Території, країни, держави

За політико-територіальними ознаками на Земній кулі роз­різняють території, країни і держави.

Територія — частина поверхні суходолу на Землі з природ­ними і створеними людською діяльністю ресурсами, що має певні просторові межі та географічне положення.

Відповідно, коли мова йде про морські простори, вживають термін акваторія. Акваторії Світового океану дедалі активніше долучаються до політичного життя планети, оскільки мова може йти про свободу судноплавства, використання ресурсів виключ­них економічних зон, екологічну безпеку та ін.

Країна — територія з визначеними кордонами і населенням, що в політико-географічному відношенні може мати держав­ний суверенітет (незалежність) або бути залежною.

Держава — суверенне політичне утворення, країна з пев­ною територією, господарством і політичною владою. Дер­жава є основним носієм прав і обов'язків у міжнародних відносинах.

Відповідно до норм міжнародного права на Землі виокремлю­ють території трьох видів:

1) території суве­ренних держав — суб'єктів міжнародного права, кожна з яких є самостійним утворенням, господарство і суспільно-політичні структури якого не підвладні зовнішнім силам;

2) залежні країни і території;

3) води (акваторія) відкритого моря і територія Антарктиди.

Склад території держави

Територія держави —визначена на основі норм міжнарод­ного права частина простору земної кулі (суходіл, внутрішні води, повітряний простір над ними), яка перебуває піл вик­лючним суверенітетом цієї держави.

Загальноприйнятою нормою міжнародного права, на якій грун­тується мирне співіснування народів, є принцип недоторканності й цілісності території держави. Статутом ООН заборонено війну як засіб вирішення міжнародних суперечок, у тому числі й терито­ріальних. У разі ж порушення кордонів держава, проти якої вчине­но агресію, має право на оборону своєї території всіма наявними засобами й дістає моральну і правову підтримку світової спільноти.

У склад державної території входить суходільний, водний і повітряний простір. Суходільний простір охоплює не тільки земну поверхню в ме­жах кордонів, а й острови та архіпелаги у відкритому морі, над­ра під суходолом та островами на технічно досяжну глибину.

Водний простір включає внутрішні води. Це річки, озера, а та­кож затоки і внутрішні протоки морів, якщо їхня ширина не пе­ревищує 24 морські милі. Внутрішніми водами є також: морські води в бік берега від прямих ліній, прийнятих при визначенні те­риторіальних вод; акваторії морів; води заток, бухт, лиманів, які історично належать тій чи іншій країні.

Територіальні води майже всіма державами визначаються у 12 морських миль від лінії відпливу. Вони не входять у склад площі держави, але теж перебувають під її територіальним верховенством. Товща води в акваторіях внутрішніх та територіальних вод і надра під дном на технічно досяжну глибину належать державі.

Повітряний простір — розташований над суходолом і водами простір (тропосфера, стратосфера і прилегла частина ближнього космосу). Він вільно доступний для повітряних суден держави, іншим державам право прольоту над її територією дозволяється, якщо держава на основі міжнародних договорів надає «свободу повітря» цивільним літакам.

Територією держави вважаються також морські, річкові, повітряні та космічні судна, які несуть символи держави (емблема, прапор), а також підводні кабелі і трубопроводи та інші споруди, прокладені у відкритому морі або на його дні (включаючи води або дно виключних морських зон).

Морські простори, на яких прибережні держави здійснюють повноваження економічного характеру, — це прилегла зона, виключна економічна зона та континентальний шельф.

Прилегла зона шириною 24 морські милі дає державі змогу здійснювати обмежені повноваження в акваторіях, прилеглих до територіальних вод: попередити порушення своїх митних, податкових, економічних та імміграційних законів.

Згідно з конвенцією 1982 р. за державами визнаються право користування біологічними ресурсами вод, мінеральними ресурсами води, дна та надр, енергетичними ресурсами, право на встановлення пристроїв і споруд (штучні острови, бурові платформи тощо), проведення наукових досліджень, збереження та захист географічного середовища. Інші держави зберігають за собою в таких зонах, як і у відкрито­му морі, право свободи судноплавства, польотів над морем, прокладення кабелів та підводних трубопроводів.

Суверенні держави

Нині у світі налічується понад 200 країн і територій, які юридично або фак­тично є суверенними. Їхня територія становить 27 % площі пла­нети Земля. Для забезпечення свого суверенітету незалежні дер­жави створюють системи законодавчої, виконавчої та судової влади, валютно-грошову систему, митну службу, органи безпеки, національні збройні сили тощо.

Суверенітет — незалежність держави, її право самостійно вирішувати свої внутрішні та зовнішні справи без втручан­ня зовнішніх сил.

Кожна суверенна держава во­лодіє територією, що обмежується суходільними та морськими кордонами. До території держави належить суходіл з його надра­ми, внутрішні води, так звані територіальні води, що прилягають до суходолу в межах 12 морських миль, а також повітряний простір над усім суходолом і водами. Закони міжнародного пра­ва виходять із принципу недоторканності території держави, а саме — непорушності її кордонів і територіальної цілісності.

Відмінності між суверенними державами за розмірами тери­торії, чисельністю населення, обсягами валового національного продукту та іншими показниками є колосальними. Спільним для них є лише те, що ці держави — суб'єкти міжнародного права, тобто мають право самостійних міжнародних зносин. Особливо різко диференціюються країни за площею — від кількох гектарів до 17 млн. км2 (табл. 2).

Таблиця 2