Нет, весь я не умру – душа в заветном мире
Курсова робота
на тему:
Питання смерті
Очима філософів
і мислителів”
План
Вступ.
І. Образи і символи смерті в культурі……………………………… с. 8-23
§1. Культуротворчість смерті за концепцією Є.Морена……с. 8-14
§2. Образи смерті в західній культурі…………………………с. 14-18
§3. Східна культура і смерть……………………………………с. 18-21
ІІ. Історична варіативність підходів до смерті за Ф.Ар‘єсом……..с. 22-42
§1. “Смерть приручена”………………………………………....с. 23-27
§2. “Смерть своя”………………………………………………....с. 28-31
§3. “Смерть далека і близька”…………………………………..с. 31-35
§4. “Смерть твоя”…………………………………………………с. 36-38
§5. “Смерть перевернута”………………………………………..с. 38-42
ІІІ. Некрофільність сучасної культури………………………………..с. 43-48
Висновки.
Використана література.
Кошмар смерті завжди переслідував людей. Він породжував різноманітні уявлення про трагізм життя. “Смерть не має образу, - говорить байронівський Люцифер, - та все, що носить вигляд земних істот, поглине”(2;396). У деяких це слово викликає жах, тривогу, а у деяких радість, насолоду.
Істота, що живе, знає тільки життя. І дві його таємниці – початок і кінець, народження і смерть – є головними для формування людського світобачення, цілісних фієнтирів , розуміння себе і собі подібних.
На противагу народженню смерть – таємниця, оповита сумом і мороком. Саме вона, незбагненна і необхідна, змушувала людину замислюватися так глибоко, як жодна проблема чи турбота повсякденного життя. Смерть спонукає до питання “Що таке життя?”. В багатьох аспектах життя визначається смертю.
Мета моєї роботи - дослідження проблеми смерті та її культурологічного значення, а також вирішення таких життєво важливих питань: ”Що таке смерть для людини?”, “Як в різні епохи смерть сприймалася людьми?”.
Немає більш важкої для дослідження і більш важливої для роздумів проблеми, ніж проблема смерті не в будь-якому з її власних або спеціальних аспектів, а в її загальнолюдському, світовому смислі.
Для вирішення цієї прблеми я поставила перед собою наступні завдання :
- як сприймалася смерть в різних типах культури;
- визначити, в чому полягає креативність смерті, застосувавши концепцію А.Морена;
- розглянути історичну еволюцію поглядів на смерть;
- що таке некрофільство і, зокрема, некрофільність сучасної культури;
Рано чи пізно кожен з нас починає роздумувати про смерть, щоб вирішити для себе не що є смерть взагалі, яку він так чи інакше спостерігає, про яку читав і чув, смерть інших, а його особиста смерть. Це зовсім не одне й теж: чужа смерть, за якою можна спостерігати, яка має відношення до фізичного світу, і смерть особиста, яку спостерігати не можна, і про яку можливо тільки роздумувати, в яку можна не вірити, яку можна боятися, від якої можна до певного часу відмахнутися.
Проблема смерті, взята в своєму етичному ключі, є багатоплановою.
Одне з визначень смерті може полягати в тому, що вона є кінець життя, є заперечення його як вищої цінності. А оскільки смерть – є цінність того ж рангу, тому що, як і життя, вона несе в собі деякий фундаментальний смисл, який задає масштаб, істинних цінностей. Життя як найвища цінність є свого роду еквівалент інших вищих цінностей – свободи, любові, честі, і тому воно володіє здібністю заповнювати їх існування, їх дійсне соціальне буття, обмінюючи себе на них. А смерті є формою такого обміну. Мова йде про смерть конкретної особистості, яка здійснює свій вибір, надаючи перевагу смерті над життям.
Слід сказати, що за одною і тою ж символікою можуть
приховуватися різні смисли. Одне діло – смисл смерті у християнина і всіх тих, хто допускає безсмертя душі, можливість життя в потойбічному світі; інше – смисл смерті для тих, хто у все це не вірить.
В першому випадку легко можна обгрунтувати істинний смисл життя,
зняти страх людини перед смертю. Хочу навести приклад із слів Цицерона : “якщо я тут помиляюсь, вірячи в безсмертя людської душі, то помиляюсь я охоче і не хочу, щоб у мене відібрали цю помилку, якою я насолоджуюсь, доки живий. О, який прекрасний буде день, коли я приєднаюсь до світу душ і піду від цього натовпу, від цих мерзотників!”(26;30)
Вміння жорстко контролювати нашу здібність видавати бажане за
дійсне – важлива умова серйозного аналізу етичних проблем смерті і безсмертя.
Пушкін:
Нет, весь я не умру – душа в заветном мире
Мой прах переживёт и тленья убежит.
Але тут – тільки жах зникнення, кінця і пристрасне бажання життя,
кохання, краси, як антиподію смерті: