Економічна сутність державного боргу
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАФЕДРА ФІНАНСІВ
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни «Фінанси»
на тему:
«Державний борг і його вплив на фінансову безпеку держави»
Виконав: студент ФКчт-31
Дзьоба Микола
Перевірила : к.е.н., доцент
Сидор І.П.
Тернопіль 2013 рік
План
Вступ…………………………………………………………………………………………3
1. Економічна сутність державного боргу……………………………………….………5
2. Аналіз державного боргу України……………………...………………………..……15
3. Проблеми і напрямки вдосконалення управління державним боргом…………….21
Висновки……………………………………………………………………………….….27
Список використаної літератури……………………………………………..…………29
Вступ
Державна заборгованість – одна з характеристик сучасних національних економік. У теперішній час майже неможливо знайти державу, яка була б спроможна обходитися без запозичень. Використання державою позик зумовлено нестачею власних фінансових ресурсів, необхідних для виконання боргових зобов’язань, покриття дефіциту державного бюджету, фінансування проектів. За умови ефективного використання залучені ресурси можуть стати позитивним чинником економічного зростання. Проте в іншому випадку збільшення заборгованості може призвести до фінансової кризи, порушити макроекономічну стабільність.
Борг є важливим елементом кругообігу “доходи-витрати”. Коли в економіці зростають доходи, зростають, зростають і заощадження, які повинні бути використані домашніми господарствами, фірмами та урядом. Створення боргу – це механізм, за допомогою якого заощадження передаються економічним агентам, що здійснюють витрати. Якщо домогосподарства не схильні до запозичень, то приватна заборгованість зростає недостатньо швидко, аби поглинути зростаючий обсяг заощаджень. Отже, щоб економіка не відійшла від стану повної зайнятості ресурсів, ці заощадження мають бути використані державою шляхом приросту державного боргу.
Головними факторами, що впливають на відносні й абсолютні показники державного боргу, є дефіцит державного бюджету, зовнішньо-торгівельний дефіцит, рівень відсоткових ставок за позиками, накопичений обсяг боргових зобов’язань держави, рівень розвитку фінансових ринків, можливості залучення позичкових коштів із внутрішніх і зовнішніх джерел, динаміка інфляційних процесів, темпи зростання реального ВВП.
Одним із перших вчених, який запропонував у сфері державного регулювання економіки позику для забезпечення повної зайнятості в економіці і стабільних темпів економічного зростання, був Дж. М. Кейнс. У творі «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» він зазначав, що надмірне кредитування може зумовити швидше прискорення інфляційних процесів, ніж розширення інвестиційної активності, і висловив ідею, що державні інвестиції повинні компенсувати недостатні обсяги інвестицій приватного сектора.
Дослідженню оптимальних джерел погашення державного боргу присвячені праці М. Максгрейвера, А. Лернера, Г. Роузена, Дж. Сакса та інших зарубіжних економістів.
До дослідження соціально-економічних передумов і наслідків формування боргових зобов’язань державного та приватного сектора економіки, розробки концептуальних основ управління національним боргом для забезпечення стабільності фінансової системи та розширення інвестиційного потенціалу реального сектора економіки в Україні доклали зусиль багато вітчизняних вчених, зокрема: Вахненко Т.П., Василик О.Д., Гавриленко Є., Гальчинський А.С., Савлук М.І., Федосова В.М., Юрій С.І.
Актуальність даної проблеми в тому, що з’ясування суті та економічної природи державного боргу має важливе теоретичне і практичне значення, особливо в період фінансової кризи. Адже ще зовсім нещодавно державний борг у вітчизняній науці розглядався як явище, що негативно впливає на економіку країни.
Але досвід багатьох країн свідчить про те, що бюджетний дефіцит чи державний борг у певних розмірах не має негативних наслідків для господарства країни. Але надмірний державний борг може призвести до серйозних негативних наслідків для економіки, які уповільнять її розвиток і спричинять зменшення доходів населення.
Метою курсової роботи є дослідження суті державного боргу та способів управління ним; проведення аналізу стану та управління державним боргом України за 2010-2012 роки.
Завданням роботи є поглиблення та узагальнення теоретичних знань щодо сутності державного боргу та його управлінням. Також проведення налізу структури державного боргу за 2007 – 2009 роки, пошук шляхів вдосконалення управління ним.
Об’єктом дослідження роботи є державний борг України за 2010-2012 роки, його структура та динаміка.
В першому розділі роботи розглянуті теоретичні основи державного боргу, його економічну сутність та механізми управління ним.
В другому розділі проведено аналіз державного боргу за останні роки, а саме за період 2010-2012 років.
В третьому розділі роботи розглянуто зарубіжний досвід управління державним боргом та напрямки вдосконалення процесу управління державним боргом в Україні.
Предметомдержавного фінансового контролю є розпорядча та фінансово-господарська діяльність підконтрольних об'єктів у частині формування, володіння, використання та відчуження коштів та інших активів, що належать або мають належати державі, у тому числі за зобов'язаннями по податках, зборах (обов'язкових платежах) і відрахуваннях до бюджету та позабюджетних фондів.
Економічна сутність державного боргу
Розбудова української ринкової економіки в умовах формування незалежної економічної системи потребує розгляду та вивчення великої кількості проблемних питань, що стали особливо актуальними на сучасному етапі розвитку. Проведення процесів реформування, реорганізації фінансово-економічної, кредитної і банківської сфер потребує значної кількості фінансових ресурсів. Країни, які за рівнем економічного розвитку належать до таких, що розвиваються, вирішують проблеми нестачі фінансових ресурсів за рахунок здійснення внутрішніх і зовнішніх запозичень, емісії боргових зобов’язань.
Державні позики – це вид державного кредиту, за яким тимчасово вільні кошти населення, підприємств, установ, організацій залучаються на фінансування суспільних потреб через випуск і розміщення державних боргових паперів.
Значне місце у формуванні внутрішнього та зовнішнього державних боргів країни займають гарантовані позики. Гарантовані позики – це умовні державні кредити. Їх особливість полягає в тому, що уряд держави є гарантом безумовного погашення позик, отриманих нижчими органами влади та окремими суб’єктами господарювання, а також погашення відсотків за користування ними. Гарантовані позики використовуються для залучення коштів і національних, і іноземних інвесторів. Уряд країни реально фінансово відповідає тільки у разі неплатоспроможності позичальника.
Використання державних гарантій для залучення коштів до державних підприємств має такі негативні наслідки:
1)Якщо кошти залучаються до потенційно збиткових підприємств, то
держава здійснює неефективне витрачання ресурсів.
2) Державні гарантії не стимулюють інвестиційної активності працівників підприємства.
3) Державні гарантії «вимивають» інвестиційні ресурси приватних інвесторів.
4) У разі неплатоспроможності підприємства (зазвичай, це підприємство-гігант) уряд не може піти на порушення справи про банкрутство, оскільки це призведе до звільнення тисяч працюючих і, відповідно, соціально-економічної або політичної напруги у суспільстві.
5) Продаж неплатоспроможного підприємства-гіганта іноземним інвесторам призводить до того, що стратегічні підприємства країни стають власністю інших держав.
Міжнародні кредитні відносини сприяють переливанню позикових капіталів до країн, де відчувається їхній дефіцит. Такі відносини вигідні обом сторонам, оскільки кредитор, надаючи такі позики, отримує більший відсоток доходу за користування позикою, ніж у капіталонадлишкових країнах, а позичальник сплачує відсоток нижчий, ніж сплачують усі інші позичальники в капіталодефіцитних країнах. Зацікавленість уряду пояснюється можливістю залучення додаткових коштів на вигідніших умовах для фінансування державних програм (оскільки відсотки за користування позиками в таких країнах на внутрішньому ринку значно перевищують відсотки, які необхідно сплачувати за отримані зовнішні позики).
Залучення додаткових коштів за допомогою державного кредиту зумовлює формування і накопичення державного боргу. Взяті в борг кошти надходять у розпорядження держави і перетворюються на її додаткові фінансові ресурси. Такі ресурси, зазвичай, спрямовуються на фінансування невідкладних завдань соціально-економічного розвитку, покриття дефіциту державного бюджету, підтримки платіжного балансу та грошової одиниці держави тощо.
Факт існування державного боргу не дає уяви про реальний фінансово-економічний стан держави. Зростання державного боргу – це складне явище, обумовлене цілою низкою чинників, яке в умовах окремої держави може мати свою специфіку. Часто зростання державного боргу є наслідком незбалансованості економіки та існування бюджетного дефіциту. Брак коштів у бюджеті держави покривають за рахунок випуску нових грошових знаків, державних цінних паперів або отримання додаткових позик. Паперово-грошова емісія одразу ж посилює інфляційні процеси, тому переваги надають іншим засобам. Для повнішого і докладнішого вивчення державного боргу, проведення об’єктивного економічного аналізу його необхідно розглядати у взаємозв’язку і взаємозалежності з іншими аспектами суспільно-економічного життя країни. Необхідно звернути увагу на економічні, соціальні та політичні наслідки зростання державної заборгованості.
Розглядаючи проблеми державних боргів, треба з’ясувати суть, зв’язки та особливості понять «державний борг» і «державна заборгованість». Єдиного прийнятного для всіх визначення поняття «державний борг» не існує. П.А. Самуельсон і В.Д. Нордхаус зазначають, що державний борг – це «загальна сума боргових зобов’язань уряду у формі облігацій і короткострокових позик». Але вони підходять до розгляду державного боргу і як до «заборгованості, накопиченої в уряді, внаслідок запозичень грошей для фінансування минулих бюджетних дефіцитів».
Міжнародна робоча група зі статистики зовнішнього боргу при Світовому банку розробила стандарти звітності для країн, що є позичальниками кредитів банку. Спеціалісти Світового банку визначають поняття «валовий борг» (gross debt), що вживається на противагу поняттю «чистий борг» (net debt), яке охоплює пасиви, зменшені на суму зобов’язань. Для чіткого окреслення розмірів державного боргу спеціалісти Світового банку звертають увагу, що борг охоплює лише ті суми, які фактично були отримані позичальником і ще не сплачені та не анульовані. Борг не враховує суми майбутніх відсоткових платежів.
У «Фінансовому словнику» сучасних вітчизняних учених Загороднього А.Г., Вознюка Г.Л., Смовженко Т.С. державний борг визначено як «загальну суму заборгованості держави внаслідок непогашення позик та невиплати за ними процентів». У проекті Закону України «Про державний борг України» державний борг визначається як непогашена основна сума боргу за фінансовими зобов’язаннями, що виникли під час державного запозичення та надання державних гарантій у грошовій формі. Але у Бюджетному кодексі України державний борг – це загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави, а також боргових зобов’язань держави, що набирають чинності в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов’язань, що виникають на підставі законодавства чи договору .
До розгляду державного боргу треба підходити системно.
Державний борг виражає економічні відносини між державою-позичальником та її кредиторами з приводу перерозподілу позикових капіталів і вартості ВВП позичальника. Державний борг складають усі випущені й непогашені боргові зобов’язання, емітовані державою або від її імені (основна сума боргу та сума прострочених відсоткових платежів, оформлена як державний борг за згодою сторін) перед кредиторами щодо повернення отриманих у позику коштів.
Державний борг має здатність до накопичення. Розмір державного боргу складається з боргів минулих років і новостворених. Накопичення основної суми, яка підлягає поверненню кредиторові (відповідно до укладених угод або номінальної вартості випущених боргових зобов’язань), і прострочених платежів, згідно з емітованими борговими зобов’язаннями, враховуються та обліковуються у складі державних боргів.
Державний борг відображає обсяги випущених і непогашених боргових зобов’язань держави на конкретну дату. Розміри державного боргу треба розглядати як індикатор соціально-економічного розвитку та фінансового стану держави, рівня ефективності функціонування її урядових структур.
Ширшим за поняття державного боргу є поняття державної заборгованості, або заборгованості держави. Державна заборгованість відображає економічні відносини, з одного боку, всередині держави та, з іншого боку – між фізичними і юридичними особами – резидентами і нерезидентами, урядами іноземних держав, міжнародними фінансово-кредитними організаціями. Специфічність цих відносин пов’язана з необхідністю відшкодування коштів за надані кредити (зокрема гарантовані урядом), виконані роботи, надані послуги; з участю країни у міжнародних громадських, фінансових і військових організаціях; з відшкодуваннями взятих на себе державою економічних і соціальних зобов’язань тощо.
До державної заборгованості, крім заборгованості, яка входить до складу державного боргу, належать заборгованість за заробітною платою працівникам бюджетної сфери, заборгованість за пенсіями, стипендіями та соціальними виплатами малозахищеним верствам населення; заборгованість за комісійними, відсотками та іншими платежами, відповідно до кредитних угод чи боргових зобов’язань, перед кредиторами за користування кредитними ресурсами, термін платежів за якими настає у поточному році, та за гарантованими урядом позиками; заборгованість за внесками до міжнародних організацій, зокрема оформлена за допомогою випусків векселів тощо. Поява такої заборгованості держави є типовим явищем для України та інших постсоціалістичних країн.
Окремо потрібно наголосити на проблемі вирішення суперечок щодо заборгованості господарюючих суб’єктів перед іноземними суб’єктами господарювання та іноземними кредиторами. Відомі випадки, коли іноземні фірми розглядають борги суб’єктів господарювання як борги держави. Внаслідок цього виникають проблеми, які потребують урегулювання на міжурядовому рівні. Наприклад, в Україні заборгованість підприємства «Укрнафтогаз» перед РАТ «Газпром» 1994 року було переоформлено на державний борг України, аби не допустити припинення постачання нафтопродуктів з Росії в Україну. Аналогічна ситуація виникла з боргами між українськими та туркменськими підприємствами.
До державного боргу повинна входити: заборгованість за основною сумою (принципал) і відсотками, комісійними, за якими настав термін сплати, та штрафними санкціями за прострочені платежі, яка оформлена за допомогою випусків державних боргових зобов’язань (емітованих державою або від її імені) або укладанням міждержавних міжурядових договорів уповноваженими особами; заборгованість, оформлена прийняттям необхідних правових актів державним законодавчим органом; заборгованість за гарантованими урядом країни кредитами, за умов настання гарантованого випадку. Держава не повинна відповідати за зобов’язаннями, прийнятими українськими суб’єктами господарювання, не уповноваженими на це чинним законодавством, чи з порушенням чинного законодавства.
Державна заборгованість має покриватися за рахунок коштів державного бюджету, якщо інше не передбачено чинним законодавством, і державних фондів, зокрема коштів НБУ. Наприклад, кошти Міжнародного валютного фонду (МВФ), які надходять в Україну для підтримки платіжного балансу та національної грошової одиниці, отримуються, обліковуються НБУ та погашаються за рахунок коштів центрального банку нашої країни.
Державний борг – це відносини вторинного розподілу валового суспільного продукту і частини національного доходу. У цих відносинах бере участь лише частина доходів і грошових фондів, сформованих на стадії первинного розподілу. Найчастіше – це тимчасово вільні кошти фізичних і юридичних осіб та населення, не призначені для поточного використання. На процес формування тимчасово вільних коштів впливають технологічні особливості виробничих процесів і сезонний характер виробництва. Тимчасово вільними можуть бути і резервні фонди підприємств різних форм власності.
Подальший розгляд суті поняття «державний борг» потребує розгляду видів державного боргу, їх особливостей і чинників, які є підставою для здійснення класифікації державних боргів.
Державний борг – загальна сума боргових зобов’язань з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення.
Державний борг – сума прямих договірних зобов’язань органів державного управління перед економічними суб’єктами інших секторів економіки (резидентами) і зарубіжними кредиторами.
Економічна суть державного боргу виявляється через такі дві його функції:
1) фіскальну — залучення державою необхідних коштів для фінансування бюджетних видатків;
2) регулюючу — коригування обсягу грошової маси через купівлю-продаж цінних паперів центральним банком країни.
Державний борг за своєю економічною сутністю визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами (резидентами та нерезидентами) з приводу перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту на умовах строковості, платності та повернення. За умовами залучення коштів розрізняють внутрішній та зовнішній борг.
Внутрішній державний борг – сукупність зобов'язань держави перед резидентами (заборгованість держави всім громадянам, які тримають внутрішні державні облігації).
Державний внутрішній борг складається із заборгованості, що виникає щорічно за новими борговими зобов'язаннями уряду. Він формується в результаті випуску державних цінних паперів, отримання кредитів та виникнення інших боргових зобов'язань.
Зовнішній державний борг – сукупність боргових зобов'язань держави, що виникли в результаті запозичення держави на зовнішньому ринку.
Граничний обсяг внутрішнього і зовнішнього державних боргів визначається за ст.. 18 Бюджетного кодексу України, в якій зазначено, що величина суми боргу не має перевищувати 60% фактичного річного ВВП України. У разі перевищення граничної величини боргу Кабінет Міністрів України зобов’язаний вжити термінових заходів з метою зменшення суми державного боргу до встановленої величини і нижче.
Граничні величини державного боргу України, його структуру, джерела і терміни погашення щорічно встановлює Верховна Рада України одночасно з прийняттям закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
Джерелами погашення внутрішнього боргу є:
- бюджетні кошти;
- кошти, отримані від приватизації державного майна;
- нові запозичення.
Джерелами погашення зовнішнього боргу також можуть бути золотовалютні резерви країни. Розмір державного боргу розраховується у грошовій формі, як непогашена основна сума прямих боргових зобов'язань держави. Стан державного боргу визначається на останній день звітного періоду та включає операції за цей день.
Розрізняють первинний борг, який дорівнює сумі основного боргу без нарахованих відсотків і непогашений борг, який складається із основної суми боргу і нарахованих відсотків.
Розрізняють поточний і капітальний державний борг. Поточний борг – сума основного боргу, що підлягає погашенню в поточному році, й належних до сплати у цей період відсотків за усіма випущеними на цей момент позиками. Капітальний борг – загальна сума боргу й відсотків, що мають бути сплачені за позиками.
Окрім цього, в Україні борг класифікується у фінансовій та статистичній звітності на державний прямий і державний гарантований. Гарантований державою борг – загальна сума боргових зобов’язань суб’єктів господарювання – резидентів України щодо отриманих та непогашених на звітну дату кредитів (позик), виконання яких забезпечено державними гарантіями.
Згідно з прийнятою в світі методологією гарантії оплати боргів підприємств такі борги, а також інші умовні зобов’язання не враховуються до того моменту, поки державні органи не вимушені розпочати виплати з метою погашення боргу.
Отже, як ми бачимо, державний борг це складний економічний механізм,який має свої особливості. Він поділяється на:
- зовнішній і внутрішній;
- прямий і гарантований;
- поточний і капітальний.
Правильне розуміння сутності державного боргу має велике значення, адже він впливає на економіку країни і на рівень життя населення. Тому знання і розуміння цього механізму є дуже важливим для розвитку господарства. В наступному підрозділі детальніше розглядаються механізми управління державним боргом.
Управління державним боргом — це сукупність заходів держави з виплати відсоткових доходів кредиторам і погашення позик, зміни умов уже випущених позик, визначення умов і випуску нових позик. Проблема управління державним боргом полягає в забезпеченні платоспроможності держави, реальних джерел погашення державного боргу. Під час управління державним боргом, передусім зовнішнім, треба шукати варіанти, які б мінімізували втрати для держави і населення. В цьому плані антиприкладом є досвід Румунії, яка з 1985 по 1989 р. повністю сплатила зовнішній борг (12 млрд. дол.), але водночас різко впали доходи і рівень життя населення, настала криза в економіці.
У процесі управління державним боргом вирішуються такі завдання:
1) пошук ефективних умов запозичення коштів з точки зору мінімізації вартості боргу;
2) недопущення неефективного та нецільового використання запозичених коштів;
3) забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;
4) визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження фінансової рівноваги в країні;
5) забезпечення стабільності валютного курсу та фондового ринку країни.
Для ефективного управління державним боргом потрібно дотримуватись наступних принципів:
- безумовності — забезпечення режиму безумовного виконання державою всіх зобов'язань перед інвесторами і кредиторами, які держава, як позичальник, прийняла на себе при укладанні договору позики;
- зниження ризиків — розміщення і погашення позик таким чином, щоби максимально знизити вплив коливань кон'юнктури світового ринку капіталів і спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних зобов'язань;
- оптимальності структури - підтримання оптимальної структури боргових зобов'язань за термінами обертання і погашення;
- зберігання фінансової незалежності - підтримка оптимальної структури боргових зобов'язань держави між інвесторами-резидентами і інвесторами-нерезидентами;
- прозорості - дотримання відкритості при випуску позик, забезпечення доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економічний стан у державі для підтримки високої кредитної репутації і рейтингу держави-позичальника.
У процесі управління державним боргом необхідно враховувати економічну та політичну ситуацію в країні; рівень інфляції; ділову активність суб'єктів підприємницької діяльності; ступінь ризику країни щодо неповернення боргу.
Державний борг оцінюють за такими показниками:
1) борг на душу населення – свідчить яка сума державного боргу припадає на кожного громадянина країни;
2) співвідношення між державним боргом та індивідуальними доходами визначається як частка загального несплаченого боргу, що припадає на кожні 1000 грошових одиниць індивідуального доходу. Цей показник дає змогу визначити на скільки обтяжливий борг для населення країни;
3) відносна величина боргу (держаний борг/ВВП) залежить від:
- темпів зростання ВВП;
- рівня реальної процентної ставки, що впливає на величину виплат із боргу;
- обсягів бюджетного дефіциту.
До основних методів управління державним боргом відносять:
- пролонгація боргу — форма добровільної згоди кредиторів на відстрочення виплат за зобов'язаннями боржника. Як правило, проводиться тоді, коли випуск нових позик на обслуговування раніше випущених є фінансово недоцільним;
- списання/анулювання частини боргу — відмова уряду від погашення боргу. Анулювання боргів може бути зумовлене фінансовою неспроможністю держави, її банкрутством або політичними мотивами. Найчастіше подібний механізм застосовується до найменш розвинутих країн, нездатних погасити свої зобов'язання навіть у віддаленій перспективі. За певних умов часткове списання боргу економічно вигідне і кредиторам;
- викуп боргу з дисконтом на вторинному ринку — скорочення обсягу державного боргу через викуп власних боргів із дисконтом (знижкою) на вторинному ринку. Такий метод реструктуризації боргу можуть собі дозволити лише деякі країни-боржники, які мають у своєму активі значні обсяги золотовалютних резервів;
- обмін боргу на акції, національних підприємств чи національну валюту — одна із найпоширеніших ринкових схем реструктуризації державного боргу. Передбачає надання кредиторам права продажу боргів з дисконтом за національну валюту, на яку в результаті можна придбати акції національних компаній. Частіше використовується безпосередній обмін (своп) боргів на акції компаній, що перебувають у державній власності;
- тимчасовий мораторій на виплату відсотків або частини основного боргу — відстрочення сплати внутрішніх або зовнішніх боргових зобов'язань, що оголошується спеціальними актами державної влади на певний строк чи до закінчення певних надзвичайних подій; - конверсія боргу — зміна початкових умов державної позики, зокрема зміна строків позики, часу виплати, способу погашення позики, а найчастіше — зміна величини позикового відсотка (зміна дохідності позик); - консолідація боргу — зміна умов позики щодо часу її чинності (тривалості) з можливою зміною величини позикового відсотка, зокрема перетворення недержавний кредит короткострокових державних позик у довгострокові, об'єднання кількох державних позик попередніх років в одну позику. Консолідація і конвертація можуть проводитись одночасно;
- реструктуризація зовнішнього боргу проводиться у рамках Паризького клубу офіційних кредиторів (реструктуризація міжурядових позик і позик, гарантованих урядом) та Лондонського клубу приватних кредиторів (реструктуризація комерційного боргу). Борг перед МВФ і Світовим банком реструктуризації не підлягає.
Управління державною заборгованістю є одним із ключових факторів абезпечення макроекономічної стабільності в державі. Від характеру врегулювання боргової проблеми залежить бюджетна дієздатність країни, стан її валютних резервів, а відповідно і стабільність національної валюти, рівень відсоткових ставок, інвестиційний клімат, характер поведінки всіх сегментів фінансового ринку. Тому управління державним боргом має бути зорієнтоване на застосування ефективної боргової стратегії, а не базуватися на короткострокових ситуативних орієнтирах. Лише ефективний менеджмент державного боргу є запорукою зростання економіки, інвестиційної привабливості, фінансової стабільності, підвищення кредитного рейтингу держави.
Отже, механізми управління державним боргом є важливим інструментом в економіці країни, і правильне їх застосування може мати значний вплив на її розвиток.