на культуру Київської Русі
Релігією, що розробляла проблеми загальнолюдського існування, "пояснювала" експлуатацію та соціальну нерівність, вчила моральних норм, терпіння і покори, проповідувала непротивлення злу насильством, даючи багатим право на панування, а бідним — надію на майбутнє, було християнство.
Культура Київської Русі піднялась на новий щабель після прийняття християнства: разом з ним прийшли якісні зміни у світогляд, побут русичів; нова релігія стала ідеологічним підґрунтям для феодальних відносин, що формувались, зумовила входження Русі у європейський християнський культурний світ.
Християнство— це релігія, в основі якої лежить віра людей в єдиного Бога, який виступає у трьох іпостасях (лицях): Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Дух Святий, ці іпостасі між собою рівні.
Християнство — релігія світова, християнином людина стає не за народженням, а після прийняття обряду хрещення.
На Русь християнство прийшло з Візантії. Як відомо, першим київ. князем, який прийняв цю релігію в 60-х рр. IX ст., був Аскольд. Пізніше його впроваджувала Ольга, а остаточно це зробив Володимир у 988р. , хоча навернення народу в цю релігію продовжувалось аж до XIV ст. І хоча християнству все ж вдалося стати ідеологічною основою феодальної могутності держави, воно не знищило язичництва (поганства). Скоріше відбулося пристосування християнства до народної релігії. Насамперед воно увібрало в себе поганські звичаї, обряди, свята.
Так Різдво Всесвіту святкується як Різдво Христове, готуються кутя, 12 страв, співаються колядки і щедрівки; Масляна — проводи зими — перед Великим постом, закликання Весни на "40 мучеників"; гаївки — на Великдень, свято Купала — на Іванів день...
З введенням християнства в К.Русі активно розпочалося будівництво храмів візантійськими майстрами. У 1037р. після приїзду із Константинополя першого в довгій низці грецьких митрополитів ( протягом Київської доби лише двічі на цей пост призначалися не греки) була заснована митрополича єпархія. Первинно до руської митрополії входило 8 єпископств, але згодом їхня кількість зросла до 16. 10 з них розташувались на землях сучасної України. Духовенство поділялося на 2 категорії: "біле", тобто парафіяльні священики, що не давали обітниці целібату і "чорне", тобто ченці, з яких обиралися високі духовні ієрархи. У тім, що християнське вчення стало близьким і зрозумілим народові, заслуга монастирів і чернецтва є досить значною.
Християнство об’єднало під своєю егідою майже всі галузі культури.
Особливо велику роль у підвищенні культурного рівня населення відіграли монастирі, де велося літописання, створювалися бібліотеки, школи, малювалися ікони тощо. В Київській Русі існувало до 30 монастирів: в Києві 17, в Галичі 5, у Чернігові 3, Переяславі 2, Володимирі-Волинському та Тмутаракані по 1. Першим і найбільшим була Києво-Печерська лавра, заснована у 1051 р. Назву „Печерський" монастир отримав від печер, де мешкали його перші поселенці. Засновниками монастиря вважаються ченці Антоній та Феодосій. Тут працювали Нестор-літописець, чернець-живописець Алімпій, чернець-лікар Агапіт та ін.Декоративно-прикладне мистецтво, дерев'яна архітектура, народна творчість мали глибокі вікові традиції. Художня культура була відображенням світосприйняття, системи поглядів й естетичних смаків давніх русичів.
Органічне поєднання місцевих багатовікових культурних традицій з досягненнями високорозвиненої культури Візантії, культурними здобутками Хазарії, країн Центральної та Західної Європи пояснює феномен незвичайного злету культури Київської Русі.
Запровадження християнства як державної релігії (988-989) відіграло величезну роль в консолідації феодальної держави. Християнство відображало ідеологію феодального ладу. Разом з позитивними якостями, релігія виправдовувала соціальну нерівність і гноблення людей. Церква, яка згодом стала великим землевласником, надавала велику ідеологічну підтримку державі, щоб стабілізувати становище правлячого класу. Перехід до християнства був важливим і для підняття міжнародного престижу Kиївської Русі. Церква допомагала підвищувати рівень культури, літератури, мистецтва, літописання та архітектури. З поширенням християнства візантійська література почала потрапляти на Русь. Таким чином, запровадження християнства допомогло поширенню писемності на Русі, наблизило Київ до європейських держав. Разом з тим, прийняття християнства візантійського обряду мало і негативні риси: 1) відірваність від Заходу, 2) містицизм та 3) аскетизм.3. Літературні джерела Київської Русі слід розділити на: 1. Фольклор; 2.Перекладну літературу; 3. Оригінальну літературу. Фольклор. До фольклору того часу належать обрядові та календарні пісні, заговори та заклинання, казки, розповіді побутового та історичного характеру, легенди, прислів'я, приказки, загадки, билини. Останні збереглися лише на півночі Русі, хоча розповідають про події, які начебто відбувалися у Києві. В Україні за роки татаро-монгольської неволі ця фольклорна традиція була втрачена. Перекладна література переважно церковно-релігійного характеру. Це: 1. Остромирово Євангеліє - найдавніший датований східнослов'янський рукопис, найдавніша давньоцерковнослов'янська пам'ятка східно-слов'янської редакції. Перекладене для новгородського посадника Остромира за часів Ярослава Мудрого (1056-1057). Зберігається в публічній бібліотеці СПБ ім. Салтикова-Щедріна. 2. Повчання - писання отців православної церкви - Іоанна Златоуста, Іоанна Дамаскіна, Єфрема Сірина (в 19 ст. вони перекладалися на народну українську мову Т.Шевченком, П.Кулішем, М.Шашкевичем). 3. Збірники релігійного та релігійно-світського характеру (Св. Письмо + Писання отців церкви + історичні відомості). Такими були, зокрема, Збірники кн. Святослава 1073 та 1076 рр.·Мінеї - життя святих за датами їх народження по місяцям ;·Патерики - життя святих по країнах, де вони жили і діяли; 4. Збірники науково-історичного характеру:·Хронографи;·Бджоли - збірники думок з св. Письма, писання отців церкви таантичних письменників; 5. Апокрифи - перекази на біблійні теми, про загробне життя, пробіблійних героїв. 6. Антицерковні інтерпретації (напр., мандрівка Богородиці по муках з архангелом Михайлом та 400 ангелами до пекла). 7. Повісті з Візантії, арабські та індійські казки (Троянська війна, Олександрія, 4 індійських царства, "Варлаам та Іоасааф", останню використав І.Франко для свого твору "Притча про життя"). 8. Твори природного та географічного змісту ("Фізіолог", "Шестиднів" - космографія, "Християнська топографія Козьми Індикоплова, олександрійського купця 6 ст."). Оригінальна творчість. У Київській Русі після прийняття християнства було чимало грамотних людей, й не тільки серед знаті та духівництва, але й серед простого люду. Про це свідчать берестяні грамоти, які у великій кількості розкопують археологи в Новгороді. Найстаріша з яких датується 11 ст. Слов'янська азбука. У східних слов'ян писемність існувала ще до прийняття християнства. Збереглися давні рукописи, написані "руськими письменами". Пізніше була запроваджена слов'янська абетка, складена болгарськими просвітителями Кирилом і Мефодієм. Існувало два варіанта азбуки - глаголиця і кирилиця. Літописи. У монастирях створювалися перші письмові історичні праці, що називалися літописами (запис по роках). Літописання Київської Русі почалося за зразком візантійських хронік. Перший літописний запис з'явився в 1039 р. Історичні записи вели ченці Києво-Печерського, Видубицького та інших монастирів. Чернець-літописець Нестор до 1113 р. склав "Повість временних (минулих) літ", де розповів про те, "відкіля пішла земля Руська, хто у Києві перший почав княжити і відкіля Руська земля взялася". Ця пам'ятка є головним і в багатьох випадках єдиним джерелом з історії східного слов'янства та Київської Русі. Нею було покладено початок історіографії Київської держави. Літописи переписувалися, розмножувалися ченцями-переписувачами, які вносили свою коректуру, додатки, окремі літописи об'єднувалися у літописні зведення. Вони потрапляли в інші монастирі, поширювалися по всій країні, у більшості, через нашестя татар, війни, пожежі, грабунки, безповоротно гинули, а в деяких монастирях (переважно на Півночі та Заході) чудом збереглися і, таким чином, стали надбанням учених уже в 18 та 19 ст. і дійшли до нашого часу. Так, "Повість временних літ" була виявлена в Іпатіївському зведенні, яке відтворює події 11-13 ст. і містить хроніку подій, договори Русі з греками, взірці перекладної літератури, легенди. Іпатіївське зведення складається з 3 частин: 1) "Повість временних літ" (від варягів до Володимира Мономаха). 2) Київський літопис (боротьба з половцями та міжусобиця після смерті Володимира Мономаха). 3) Галицько-Волинський літопис (утворення, розквіт та занепад Галицько-Волинської держави). М.Грушевський говорив, що Іпатіївське зведення є справжнім архівом нашої літератури. Його використовували історики Карамзін, Соловйов, Погодін, Ключевський, письменники Франко ("Захар Беркут"), Скляренко ("Святослав", "Володимир"), Збанацький ("Диво", "Євпраксія"), Кочерга ("Ярослав Мудрий"), Хижняк ("Данило Галицький") та ін. "Слово про закон і благодать" митрополита Іларіона, першого місцевого, руського київського митрополита, обраного за Ярослава Мудрого (1051) - прославляння кн.Володимира та хрещення Русі, написана між 1037 та 1043 і виголошена на честь відкриття київського Софійського собору. "Повчання дітям" Володимира Мономаха (1096), яке складається з 3 частин: 1)релігійні правила; 2)поради для князя, 3)життєпис самого автора, як приклад для дітей. Автор був високоосвіченою людиною, знав 5 мов, його гуманізм на 3-4 століття обігнав аналогічні твори західних авторів. Це був не тільки літературний твір, але й політичний маніфест, де автор проголошував ідеї громадянського миру в державі, необхідність зміцнення її зовнішнього становища. "Житіє та ходіння Данила, руської землі ігумена" - науково- географічний опис подорожі в Єрусалим через Царгород (1106-1108). Києво-Печерський патерик - збірник оповідань про життя святих отців церкви Лаврського монастиря (І чверть 18 ст.), прославляв зодчих, живописців, святих отців, пропагував єдність руської землі. Вперше був надрукований в друкарні Києво-Печерської Лаври в 1661 р. О.Пушкін писав про це джерело: "прелесть простоты и вымысла". "Слово Данила Заточника" - сповідь дружинника, вигнаного з княжого двору, який просить простити йому його провинності і повернути назад з заслання. Роздуми про багатих і бідних, добрих і злих, розумних і дурних. Ідея сильної княжої влади, ідеалізація князя. Твори єпископа-проповідника Кирила Туровського (1130/1134, м.Туров, Гомельської обл. - 1182), який був автором багатьох сказань, повчань, молитов. Його твори були популярні на Русі. Найвидатнішим взірцем поетичної творчості на Русі другої половини 12 ст. є "Слово о полку Ігоревім". Невідомий автор з надзвичайною художньою силою описав трагічний стан Русі в епоху феодальної роздробленості. Сюжетом твору стала історія походу Новгород-Сіверського князя Ігоря Святославовича проти половців у 1185 р. за часів галицького князя Ярослава Осмомисла (1152-1187). Сіверські князі були розгромлені і, разом з багатьма воїнами, захоплені в полон. Вся поема перейнята закликом до об'єднання русичів проти зовнішніх ворогів. Поема написана в мажорному настрої, ознаки якого зникають з руської християнської літератури вже з середини 11 ст. Замість нього з'являється релігійний екстремізм, проповідь загального відходу від світу, чернецьке убивання плоті, самоприниження людини, безвихідність, безсилля, загибель усіх надій. Дослідники припускають, що "Слово" було не єдиним твором такого стилю, але воно випадково уціліло завдяки своїй об'єднавчій ідеї. Весь інший спадок був знищений правлячою церквою і замінений життями святих. "Слово о полку Ігоревім" - відома пам'ятка давньоруської середньовічної літератури. Він стоїть поруч з такими всесвітньо-відомими епосами як "Давид Сасунський" (Вірменія, 7-10 ст.), "Пісня про Роланда" (Франція, 12-13 ст.), "Витязь в тигровій шкурі" Шота Руставелі (Грузія, 12 ст.). Наукові знання. Право. "Руська Правда" збірник законів князя Ярослава Мудрого (11-12 ст.): захист життя та майна княжої дружини та слуг, становище феодально-залежних людей, кримінальне, спадкове, зобов'язальне право тощо. Виділяють 3 головні редакції: коротку, докладну та скорочену, включає окремі норми закону "Руської Правди" Ярослава Мудрого, "Правду Ярославичів", "Устав Володимира Мономаха" тощо. Математика і медицина. Знання математики і медицини були обмежені практичними потребами. Першими лікарями були знахарі. Пізніше, коли Київська Русь увійшла в більш тісні стосунки з іншими країнами, медичні знання значно поглибилися. Відомим лікарем у Києві був Агапіт, який навіть робив хірургічні операції. 4.Ще у 7-му - 5-му століттях до н.е. стародавні греки будували на берегах Північного Причорномор'я міста типу Tіри, Oльвії, Херсонесу та Пантикапеї, руїни яких існують і тепер в Україні. Ці міста мали геометрично точне планування. В архітектурі будинків були використані елементи класичної грецької архітектури. З 6-го по 3 століття до н.е. численні міста на території сучасної України створювали скіфи, серед них столиця Скіфської держави Неаполь-Скіфський у Криму, неподалік від сучасного Сімферополя. В Криму збереглися також давньоримські інженерні споруди (типу фортеці Чара). Візантійські пам'ятки архітектури збереглися в Херсонесі, Keрчі та інших містах Півдня України (залишки замків та фортифікаційних споруд 11-го - 14-го століть). В 5-му - 7-му століттях місцеві жителі Криму збудували так звані печерні міста (Eski-Kermen, Chufut-Каle та інші. Останній належить до 5-6 ст., неподалік від Бахчисарая: оборонні стіни, брами, житло, господарські будівлі - наземні та печерні, мечеть, караїмські храми. З ростом Бахчисарая, який було засновано на початку 16 ст., прийшовв занепад і до середини 14 ст. запустів). Протягом першого тисячоліття н.е. східні слов'яни збудували багато міст, укріплень з земляними стінами (руїни давнього міста на Пилипенковій горі поблизу Канева, монастир біля міста Ромни тощо). Міста Київської Русі з'явилися в 9-му та 10-му століттях, і наприкінці 10-го, 11-го століть. Багато фортець і культурних будівель було створено в Kиєві, Чернігові та Переяславі. Місто в Kиївській Русі складалося з трьох частин: 1)Укріплений центр (detinets); 2)Так зване оточуюче місто, оточене дерев'яною та земляною стіною; 3)Ремісничі та торгові передмістя, розташовані поза міськими стінами. Зовнішні вихідні ворота іноді вбудовувалися у стіну (Золоті Ворота в Kиєві (1037); Ворота єпископа в Переяславі (1089). Головним будівельним матеріалом при будівництві міст було дерево, і тільки декілька палаців та замків були побудовані з каменю та цегли. Розчин, який використовувався у будівництві, складався з вапна та води, змішаної з потовченим каменем. Давньоруські зодчі зводили складні дерев'яні і кам'яні спорудження, що вражали своїми розмірами, пропорційністю і красою внутрішньої оздоби. Символом розквіту Київської Русі стали Десятинна церква (989-996), Софійський собор (1017-1037), Золоті ворота (1037, реконструйовані в 80-х рр. 20 ст.), Успенський собор Києво-Печерської Лаври(1073-1078, підірваний у 1941 р.), Михайлівський Золотоверхий собор Михайлівського монастиря у Києві (1108-1113, підірваний у 1934-35 рр.). Собори святої Софії, подібні Собору святої Софії в Константинополі, були збудовані, крім Kиєва, в Новгороді та Полоцьку. Пам'ятниками уміння давніх руських архітекторів є Успенський Собор Єлецького монастиря (12 ст.), Спаський Собор (1036), Борисоглібський собор (1123), П'ятницька церква (кінець 12-початок 13 ст.) в Чернігові, княжий палац та Пантелеймонівська церква (1200) в Галичі, Успенський собор (1160) та церква св.Василя (кінець 13-початок 14 ст.) у Володимирі-Волинському руїни Успенської церкви у с.Крилосі біля Галича (12 ст.) та ін. Значна будівельна робота продовжувалася у Переяславі наприкінці 11-го століття (церква святого Михайла та палац єпископа) .В 12-му ст., внаслідок розпаду Київської Русі на феодальні князівства, в Києві, Чернігові та Переяславі сформувалися місцеві архітектурні школи, кожна з власним стилем. Живопис, музика, декоративно-ужиткове мистецтво. Будинки прикрашалися різьбленням по дереву і кості, настінною мозаїкою, фресками, різьбленими кам'яними деталями, іконами. Такі прикраси сьогодні можна побачити в Софійському соборі в Києві. Всередині храму стіни прикрашали фрески. Центральний купол і арки покривала мозаїка. У мозаїці Софійського собору використано біля 130 відтінків. Таким чином, розвиток архітектури дав поштовх поширенню живопису. В області стародавнього мистецтва відомо чимало пам'яток іконописного живопису, мініатюр (кольорових малюнків у літописах), багато виробів золотників, прикрашених малюнками й емаллю. Відомо мистецтво київських ювелірів, майстрів тонкої обробки дорогоцінних металів. На церковні розписи, фрески, мозаїки, мініатюри, ікони, архітектурні будівлі того часу великий вплив мала візантійська культура. Поступово складається і самобутня архітектура та живопис Київської Русі. Музичне мистецтво. Музика записувалася нотними знаками. Серед музичних інструментів були відомі дудки, сопілки, флейти, гуслі, лютні, бубни й ін. При дворах князів створювалися музичні ансамблі, а при церквах хори. Професійні співаки широко використовували народний стиль із своєрідною символікою. Відомо мистецтво київських ювелірів, майстрів тонкої обробки дорогоцінних металів. Майстерні вироби, особливо ювелірів, і взагалі високий технічний рівень виробів кустарного промислу показують напрямок, в якому розвивалася матеріальна культура України в той час. Київська Русь славилася досвідченими ремісниками. Було відомо біля 60 ремісничих професій. Ремісники виготовляли знаряддя праці, вироби домашнього побуту. У домницях виплавляли метал. З нього кували лемеші, серпи, ножі, цвяхи, підкови, замки. Зброярі виготовляли шоломи, щити, списи, луки та стріли, мечі та шаблі, броню і кольчуги, які з'явилися на Русі на 200 років раніш, ніж у Західній Європі. Будували кораблі - невеликі судна з веслами і вітрилами, що вміщали по 50 - 100 чоловік. Гончарі випускали різноманітний посуд, прикрашений кольоровою поливою і різноманітним орнаментом; кравці - полотняний одяг для простих людей, а також княжий одяг. Таким чином, культура Київської Русі досягла високого рівня. Вона розвивалася під впливом слов'янських культурних традицій та впливу Візантії. Народ Київської Русі створив високу матеріальну і духовну культуру, що зайняла видатне місце в розвитку європейської культури середньовіччя. Контрольні питання1. На якій українській території вперше з'явилося християнство?2. Хто з лідерів Київської держави вперше прийняв християнство?3. Коли і ким було проведено хрещення Русі?4. Яку роль у поширенні культури відіграли монастирі?5. Історичне значення прийняття на Русі християнства візантійського обряду, його позитивні та негативні риси.6. Назвіть засновників Печерського монастиря, відомих ченців-літописців, ченців-малярів, ченців-лікарів.7. Структура та зміст "Повчання дітям" Володимира Мономаха.8. Значення літопису "Повість временних літ"?9. Значення "Слова о полку Ігоревім" у світлі світового епосу.10. Значення "Руської Правди"?11. Досягнення культури Київської Русі за часів Ярослава Мудрого.12. Місце і значення культури Київської Русі в контексті світової культури.13. Найвідоміші архітектурні споруди, створені у Київській Русі у 10-12 ст.