Середньовічна світська драма
Середньовічний театр.
Театр у формі літургічної драми був відроджений у Європі Римською католицькою церквою. Коли церква шукала шляхи розширення свого впливу, вона часто пристосовувала язичеські і народні свята, багато з яких містили театралізовані елементи. У Х столітті багато церковних свят забезпечували можливість драматизації.
Певні свята були знамениті своєю театральністю, як, наприклад, хід до церкви у вербну неділю. Антифоні або питально-відповідні пісні, меси і канонічні хорали являють собою діалоги. Триголосні тропи (діалог між трьома Маріями та ангелами в могили Христа) невідомого автора приблизно з 925 р. уважаються джерелом літургійної драми. В 970 році з'явився запис інструкції або керівництва до цієї невеликої драми, що включає елементи костюму та жестів.
Церковна драма.
Протягом наступних двохсот років літургічна драма повільно розвивалася, убираючи в себе різні біблійні історії, що розігрувалися священиками або хлопчиками з хору. Спочатку в якості костюмів та декорацій використовувалися церковні одягання і існуючі архітектурні деталі церков, однак незабаром були винайдені більше церемонні деталі оформлення. У світі розвитку літургічної драми, у ній послідовно представлялися багато біблійних тем, як правило, що зображували сцени від створення миру до розп'яття Христа. Ці п'єси називалися по-різному - пасіони (Страсті), міраклі (Чудеса), святі п'єси. Відповідні декорації піднімалися навколо церковного нефа, звичайно з небесами у вівтарі і з Пекельною пащею - мистецьки зробленою головою монстра з роззявленою пащею, що персоніфікувала вхід у пекло - на протилежному кінці нефа. Тому всі сцени п'єси могли бути представлені одночасно, причому учасники дійства пересувалися по церкві з одного місця на інше залежно від сцен.
Подібність чимсь із грецькою драматургією: у діоніському культі створювалися всі елементи драми. Точно також всі елементи драми сходилися і у церковно-християнській службі: поетичне, пісенне слово, діалог між священиком і парафіянами, хором; переодягання священиків, синтез різних видів мистецтва (поезії, музики, живопису, скульптури, пантоміми). Всі ці елементи драматургії були в християнській службі - літургії. Потрібний був поштовх, який би змусив інтенсивно розвиватися ці елементи. Таким поштовхом стало те, що церковна служба велася на незрозумілій латинській мові. Тому виникає думка супроводити церковну службу пантомімою, сценами, пов'язаними зі змістом церковної служби. Такі пантоміми проводилися тільки священиками, потім ці вставні сценки здобували самостійність, просторість, їх почали грати до і після служби, потім виходили за стіни храму, проводили подання на ринковій площі. А за межами храму могло зазвучати й слово зрозумілою мовою.
П'єси, мабуть, складалися з епізодів, охоплювали буквально тисячолітні періоди, переносили дії у всілякі місця та представляли обстановку і дух різних часів, а також алегорії. На відміну від грецької античної трагедії, що чітко фокусувалась на створенні передумов і умов для катарсису, середньовічна драма далеко не завжди показувала конфлікти та напругу. Її метою була драматизація порятунку роду людського.
Хоча церква підтримувала ранню літургічну драму в її дидактичній якості, розважальність і видовищність підсилювалися та починали переважати, і церква почала висловлювати на адресу драми підозрілість. Не бажаючи губити корисних для себе ефектів театру, церква пішла на компроміс, винісши драматичні дійства зі стін самих церковних храмів - те ж саме речовинне оформлення стало відтворюватися на ринкових площах міст. Зберігаючи свій релігійний зміст і спрямованість, драма стала набагато більше світської по своєму постановочному характері.
Середньовічна світська драма.
В XIV столітті театральні постановки зв'язувалися зі святом Тіла Христова і розвивалися в цикли, що включали до 40 п'єс. Деякі вчені вважають, що ці цикли розвивалися самостійно, хоча й одночасно з літургійною драмою. Вони представлялися для громади протягом цілого чотирьох - п'ятирічного періоду. Кожна постановка могла тривати один або два дні та ставилася один раз на місяць. Постановка кожної п'єси фінансувалася яким-небудь цехом або торговельною гільдією, причому звичайно намагалися по можливості зв'язати спеціалізацію цеху із предметом п'єси - наприклад, цех кораблебудівників міг ставити п'єсу про Ноя. Оскільки виконавцями були часто неписьменні аматори, анонімні автори п'єс прагнули писати примітивними віршами, які легко запам'ятовуються. У відповідності із середньовічним світоглядом, історична точність найчастіше ігнорувалася, і далеко не завжди дотримувалася логіка причинно-наслідкових зв'язків.
Реалізм використався в постановках вибірково. Костюми, обстановка і начиння були суцільно сучасними (середньовічними європейськими). Щось могло зображуватися дуже точно - збереглися повідомлення про те, як актори ледь не вмирали внаслідок занадто реалістичного виконання розп'яття або повішення, і про акторів, які, граючи диявола, буквально згоряли. З іншого боку, епізод з відступом води Червоного моря міг позначатися простим накиданням червоної тканини на єгиптян-переслідувачів у знак того, що море поглинуло їх.
Вільна суміш реального і символічного не перешкоджала середньовічному сприйняттю. Видовища та народні п'єси ставилися всюди, де тільки можливо, і пекельна паща звичайно була улюбленим об'єктом додатка сил для майстрів механічних чудес і піротехніків. Незважаючи на релігійний зміст циклів, вони усе більше і більше ставали розвагами. Використалися три основних форми постановок. В Англії самими звичайними були карнавальні візки. Колишні церковні декорації змінилися ретельно розробленими пересувними сценами, які переміщалися в місті з місця на місце. В Іспанії робили також.
П'єса-мораліте
У той же самий період з'явилися народні п'єси, світські фарси і пасторалі здебільшого анонімних авторів, які завзято зберігали характер мирських розваг. Все це впливало на еволюцію п'єс-мораліте в XV столітті. Хоча й написані на теми християнського богослов'я з відповідними персонажами, мораліте не були схожі на цикли, оскільки не представляли епізоди з Біблії. Вони були алегоричними, самодостатніми драмами і виконували їх професіонали, такі, як менестрелі або жонглери. П'єси, такі, як «Людина» («Everyman»), звичайно трактували життєвий шлях індивіда. У числі алегоричних персонажів були такі фігури, як Смерть, Обжерливість, Добрі Справи й інші пороки й чесноти.
Ці п'єси місцями важкі й нудні для сучасного сприйняття: рифмовання віршів повторюються, носять характер імпровізації, п'єси в два-три разів довше драм Шекспіра, а мораль оголошується прямолінійно та повчально. Однак виконавці, вставляючи в подання музику і дію та використовуючи комічні можливості численних персонажів пороків і демонів, створили форму народної драми.