Руська живопис другої половини XVIII століття

XVIII століття в Росії - це не тільки час зльоту суспільної самосвідомості, громадської та філософської думки, але і час розквіту мистецтва. Поряд з іменами корифеїв російської науки і літератури - Ломоносова, Фонвізіна, Радищева, Державіна стоять імена російських художників - Рокотова, Левицького, Боровиковського, Лосенко, Шибанова.

У XVIII столітті в живопису починає переважати реалістичний напрямок. Героєм мистецтва, носієм суспільного та естетичного ідеалів стає живою і мисляча людина. У цей час формуються нові жанри живопису: історичний, пейзажний, побутової. Різноманітність і повнота жанрової структури отримали розвиток в останні десятиліття XVIII ст. Живопис широко поширюється: збагачуються царські зборів, складаються фамільні колекції в столицях, провінційних містах і садибах. Одержують суспільне визнання амплуа живописця, поета, артиста. З цим же часом зв'язуються перші художні виставки та продаж витворів, роль професійної думки з питань мистецтва, перші естетичні трактати.

Першої та найбільш великою фігурою в галузі історичної живопису був Антон Павлович Лосенко (1737-1773). Він написав всього кілька картин, серед яких "Володимир і Рогніда" на сюжет російської історії і "Прощання Гектора з Андромахою на тему "Іліади" Гомера. Обидві картини сьогодні здаються в чому архаїчними, але свого часу вони користувалися великою популярністю і стали першими тематичними композиціями в російській мистецтві.

Федір Степанович Рокотов (1735-1808) - видатний майстер камерного портрету, тобто погрудного зображення моделі, де вся увага художника зосереджена на обличчі портретованого. Головне для Рокотова - показати внутрішні переживання людини, її духовну винятковість. Рокотов був чудовим майстром жіночого портрета. Жіночі образи художника сповнені почуття внутрішнього гідності і духовної краси, вони величні і гуманні. Його

Выделяйтесь! Именные чехла на IPhone подчеркнут Вашу индивидуальность. phonecase.in.ua 349 грн

Экономит топливо X-POWER - снизьте расходы на бензин! Заказать здесь... megacena.net 299 грн

творчості були притаманні поетичність образів, тонкість мальовничих відносин, легкість і м'якість мазка. Його пензлю належать портрети Н.Є. і А.П. Струйского (1772, ГТГ), "Невідомого в трикутному капелюсі" (початок 1770-х, ГТГ), "Невідомої в рожевій сукні" (1770-і рр.. ГТГ).

У другій половині XVIII століття художники починають приділяти увагу зображенню життя і побуту селян. Селянської темі присвятив свої роботи кріпак художник графа Потьомкіна Михайло Шибанов.

Серед інших художників XVIII століття можна відзначити творчість Володимира Лукича Боровиковського (1757-1825), який був третім з провідних майстрів портрета другої половини вісімнадцятого століття. Його полотна вирізняються підкресленою ліричністю, споглядальністю, увагою до світу особистих переживань людини. Він написав такі картини, як "Катерина II на прогулянці в Царськосільському парку "(1794, ГТГ) і" Портрет Д.А. Державін " (181З, ГТГ), як вітчизняний варіант англійського "портрета - прогулянки ". Сентименталізмом пройняті жіночі образи художника - портрети М.І. Лопухіної (1797), Е.А. Наришкіної (1799), Є.Г. Тьомкін (1798, все в ГТГ). У композиції полотен велику роль художник відводив пейзажу.

На портретну живопис вісімнадцятого століття значний вплив зробив сучасник Ф.С. Рокотова Дмитро Григорович Левицький (1735-1822). Саме у творчості Левицького втілилася сама суть російського Просвітництва, чий розквіт припадає на Катерининському царювання.

Творчість Левицького демонструє, що Росія остаточно увійшла в європейський коло. Просвітницькі ідеали гідності, розуму і природності, актуальні для західного культурного свідомості, досить для нього значущі. По мальовничому майстерності його портрети не поступаються роботам кращих французьких і англійських сучасників. Ніхто так соковито і дотикове не пише матеріальний світ, захоплюючись його коштовністю і різноманітністю: блиском бронзи, тяжкістю та переливами тканин.

Походячи з роду малоросійських священиків, Левицький знайшов смак до малювання ще з дитинства. Його батько, Григорій Кирилович, на додачу до духовного звання, був найвідомішим на Україні гравером, "справщиком" друкарні Києво-Печерської Лаври. Освічений людина, поет-аматор, він отримав художню освіту на Заході. За сімейною традицією, закінчивши семінарію і Київську духовну академію, син допомагав батькові у виконанні алегоричних програм для богословських диспутів. Його навчанню "мистецтвам" судилося було продовжитися, коли для керівництва живописними роботами в споруджуваному по проектом Ф.Б. Растреллі Андріївському соборі в Києві в 1752 році прибув Олексій Петрович Антропов. Обидва Левицьких були у нього "на підхваті". Оцінивши їх старання, Антропов рекомендував старшого на посаду храмового ревізора - вилучати ікони "неіскусним різьблення", а молодшого в 1758 році запросив до собі в учні.

Антропов був портретист - тому і вчив. У Левицького з'явилися перші замовлення: ремесло не тільки приносило задоволення, але ще й обіцяло годувати, а це було важливо, оскільки в сім'ї підростала дочка. Згодом Левицький стане самим "Модним" художником - він буде буквально завалений приватними замовленнями. Вже за власною ініціативою, для "шліфування стилю", він бере кілька уроків у майстровитих іноземців - Ж.-Л. Лагрене-старшого і Дж. Валеріані. І в 1770 прийшов справжній успіх - за "Портрет А.Ф. Кокоринова " (1769), показаний на виставці Академії мистецтв, не навчався в ній художник отримав звання академіка, а ще через рік був запрошений вести портретний клас.

Левицький писав портрети так, як того вимагали естетичні та етичні норми епохи. Моделі неодмінно повинні були бути представлені в наівиігришном світлі. Вони не приховують, що позують художнику. Звідси їх гордовита постава, умовні жести, поблажливі погляди. Портретованого зображувалися зазвичай в розкішній одязі, парадних мундирах, в зірках і орденських стрічках. Однак крізь цю феєрію багатства і парад чинів уважний глядач може побачити живі і повнокровні образи непересічних людей.

Такий А.М. Голіцин, портрет якого був створений Левицьким у 1772 році. Державний діяч, старшина, він зображений згідно із законами парадного портрета. Для цього художник вибрав великий формат полотна і точку зору знизу, дав поколінь зріз фігури. Широким жестом віце-канцлер вказує на погруддя імператриці, підкреслюючи тим самим своє пряме відношення до подій, що сприяв вступу Катерини II на престол.

Левицький оспівує чесноти "освіченої монархині" в композиції "Портрет Катерини II в храмі богині Правосуддя" (1783). Алегорія тут настільки складна, що художнику довелося предпославши портрета розлоге його опис: "Ея Імператорська Величність, спалюючи на вівтарі макові квіти, жертвує дорогоцінним своїм спокоєм для загального спокою ... У дали видно відкрите море, і на развевающемся російському прапорі зображений на військовому щиті Меркурій жезл означає захищену торгівлю ".

Ранній - умовно скажемо, бароковий - Левицький ще "багатослівний". Для розповіді про людині йому потрібні "говорять" атрибути, дидактичні жести, освоєний речами простір. Серед портретів такого роду особливо цікавий "Портрет П.А. Демидова "(1773)

Всі ці приховані смисли люди XVIII століття чудово розуміли. Було ясно, наприклад, що хмари, затьмарили небо в дитячому портреті, натякають на появу перших пристрастей; що квітка в руці або на корсажі є прикмета поетичної натури, а троянда відрізняється за емблематиці від польового букета. Життя в ту епоху риторичних жестів і театральної умовності як би уподібнювалася сценічному дійству, і люди в своєму побутовому поведінці прагнули відповідати якоїсь постійної ролі. Розрив між "позою" і "натурою" буде усвідомлений пізніше; поки ж і взискуемий просвітителями "природна людина" органічно існує в системі умовних знаків.

Дуже цікавою представляється серія з семи портретів "смольнянок" (1772-1776) - випускниць Смольного інституту (Інституту шляхетних ді...

вчат), відзначилися у випускних спектаклях. Левицький написав ці 7 творів таким чином, що вони сприймаються як єдине ціле.

Перед нами костюмовані портрети, але маски як би впору моделям. Дитина - втілення "Природної людини", і ці панянки ще майже діти. Один з кращих в серії - подвійний портрет Є.М. Хрущової і Е.Н. Хованской. Одягнені в театральні костюми юні актриси грають в пасторалі. Левицький чуйно вловлює індивідуальні особливості кожної із зображених. Жвава і пустотлива Хрущова, граюча кавалера, впевнено почуває себе на сцені. Вона з непідробним задоволенням, легко і природно веде свою партію. Друга героїня портрета, Хованська, зовсім інша. Її висока, по-дитячому незграбна фігура в пишному криноліні здається незграбною. Вона напружено завмерла у зазначеній їй позі, і ніякі хитрування не можуть змусити Хованська бути кокетливою і манірної, як того вимагає роль.

Левицький, звичайно, не був у повному розумінні слова "людиною Просвітництва". Це неможливо для художника другої половини XVIII століття: занадто ще велика ієрархічна дистанція між ним і моделями, занадто залежно його положення від монарших милостей. При Катерині Левицький обласканий, за Павла, звичайно, навпаки: йому доводиться брати участь у принизливому розгляді з приводу замовленої імператрицею серії портретів кавалерів ордена св. Володимира, яку її наступник не бажає затребувати і оплатити. Він пише "слізниць" по інстанціям, "почтительнейше припадає до стопах", поводиться згідно придворному етикету - і в той же час добровільно йде з державної служби у 1787 році (посилання на погане здоров'я в проханні про відставку непереконливі - Левицькому в цей час 52 роки, і йому належить дожити майже до 90). Він повернеться в Академію радником тільки в 1807 році при Олександрі I - точніше, його повернуть, гуманно враховуючи похилий вік, минулі заслуги і нинішню необхідність годувати онуків. Але залишити "хлібне місце" - хіба це не жест, так само як відмова зайняти посаду інспектора Академії,

Фонарь-электрошокер Вы всегда в безопасности! Закажите для себя и близких. police1101.com.ua Скидка 67%

Средство №1 Корректор деформированного большого пальца! megacena.net 300 грн

що обіцяє матеріальні вигоди? Левицький може служити лише тому, чому "всяк по своєму сердечному наміру, розташуванню або действованію належить ". Так що індивідуальне самосвідомість пробуджується і зміцнюється в ньому, - як і в його героях: в Н.І. Новикова, Н.А. Львові, І.І. Дмитриеве, І.В. Лопухін та інших.

Портрети "Інтелігентів XVIII століття" (назва, звичайно, не цілком історично коректне - цей шар тільки зароджується) не утворюють окремого циклу в творчості Левицького. Але їм відображений цілий ряд людей, що склали славу російської та європейської культури того часу - від ідейного натхненника вітчизняної інтелектуальної еліти Дені Дідро (1773-1774) до "Невідомого композитора" (1781). Можливо, з кимось із них Левицький складався в одній масонської ложі (припущення не цілком доведене, але ймовірне), і причетність загальному колі ідей визначила трактування образів, яка, як правило, гранично проста.

Ніякого постановочного розмаху, ніяких риторичних жестів: навіть перуку і парадна одяг не обов'язкові для філософа. Але в лаконічних характеристиках Левицький вже впритул наближається до психологічних завоюванням портрета наступного сторіччя.

Впритул, - але не зовсім. За влучним визначенням мистецтвознавця А.М. Ефроса, "Левицький аж ніяк не випереджав свого часу, а йшов в ногу з ним ". Подібно Державіну в поезії, він втілив у живописі самий дух суперечливої вЂ‹вЂ‹епохи - її декоративну пишність і тяжіння до раціоналістичним ідеалам, віру у просвітництво і плотське, "нутряне" відчуття життя. У його спадщині можна виявити і майже рембрандтівської передбачення "Портрета-долі" ("Портрет священика Г.К. Левицького", 1779) і полуетнографіческіе досліди в дусі пробуджується моди на національне ("Портрет дочки Агаш в російській костюмі", 1785); він умів бути блискуче-світським ("Портрет Анни Давіа", "Портрет Урсули Мнішек ", обидва 1782) та лірично-проникливим, особливо в жіночих зображеннях ("Портрет М.А. Дьякова", 1778), що спростовують розхожу в той час уявлення про жінку, як про істоту "веселонравном, люблячому тільки сміх і забави "; нарешті, йому не було рівних у портреті парадному, в пишноті композиційних постановок. І рядки з дифірамба, написаного І.Ф. Богдановичем з приводу "Портрета Катерини II в храмі богині Правосуддя "-" Твоєю пензлем ти явив у Петровому граді безсмертних красу і смертних торжество "- можна віднести до всього його творчості.

Портретна і історична живопис XVIII століття була пронизана ідеями громадянськості, патріотичним пафосом, почуттям громадського обов'язку. Ці ідеї знайдуть подальший розвиток у мистецтві наступного століття.

1. Російська живопис другої половини XVIII в. p align="justify"> століття в Росії - це не тільки час зльоту суспільної самосвідомості, громадської і філософської думки, але і час розквіту мистецтва. Поряд з іменами корифеїв російської науки і літератури - Ломоносова, Фонвізіна, Радищева, Державіна стоять імена російських художників - Рокотова, Левицького, Боровиковського, Лосенко, Шибанова. p align="justify"> До XVIII в. історія європейської портретного живопису налічувала кілька століть, якщо не тисячоліть, вважаючи з часів античності. Основними типами портретів були парадний, камерний і інтимний. Монархи, полководці, вельможі віддавали перевагу парадного. На ньому художник представляв людини в усьому блиску займаного ним суспільного становища. Як правило, модель (так художники називають портретованого) писали в повний зріст, в гордовитою позі, в парадному костюмі, іноді на гарцюючому коні. Обов'язковим було зображення всіх належних дану персону аксесуарів влади і багатства: у монарха - корони, порфіри, скіпетра і держави; у полководця - обладунків та жезла; у чиновного вельможі - нагород і відзнак. p align="justify"> Оточення моделі має велике значення в парадному портреті. Монарх волів, щоб його зображували в розкішних палацових інтер'єрах, поруч з троном і іншими атрибутами самодержавної влади. Полководця часом представляли на тлі розгортається битви. Парадний портрет завжди значний за розміром і гарний, адже він призначений прикрашати собою пишний палацовий інтер'єр. Такі портрети доручали писати кращим придворним майстрам, які вміли тонко полестити своєї моделі - скрасити, підправити очевидні недоліки особи, фігури. p align="justify"> Однак правду життя не завжди вдавалося приховати. Чудовий художник Олексій Антропов написав в 1762 р. цілу серію парадних портретів щойно зійшов на російський престол Петра III. Всі вони схожі між собою: імператор варто взявшись у боки, в гордовитою позі. Його непропорційно довгі ноги, стирчить черевце і вузькі плечі на тлі атрибутів імператорської влади виглядають карикатурно. Нікчемність особистості монарха очевидна. Навмисно чи несвідомо, художник відступив від одного з найважливіших принципів парадного портрета - ідеалізації моделі, і, як у казці, "король виявився гол". Таким чином парадний портрет міг зображати що завгодно - посаду, звання, титул, але тільки не особистість людини; говорити про що завгодно - про заслуги, багатстві, влади портретованого, але тільки не про його розумі, характері, волею. Зрозуміти, що за людина ховається за блискучою мішурою парадного портрета, часом буває неймовірно важко. p align="justify"> Розкрити внутрішній світ особистості - завдання художника, що взявся за написання інтимного портрета. У ньому немає ні багатих декорацій, ні пишних нарядів, ні відзнак....

Ніщо стороннє не повинно відволікати увагу від людини. Нерідко художник занурює свою модель в глибоку тінь, висвітлюючи потоком яскравого світла тільки лише особа. Такий знаменитий круглий портрет Петра I, приписуваний пензля Івана Нікітіна. Характер людини на портреті у великій мірі виражають його обличчя, руки, особливо очі. Інтимні портрети найчастіше пишуть погрудними. Неперевершеним майстром інтимного портрета, тонким психологом був великий Рембрандт. p align="justify"> Щось середнє між парадним і інтимним портретом представляє собою портрет камерний. Художник демонструє деякі "соціальні аксесуари" своєї моделі, але в той же час прагне показати людину як особистість. До типу камерних можна віднести портрети "Канцлера Головкіна" і "Підлогового гетьмана", написані Нікітіним. p align="justify"> Зрозуміло, все різноманіття портретів не вичерпується названими типами. Відомий, наприклад, так званий алегоричний, алегоричний портрет - зображення людини в образі античного божества або героя. В одному із залів Царськосельського палацу висить картина, яка представляє богиню Флору. Автор її - французький художник Каравакк. Прекрасне оголене тіло богині написано, мабуть, з натурниці, а головка - з малолітньої дочки Петра I царівни Єлизавети. Портрет оголеної цесарівни був виставлений, між іншим, на загальний огляд і нікого не бентежив. Придворна знати вже почала звикати до зображення оголеного тіла у творах мистецтва і навчилася розуміти алегорію. p align="justify"> Разом з тим в петровську епоху російські цінителі прекрасного ще не були достатньо сильні в знанні античної міфології і розумінні мови символів і алегорій. Попереду було ще засвоїти, що існують алегоричні зображення материків: Європу прийнято зображати на слоні, Азію і Африку - на леві, Америку - на крокодила. Саме в цей час в російське мистецтво увійшли образи чотирьох стихій - "Води", "Землі", "Вогню", "Повітря", чотирьох пір року. З'явилися зображення так званих вільних мистецтв - "Архітектури", "Живопису" і численних античних міфологічних персонажів. Улюбленими серед них в петровський час були: Мінерва, уособлювала державну мудрість Росії та її царя; Нептун і його дружина Амфітріта, що символізували любов Петра до моря і перетворення Росії в морську державу. Самого Петра часто порівнювали з Юпітером, Геркулесом, Марсом. Придворні весілля не обходилися без зображення бога любові Купідона та зберігача сімейних уз Гіменея. p align="justify"> Розібратися у всьому різноманітті алегоричних образів і міфологічних персонажів було нелегко. Допомагала перекладна книга - "Символи та емблемати", видана Петром в 1795 р. У ній містилося понад 800 "емблемати" - зображень різних міфологічних персонажів, символів, алегорій, супроводжуваних пояснювальним текстом. Наприклад, зображенню вінка супроводжувало пояснення: "заплата за труди". Під пісочним годинником стояв підпис: "Так проходить життя моя", а голуб з гілкою в дзьобі передвіщав: "Небо посилає мені благоденствувати тобі з...

миром". Ця книга виявилася вкрай корисною, бо алегорії, символи, персонажі і образи античної міфології незабаром міцно увійшли в живопис, скульптуру та літературу нового часу. Так російська людина поступово прилучався до європейської культури, яка незабаром стане для нього такою ж звичною, якою стала для його предків візантійська сім століть тому. p align="justify"> Але вже в петровський час з'явився в Росії видатний живописець, що встав врівень з кращими європейськими майстрами, - Іван Микитович Нікітін. На жаль, відомості про його життя досить мізерні. Відомо, що народився він у Москві в сім'ї священика близько 1680 Хлопчиком співав у патріаршому, потім царському хорі. В юності Нікітін навчився "лічильної мудрості", "розумів латинь", рано почав малювати. Першими його вчителями в художній справі були іноземці. p align="justify"> Петро помітив талановитого юнака і в 1716 р. відправив його разом з молодшим братом Романом вчитися до Італії. Російський посол в Італії Беклемішев визначив Нікітіна до Венеціанської академію мистецтв. Через рік він переїхав у Флоренцію і продовжив навчання у тамтешній академії. Зустрівши Нікітіна за кордоном і, мабуть, зайвий раз переконавшись у його майстерності, цар Петро пише дружині Катерині, що знаходилася в ту пору в Пруссії: "Попалися мені назустріч Беклемішев і живописець Іван. І як приїдуть вони до вас, то попроси короля, щоб велів свою персону йому списати, також і протчих, каво захочеш ... щоб знали, що є й з нашево народу Добрия мастери ". Після закінчення навчання, побувавши ще й у Голландії, Нікітін повернувся на батьківщину. З собою він привіз лист герцога Тосканського, правителя Флоренції, з втішними відгуками про свої успіхи. p align="justify"> Петро високо оцінив талант Нікітіна: після повернення його до Росії подарував художнику будинок поблизу Зимового палацу і призначив "двору його величності живописцем". Художник цілком присвятив себе портретного живопису, або як тоді говорили, став "персоною справ майстер". Петро рекомендував всім придворним замовляти портрети саме у Нікітіна. p align="justify"> Іван Нікітін першим з російських художників порвав з традиціями парсуни, освоївши досягнення європейської реалістичного живопису. Ставши по суті придворним живописцем, він майже не писав парадних портретів, вважаючи за краще камерні. Йому були чужі зовнішні ефекти, помпезність, характерні для парадного портрета. Нікітіна цікавив передусім сама людина, її особистість. p align="justify"> Одна з кращих робіт Нікітіна - портрет канцлера Гавриїла Івановича Головкіна. Колишній постільничий царя і його родич по матері, "пташеня гнізда Петрова", Головкін став видним російським дипломатом, президентом Колегії закордонних справ. У нагороду за свої заслуги він отримав графський титул. p align="justify"> Головкін був з "нової породи людей", яку намірився створити Петро. Таким він і представлений на портреті: красиве мужнє обличчя, розумні проникливі очі, високий благородний лоб, гордовита...

и много дальше тут http://ukrbukva.net/page,4,59487-Russkaya-zhivopis-vtoroiy-poloviny-XVIII-pervoiy-poloviny-XIX-vekov.html