А тепер пограємось у казку»

Спокійні

Інтелектуальні

Рухливі

Народні

Національні

Сюжетно-рольові

Імітаційні

Рухливі

«Карасі і щука»На протилежних кінцях майданчика проводять лінії – це “дім” “карасів”.Ведучий “щука” – стає в середині майданчика, гравці, - карасі –розташовуються в одному з домів. За сигналом керівника “Раз, два, три!Карасі перебігають до протилежного дому. Щука намагається піймати їх. Ті, кого захватили відходять у сторону, а потім, коли їх буде чотири,шість, вони беруться за руки, утворюючи ланцюг – “невід”. Щука стає заневодом. Тепер карасі обов’язково пробігають через невід. Розвиваєтьсяшвидкість, спритність, та орієнтування, виховуються сміливість,колективність дій.

 

«Мисливець та зайці»Кількість гравців: п'ятеро і більше. Матеріали: крейда. Місце гри: ігровий майданчик.1. Накресліть на асфальті кола діаметром близько 50 см. Їх має бути на два менше, ніж гравців.2. Наперед виходять двоє гравців. Один із них стає «мисливцем», а другий — «зайцем». Усі інші гравці заходять у коло.3. За сигналом ведучого «мисливець» починає ловити «зайця». Той біжить, петляючи між кіл.4. Відчуваючи, що «мисливець» ось-ось наздожене, «заєць» може вскочити у будь-яке коло. Тоді гравець, що стояв у ньому, стає «зайцем», вибігає з кола і тікає від «мисливця».5. Якщо «мисливець» упіймав «зайця», то вони міняються ролями, і гра продовжується.

 

«Намисто»
Кількість гравців: дванадцять та більше. Матеріали для гри: п'ять гімнастичних обручів та м'яч. Місце гри: ігровий майданчик, парк.1. Шість гравців-«намистинок» вишиковуються в шеренгу і, тримаючи між собою у витягнутих руках обручі, утворюють ланцюжок: гравець, обруч, гравець, обруч, гравець та ін. Це — «намисто».2. Усі інші гравці розбиваються на пари і вишиковуються поруч із першим гравцем ланцюжка.3. За командою ведучого пара біжить уздовж шеренги (один гравець позаду шеренги, другий попереду), перекидаючи одне одному м'яч крізь обручі — «нанизуючи намистинки». Після закінчення гри ведучий визначає найспритнішу пару.

«Втримай шарик»

Діти діляться на пари. Для кожної пари креслять коло діаметром 1м. Гравці встають в це коло, їм дається повітряна кулька. Вони повинні, не виходячи з кола, дути на кульку так, щоб вона піднімалася і опускалася над ними і над межами їх кола. Не можна «поправляти» траєкторію польоту кульки руками. Виграє та пара, яка зможе протриматися довше за всіх.

«Пригунці-горобчики»

Попередньо на асфальті крейдою креслять коло. У центрі кола стоїть ведучий - «ворона». За колом стоять всі гравці, які є «горобцями». Вони встрибують в коло і стрибають всередині нього. Потім так само з нього вистрибують. «Ворона» намагається зловити «горобчика», коли той скаче всередині кола. Якщо «горобчика» все-таки зловили, то він стає ведучим і гра починається спочатку.

 

Спокійні

«Вітальна»

Треба разом привітатись:

- Добрий день! (граючі відповідають)

Дружно, голосно сказати:

- Добрий день!

Вліво, вправо поверніться,

Туди-сюди посміхніться:

- Добрий день!

У долоні поплескайте:

- Добрий день!

Дружно, всі, не відставайте:

- Добрий день!

 

«Наше коло мов сім`я»

Наше коло мов сім`я.

Друзі ми: і ти, і я.

-Добрий день, сусіду зліва.

-Добрий день, сусіду справа.

Ми – одна сім`я.

Наше коло мов сім`я.

Друзі ми: і ти, і я.

Обніми сусіда зліва.

Обніми сусіда справа.

Ми – одна сім`я.

(далі замінюємо слова „добрий день” на посміхнись, поцілуй, приголуб, налякай, всі завдання потрібно виконувати).

 

«Розмови з паличкою»

По черзі говорять всі учасники групи. Перший, тримаючи паличку, описує подію зі свого життя протягом 30 сек. Потім паличка переходить до наступного учасника, який має підсумувати попередню розповідь, а потім розповісти свою історію. Слідкуйте, щоб підсумовування включало в себе всі основні пункти розповіді.

 

«Додай півслова»

Гравці утворюють коло. Ведучий з м’ячем стоїть у центрі. Кидаючи м’яч кому-небудь з учасників, він вимовляє першу половину слова (іменника). Гравець, якому адресується м’яч, повинен спіймати його і негайно завершити слово. Той, хто не може цього швидко зробити – вибуває з гри.

Народні

«Петре, де ти?»

Діти вибирають «сліпого Петра», і зав’язують йому очі хустинкою. Усі стають навпроти нього і починають гру діалогом:

- Петре, де ти?

- Я тут…

«Жмурки»

Цю гру проводять у кімнаті, або в загородженому місці. Одному гравцеві зав’язують очі, виводять на середину, тричі крутять його і питають:

- Бабо, бабо, на чому ти стоїш?

Баба відповідає:

- На бочці

- Що в бочці?

- Квас

- Лови гусей, а не нас!

Баба ловить, кого впіймає – той жмурка.

«Блоха»

У цю гру грають 5 хлопчиків. Вони розміщуються таким чином:

1 2

4 5

Хлопчик «3» ловить хлопчика «2», «5» - «1», «4» - «3». Хто з них кого спіймає – стає на місце спійманого.

Національні

«Кидай віник»

Для гри потрібна непарна кількість хлопців і парна кількість дівчат. Діти стають в коло парами, а один гравець залишається без пари і під музичний супровід починається гра. Хлопець без пари, ходить у середині кола з віником у руках. Коли музика переривається, той, що з віником, старається чим скоріш упіймати собі пару. Всі інші теж швидко міняються парами. Той, що не встиг і залишився без пари, «платить гроші», або виконує певне завдання. Потім все починається з початку.

«Вкрасти сало»

Довгу і вузьку жердину приставляють із двору до вікна і сильно трясуть. Бажаючий повинен повинен пробігти по хиткій жердині до вікна і торкнутись рукою кватирки. Це називається «вкрасти сало» (тобто виграти). У випадку невдачі потрібно сплатити який – небудь штраф.

«Шило»

5-6 дітей стають тісним колом докупи головами, а один ходить навколо і за спиною котрогось кидає на землю хустинку «шило». Гравець повинен вхопити її і ї нею оббігти навколо та стати на своє місце. Хто залишився без місця – носитиме «шило». Але, якщо хустинка лежить, а він не бачить, то гравець, котрий кинув її, обійшовши круг, піднімає хустинку, б’є нею по спині. Б’ючи, обхходить круг, стає на його місце, а той – іде носити шило.

Інтелектуальні

«Слова»

Ведучий загадує слово, а гравці по черзі ставлять навідні запитання. Наприклад: «Це дерево?», «Це будинок?», «Це живе?», «Це людина?», «Це професія?», на які можна дати відповідь лише «так» чи «ні». Той, хто назвав слово – виграє.

«Блеф»

Слово «блеф» означає «вигадка, неправда, розрахована на введення когось в оману». Учитель: «Я намагатимусь ввести вас в оману і по черзі ставити запитання, що стосується… (учитель називає свій предмет чи тему гри)». Питання починаються зі слів: «Чи вірите ви, що?», а ви повинні сказати «так» чи «ні». За однозначно правильну відповідь – 1 бал, за обґрунтовану – 2.

«Ланцюжок»

Гравець повинен сказати назву міста, що починається з тієї чи іншої букви, якою закінчується назва міста, запропонованого попереднім гравцем. Ця гра сприяє актуалізації знань і може бети запропонована як розумова хвилинка.

Сюжетно-рольові

Пограємось у «Садок»

Ви хочете дізнатися, як поводиться Ваш малюк, коли Вас немає поруч? Запропонуйте дітям пограти в «Дитячий садок». Як правило, діти розіграють ситуації з реального життя, в яких вихователька вимовляє саме ті слова, які вона насправді говорить дітям. А діти обирають ті ситуації, в яких вони були або дуже успішними, або, навпаки, здобули негативний досвід. У грі відтворюються всі тонкощі взаємин у дитячому колективі, і батькам буде корисно про них дізнатися. А дітям зовсім не завадить тренуватися у відпрацьовуванні навичок спілкування.

Пограємось у «лікарню»

Інколи цю гру діти називають грою в «Лікаря». Це чудова гра для того, щоб навчитися поводитися в різних ситуаціях і поповнювати дитячий кругозір.

Старша дитина «лікує» малюка, допомагає йому запам'ятати назви різних частин тіла і процедур, які здійснює лікар. Якщо в дитини є страх перед лікарями, гра допоможе їх побороти.

Щоб гра була зовсім «справжньою», мама допоможе виготовити білий халат зі старого простирадла або татової сорочки. А ще мама може цікаво розповісти, які бувають лікарі, що за хвороби вони лікують. Веселі віршики або пісеньки про загартовування, фізкультуру теж стануть у пагоді.

Існують готові набори для гри в «Лікаря», які продаються в магазинах, але краще використати які-небудь звичайні предмети. Тоді ми змусимо працювати дитячу фантазію та уяву: паличка стане чудовим градусником, а листок – пластиром тощо.

 

Пограємось у "поїзд" ("літак", "автомобіль")

Із стільців або диванних подушок створюємо спільно з дітьми транспортний засіб. У цій грі маленька дитина отримає роль пасажира поїзда або літака, а доросліша – роль льотчика, стюардеси, водія.

Хто-небудь із дітей може стати продавцем квитків або контролером. А тепер всі пасажири займають свої місця. Іграшки теж можуть вирушити разом із дітьми. Поїхали!

Граємось у Рятувальників.

Для цього зовсім не обов'язково організовувати реальну надзвичайну ситуацію: влаштовувати пожежу або затоплювати сусідів. Ви повідомляєте дітям, що трапилося щось несподіване. Наприклад, декілька рибалок віднесло на крижині у відкритий океан. Малята цілком можуть бути постраждалими, а мама або тато – тележурналістом або оператором, що висвітлює надзвичайну ситуацію. Мама-журналіст розповідає про те, як сміливі рибалки це розгубилися і знайшли спосіб покликати па допомогу! Старші діти – відважні рятувальники, які можуть бути і лікарями, і альпіністами, і пожежними, і водіями! У цій грі можна багато чого навчитися: довідатися про різні професії, навчитися поводитися в надзвичайній ситуації, довідатися, як правильно поводитися під час пожежі, на воді, у транспорті, на природи

А тепер пограємось у казку».

Для початку знайдемо ілюстровану книжку та прочитаємо дітям казку. Доречною буде будь-яка історія з нескладним сюжетом і декількома героями. Прочитали? Сподобалося? Спробуємо казку переказати. Ставте дітям навідні запитання: «Хто прийшов? Хто рукавичку знайшов? Хто ріпку витяг?» І так далі. А от тепер необхідно влаштувати справжню виставу за участю іграшок або самих дітей. Оберіть казку. Нехай це буде «Ріпка» («Рукавичка», «Колобок», «Лисиця і Заєць» або будь-яка інша казка). Розподіліть ролі. Дворічний малюк поки що не дуже розуміє зміст того, що відбувається, але дуже хоче брати участь у грі, тому він із величезним задоволенням буде зображувати ріпку; плюшеве цуценя буде собакою Жучку, справжня кішка Мурка казковою кішкою. Доросліша дитина може бути режисером «міні-спектаклю», виконувати роль діда або баби, керувати іграшками-персонажами, а мама – уголос читати казку, щоб всі учасники не забули свої ролі. Отже, «ріпка» щосили тримається за стілець, і кожен новий персонаж намагається її «витяги». Але здійснити це можливо лише тоді, коли м'які іграшки, старший брат і мама з татом зберуться всі разом. Весела купа-мала, коли «ріпку», нарешті, «витягнуть», принесе всій компанії море задоволення.

 

 

Імітаційні

Імітаційні ігри на тему: «Політичний клімат та "погода" у школі»

Мета: визначити положення освітньої установи в системі загальнодержавних відносин і сформулювати завдання керівника з управління школою з урахуванням суспільних відносин у макро- та мікросоціумі.

Методи проведення: рольове програвання, структурована групова дискусія, «мозковий штурм».

Оснащення: бланк для гри; монети достоїнством 1 й 5 копійок; капсули з наклеєними назвами «Земля», «Держава», «Наша фортеця», «Броньований сейф», «Сім'я та школа».

Термін: 4 академічні години в 6 етапів.

На першому етапі йде входження в ситуацію гри, створюється позитивна мотивація до роботи.

У вступному слові ведучий зауважує: як температура повітря у квартирі залежить від стану погоди на вулиці, так і політичний клімат кожної країни впливає на «погоду вдома» - економічний і психологічний стан педагогів, школярів чи їхніх батьків, громадянську активність і лояльність усіх суб'єктів шкільного життя.

У даній грі учасники спільними зусиллями спробують створити загальний сприятливий політичний клімат. При цьому всі вони живуть у різних будинках і дотримуються різних політичних переконань. Завдання граючих полягає в тому, щоби побудувати такий «шкільний дім», який у випадку політичних негараздів та економічних негод може служити укриттям для всіх мешканців.

Учасникам варто бути готовими до того, що гра стане нагадувати передвиборну кампанію, політичні дискусії тощо. Етапи проведення гри співвідносяться з етапами політичної боротьби за владу або всенародним референдумом з питання про те, якого державного устрою ми хочемо.

На другому етапі проводиться аналіз подань, переваг і виборів учасників гри. Присутні визначають свої кращі громадянські пристрасті, ідентифікуючи себе з представниками того чи іншого громадського напряму або політичної партії. Ведучий каже: «Кожному з нас зараз необхідно визначити для себе, до якого «дому» нашої держави ми себе більшою мірою зараховуємо. Ці «домівки» нагадують напрямки громадсько-державного життя. Таких «домівок» п'ять. Я зараз скажу про те, що є головним у кожній «домівці» і які люди там живуть, а ви для себе спробуйте визначити, до мешканців якого дому ви себе відносите більшою мірою. Бажано, щоб ви назвали кілька варіантів. Після цього для зручності роботи нам доведеться розділитись на п'ять приблизно рівних груп». Далі ведучий описує життєві концепції мешканців кожного «дому» і перераховує його мешканців.

«Наш дім - Земля», - кажуть про себе люди, які живуть у першому домі. Вони вважають, що громадяни будь-якої країни повинні бути вільні в тому, що вони називають «жити повним життям», не завдаючи шкоди ані природі, ані іншим людям. У цьому домі живуть мандрівники та натуралісти, рятувальники й астронавти, художники, кінематографісти, поети та музиканти. Для них кордони між державами - лише перешкоди в їхньому творчому подвижництві. Тут уживаються представники різних релігій. І тибетський лама, і християнський священик єдині в тому, що людина створена, щоб вершити добро й нести його людям незалежно від їх державної, класової, расової чи будь-якої іншої приналежності. У цьому будинку, однак, також живуть громадяни без певного місця проживання, цигани, міжнародні терористи.

Мешканці житла за назвою «Наш дім - держава» уважають, що сьогодні надзвичайно важливим є державне відродження країни - її економіки, історичних традицій і національної культури. Вони вважають за необхідне докладати зусиль для того, щоб держава змогла знову зайняти гідне місце в системі світової економіки та політики. У цьому домі живуть історики та культурологи, економісти, промисловці, державні чиновники, представники козацтва, а також шановні працівники заводів і полів, непомітні та невизнані самородки-винахідники.

«Наш дім - наша фортеця», - кажуть ті представники держави, які вважають основою надійності державного управління зміцнення обороноздатності, правопорядку й законності. У цьому домі живуть військові, працівники міліції та державної безпеки, а також юристи, публіцисти, громадські правозахисники. Цих людей поєднує турбота про зміцнення державної могутності та дотримання законності на будь-якому рівні громадського життя.

Ті, хто живе в домі під назвою «Наш дім - броньований сейф», не вважають розумним розраховувати на дотримання законності в цій країні. Більшою мірою варто опиратись на свої фінансові можливості. Їхній девіз: «Гроші вирішують усе!». Мешканці цього будинку багато чого роблять для того, щоб розширити свої фінансові можливості. «Краще бути здоровим і багатим», - кажуть вони. А ще запитують: «Якщо ви такий розумний, то чому ж тоді ви бідний?». Політику роблять ті, уважають вони, у кого більше грошей і хто займає провідні позиції на ринку. У цьому домі живуть фінансисти, талановиті підприємці, представники зовнішньої та внутрішньої торгівлі, податківці. Але тут живуть також зломщики чужих сейфів і фінансові шахраї.

«Наш дім - сім'я та школа», - упевнені мешканці п'ятого дому. Головною турботою держави, уважають вони, повинні стати матеріальне благополуччя, здоров'я, освіта, гармонійні стосунки між близькими людьми, батьками й дітьми. Кожна сім'я повинна бути впевнена в завтрашньому дні, а міцну державу можна побудувати тоді, коли фізично та психологічно комфортно почуває себе кожний її житель. Булат Окуджава якось сказав: «Якби я був царем, а у країні мого минулого був би хаос, розруха, мерзенність, падіння моралі та безнадійність, я зібрав би останні гроші та роздав їх лікарям і вчителям, щоб вони виростили нове покоління здорових, розумних і добрих людей». Тут живуть лікарі, учителі, домогосподарки, психологи, організатори сімейного дозвілля, розроблювачі дитячого харчування та конструктори дитячих іграшок, люди інших занять і професій.

Далі гра розвивається як імітація передвиборної кампанії у країні. Учасники стають «перехожими на вулицях», а «журналісти» їх опитують: «Представтесь, будь ласка. За кого Ви будете голосувати на виборах? Поясніть свій вибір».

Після опитування та до підрахунку результатів виборів учасникам пропонують спрогнозувати, який «дім» (політична партія) найбільш популярний серед виборців, і який «дім», на їхній погляд, зможе зібрати найбільшу кількість коштів із бюджету. Надалі буває цікаво порівняти прогнози з реальною підсумковою картиною виборів.

По ходу проведення опитування ведучий складає таблицю підрахунку голосів. Отримані дані дозволяють скласти уявлення про те, які первісні переваги властиві даній групі учасників. На цьому етапі гри, як правило, переважають гуманістичні. Ведучому треба це спеціально підкреслити. Як правило, надалі вони сильно змінюються вбік прагматичності, корпоративності, зниження цінності людських стосунків і посилення орієнтації на власну вигоду.

Третій етап являє собою актуалізацію знань і відтворення соціального досвіду керівників. На цьому етапі учасники працюють у малих групах над складанням передвиборних програм і підготовкою проектів бюджету. За результатами обговорення в малих групах учасники повинні представити виступ (своєрідну програму від імені «дому»), в якому варто відбити відповіді на такі запитання: Який «дім» ви вважаєте головним, що заслуговує пріоритетного розвитку? Як би ви розподілили бюджет (основний, додатковий, президентський фонд)? Як відіб'ється пріоритетний розвиток одного «дому» на стані інших, тобто що відбудеться з кожним «домом» після такого варіанта розподілу бюджету? Нижче представлені основні положення програми кожного «дому» (політичної партії). Їхні тексти люб'язно надали учасники ігор.

Список використаних джерел:

1. Антонов Г. Игры с использованием мешочков с песком //Физическая культура в школе. — 1988. — № 1. — С. 16–18.2. Богуславская З. М., Смирнова Е. О. Развивающие игрыдля детей младшего дошкольного возраста: Кн. для воспитателя дет. сада. — М.: Просвещение, 1991. — 207 с.3. Бойко І. М. Інтелекттуальні ігри// Зарубіжна література в школі. – 2006. - № 21. – с. 37 – 43.3. Буган Ю, В., Тимушин О. І., Борисюк С. В. Шкільні свята та розваги. — Тернопіль, 1996. — 216 с.4. Былеева Л. В. и др. Подвижные игры. Учеб. пособие для ин-тов физической культуры. — М.: ФиС, 1974. — 208 с.5. Былеева Л. В., Коротков И. К., Яковлева В. Г. Подвижные игры. — М.: Просвещение, 1983. — 304 с.6. Горбач О. Наші давні ігри // Памятки України. – 2001. № 1-2. с. 130-139.7. Демчишин А. А., Мухин В. Н., Мозола Р. С. Спортивныеи подвижные игры в физическом воспитании детей и подростков. — К.: Здоровья, 1989. — 168 с.8. Игри в летнем лагере// Восп. Шк.. – 2003. - № 5.- с. 38 – 43.9. Комарова С. Інтелектуальне казино. Пізнавльна гра// Освітянин. – 2004. № 6. – с. 12-13.10.Линдо Т. М. Игры детей мира. — Ярославль: Академия развития, 1996. — 186 с.11. Окунев А. П. Игровые упражнения на внимание // Физическая культура в школе. — 1989. — № 1. — С. 28.12. Рунцов Б. С. Игры на прогулках // Физическая культура в школе. — 1987. — № 4. — С. 58–60.13. Ряховская К. В. В час активного отдыха // Физическая культура в школе. — 1987. — № 2. — С. 50–52.14. Сосницька О. Вікторина «Що? Де? Коли?»//Українська література в загальноосвітній школі. – 2010. № 6. – с. 4815. Тимушин О. І., Струганець В. В., Марушій О. О. Шкільні свята та розваги. — Тернопіль, 1996. — Ч. 2. — 216 с.

16. Універсальні інтелектуальні ігри// Пед. Академія пані Софії. – 2005. - № 1. с. 6 -31.

17.Федоренко Ю. Інтелектуальний лабіринт //Географія та основи економіки в школі. – К. – 2004. - № 3. – с. 48-50.

18. Чернівець Т. Традиційні дитячі ігри. Берегиня., К. 2004, № 2,. – с. 48-55.

19. Українські народні ігри та забави// Позакласний час. – 2004. № 11-12. – с. 23-80.

20. Шишкіна О. Циклограма рухливих ігор// Палітра педагога. – 2004. - № 2. - с. 24-25.