ОСНОВНІ ЕТИЧНІ ІДЕЇ МАРКСИЗМУ

 

— мораль є продуктом панівного способу виробництва і залежить від нього як явище ідеологічної надбудови;

— сферою дії моральности є виробничі відносини — мораль є формою суспільної свідомости;

— мораль має класовий характер; розрізняється мораль пануючих і пригноблених класів;

— загальнолюдська мораль тотожна пролетарській моралі;

— причиною протиставлення належного й сущого є відчуження виробника від засобів виробництва на основі приватної власності на предмети праці, знаряддя праці і вироблений продукт;

— вищою формою моралі є комуністична

 

Спроби практично реалізувати етичну доктрину марксизму привели до масового знищення «класових ворогів» в процесі партійних чисток, виправ­дання злочинів проти цілих народів революційною доцільністю тощо.

Ще на початку XIX ст. розпочалося становлення якісно нового історичного етапу в розвитку європейської філософської думки, який отримав у істориків філософії назву некласичноі філософії. В її межах склалася некласична парадигма етики.

Фундатором некласичної парадигми у філософії і, зокрема, в етиці вважається німецький філософ Артур Шопенгауер (1788—1860). В 1819 р. опублікована його праця «Світ як воля і уявлення». В ній викладені основні етичні погляди філософа.

 

ПРИНЦИПИ ЕТИКИ А. ШОПЕНГАУЕРА

 

# життя — це страждання

# все дійсне нерозумне, все нерозумне — дійсне

# я хочу (волію), отже існую

# жодне прагнення ніколи повністю не задовольняється

# основа моралі — співчуття

 

Скромність по суті —лицемірство, яке можна пробачити лише тому, що ним бажають пощадити людську нікчемність.

Артур Шопенгауер

 

Погляди Шопенгауера справили великий вплив на формування філосо­фії життя видатного німецького мислителі Фрідріха Ніцше (1844 — 1900). Ідеї Ніцше визначили проблематику більшості напрямків некласичноі філософії. Свою доктрину моралі філософ епатажно назвав іммораліз­мом (те саме, що аморалізм). Він проголосив переоцінку всіх цінностей. Старі цінності втратили силу, а нові, орієнтовані на принцип волі до влади, у майбутньому визначатимуться цією волею.

 

Що є добром? — Усе, що зміцнює в людині відчуття влади, волю до влади, саму владу. Що є злом? — Усе, що походить від слабкості. Що є щастям? — Відчуття того, що влада зміцнюється. Фрідріх Ніцше

 

Ф. Ніцше прагне за буденними уявленнями культурної свідомості, за "цінностями" цивілізації і культури — релігії, моралі, науки, осяг­нути справжню сутність буття — інстинктивне поривання житгя до само­ствердження. Він сприймає життя як безладне розгортання внутрішньо притаманної буттю енергії хаосу. Хаотичний потік енергії, позбавлений причини і мети, втілюється в шаленстві діонісійної оргії. Цей потік розливається "по той бік добра і зла".

Для образного позначення почут­тя сили і могутності, блаженства захоплюючого жаху від свого розкрі­пачення і повного злиття з природою Ніцше обрав античного бога вина і молодецької гульби Діоніса. Проте свідомість, розсудливість прагнуть впорядкувати вітальну енергію буття, оформити і скерувати життєвий потік у визначене русло і підкорити його розумному началу, символом якого в античності був бог світла — Аполлон. Посилення аполлонічної тенденції приводить, на думку Ніцше, до послаблення життєдайних сил і є кризовим явищем культури, яке він позначає терміном "декаданс". Суспільне буття є ареною боротьби діонісійного і аполлонічного первнів у культурі, перший з яких репрезентує перемогу здорових інстинктів життя, а другий — декаданс, занепад Європи, граничне послаблення волі до влади. На думку Ніцше, перевага аполлонічного начала зумовила домінування в європейській моралі протиприродних цінностей христи­янської етики, що знекровлюють джерела життя.

Філософія життя стверджувала ідею надлюдини, вождя, фюрера, супермена, що стоїть "по той бік добра і зла". Ніцше проголошує смерть Бога, на що Достоєвський устами героя свого роману "Брати Карамазови" Івана відповідає: "Раз Бога немає, отже, все дозволено". Незалежно від бажань самого Ніцше, його теорія стала одним з ідейних джерел революційного нігілізму й фашизму.

В етиці неопозитивізму об'єднано декілька шкіл і течій. Для прик­ладу стисло розглянемо етичні концепції Львівсько-Варшавської школи. Основоположник Львівсько-Варшавської філософської школи — польсь­кий філософ Казімеж Твардовський (1886 — 1938) читав у Львівському університеті цикл лекцій "Головні напрями наукової етики", тексти яких були згодом опубліковані. Етичній проблематиці присвячено його праці "Фрідріх Ніцше", "Етика щодо теорії еволюції", "Песимізм і оптимізм", "Чи завжди людина чинить егоїстичної". Він розрізняє такі основні види етики: дескриптивна, яка досліджує моральні явища; теоретична, яка формулює критерії оцінок моральних явищ; нормативна, яка тзначає коло чеснот, правил і обов 'язків; практична, яка визначає способи формування і дотримання чеснот.

Наука говорить тільки про те, що і як є, але не говорить, що повинно бути. Казімеж Твардовський

 

Моральні норми і правила поведінки виникають не з теоретичного дослідження, а з використання результатів цього дослідження в практич­них цілях. Метою етики є досягнення соціальної гармонії. Твардовський поділяє етику на дві складові частини — теоретичну, яку він вважає науковою, і практичну. Його ідеї стосовно етики науки випередили західноєвропейську неопозитивістську думку на кілька десятків років.

В кінці XIX ст. виник фрейдизм, або психоаналіз, засновником якого є австрійський лікар-психіатр Зігмунд Фрейд (1856 — 1939). Згодом від фрейдизму відокремилися і стали самостійними школи аналітичної психології (фундатор К. Г. Юнг) та індивідуальної психології (засновник Ачьфред Адлер). Суть етики психоаналізу полягає у зведенні життєвих прагнень людини до несвідомих потягів. Кожний людині притаманні два основні потяти — сексуальний і вроджена агресія. Мораль є елементом психічної структури людини. Мораль, за Фрейдом —"Ідеал-Я", що слу­жить засобом придушення зазначених потягів. Функція моралі полягає у сублімації (переключенні) психічної енергії' потягів на різноманітні види культурної діяльности.

Фундатор аналітичної психології Карп Густав Юнг (1875 — 1961) розробив концепцію колективного підсвідомого, яка стала підґрунтям для пояснення моральних явищ. На поведінку людини істотно впли­вають архетипи колективного несвідомого. Для їх унаочнення Юнг використовує образи аполлонічного і діонісійного, які він запозичує з філософії життя Ф.Ніцше. Юнг також розробив ідеальну психологічну типізацію і поділив людей на два основні типи — екстравертний та інтровертний. Енергія першого типу скерована на зовнішній світ, на об'єкти, а другого — на заглиблення у внутрішній духовний світ переживань і відчуттів. Моральність людини суттєво визначається тим, до якого психологічного типу вона належить.

В другій половині XX ст. на основі цих концепцій та синтезу з іншими вченнями сформувалися доктрини неофрейдизму і фрейдомарксизму. Найбільш впливовими представниками етики фрейдомарксизму є Герберт Маркузе (1898 — 1979) і Еріх Фромм (1900 — 1980). Американський психоаналітик Е. Фромм є автором концепції біофілійної етики. За цією концепцією людина одночасно має два потенційні потяги — любов до життя (біофілія) і любов до смерти (некрофілія). Основною етичною проблемою для кожної людини є визначення «бути» чи «мати». Морально цінною є орієнтація на самоствердження людини ("бути") через суспільну солідарність, засновану на загальній любові.

Однією з найбільш впливових течій в сучасн ій етиці є екзистенціалізм (від лат. existentia —існування). Він являє різновид етичного ірраціоналізму і наслідує ідеї філософії Ф. Ніцше. Великий вплив на формування екзистенціалізму здійснили М. В. Гоголь, Ф. М. Достоєвський, С. Кьєркегор. Екзистенціалізм не становить єдиної школи і об'єднує різні напрями і течії. Розрізняють два основні відгалуження екзистенціалізму — релігійне (М. Бубер, Г.-О. Марсель, К. Ясперс та ін.) і атеїстичне (М Хайдеггер, Ж.-П. Сартр, А. Камю та ін.).

Етиці екзистенціалізму властиві мотиви приречености, самотности, абсурдности і безглуздости життя, спрямованості до смерти. В умовах пост-постмодернізму вплив екзистенціалізму знову істотно посилився і набув новітніх модифікацій

 

ЗАГАЛЬНІ РИСИ ЕТИКИ ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМУ

 

Нігілізм, персоналізм, ірраціона­лізм, есхатологізм, індетермі­нізм.

 

РЕЗЮМЕ

 

Історія етичних вчень і концепцій переконливо засвідчує, що спільним для всіх шкіл, доктрин і парадигм є розуміння моралі як надбіологічного духовного феномену. І моральна, й аморальна поведінка людини завжди соціально опосередкована, як її індивідуальним життєвим досвідом, певними психологічними властивостями, так і особливостями функціонування й поступу суспільства на конкретно-історичному етапі розвитку.

Розглянуті філософсько-етичні вчення і парадигми не вичерпують всіх аспектів історичного розвитку етики. Однак вони дають уявлення про основні етапи становлення етики, її головні напрямки і зміст етичної проблематики.