З важковиховуваними дітьми

Методика виховної роботи

Принципи педагогічного впливу. Використання прийомів та методів педагогічного впливу вимагає дотримання певних принципів:

- Педагогічний оптимізм;

- Повага до виховання;

- Розуміння душевного стану виховання;

- Розкриття мотивів і обставин проступку;

- Зацікавленість долею виховання.

Педагогічний оптимізм: віра в можливості дитини; віра в те, що дитина може змінитися на краще; впевнення учня в те, що він зможе стати кращим, зможе змінитися, щоб дитина стала для цього прикладами зусилля.

Повага до виховання: це основна умова в досягненні мети. Повага викликає в дитині довіру, щирість, позитивно впливає на стан дитини. Неповага, грубість викликає образу, злостивість, намагання зробити навпаки.

Розуміння душевного стану: для правильного вибору прийомів впливу потрібно вияснити причини та душевний стан дитини, знати особливості його психіки, особистості, умови життя, зрозуміти його почуття, що він відчуває після проступку і до його скоєння.

Розкриття мотивів і обставин проступку: для правильної оцінки поступки треба вияснити мотиви – причини, що змусили дитину до поганого вчинку.

Дуже часто мотиви скриті, зовні не просліджуються. В більшості випадках мотив знає тільки сама дитина, тому вчитель повинен викликати дитину на відвертість і зрозуміти, що ж спонукало дитину до ганебного вчинку (наприклад: бійка – не захист товариша а тому, що не виконали його вимоги).

Зацікавленність в долі виховання: дитина повинна відчувати, що вчителю не байдуже, що йому бажають добра, йому щиро хочуть допомогти. Тільки з-за такої умови можна викликати у дітей зустрічне почуття теплоти.

Профілактики: переформувати особистість підлітка дуже важко. Тому надзвичайно важливо своєчасно запобігти виникненню у нього тих рис і якостей, що призводять до важковиховуванності.

Робота по запобіганню важковиховуванності називається педагогічною профілактикою. ЇЇ суть – розвинути у дітей почуття відповідальності за свою поведінку, за вчинки товаришів; у вироблені звички дотримуватись правил поведінки: розуміння свого громадянського обов’язку; вміння об’єктивно оцінювати поступки людей та свої.

Шляхи здійснення профілактики:

1. Проведення правової освіти:

- Ознайомлення з правилами поведінки, пояснення вивчення, закріплення, вимога виконання;

- Розкриття дітям змісту понять: «Дисципліна», «Хуліганство», «Правопорушення», «Норма поведінки».

2. Виховання почуття відповідальності перед колективом.

3. Колективне обговорення порушень дисципліни, оцінка неправильних дій однокласниками, своєчасне реагування.

4. Тісний зв’язок з сім’єю, вивчення умов виховання дітей в сім’ї, відношення батьків до виховання дітей, мікроклімат в сім’ї, забезпечення єдності вимог школи та сім’ї.

5. Формування навичок корисного використання вільного часу – залучення до гурткової роботи, розвиток інтересів, захоплень. Улюблена справа допоможе уникнути шкідливого впливу.

6. Виховання у дітей «Імунітету» на сприйняття і опору шкідливому впливу.

7. Формування активної життєвої позиції, свідомості, почуття обов’язку.

Методи та прийоми виховної роботи

з важковиховуваними дітьми

Визначаючи методи та прийоми виховної роботи «важких» дітей, іноді вважають, що потрібно шукати щось надзвичайне, а в результаті повертаються до відома системи методів та прийомів: БЕСІДИ, ДИСКУСІЇ, ОБГОВОРЕННЯ, ДОРУЧЕННЯ, ПРОХАННЯ, СХВАЛЕННЯ, ЗАСУДЖЕННЯ, ПРОБАЧЕННЯ, ДОВІРА, ПОКАРАННЯ, ПІДТРИМКА, ЗАСУДЖЕННЯ, НАКАЗ, ПОПЕРЕДЖЕННЯ, ПРИЙОМИ ПАРАЛЕЛЬНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЇ.

Індивідуальні бесіди – розмова з дитиною наодинці.

Їх мета: - установити контакт з дитиною;

- Пізнати особливості дитини (хто хоче виправити людину, повинен знайти її достоїнства. Погане завжди кидається у вічі, заважає помітити хороше);

- Викликати позитивне відношення до себе.

Бесіду потрібно проводити спокійно, щіро, зацікавлено, вислуховуючи думку школяра.

Прохання – як правило викликає живий відгук, готовність допомогти. Воно може бути причиною, щоб залишитися з дитиною наодинці. Прохання, як правило, не викликає опору і протидії, його потрібно продумувати (вивчивши нахили дитини) і висловити в такій формі, щоб дитина залюбки згодилась.

Заохочення – викликає почуття задоволення, радості, бажання вести себе краще, підвищує авторитет в очах колективу, є моральною підтримкою.

Воно повинно бути справедливим, мати міру, визначити ступень прикладання зусиль.

Види заохочення: схвалення, похвала («молодець», «вірно», «постарався і сьогодні вів себе набагато краще»). Корисно їх використовувати колективі, а не наодинці.

Довіра – ніби надання авансу, позитивний відгук про дитину, хоча він ще цього і не заслужив (відвернути від дитини небезпеку покарання батьками).

Пробачення – в словнику трактується так: помилування, відміна покарання. Коли дитина признала свою вину, глибоко переживає скоєне та покарання може принести шкоду. Після пережитого і очікування покарання пробачення викликає почуття вдячності, полегшення, поваги до педагога.

Уміння прощати дуже важлива якість педагога. Але не повинно бути всепрощення.

Довіра – доручення дитині відповідальної справи. ЇЇ потрібно вірно підібрати – відповідність інтересам та здібностям учня.

Засудження вчинку – висловлювання свого відношення до вчинку школяра. Воно повинно бути такої міри, щоб викликати у дитини каяття, сором, бажання виправитися, вернути довіру. Сила дії багато в чому залежить від того, хто засуджує – якщо це людина авторитетна, то сила виховного впливу надзвичайно велика.

Покарання – накладання на дитину певного стягнення. Покаранню передує аналіз проступку, його обговорення, вияснення мотивів.

Види покарань:

Покарання – вправа – повтор того ж самого поки не буде досягнуто позитивного покарання (чергує 2-3 рази поки не виконає вірно);

Покарання – обмеження – позбавлення чогось бажаного, цікавого (позбавлення брати участь в екскурсії, кіно);

Покарання – зміна у відношенні – зміна тону, не помічання старання учня, не звертання уваги.