Проблема індивідуального стиля діяльності в психології та його зв’язку з ефективністю праці
Індивідуальний стиль діяльності — стійка індивідуально-специфічна система психологічних засобів, прийомів, навичок, методів, способів виконання тієї чи іншої діяльності. Климов Е.А впровадив поняття «індивідуального стилю діяльності». Під індивідуальним стилем діяльності Климов розумів “індивідуальну систему прийомів та способів дії, яке характерне для даної людини і забезпечує досягнення успішних результатів діяльності”.Можливість різних індивідуальних стилів діяльності визначена в існуванні “зони операційної невизначеності”, що допускає вибір різних способів виконання однієї діяльності. Він дозволяє людям з різними індивідуально-типологічними особливостями нервової системи, різною структурою здібностей, темпераменту, характеру домагатися рівної ефективності при виконанні однієї і тієї ж діяльності різними способами, компенсуючи при цьому індивідуальні особливості, що перешкоджають досягненню успіху. У той же час індивідуальний стиль діяльності може бути неоптимальним з погляду ефективності діяльності.
Найбільш загальновизнаними формальними ознаками індивідуального стилю діяльності можна вважати наступні: а) стійка система прийомів і способів діяльності;
б) ця система обумовлена визначеними особистими якостями; в) ця система є засобом пристосування до об'єктивних вимог.
Індивідуальний стиль діяльності — це обумовлена типологічними особливостями стійка система способів, що складається у людини, яка прагне до найкращого здійснення даної діяльності. При цьому, говорячи про способи, не обов'язково мати на увазі тільки виконавчі і тим більше рухові акти — це і гностичні, орієнтовані дії і зміна функціональних станів, якщо вони виступають як засіб досягнення мети .Індивідуальний стиль — це індивідуально-своєрідна система психологічних засобів, до яких свідомо або стихійно вдається людина з метою найкращого зрівноважування своєї (типологічно обумовленої) індивідуальності з предметними, зовнішніми умовами діяльності.
Для Мерліна індивідуальний стиль діяльності є системоутворюючою ланкою, що формує інтегральну індивідуальність людини. Грунтуючись на ідеях Б.Г. Ананьєва про цілісний вивченні індивідуальності людини, Мерлін виділив три рівні індивідуальних властивостей: рівень організму, рівень індивідуально-особистісних властивостей, рівень суб'єкта соціальних відносин.
ІСД проявляється на поведінковому рівні (доступному зовнішньому спостерігачеві) у формі стійко повторюваних прийомів і способів діяльності, обраних суб'єктом, у формі своєрідної тимчасової організації дій, в якісних особливостях продукту діяльності. Можуть бути виділені і внутрішньосуб'ективні особливості ІСД (типові стратегії діяльності, своєрідні особливості функціонування в діяльності, обумовлені властивостями індивідуальності, різна суб'єктивна значимість компонентів діяльності, своєрідність форм свідомого контролю, саморегуляції дій, станів (Е. А. Климов, В. І. Моросанова і ін.) ІСД виконує функцію пристосування людини до вимог діяльності з урахуванням властивостей індивідуальності (О. Г. Носкова) і являє собою систему індивідуально-своєрідних прийомів, що забезпечують успішне виконання людиною певної діяльності. Формування ІСД є важливим завданням трудового навчання, так як воно найтіснішим чином пов'язано з розвитком професійних здібностей та професійної придатності. Зв'язок між індивідуальним стилем та професійною придатністю необхідно враховувати вже при проведенні профорієнтаційної роботи з молоддю. Проектування трудового шляху учнів передбачає виявлення їх індивідуальних особливостей і прогнозування на цій основі індивідуально-своєрідних способів діяльності залежно від вимог професій.
Індивідуальний стиль представляє собою систему прийомів роботи, що характеризують різні сторони діяльності: особливості виконання виконавчих та орієнтовних дій, вибору ситуацій та завдань, організації робочого місця, підготовки до роботи та дотримання вимог, що пред'являються. В якості визначального компонента в цій системі виступають особливості виконання виконавчих та орієнтовних дій. В основі системи трудових прийомів лежать механізми адаптації, компенсації і корекції. Своєрідність виконання трудових дій, їх співвідношення і взаємозв'язок обумовлені впливом властивостей різних ієрархічних рівнів індивідуальності, перш за все особистісного і психофізіологічного рівнів. Сполучними ланками між названими рівнями індивідуальності виступають емоційна реакція, самооцінка й установки. Вони дозволяють здійснювати спрямований вплив властивостей особистісного рівня (як вищого) на прояви властивостей нервової системи (як нижчого рівня) (М. Р. Щукін).
У більшості випадків ІСД формується у суб'єкта діяльності стихійно. Проте варіанти ІСД можуть бути скориговані в рамках спеціально організованих тренінгів або можуть стати зразком для початківців працівників як приклади успішних форм професійної адаптації.
Необхідними умовами формування ІСД є позитивне ставлення до діяльності та адекватні (правильні) самооцінки: їх оптимістичний чи песимістичний характер, правильність чи помилковість; ступінь усвідомлення особливостей виконання дій, переоцінки або недооцінки своїх можливостей і наявність відповідних установок здійснювати різні стратегії впливу в експериментальних ситуаціях; висвітлення переваг і недоліків, зумовлених типологічними відмінностями, нейтралізація внутрішніх негативних оцінок, формування адекватних оцінок, усвідомлення особливостей виконання трудової діяльності, формування впевненості у своїх можливостях, перебудова неправильних установок, створення оптимального емоціонального фону діяльності