Система показників виробничої потужності 1 страница
При обґрунтуванні виробничої програми виробничою потужністю важливо мати інформацію про рівень її використання на підприємстві. Тому для оцінки реального стану її використання потрібна система показників.
Серед показників першої групи слід виділити коефіцієнт використання проектної потужності (Кпп), який характеризує рівень використання введеної в дію нової потужності з метою досягнення стабільного випуску продукції, не нижчого, ніж передбаченого проектом рівня. Він визначається як відношення фактичного випуску продукції, передбаченого проектом, до величини проектної потужності в аналогічних одиницях.
Важливе значення для характеристики виробничої потужності підприємства має аналіз рівня її використання, а також характеристика його окремих підрозділів. За результатами такого аналізу можна судити про правильність вибору провідної ланки, за якою прийнята потужність підприємства, і про величину резервів збільшення випуску продукції окремими цехами. Рівень використання середньо-розрахункової або нормативної величини виробничої потужності характеризується коефіцієнтом нормативної величини потужності (Кнп): Кнп = Вп / Впн,
де Впн - розрахункова нормативна величина виробничої потужності.
За коефіцієнтом використання того чи іншого виду потужності можна оцінити резерви її поліпшення, а також ступінь напруженості планових завдань підприємства.
Об'єктивну оцінку цих резервів можна отримати за допомогою групи показників, які характеризують рівень використання обладнання. До них належать коефіцієнти змінності роботи обладнання, коефіцієнт завантаження обладнання та показник середнього часу роботи однієї машини. Найбільш достовірним методом визначення коефіцієнта змінності роботи обладнання (Кзм) є ділення планової розрахункової або фактичної машиномісткості продукції, що виготовляється, на дійсний річний фонд часу роботи всього встановленого обладнання при його роботі в одну зміну:
Кзм = åТі / Фд
де åТі — сумарна розрахункова планова або фактична машиномісткість продукції.
Коефіцієнт завантаження устаткування (див. тему 7.2) на виробничу програму (Кз.у) характеризує досягнуту пропорційність між структурою трудомісткості продукції і структурою парку устаткування з урахуванням прийнятого режиму роботи.
Важливим моментом в аналізі використання обладнання є визначення середнього часу його роботи. Показник, який характеризує середній час роботи машини (год.), обчислюється як:
F = åТі / Свст
де Свст - кількість встановленого обладнання.
Важливим етапом в аналізі використання виробничої потужності є оцінка ступеня рівномірності завантаження обладнання при заданому обсязі виробництва або при прийнятій потужності. Це завантаження дає уявлення про існуючий рівень пропорційності у виробничій потужності підрозділів та груп взаємозамінного обладнання. Для кількісної характеристики рівномірності завантаження обладнання існує коефіцієнт пропорційності (Кпр), який належить до другої групи показників. Він визначається як відношення кількості обладнання, зайнятого у виготовленні продукції (Спр), до загальної кількості встановленого обладнання (Свст).
Якщо Спр = Свст, то коефіцієнт пропорційності дорівнює коефіцієнту завантаження обладнання. У всіх інших випадках вони відрізняються за величиною.
Визначивши за допомогою коефіцієнта пропорційності рівень пропорційності у виробничій потужності, можна встановити ту кількість машин, верстатів, які безперервно беруть участь у роботі, а також виявити ту частину обладнання, яка може бути вилучена з виробничого процесу або частково завантажена роботою.
Найбільш доцільно використовувати таку формулу визначення коефіцієнта пропорційності (Кпр):
Кпр = Кзм.вст / Кзм.н,
де Кзм. вст - коефіцієнт змінності роботи встановленого устаткування;
Кзм. н - нормативний коефіцієнт змінності.
Важливе місце в аналізі рівня використання виробничої потужності посідають інтегральні вартісні показники. Вони утворюють третю групу показників і дають змогу оцінити вплив використання виробничої потужності на ефективність виробництва. Одним із таких показників є фондовіддача. Цей показник має прямий зв'язок із показниками, які вказують на рівень завантаження обладнання.
Фондовіддача визначається за формулою: Фв = ВП(ТП) / Sср,
де ВП(ТП) — обсяг валової (товарної) продукції підприємства, грн.;
Sср - середньорічна вартість основних засобів, грн.
За показником фондовіддачі оцінюють ступінь відповідності фактичної та проектної фондовіддачі, а також зіставляють проектну фондовіддачу із прийнятою потужністю. Порівнявши ці два показники, можна визначити резерви підвищення фондовіддачі або величину перекриття проектної фондовіддачі, які в свою чергу характеризують резерви поліпшення використання прийнятої потужності.
Визначаються також показники фондомісткості та фондоозброєності підприємства.
Фондомісткість:Фм =Sср / ВП(ТП)
Фондоозброєність: Фоз = Sср / Ч
де Ч- середньоспискова чисельність промислово-виробничого персоналу, чол.
Ефективність використання активної частини основних засобів характеризує такий вартісний показник як випуск продукції в розрахунку на 1 грн. вартості обладнання. Цей показник може бути доповнений показником випуску продукції на одиницю обладнання. Він обчислюється як у вартісних, так і в натуральних одиницях. Показник у натуральних одиницях застосовується для оцінки використання виробничих потужностей ливарних, кувальних, зварювальних цехів. Особливу роль цей показник відіграє в міжзаводському аналізі, який проводиться з метою виявлення резервів поліпшення використання потужностей.
Планування продуктивності праці
Продуктивність праці як економічна категорія характеризує ефективність трудових витрат і показує здатність праці створювати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ.
Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляється одним працівником за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік), або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції (виконання одиниці роботи чи послуги).
Продуктивність праці розраховується прямим або оберненим методами, залежно від чого маємо два показники: виробіток і трудомісткість.
Виробіток - це кількість виробленої продукції (обсягу робіт чи послуг), що припадає на одного середньооблікового працівника за певний період. Він визначається методом прямого розрахунку: В = О/Т, або В = О/Ч
де В - виробіток;
О- обсяг виробленої продукції (виконаних робіт чи наданих послуг);
Т - затрати робочого часу;
Ч— середньооблікова чисельність працюючих.
Трудомісткість - це показник, що характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто обернена величина виробітку): Тр = Т/О
де Тр - трудомісткість на одиницю продукції (робіт чи послуг).
Методи вимірювання продуктивності праці залежать від специфіки виробництва та способу визначення обсягів виробничої продукції. Розрізняють натуральний, трудовий і вартісний (грошовий) методи.
Сутність натурального методу полягає в тому, що обсяг виробленої продукції і продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях (штуках, тоннах, метрах тощо).
Трудовий метод найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг виробленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо-годинах. За науково обґрунтованими і на певний період незмінними нормами цей метод достатньо точно характеризує зміни продуктивності праці. Разом із тим, трудові показники вимагають досконалої нормативної бази, а в умовах динамічного зовнішнього середовища цього досягти складно.
Найпоширенішим методом вимірювання продуктивності праці є вартісний (грошовий), який ґрунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товарна, реалізована та чиста продукція).
Розмір чистої продукції розраховується як різниця між обсягом валової продукції і елементами упредметненої праці, тобто витратами на сировину, матеріали, напівфабрикати, паливо, енергію, амортизаційні відрахування:
ОЧП = ОВП-МВ,
де ОЧП- обсяг чистої продукції;
ОВП— обсяг валової продукції;
МВ - матеріальні витрати.
В залежності від склау затрат праці, які формують трудомісткість продукції розрізняють такі її види:
1. Технологічна трудомісткість (ТТ), яка включає всі затрати праці основних робітників - як відрядників, так і почасовиків: ТТ = ТВ + ТП,
де ТВ - затрати праці основних робітників-відрядників; ТП- затрати праці основних робітників - почасовиків.
2. Трудомісткість обслуговування виробництва (ТОб) включає всі затрати праці допоміжних робітників.
3. Виробнича трудомісткість (ТВнр) - це всі затрати праці основних і допоміжних робітників: ТВнр = ТТ + ТОб
4. Трудомісткість управління виробництвом (ТУ) включає затрати праці керівників, спеціалістів, службовців.
5. Повна трудомісткість (Т) - це трудові затрати всіх категорій промислово-виробничого персоналу:
Т = ТТ + ТОб+ТУ, або Т = ТВ + ТП + ТОб+ТУ, а6о Т = ТВнр+ТУ.
За характером і призначенням розрізняють нормативну, фактичну й планову трудомісткості.
Нормативна трудомісткість визначає затрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певного обсягу робіт, розраховані згідно з діючими нормами.
Фактична трудомісткість визначає фактичні затрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певного обсягу робіт.
Планова трудомісткість характеризує затрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певної роботи з урахуванням можливої зміни нормативної трудомісткості шляхом здійснення заходів, передбачених комплексним планом підвищення ефективності виробництва.
В залежності від можливості впливу на діяльність суб'єктів господарювання усі фактори зростання продуктивності праці поділяють на дві узагальнюючі групи - зовнішні та внутрішні.
До групи зовнішніх факторів належать ті, що об'єктивно знаходяться поза контролем окремого підприємства (загальнодержавні та загальноекономічні - законодавство; політика і стратегія; ринкова інфраструктура; макроструктурні зрушення в суспільстві; природні ресурси тощо), а до внутрішніх - ті, на які підприємство може безпосередньо впливати (характер продукції, технологія та обладнання, матеріали та енергія, персонал, організація виробництва і праці, система мотивації тощо).
Усі фактори зростання продуктивності праці на підприємствах можна об'єднати у такі групи:
матеріально-технічні (вдосконалення техніки та технології, застосування нових видів сировини і матеріалів та ін. );
організаційні (поглиблення спеціалізації, комбінування, вдосконалення системи управління, організації праці та ін. );
економічні (вдосконалення методів планування, систем оплати праці, участі працівників у прибутках та ін. );
соціальні (створення відповідного морально-психологічного клімату, нематеріальне заохочення, поліпшення системи підготовки та перепідготовки персоналу та ін. );
природні умови та географічне розміщення підприємств (ця група факторів виділяється та аналізується на підприємствах добувних та деяких переробних галузей промисловості).
Планування продуктивності праці здійснюється методом прямого розрахунку та пофакторним методом.
Перший метод передбачає визначення планового рівня продуктивності праці шляхом ділення запланованого обсягу випуску продукції (виконаних робіт, наданих послуг) у вартісному виразі на планову чисельність персоналу основної діяльності. Так, у промисловості плановий рівень продуктивності праці (ППпл) за методом прямого розрахунку обчислюється за формулою: ППпл = Опл / Чпл
де Опл - плановий обсяг випуску продукції, грн.;
Чпл - планова чисельність промислово-виробничого персоналу, осіб.
Поширеним методом планування показника підвищення продуктивності праці є планування за факторами її зростання.
Вказаний метод передбачає розрахунок зростання продуктивності праці через економію чисельності працівників під впливом різних факторів.
Основним показником всіх планово-економічних розрахунків є вихідна чисельність персоналу основної діяльності (Чвих), яка для промислового підприємства складатиме:
Чвих = Опл / ППбаз, або Чвих = Чбаз ´ Кпло / 100
де Опл - плановий обсяг випуску продукції, грн.;
ПП6аз - продуктивність праці (виробіток) за базовий період, грн.
Чбаз - чисельність промислово-виробничого персоналу за базовий період, чол.;
Кпло - зростання обсягу виробництва за плановий період, %.
Вплив можливої економії робочої сили на підвищення продуктивності праці за окремими факторами і в цілому визначається за допомогою показника вихідної чисельності.
Приріст продуктивності праці від вивільнення чисельності за рахунок кожного фактора (DППі) визначаємо за формулою:
DППі = Еі ´ 100 / (Чвих – Езаг)
де Еі — економія чисельності працюючих за даним фактором, осіб;
Чвих - вихідна чисельність працюючих, осіб;
Езаг -загальна економія чисельності промислово-виробничого персоналу, осіб.
Величина зростання продуктивності праці в цілому за рахунок дії усіх факторів (DПП) визначається аналогічно: DПП = Езаг ´ 100 (Чвих – Езаг)
При визначенні динаміки роту продуктивності праці необхідно розрахувати її відносний показник, тобто приріст продуктивності праці порівняно із базовим періодом: DПП = (ППпл – ППбаз) / ППбаз ´ 100
де DПП- приріст продуктивності праці в плановому періоді порівняно із базовим періодом, %;
ППбаз, ППпл - продуктивність праці в базовому та плановому періодах.
ПЛАНУВАННЯ ФОНДУ ОПЛАТИ ПРАЦІ
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов роботи, що виконується, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Витрати на оплату праці складаються з:
*Фонду основної заробітної плати.
*Фонду додаткової заробітної плати.
*Інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадових обов'язків). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для керівників, спеціалістів та службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадять понад встановлені зазначеними актами норми.
Підприємства застосовують дві основні форми заробітної плати - відрядну й погодинну. Кожна з них відповідає певній мірі кількості праці: перша - кількості виробленої продукції, друга - кількості відпрацьованого часу.
Відрядна й погодинна форми оплати праці підрозділяються на кілька систем.
Відрядна форма оплати праці включає такі системи: пряму відрядну, відрядно-преміальну, відрядно-прогресивну, непряму відрядну, акордну, колективну (бригадну) відрядну, а погодинна - пряму погодинну, погодинно-преміальну, колективну (бригадну) погодинну.
Розрізняють два види заробітної плати: номінальну і реальну.
Номінальна заробітна плата — це грошовий вираз тієї заробітної плати, яку працівник одержує за свою працю відповідно до її кількості і якості. Грошова форма заробітної плати дає змогу працівникові здійснювати обмін її на відповідні товари, необхідні для споживання. Кожний товар має свою ціну. У ринкових умовах у будь-які періоди і в різних країнах ціни на товари різні, тому на однакову заробітну плату можна придбати різну кількість товарів. Найбільш точнішою характеристикою доходів працівників є реальна заробітна плата.
Реальна заробітна плата - це сукупність матеріальних і культурних благ, а також послуг, які може придбати працівник за номінальну заробітну плату. Розмір реальної заробітної плати залежить від величини номінальної заробітної плати і рівня цін на предмети споживання і послуги.
Відповідно до чинного законодавства суб'єкти підприємницької діяльності мають повну самостійність у питаннях організації і планування оплати праці всіх категорій персоналу.
Планування заробітної плати включає планування фонду заробітної плати і середньої заробітної плати.
Плановий фонд заробітної плати - це вся сума коштів, що виділяється для оплати праці працівників за виконану роботу та відпрацьований час, а також суми виплат і доплат, які передбачені державними законодавчими актами та діючими преміальними системами у запланованому періоді. На промисловому підприємстві планування заробітної плати включає визначення розміру фонду та середньої заробітної плати виробничого й невиробничого персоналу в цілому і за окремими категоріями працівників, а також фонд заробітної плати необлікового складу.
Фонд оплати праці на основі нормативів його приросту обчислюється за формулою:
ФОПпл = ФОПбаз ´ (100 + Но ´ Опр + Нпл ´ ППпр + Нв ´ Впр) / 100
де ФОПбаз — фонд оплати праці у базовому періоді;
Но, Нпп, Нв - нормативи приросту фонду оплати праці, відповідно за приріст обсягів виробництва, продуктивності праці та зниження витрат на одну гривню продукції;
Опр, ППпр, Впр - відповідно приріст обсягів виробництва, продуктивності праці, зниження витрат на одну гривню продукції.
Для ув'язки обсягу виробництва й оплати праці використовують нормативний метод:
ФОПпл=0пл ´ Н,
де Опл - плановий обсяг виробництва продукції у вартісному виразі;
Н— норматив затрат заробітної плати промислово-виробничого персоналу на одну гривню вартості продукції.
Укрупнено плановий фонд оплати праці розраховують таким чином:
ФОПпл = ФОПбаз ´ Кпло / 100 ± åЕі ´ ЗП
де åЕі - зміна чисельності працівників під дією основних техніко-економічних чинників, осіб;
Кпло - темп зростання обсягу виробництва (обсяг виробництва в плановому періоді по відношенню до базового), %;
ЗП- середня заробітна плата одного працівника у плановому періоді, грн.,
або
ФОП = ЗП ´ Чпл,
де Чпл - планова чисельність працівників, осіб.
Годинний фонд охоплює всі види оплат за фактично відпрацьований час і складається із заробітної плати за відрядними розцінками, тарифними ставками, з премій відрядникам і по часовикам, доплат за умови та інтенсивність праці, за роботу в нічний час, незвільненим від основної роботи бригадирам за керівництво бригадою, за навчання учнів і надбавки за професійну майстерність.
У денний фонд, окрім годинного фонду заробітної плати, входить доплата підліткам за скорочений робочий день і оплата перерв для годування немовлят.
Місячний (квартальний, річний) складається з денного фонду заробітної плати, оплати чергових і додаткових відпусток, оплати за час виконання державних і громадських обов'язків, доплати за вислугу років і вихідної допомоги, заробітної плати працівників, відряджених на інші підприємства або на навчання.
При визначенні планового фонду заробітної плати робітників розраховують:
фонд прямої заробітної плати;
доплати у годинний, денний і місячний фонди заробітної плати.
До фонду прямої заробітної плати робітників включають суми коштів, нараховані за відрядними розцінками робітникам-відрядникам і за тарифними ставками - робітникам-погодинникам.
Таким є і механізм розрахунку прямого фонду заробітної плати для допоміжних робітників-відрядників, але при цьому враховується обсяг допоміжних робіт.
Прямий фонд заробітної плати робітників-погодинників (ФЗП) розраховується за формулою:
ФЗПплрп = åГТСі ´ Чплрп ´ Тпл,
де п - кількість груп робітників-погодинників різних розрядів;
ГТСі - годинна тарифна ставка робітників-погодинників і-го розряду;
Чплрп - планова чисельність робітників-погодинників і-го розряду;
Тпл - корисний фонд робочого часу одного середньооблікового робітника в плановому періоді.
Крім основного фонду заробітної плати робітників, необхідно також визначити премії, доплати, що входять до складу годинного, денного і річного фондів.
Сума премій відрядникам і погодинникам визначається на основі чинних преміальних положень на підприємствах. Оскільки різні групи робітників преміюються за різні показники, розміри премій визначаються за кожною групою робітників, які преміюються за одні й ті ж показники.
åПпл = (ФЗПрв ´ Нв + ФЗПрп ´ Нп) / 100
де åПпл - загальна планова сума премій, грн.;
ФЗПрв, ФЗПрп - відповідно основний відрядний і погодинний фонд заробітної плати, грн.;
Нв, Нп - розмір (норматив) премії відповідно відрядників і погодинників.
Загальна сума доплат за роботу в умовах, що відрізняються від нормальних, і за надмірну інтенсивність праці визначається за показниками чисельності робітників, які працюють у важких і шкідливих, особливо важких і особливо шкідливих умовах праці і одержують відповідний розмір доплат їх середньої годинної тарифної ставки, розмірів доплат у відсотках до тарифної ставки і фонду робочого часу.
Дпл = ГТСі ´ ДТСі/100 ´ åЧРі ´ ФРЧ
де Дпл — сума доплат за важкі і шкідливі умови та інтенсивність праці, грн.;
ГТСі - годинна тарифна ставка робітників відповідного розряду, грн.;
ДТСі - розмір і-ої доплати в % до тарифної ставки;
ЧРі - чисельність робітників, які одержують певний розмір доплат, осіб;
ФРЧ - фонд робочого часу, год.
Для визначення суми доплат за роботу в нічний (вечірній) час, необхідно знати розмір доплат, середню тарифну ставку робітників і фонд нічного (вечірнього) часу:
ДНЧпл = ГТСі ´ ФНЧ ´ Кнч
де ДНЧпл - сума доплат за роботу в нічний (вечірній) час у плановому періоді, грн.;
ФНЧ- фонд нічного (вечірнього) часу, год.;
Кнч - коефіцієнт доплат до тарифних ставок за кожну годину нічної (вечірньої) роботи.
Плановий фонд заробітної плати необлікового складу працюючих розраховується на підставі фактичних даних базового періоду.
Після установлення фондів заробітної плати визначається рівень середньої заробітної плати для всіх категорій персоналу, який характеризує рівень матеріального добробуту працівників. Планова середня заробітна плата одного працівника у певному плановому періоді (ЗПплср) визначається за формулою:
ЗПплср = ФЗПпл / Чпл
де ФЗПпл- плановий фонд заробітної плати, грн.;
Чпл - планова середньооблікова чисельність працівників, осіб.
Для робітників додатково розраховується середньогодинна і середньоденна заробітна плата. Середньогодинна заробітна плата визначається діленням годинного фонду заробітної плати на кількість годин роботи, що мають бути відпрацьовані в плановому періоді; середньоденна - діленням денного фонду заробітної плати на кількість людино-днів, що мають бути відпрацьовані в плановому періоді.
При плануванні заробітної плати треба забезпечити випереджаюче зростання продуктивності праці порівняно зі зростанням середньої заробітної плати, що приведе до збільшення фонду накопичення і сприятиме зростанню матеріального добробуту працівників підприємства. Співвідношення темпів (І) визначають індексним методом:
І = Іпл / Ізп
де Іпл - індекс продуктивності праці;
Ізп - індекс оплати праці.
13. Особливості функціонування та планування підрозділів виробничої інфраструктури
На економіку суб'єкта господарювання суттєво впливають допоміжні та обслуговуючі виробничі процеси, які утворюють інфраструктуру підприємства.
Під інфраструктурою підприємства розуміють комплекс цехів, господарств і служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприємства в цілому.
Розрізняють виробничу та соціальну інфраструктури.
Виробнича інфраструктура підприємства - це сукупність підрозділів, які прямо не беруть участі у створенні профільної (основної) продукції, але своєю діяльністю створюють необхідні умови для успішного функціонування основних виробничих цехів.
Виробнича інфраструктура включає:
*допоміжні та обслуговуючі цехи (дільниці) та господарства;
*комунікаційні мережі, магістральні об'єкти;
*засоби збору та обробки інформації;
*природоохоронні споруди.
Функціонування виробничої інфраструктури суттєво відрізняється від діяльності основних підрозділів підприємства. Його особливості полягають у тому, що результат діяльності інфраструктури являє собою послугу виробничого характеру, її продукція не існує самостійно, поза виробничим процесом. Особливістю елементів виробничої інфраструктури є також їх територіальна незалежність. Так як процес споживання послуг безпосередньо пов'язаний із процесом виробництва, то концентрація об'єктів інфраструктури в одному місці не може компенсувати їх нестачу в іншому.
Тепер на підприємствах функціонують як самостійні структурні підрозділи: інструментальні, енергетичні, ремонтно-механічні та транспортні цехи.
У розвитку виробничої інфраструктури існують певні недоліки:
роздробленість допоміжних та обслуговуючих служб;
низький рівень їх спеціалізації та концентрації, відставання у технології та організації праці;
низький рівень механізації та автоматизації;
низький рівень продуктивності праці та високий рівень витрат на виробництво продукції, виконання робіт та надання послуг.
Прогрес розвитку техніки і технологій основного виробництва викликає необхідність адекватних змін виробничої інфраструктури.
У цілому, успішне господарювання в ринкових умовах неможливе без збалансованого розвитку, як основного виробництва, так і виробничої інфраструктури підприємства.
Витрати виробництва
Витрати підприємства є комплексним показником, в якому при плануванні повинна бути відображена велика кількість факторів, що впливають на його рівень. Усі фактори діляться на зовнішні та внутрішні. До основних зовнішніх факторів відноситься зміна:
· цін на ресурси, які підприємство одержує від постачальників;
· розмірів мінімальної заробітної плати та обов’язкових платежів.
Основними внутрішніми факторами є зміна:
· продуктивності праці;
· трудомісткості та матеріаломісткості продукції.
Планові витрати підприємства визначаються, виходячи з планових обсягів господарської діяльності та нормативної потреби у виробничих запасах, трудових ресурсах і необоротних матеріальних та нематеріальних активах.
Під час складання проектів річних планів планові витрати визначаються шляхом розрахунків зміни базового рівня витрат за основними техніко-економічними факторами, вплив яких на рівень витрат спричинений розвитком виробництва, зміною структури продукції, інвестиціями в оновлення основних фондів, впровадженням нових технологій, змінами в організації виробництва тощо.
Результати розрахунків економії витрат, пов’язаних із впливом окремих факторів, узагальнюються в зведеному розрахунку зниження собівартості продукції за техніко-економічним факторами.
За місцем виникнення витрати на виробництво групуються за виробництвами, цехами, дільницями, технологічними переділами, службами та іншими адміністративно відокремленими структурними підрозділами виробництв.