібних ускладнень не було б.
Ще одним "засобом формування" антиконтакту нерідко буває "маринування запрошених на допит". До яких наслідків це призводить, видно з наступного прикладу. У якості можливого свідка на допит був запрошений 70-річний чоловік. Через чотири години чекання у коридорі з'явився молодий слідчий, який не вибачившись за довгу відсутність, запитав: "Ну що, можеш, мужик сказати про убивство?" У відповідь він почув: "Нічого". Через вісім років прийшла його жінка і розповіла про ті обставини, які їй розповів чоловік перед смертю, що привело до швидкого розкриття злочину.
Для формування психологічного контакту потрібно застосовувати обов'язкові елементи допиту (наприклад, заповнення анкетно-біографічної частини протоколу) та спеціальні прийоми (наприклад, бесіда на відволікаючу тему). Засвідчення особи та опит про анкетні дані слідчі часто називають формальністю, саме в такій формі сповіщаючи допитуємого про її необхідність і нерідко також формально будуючи цю частину допиту: запитання-відповідь-записування, запитання-відповідь-записування. А робити це на першому допиті слід, використовуючи формальні запитання для виявлення інтересу і уваги до співрозмовника та його проблем. Можна просто запитати про місце народження і записати відповідь, а можна його прокоментувати: "Знаю ваші краї. Мені там дуже сподобалось. А Ви давно там були? Закінчилось будівництво мосту?" тощо. Якщо слідчий не був там і не знає цього місця можливий варіант: "Чув багато хорошого про Ваше місто, але побувати там не довелось". Запитання про освіту і професію можуть доповнюватись з'ясуванням мотивів вибору спеціальності, чим вона подобається, чи відповідає теперішній характер роботи набутій освіті тощо. Але поставлення подібних, не передбачених формою протоколу запитань, повинно бути природнім та продуманим, бо якщо допитуємий відчує в них фальш і відсутність природної зацікавленості, то встановлення контакту буде ускладено.
Бесіда на абстраговану тему може мати різну мету:
а) скласти уявлення про допитуємого (риси характеру, рівень розвитку, можливі реакції на різні тактичні прийоми);
б) надати можливість допитуємому заспокоїтись, коли обставини справи і прибуття на допит вивели його з рівноваги і заважають нормальній розмові (це може мати місце, якщо слідчий не має наміру скористатися фактором раптовості, наприклад, при затриманні на місці злочину);
в) відволікти його увагу від теми, на яку допитуємий не бажає вести розмову (щоб надалі в іншій формі чи при інших обставинах повернутися до неї).
Виявлення інтересу до справи і проблем допитуємого буде основою для досягнення психологічного контакту. Саме на цій основі виникає розуміння та прихильність до людини, яка продемонструвала своє добре ставлення і зацікавленість. Елементами цього є:
1. Поінформованість про справи допитуємого і розуміння хвилюючих його проблем. При неофіційній подорожі в інше місто К. став свідком злочину. Через те, що дружині він пояснив від'їзд службовим відрядженням, йому хотілося б "не попасти у свідки". Слідчий був обізнаний про це і до запрошення К. на допит, провів велику роботу по збиранню даних про особу і обставини життя свідка. Допит він розпочав із з'ясування того, як себе почуває його знайома, яку він провідував, далі запитав, чи сподобався його сину магнітофон, який він привіз із закордонного відрядження, потім поцікавився, чим закінчився конфлікт двох його співробітників та поставив низку інших запитань, показавши всебічне знання слідчим обставин його життя. Після цього свідок детально повідомив про обставини відомого йому злочину, оскільки зрозумів, що "приховувати що-небудь марно" [7, С.95].Особливо наочно неупереджене ставлення слідчого до допитуємого демонструється тим, що слідчому відомо про нього не тільки негативне, але і все, що характеризує його з позитивного боку, говорить про світлі сторони його життя.З'явившись на допит, підозрюваний недбало "розвалився на стільці" і, не спитавши дозволу у слідчого, запалив. Назрівала явно конфліктна ситуація. Саме в цей момент, замість того, щоб "закликати підозрюваного до порядку", слідчий (який знав про його любов до своєї родички) запитав: "Петро, а коли ти останній раз був у бабусі?" Все демонстративне відразу зникло і відбулася предметна розмова про обставини справи.2. Неупереджене ставлення і довіра допитуємого. Підозрюваний спочатку відмовлявся від своєї причетності до зникнення дружини. Потім, коли у нього із слідчим почав налаштовуватись контакт, він заявив про намір дати правдиві показання, але при цьому запитав: "Чи знайшли труп дружини?" Труп не було знайдено. Якщо повідомити про це підозрюваного, то він може вирішити що проти нього немає доказів і відмовиться від дачі показань. Сказати, що труп знайдено — піти на відвертий обман. Уникнути відповіді, означає підірвати до себе довіру. Слідчий вирішив сказати правду. Це стало переломним моментом допиту: впевнившись у відвертості слідчого, підозрюваний дав правдиві свідчення і вказав місце знаходження трупа [8, С.38-39].
3. Вміння вислухати допитуємого, особливо у тих випадках, коли йому необхідно "виговоритися" і за зовнішньо непричетними до справи обставинами виступає те, що хвилює допитуємого, і що може пояснити мотиви та переконання його дій та поведінки.
4. Звернення до логіки мислення і оцінки свідчень допитуємого. Це ситуації, коли слідчий замість заяви типу "Це не відповідає дійсності", "Ви говорите неправду" тощо, пропонує разом проаналізувати якісь обставини, дані: можливість виконання визначених дій за певний проміжок часу, здатність однієї особи зламати певну перешкоду тощо.
Підозрюваний, який зізнався в скоєнні крадіжки, відмовлявся від того, що з ним були спільники. Але обставини свідчили, що в крадіжці приймали участь не менше двох чоловік. Крадіжка була вчинена через пролом у стелі. Підозрюваний пояснив, що спустився по мотузці в магазин, склав у мішок крадене, повернувся тим самим шляхом на горище, витяг туди мотузкою мішок, спустився з ним по прибудові до магазину і відніс викрадене до себе додому. Слідчий взявши перелік краденого, попросив підозрюваємого прикинути вагу та об'єм всього викраденого та порівняти з вмістимістю мішка і "вантажопідіймальністю підозрюваного". Впевнившись у нереальності описаного ним (в подальшому це було підтверджено проведенням слідчого експерименту) підозрюваний назвав своїх співучасників.
5. Використання особистих якостей допигуєшого (гордості. честолюбства, хвалькуватості тощо). Під чаї. вчинення крадіжки радіоапаратури із кабінету директора консервного комбінату злочинці відкрили і випили декілька банок консервів. Виходячи із виявлених слідів на металевих кришках, їх відкривали зубами. Ще до закінчення огляду місця події, дільничний інспектор затримав одного із підозрюваних (підлітка віком 15 років). У його присутності слідчий та інспектор почали "змальовувати", які досвідчені та сильні злочинці тут діяли, як вміло вони розправились з консервними банками. "Гра на уяву" дала свої результати і підліток сказав, що також може так зробити. Слідчий відмахнувся від нього і сказав: "Тобі це не під силу". Тоді підліток попросив банку консервів і моментально відкрив кришку, залишивши на ній сліди своїх зубів. На "цій ноті" склався і був продовжений психологічний контакт з підозрюваним.
6. Опис (роз'яснення) ситуації, в якій знаходиться допитуємии, та шляхи виходу із неї. Цей засіб необхідний тоді, коли допитуємий:
а) не орієнтується в ситуації, яка склалася, і не бачить виходу, який його задовольнить;
б) неправильно оцінює ситуацію, яка склалася, і відповідно не бачить можливості виходу з неї;
в) правильно оцінює ситуацію, але не бажає що-небудь вживати для її розв'язання, в тому числі, у найбільш сприятливій для нього формі.
В перших двох випадках цей прийом, як правило, буває результативнішим, оскільки слідчий розкриває допитуємому те, що він зовсім не бачить або неправильно оцінює. Метою вказаного прийому є не просто "розкрити очі" допитуємому, а допомогти йому зрозуміти що для нього найбільш прийнятне. Наприклад, впевнення у недоцільності відмови від показань і дачі неправдивих показань повинне будуватися не на простому поясненні "поганої поведінки", а на реальному відображені негативних сторін такого розвитку ситуації, зокрема, для цього допитуємого:
а) фіксація у протоколі допиту факту відмови чи дачі неправдивих показань буде свідоцтвом відсутності розкаювання і, виходячи з цього, відсутності пом'якшуючих обставин;
б) бажання вигородити своїх співучасників може призвести до того, що вони випередять його з правдивими свідченнями і їх позиція буде краще оцінена у порівнянні з допитуємим;
в) його відношення до співучасників не відповідає характеру їх відношення до нього як у період злочинної діяльності, так і в процесі розслідування злочину, тощо.
Дієвість даного засобу визначається і досягається тоді, коли роз'яснення не носить загального характеру ("Так буває"), а є конкретно Індивідуальним стосовно стану даної особи.
Виключно важливе значення для встановлення психологічного контакту має те, як сприймається особистість слідчого допитуємим. І не тільки з позиції оцінки його професіональних якостей (знань, умінь, майстерності, але і сугубо людяних — доброта, увага, відвертість тощо. Під час опиту відбуваючих покарання у виправно-трудових установах про їх взаємовідносини із слідчим було з'ясовано наступне. Із числа тих, хто дав на слідстві правдиві показання 92% опитаних заявили, що слідчий зумів встановити з ними взаєморозуміння і, в першу чергу, завдяки справедливому ставленню до них.Із числа тих, хто не визнав себе винним, 54% опитаних дали слідчим негативні характеристики. Своє небажання давати правдиві показання вони мотивували відсутністю взаєморозуміння із слідчим, що пояснювалось його невмінням будувати стосунки з допитуємим, непрофесіоналізмом, грубістю і навіть "неохайним зовнішнім виглядом"
3. Судова експертиза, або експертиза у кримінальному та цивільному процесі, -це науково-практичне дослідження, процес пізнання, що його проводить судовий експерт, обґрунтовуючи висновок відповідно до встановленого законом порядку. У спеціальній літературі експертом називають особу, яка має спеціальні знання і залучається до експертної діяльності для пізнання І дослідження об'єкта, яким цікавиться суд або слідчі органи; для вирішення 1 висвітлення поставлених перед ним запитань; для обґрунтування стосовно цих запитань висновку, котрий має значення доказу у справі. Загальні положення цих норм стосуються і судово-психологічної експертизи.
1. Загальна характеристика судово-психологічної експертизи
Об'єктом дослідження судово-психологічної експертизи є психологічні виявлення особи, що не виходять за межі норми, не викликають сумніву у її психічній повноцінності (осудності). Судово-психологічна експертиза спрямована на вивчення змісту і структури індивідуальної свідомості та поведінки людей у процесі вчинення ними тих чи інших діянь або відображення явищ навколишнього середовища. За допомогою судово-психологічної експертизи можна отримати дані, що дозволяють зрозуміти і правильно оцінити особливості психічних проявів людини та її поведінки, які мають значення для висновків правового характеру. Зокрема, висновки експертів-психологів сприяють правильному оцінюванню показань підозрюваних (звинувачуваних), свідків, потерпілих у випадках, коли вони викликають сумнів у своїй достовірності; неповнолітніх - коли ймовірно, що їх показання мають фантастичні нашарування; звинувачуваних -коли дії неадекватні їхньому стану і властивостям тощо.
Підставами для призначення судово-психологічної експертизи є:
1) відмінність поведінки підекспертних осіб від традиційної, характерної для відповідної статево-вікової групи людей; незвичайність поведінки суб'єкта у момент вчинення злочину (химерність зовнішності, міміки, жестикуляції, пантоміміки, рухів тіла тощо); неадекватна або неналежна оцінка ним соціальної, моральної сутності і значимості своїх дій;
2) різко виражені індивідуально-психологічні особливості суб'єкта (надмірна активність, ейфорія, неврівноваженість, емоційність, агресивність, збудливість та ін.) чи, навпаки, душевна "глухота", замкнутість, сором'язливість;
3) ймовірність відставання рівня психічного розвитку особи від вікової норми;
4) наявність особливостей, що свідчать про розлади у психічних пізнавальних процесах (сприймання, уваги, пам'яті, мислення);
5) невідповідність поведінки меті і мотивам вчиненого; незвичайність, невірогідність мотивації поведінки;
6) явно несприятливі умови найближчого соціального оточення, середовища, у якому тривалий час перебував правопорушник (особливо неповнолітній);
7) наявність у поведінці підозрюваного ознак, що свідчать про можливість вчинення ним злочину у стані фізіологічного афекту, акумуляції емоційного збудження, сильних переживань;
8) перенесення підекспертним у минулому психічних або тяжких соматичних захворювань, психопатологічних станів;
9) сумніви у вірогідності показань свідка, потерпілого, що явно суперечать характеру ситуації, іншим даним;
10) сумніви в авторстві письмового тексту;
11) сумніви у мотивах самогубства.
Визначено наступний перелік запитань, на які не може дати відповідь судово-психологічна експертиза, оскільки вони виходять за межі її компетенції:
- правова оцінка поведінки (дії чи бездіяльності)-винність або невинність звинувачуваного, форма та вид умислу, достовірність свідчень);
- моральна оцінка особи та її поведінки:
- запитання, що виходять за межі предмету та об'єкту сучасної психологічної науки (ясновидіння, параді агностика тощо).
Межі компетенції судово-психологічної експертизи у кримінальному процесі окреслюються нижченаведеним переліком запитань:
1) діагностика індивідуально-психологічних особливостей (наприклад, підвищеної навіюваності, імпульсивності, ригідності тощо), здатних суттєво впливати на поведінку суб'єкта;
2) встановлення основних, закріплених мотивів (у психологічному розумінні цього поняття) поведінки людини і мотивації конкретних вчинків як важливих психологічних обставин, що характеризують особистість;
3) діагностика наявності або відсутності у суб'єкта у момент вчинення злочину фізіологічного афекту та інших непатологічних емоційних станів, здатних суттєво впливати на свідомість і поведінку людини;
4) встановлення можливості виникнення у людини в конкретних умовах психічних станів (розгубленості, втрати орієнтування тощо) і експертна оцінка їх впливу на поведінку чи якість виконання професійних функцій в авіації, на залізниці і в автомобільному транспорті, у роботі операторів автоматизованих систем на виробництві тощо;
5) встановлення здатності неповнолітніх обвинувачених, які мають ознаки не пов'язаного із психічним захворюванням відставання у психічному розвитку, цілковито усвідомлювати значення своїх діянь, і визначення того, якою мірою вони здатні керувати своєю поведінкою;
6) встановлення здатності підозрюваних, звинувачуваних, свідків, потерпілих, враховуючи їхні індивідуально-психологічні та вікові особливості, рівень розумового розвитку, правильно оцінювати обставини, що мають значення у справі, і давати правдиві свідчення;
7) установлення здатності психічно здорових потерпілих у справі про зґвалтування (у першу чергу - малолітніх) усвідомлювати характер і значення вчинюваних із ними дій і чинити опір.
На сьогодні традиційними є наступні види судово-психологічної експертизи:
1) експертиза неповнолітніх:,
2) експертиза особистих властивостей, основних мотивів поведінки, закріплених у життєдіяльності суб'єкта, та рівня його Інтелектуального розвитку;
3) експертиза особливих емоційних станів, у тому числі фізіологічного афекту.
Інші види експертиз хоча й мають місце, але проводяться набагато рідше, що не дозволяє на сьогодні проводити узагальнення наявних результатів.
Розглянемо характерні особливості кожного виду експертизи.
1. Експертиза неповнолітніх
Судово-психологічна експертиза призначається в даному випадку стосовно психічно здорових неповнолітніх підозрюваних, звинувачуваних, свідків, потерпілих. Виокремлення цього виду судово-психологічної експертизи зумовлене, насамперед, своєрідністю підліткового віку.Підлітковий вік оцінюється не просто як перехідний, а як складний і критичний. Це зумовлене численними кількісними та якісними змінами, яких зазнає у цей час організм та особистість, що іноді мають характер докорінної зміни попередніх особливостей, інтересів і стосунків. Такі зміни часто супроводжуються появою у підлітка ускладнень у стосунках Із оточуючими; він не піддається впливу дорослих, виявляє різні форми неслухняності, опору (впертість, грубість, негативізм тощо).
Часто протиправні дії підлітка здаються незрозумілими, маломотивованими, навіть протиприродними. І лише після ретельного вивчення його внутрішнього світу стає зрозумілим, що вони зумовлені не тільки глибокими, прихованими суто особистісними причинами, але й чинниками соціально-психологічного характеру. Наприклад психічно здоровий підліток, вихований у несприятливих умовах, може мати недостатній ступінь соціальної зрілості особистості. Ознаки її виявляються, насамперед, у примітивній мотивації мети своїх дій. у наївно-дитячих спробах її досягнення, у недостатньо адекватній оцінці вчиненого злочину тощо.
При проведенні судово-психологічної експертизи неповнолітніх визначається відповідь на такі запитання:
1) які індивідуально-психологічні, зокрема, емоційно-вольові особливості характерні для підекспертної особи;
2) які мотиви діяльності та поведінки підекспертного є типовими для його повсякденного життя; якими мотивами він керувався при вчиненні злочину;
3) чи відповідає рівень розумового розвитку підлітка його біологічному (паспортному) віку:
4) яким чином сприйнята конфліктна ситуація та її суб'єктивна оцінка підлітком змогла вплинути на його дії;
5) чи не властива підекспертному підвищена навіюваність? Якщо так, то яким чином це може вплинути на його дії у конкретній кримінальній ситуації чи свідчення стосовно вчиненого злочину;
2. Експертиза особистих властивостей, основних мотивів поведінки, закріплених у життєдіяльності суб'єкта, та рівня його інтелектуального розвитку
Вивчення злочину в кримінальному процесі передбачає аналіз як об'єктивної, так і суб'єктивної сторони злочинної поведінки. При цьому під суб'єктивною стороною мається на увазі визначення особою характеру ситуації і сутності своїх діянь. Часто у свідомості суб'єкта злочинної діяльності суб'єктивне значення ситуації злочину не збігається з ЇЇ змістом або ж значно різниться від нього, відіграючи при цьому роль вирішального чинника у виборі альтернатив поведінки.
У психології терміни "суб'єктивна оцінка", "суб'єктивне значення ситуації" та інші подібні об'єднуються узагальненим, досить широким поняттям "суб'єктивний світ особистості", що загалом характеризує особливості перебігу пізнавальних (відчуття, сприймання, пам'яті, мислення, уяви, уваги) та емоційно-вольових процесів (емоцій, почуттів, переживань, вольової регуляції поведінки), темпераментні та характерологічні властивості та якості, а також ставлення особи до себе, до інших людей, до суспільства загалом, її спрямованість (мотиви, цілі і цінності, установки та ін.). Юридичні поняття "суб'єкт" і "суб'єктивна сторона злочину" у психологічній інтерпретації і означають експертизу особливостей суб'єктивного світу особистості.