Джерела вивчення історії медицини
Історія медицини досліджується та відтворюється за допомогою відповідних наукових методів. Для історії особливе значення має виявлення та об’єктивне (достовірне, позбавлене тенденційності суб’єктивності) дослідження історичних джерел. Але минуле неможливо повторити або відтворити лабораторним шляхом.
Звідки ж ми дізнаємось про спосіб життя людей, методи лікування давніх епох, видатних діячів, наукові відкриття? Справа в тім, що історія залишає по собі певні сліди, які відбивають той чи інший бік людської діяльності. Історичне джерело – це все, що містить безпосередню інформацію про минуле. Комплексне використання наявних джерел, їхнє всебічне дослідження надає змогу реконструювати історію, зрозуміти особливості певного періоду, походження тих чи інших явищ.
Джерела вивченняісторії медицини розподіляються на 4 групи.
Першу групу складають речові джерела (рештки людей, засоби виробництва, від знарядь праці давньої людини до сучасних технологічних засобів та результати виробництва). Речові джерела важливі для вивчення всіх етапів історії медицини, але чим давніша історія, тим більшу роль вони відіграють. Рештки первісної людини відбивають сам процес антропогенезу. Сучасні технології дозволяють на основі аналізу кісток, залишків тканин з’ясовувати, чим хворіла людина за життя, чи отримувала вона медичну допомогу, чи відповідало лікування характеру захворювання. Особливо інформативними з речових джерел є медичні інструменти й обладнання. Побутові речі та житлові будівлі дозволяють судити про рівень особистої та громадської гігієни. Спеціалізовані споруди для медичної допомоги - від стародавніх храмів і монастирських лікарень до сучасних клінік – є показником характеру медицини та її суспільного статусу.
Друга група – це зображальні джерела, що містять інформацію в певних зорових образах. Як каже народна мудрість, «краще один раз побачити, аніж сто разів почути». Твори образотворчого мистецтва фото-, кіно-, відеоматеріали, які створюються в момент, коли відбувалася подія, передають зовнішність медиків різних епох, їх соціальний статус, вигляд хворих і засоби надання медичної допомоги. Малюнки в підручниках і наукових виданнях, анатомічні атласи також є формою фіксації наукових знань свого часу.
Третя група охоплює усні джерела. У пам’яті народу в таких жанрах усної народної творчості, як замовляння, казки, билини, легенди зберігається початковий, майже невідомий з інших джерел етап формування медичних знань. Прислів’я та приказки є підсумком багатовікових спостережень та одночасно звітом правил, практичних порад щодо цінності здоров’я, важливості здорового способу життя, ролі психологічних факторів, системи харчування у запобігання хворобам та їх лікування.
Четверта група вміщує найрізноманітніші письмові джерела. З виникненням писемності історія «оживає», ця група стає провідною та розпадається на низку підгруп.
– У творах стародавніх істориків, хроніках, літописахвідображені різні сторони життя, побут нижчих та вищих верств населення, є згадки про епідемії, хвороби монархів тощо. Законодавчі та нормативні документи органів влади від законів царя Хаммурапі до сучасних конституцій і профільних законів відображають соціальний статус лікаря, охорон оздоровчу державну політику, систему охорони здоров’я.
– Діловодні документи фіксують поточну роботу профільних державних установ, відповідальних за систему охорони здоров’я (приказів, земств, міністерств, департаментів, комітетів). Це – звіти, розпорядження, накази, донесення, журнали, протоколи засідань, доповіді, службові записки, матеріали комісій і т. ін.
– Появу і зміст охороноздоровчого руху доносять до нас документи відповідних організацій: товариств лікарів, профспілок, товариства Червоного Хреста, Всесвітньої організації охорони здоров’я, добродійних організацій.
– Статистичні джерела, які виникають внаслідок стандартизованих обліків, звітності, переписів, обстежень, містять інформацію про чисельність і склад населення, рівень захворюваності та смертності, тривалість життя, кількість медичних працівників та мережу лікарень, кількість медичних навчальних закладів тощо.
– Періодична преса як історичне джерело має комплексний, синтетичний характер. У газетах і журналах представлено багато форм інформації документального, поточно-хронікального характеру, особового характеру. Їх цінність зумовлена оперативністю, безпосередністю подання інформації про медицину.
– Джерела особового походження (спогади, щоденники, листи, подорожні нотатки, життєписи, автобіографії), перш за все, є основними у висвітленні життя та діяльності видатних медиків різних часів.
– Спеціальним історико-медичним джерелом є наукова література від клинописних глиняних табличок медичного змісту до сучасних монографій.
– Художня література може використовуватися для аналізу медицини в контексті відповідної епохи, вивчення психологічних аспектів медичної діяльності, ілюстрації певних положень, посилення емоційного сприйняття життєвого і професійного героїзму медиків.
Дотримання принципу об’єктивності у вивченні історії медицини передбачає комплексне використання якомога ширшого кола історичних джерел.
Історія медицини поділяється на загальну іспеціальну. Даний посібник присвячено загальній історії світової та вітчизняної медицини та медсестринства, яка вивчається у вигляді окремого курсу. Історія окремих медичних дисциплін вивчається в їх межах. Посібник містить викладення теоретичного матеріалу, контрольні запитання, тестові завдання, ілюстративний матеріал.
Висновки
1. Історія медицини є важливою частиною загальної історії науки, що вивчає процес формування та розвитку медичних знань, медичної діяльності та системи охорони здоров’я з найдавніших часів до наших днів.
2. Об’єктом історії медицини є сама медицина, а предметом – закономірності становлення, функціонування та розвитку медицини у тісному зв’язку з усіма іншими науками та соціальними інституціями.
3. Медицина має біосоціальний характер, оскільки нормальне та патологічне функціонування людського організму забезпечується як його морфологією, фізіологією, генетичними закономірностями, так і умовами життя, праці, навколишнього середовища, доступністю допомоги, тощо.
4. Медицина вміщує наступні визначальні складові:комплекс знань про здоров’я та хвороби людини, умови його індивідуального та суспільного життя;медичну діяльність, спрямовану на забезпечення фізичного та психічного здоров’я людини; систему організації (інституції) охорони здоров’я.
5. У сучасному світі існують три глобальних напрями медицини: народна, традиційна і наукова.
6. В основу періодизації історії медицини покладені загальні культурно-історичні епохи: первісна культура; культура Стародавнього Сходу; антична культура; середньовічна культура; культура епохи Відродження і Реформації; культура Нового часу; культура Новітнього часу (або сучасна).
7. Все, що містить безпосередню інформацію про минуле – це історичне джерело. Історія медицини використовує наступні історичні джерела: речові, зображальні, усні та письмові.
8. Історія медицини поділяється на загальну і спеціальну.
Контрольні запитання:
1. Дайте визначення медицині і медсестринству.
2. Що є об’єктом та предметом історії медицини?
3. Назвіть визначальні складові медицини.
4. Що таке народна, традиційна та наукова медицина? Дайте їм коротку характеристику.
5. Що таке історичні джерела? Які групи історичних джерел вам відомі?
6. Дайте коротку характеристику речовим історичним джерелам.
7. Яке значення для вивчення історії медицини мають зображальні історичні джерела?
8. Про які етапи розвитку медицини свідчать усні джерела?
9. Що належить до письмових джерел?
10. Що вивчають загальна і спеціальна історія медицини?
Вставка:
Унікальним завданням сестри є надання допомоги людині – хворій або здоровій – у здійсненні дій, що мають відношення до здоров’я людини, її одужання або спокійної смерті… Сестра – це ноги безногого, очі сліпого, опора дитині, джерело знань і впевненості для молодої матері, уста тих, хто занадто слабкий або занурений у себе, щоб говорити.
Вірджинія Хендерсон, американська медична сестра та викладач автор класичної теорії сестринського догляду, образно розкрила сутність сестринської справи.