Стан моральної культури державних службовців
Стан та особливості функціонування моральної культури державних службовців
Стан моральної культури державних службовців
Професійна деформація особистості державного службовця
Шляхи розвитку етичної сфери особистості державного службовця
Стан моральної культури державних службовців
Державні службовці визначаються як соціальна підгрупа інтелігенції, що формується за спеціальним відбором із представників усіх класів і соціальних груп суспільства, об’єднана професійним виконанням державних функцій. Представники цієї підгрупи характеризуються різними соціальними й професійними здібностями, особливостями способу життя (психології, спілкування, поведінки), специфічною системою потреб, норм і цінностей, особливою номенклатурною ієрархічністю, значно формалізованою, підпорядкованістю й регульованістю своєї діяльності, доволі широким і, значною мірою універсальним характером впливу на суспільство. Вони поєднують загально-етичні та загальнолюдські цінності й цінності державної служби та інтелігенції.
Протягом останніх десятиліть усе більше професійна етика сприймається як суспільна необхідність, породжена специфікою професій-ної діяльності державних службовців та соціальним контекстом, у якому вона функціонує, набуваючи усталеності й визнаної нормативності, стає важливим засобом соціа-лізації й, навіть, визначенням професійної відповідності, індикатором професійного добору. Слід зауважити, що основними, визначальними категоріями професійної етики є професійна честь і професійний обов'язок, перша з яких є головним змістовим елементом структури професійної свідомості, друга - визначальним механізмом її імперативності, обов'язковості, а разом вони забезпечуютьсоціальну і професійну відповідальність службовця.Аналізуючи ситуацію в нашій державі, слід наголосити, що професійна етика є не витвором вузького кола професіоналів-функціонерів, ізольованих від пануючої в суспільстві моралі, а її специфічним поширенням на одну зі сфер буття суспільства, її модифікацією зі своїм кодексом офіційних і неофіційних принципів. Вона визначає засади взаємовідносин державних службовців із громадянами, суспільством і державою, практику діяльності і прийняття рішень, а також ставлення службовця до самого себе як до людини і громадянина, що виконує особливі за соціальною значущістю професійні обов'язки.
Проблеми моральності державної служби актуалізуються і в зв'язку з необхідністю подолання негативного іміджу державної служби, і з потребами гармонізації відносин державних службовців і громадян, а також взаємодії державних службовців усередині своєї соціально-професійної групи.
Не викликає сумніву той факт, що найкращою гарантією щодо зловживань владою й інших службово-етичних порушень є особисті достоїнства та високі моральні якості службовця і насамперед, як зазначалося вище, професійна честь та професійний обов'язок. Не зовнішній контроль, а передусім внутрішня мотивація повинні стати провідним стимулом у моральному виборі державного службовця, гарантом відновлення і формування позитивного іміджу державної служби, довіри громадян до держави та її апарату.
Результати соціологічних опитувань свідчать, що серед основних причин аморальної поведінки бюрократії – низька загальна культура державних службовців, недоліки виховання, в тому числі у відповідних учбових закладах, незнання або неправильне розуміння моральних норм службової поведінки .
Це ставить державну службу перед необхідністю спеціального навчання державних службовців стандартів професійної етики, закріплення у них навичок професійної етичної взаємодії, вироблення алгоритмів поведінки в типових ситуаціях та здатності вирішувати нестандартні проблеми морального характеру, що повсякчас виникають у професійній діяльності. Адже входження в професію – це заглиблення в її особливе ціннісне поле, яке потребує вивчення її специфіки і, в тому числі, навчання та набуття навичок етичної професійної поведінки.
Комплекс соціальних за своїм характером суперечностей українського суспільства перехідного періоду, який викликає деформації державної служби й негативно позначився на моральності службовців, їх невідповідності трансформаційним процесам, що супроводжується втратою соціально-моральної орієнтації, поширення протекціонізму, корумпованості, безвідповідальності.
Негативно на організацію та функціонування державного апарату впливає невідпрацьованість концепції нового державного устрою, відсутність належного прогнозування та проектування структурних перетворень, нестабільність державно-управлінських структур та їх правового статусу, запізнення з формуванням єдиної державної політики у сфері державного управління, недостатнє використання демократичних управлінських інститутів у діяльності держави.
Аналіз значного емпіричного матеріалу дозволяє науковцям зробити висновки про те, що неспроможність частини службовців розв’язувати назрілі проблеми породила в їх середовищі певну деморалізацію і апатію, синдром утоми від політики, соціально-моральний негативізм, який виявився в ослабленні їх базової моральної риси - відповідальності й посиленні безвідповідальності.
Вивчення характеру функціонування державної служби дозволяє встановити, що біполярність державно-адміністративної сфери, її функціональна роздрібленість впливають на розмаїття службових конфліктів, роблять необхідним в їх розв’язанні поєднання моральних принципів гуманітарного й управлінського підходів.
Вивчення особливостей функціонування моральної культури українських службовців, дозволило виявити її стан та суперечності. Дослідження дотримання етичних норм за рівнями управління при опитуванні державних службовців, проведене на Волині, показало низьку оцінку службовцями необхідності дотримання службових етичних норм, виявило невисоку етичну культуру опитаних службовців. Проведення тестування керівників районного та місцевого управлінського рівнів на знання етичних норм і стандартів державної служби виявило низький рівень особистої етичної культури керівників (державні службовці V-VII категорій дали вірні відповіді лише на 10 % питань, керівники - на 25 %). Склалась, як показують емпіричні дані, стійка недооцінка службовцями значення загального та ділового етикету, нерозуміння їх важливості в підвищенні ефективності управлінської діяльності, розповсюдженими серед опитаних є ідеалізація власного досвіду й недооцінка сучасних методів ефективного менеджменту персоналу. Неструктурована, аморфна етична культура робить службовців малостійкими до негативних моральних впливів, призводить до деформації системи управління.
Для упередження таких деформацій, на думку дослідників, необхідна реалізація комплексної соціально-етичної управлінської програми, яка б мала характер моніторингу й дозволяла б прослідкувати динаміку моральної культури колективів та установ, яка б включала: оцінку рівня моральної культури, визначення характеру моральної мотивації і відповідності особистої моральної поведінки державному Кодексу поведінки службовця, тестування на знання професійної етики й етикету службовця, оцінка моральної адаптації установи до нових умов, визначення морального статусу державного службовця в оцінці населення та шляхів створення його позитивного іміджу.
Численні опитування, проведені серед державних службовців у Центрах перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, керівників державних підприємств, установ та організацій, підтверджують, що сучасному суспільству ще бракує моральних норм у міжособистісній та діловій сферах, коли з'явилися такі проблеми, як: зменшення соціальної активності певної частини населення, зневіра в собі, у керівних органах влади, інтерес до "легких грошей, легкої наживи", що здобуваються нечесним шляхом, зростання криміногенної ситуації, що викликає невпевненість у завтрашньому дні, апатію та байдужість.
Дослідження бажаних етичних стандартів поведінки підлеглих та вимог до них засвідчило, що неусталеність системи моральних норм і цінностей у самих службовців негативно впливає на стосунки “підлеглий-керівник” і деформує їх, створюючи грунт для їх відхиленої поведінки (40% вважають за необхідне робити подарунки керівникам). Вивчення дотримання нормативної культури в партнерських взаєминах службовців визначило провідну роль особистісного фактора, зростаючу індивідуалізацію службових відносин, потребу в освоєнні техніки партнерського спілкування.
Науковими дослідженнями виявлено, що в частини державних службовців серед бажаних етичних норм майже відсутні такі категорії, як взаємна “моральна вимогливість”, “відповідальність”, “обов’язок”, “принциповість”, що свідчить про обмежений діапазон моральної культури службовців, їх значну невідповідність Кодексу державного службовця..
Тільки в незначній частині організацій є власні традиції і звичаї. Вітчизняні керівники, як показують опитування, недооцінюють службовий етикет як складову частину етичної культури управлінця.