Затверджено на засіданні кафедри правознавство 10 страница

Крадіжка, що завдала значної шкоди потерпілому, визначається за сукупності двох умов: матеріального становища потерпілого та розміру збитку на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподаткову­ваних мінімумів доходів громадян (примітка 2 до ст. 185).

Частини 4 і 5 ст. 185 передбачають відповідальність за крадіжку, вчинену у великому і особливо великому розмірі. Крадіжка, вчинена у великому розмірі, має місце при вчиненні її однією особою чи гру­пою осіб на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує не­оподатковуваний мінімум доходів громадян, а в особливо великих розмірах — на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неопо­датковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочи­ну (примітки 3 і 4 до ст. 185).

Крім того, ч. 5 ст. 185 передбачає відповідальність за крадіжку, вчинену організованою групою (ч. 2 ст. 28).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 185 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до трьох ро­ків; за ч. 2 ст. 185 — обмеження волі на строк до п'яти років або-позбавлення волі на той самий строк; за ч. З ст. 185 — позбавлений волі на строк від трьох до шести років; за ч. 4 ст. 185 — позбавлен-' ня волі на строк від п'яти до восьми років; за ч. 5 ст. 185 — позбав-' лення волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.

 

Грабіж (ст. 186) з об'єктивної сторони виражається у відкри­тому викраденні — вилученні чужого майна в присутності власника або інших осіб, які усвідомлюють те, що вчиняється. При цьому вин­ний також усвідомлює, що його дії помічені, усвідомлюються цими особами, але ігнорує це. Якщо винний помиляється і вважає, що йо­го бачать, а фактично його дії не були помічені, він відповідає за грабіж; якщо ж ситуація зворотна — особа вважає, що його ніхто не бачить, але насправді за ним стежать, то вчинене вважається крадіжкою. Грабіж матиме місце і в тому випадку, якщо викраден­ня, почате таємно, переросло у відкрите (наприклад, при вчиненні винним крадіжки несподівано з'явився сторож, але винний ігнорує це, і, схопивши викрадене, тікає).

Грабіж, як і крадіжка, вважається закінченим з моменту вилу­чення майна і отримання початкової можливості розпорядитися ним як своїм власним.

Частина 2 ст. 186 передбачає відповідальність за грабіж, поєдна­ний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я по­терпілого, або з погрозою застосування такого насильства. Під та­ким насильством розуміється як фізичне насильство — обмеження волі потерпілого або інших осіб (зв'язування, замкнення в певному приміщенні), нанесення ударів, побоїв, заподіяння легкого тілесного ушкодження, так і психічне насильство — погроза застосувати вка­зане фізичне насильство. Такий грабіж має додатковий безпосеред­ній об'єкт — свободу і тілесну недоторканність особи. Більш небез­печне насильство до потерпілого утворить склад розбою.

Насильство при грабежі у більшості випадків застосовується з метою вилучити майно, а тому передує вилученню. Але насильство може застосовуватися і для утримання вже вилученого майна, тоб­то слідувати за вилученням (наприклад, винний, скориставшись тим, що продавець вийшов до підсобного приміщення, з прилавка магазина викрав річ. Продавець, помітивши злодія, намагався її ві­дібрати, але винний, утримуючи річ, наніс кілька ударів продавцю і з викраденим зник). Якщо ж насильство застосовується тільки з ме­тою уникнути затримання, то грабежу, поєднаного з насильством, не буде (наприклад, винний кинув відкрито викрадену річ і, ті­каючи, застосовує насильство до особи, яка намагається його за­тримати).

Від грабежу, поєднаного з насильством, слід відрізняти так зва­ний грабіж-ривок, при якому винний застосовує певні зусилля, щоб відібрати у потерпілого річ, предмет (наприклад, вирвав з рук сум­ку, зірвав з голови шапку тощо). У цих випадках насильство до по­терпілого не застосовується, тому грабіж-ривок кваліфікується за ч. 1 ст. 186.

Всі інші кваліфікуючі ознаки грабежу (повторність, за поперед­ньою змовою групою осіб, з проникненням у житло, інше приміщен­ня, завдання значної шкоди, а також у великих і особливо великих розмірах, організованою групою) аналогічні тим, які проаналізовані стосовно крадіжки.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 186 — штраф від п'ятдесяти До ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до чо­тирьох років; за ч. 2 ст. 186 — позбавлення волі на строк від чоти­рьох до шести років; за ч. З ст. 186 — позбавлення волі на строк від чотирьох до восьми років; за ч. 4 ст. 186 — позбавлення волі на строк від семи до десяти років; за ч. 5 ст. 186 — позбавлення волі на строк від восьми до тринадцяти років із конфіскацією майна.

Розбій (ст. 187) є найбільш небезпечним злочином проти влас­ності. Його обов'язковим додатковим об'єктом виступають життя і здоров'я потерпілих.

Об'єктивна сторона розбою полягає в нападі з метою заволо-діння чужим майном, поєднаному із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою засто­сування такого насильства. Насильство носить реальний характер: здатне подавити волю потерпілого і примусити його передати майно винному.

Під фізичним насильством, небезпечним для життя чи здо­ров'я розуміється легке тілесне ушкодження, що спричинило корот­кочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, се­редньої тяжкості, тяжке тілесне ушкодження, замах на вбивство, вбивство. Однак слід відмітити, що замах на вбивство і вбивство, що супроводили розбій, не охоплюються цим складом і вимагають додаткової кваліфікації за відповідним пунктом ч. 2 ст. 115.

До насильства як обов'язкової ознаки розбою відноситься і на­сильство, небезпечне для життя в момент заподіяння. Специфіка його у тому, що реальна небезпека для життя існує для потерпілого лише в момент застосування насильства, фактично воно не приво­дить до настання смерті.

До такого насильства відносяться також дії, що не призвели у конкретному випадку до будь-яких наслідків, але містили реальну небезпеку для життя в момент їх вчинення. Наприклад, здушення шиї, застосування електроструму, скидання з висоти тощо. Фізичне насильство може бути як відкритим, так і таємним (нанесення уда­ру потерпілому, який спав). Психічне насильство — це погроза за­подіяти вказане фізичне насильство або погроза вбивством. Тому додаткової кваліфікації за ст. 129 тут не потрібно. Насильство при розбої є способом заволодіння майном і, як правило, передує йому. Однак воно може застосовуватися і після заволодіння майном для його утримання.

Насильство, небезпечне для життя чи здоров'я, застосоване вин­ним з метою уникнути затримання, вимагає самостійної кваліфікації за сукупністю з крадіжкою чи грабежем.

Тривалий час спірним у судовій практиці було питання про мож­ливість віднесення до насильства, небезпечного для життя чи здо­ров'я, давання потерпілому, з метою вилучення у нього майна, нар­котичних, психотропних речовин, що призвели до його несвідомого стану. Пленум Верховного Суду України визнав, що, якщо такі за­соби були застосовані без згоди потерпілого (всупереч його волі) і містили в собі небезпеку для його життя чи здоров'я, про що знав винний, то такі дії кваліфікуються як розбій.

Розбій відноситься до усічених складів злочинів, тому вважаєть­ся закінченим з моменту нападу, тобто з моменту застосування на­сильства, незалежно від того, чи вдалося винному заволодіти май­ном, чи ні.

Кваліфікуючими ознаками розбою є: вчинення його за поперед­ньою змовою групою осіб, або особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм (ч. 2 ст. 187); поєднання розбою з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище (ч. З ст. 187); спрямовання розбою на заволодіння майном у великих чи особливо великих роз­мірах або вчинення організованою групою, або поєднання із заподі­янням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 187). Ці ознаки анало­гічні тим, які розкриті при аналізі крадіжки, за виключенням двох. Це розбій, вчинений особою, яка раніше вчинила розбій або банди­тизм і розбій, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень.

Розбій вважається повторним лише тоді, коли йому передував розбій або бандитизм. Вчинення раніше крадіжки, грабежу чи ін­ших корисливих злочинів, пов'язаних із обертанням чужого майна, повторності розбою не утворить.

Заподіяння в процесі розбою тяжких тілесних ушкоджень охоп­люється ч. 4 ст. 187 і додаткової кваліфікації за ст. 121 не потребує.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 187 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років; за ч. 2 ст. 187 — позбавлення волі на строк від семи до десяти років із конфіскацією майна; за ч. З ст. 187 — позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років із конфіска­цією майна; за ч. 4 ст. 187 — позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років із конфіскацією майна.

Викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом елек­тричних мереж, кабельних ліній зв'язку та їх обладнання

(ст. 188). Додатковим безпосереднім об'єктом цього злочину є відносини, пов'язані із забезпеченням електроенергією, послугами зв'язку споживачів, і, отже, нормальна діяльність служб життєза­безпечення.

Цей склад відрізняється своїм предметом злочину — ним є електричні мережі, кабельні лінії зв'язку та їх обладнання.

З об'єктивної сторони посягання виражається у викраденні, тобто в таємному або відкритому вилученні вказаних предметів шляхом демонтажу чи іншим засобом. Наприклад, особа з метою здачі металолому вирізала більше ста метрів електрокабеля, внаслі­док чого протягом доби було порушено електропостачання ряду під­приємств і житлових будинків. Закінченим злочин визнається з мо­менту вилучення вказаних предметів.

Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом та ко­рисливою метою.

Частина 2 ст. 188 встановлює відповідальність за вчинення цього злочину за попередньою змовою групою осіб або особою, ра­ніше судимою за такий самий злочин, чи у великих розмірах; а ч. З ст. 187 — за викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом елек­тричних мереж, кабельних ліній зв'язку та їх обладнання, вчинене організованої групою або таке, що спричинило особливо тяжкі на­слідки. З них рецидив цього злочину та спричинення ним особливо тяжких наслідків є специфічними, інші кваліфікуючі ознаки анало­гічні тим, що розглядалися при аналізі крадіжки.

Викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом електричних мереж та їх обладнання визнається кваліфікованим, якщо воно вчи­нене особою, раніше судимою за такий самий злочин, за умови, що судимість не погашена або не знята.

Особливо тяжкими наслідками, згідно з приміткою до ст. 188, вважаються: загибель людини; перерва в забезпеченні споживачів електричною енергією та послугами зв'язку, внаслідок якої припи­нена діяльність промислових підприємств, порушена діяльність ор­ганів влади, державних установ, лікарських закладів, правоохорон­них органів, частин пожежної охорони, збройних сил, порушено функціонування залізничного, морського, річного, повітряного, авто­мобільного транспорту та електротранспорту.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 188 — штраф від ста до п'яти­сот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлен­ням волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 188 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років; за ч. З ст. 188 — позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років із конфіскацією майна.

Вимагання (ст. 189) має своїм безпосереднім додатковим об'єктом відносини у сфері охорони безпеки життя, здоров'я, честі, гідності, особистої недоторканності потерпілих.

Предметом вимагання є не тільки майно, а й право на майно, а також дії майнового характеру. Право на майно — документ, що дозволяє отримати в свою власність майно (наприклад, заповіт на квартиру, договір дарування машини, боргова розписка тощо).

Дії майнового характеру — це, наприклад, вимога підвищити в посаді, видати безкоштовну путівку на курорт тощо.

Об'єктивна сторона вимагання виражається у вимозі передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майно­вого характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтере­сів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці.

Таким чином, діяння виражається в активній поведінці та може виявлятися в незаконній вимозі: а) майна; б) права на майно; в) вчинення будь-яких дій майнового характеру.

Потерпілими можуть бути: власник, особа, якій майно ввірене на законній підставі, близькі родичі цих осіб (батьки, діти, бабуся, дідусь, сестри, брати).

Спосіб вимагання — це погроза заподіяння шкоди потерпілому або його близьким родичам, зміст якої може бути різним. Це не тільки погроза насильством, хоч вона зустрічається найчастіше, а й обмеженням прав, свобод або законних інтересів вказаних осіб, по­шкодженням чи знищенням їхнього майна, або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошенням відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (наприклад, оповістити дані про усиновлення потерпілим дитини, про наявність захворювання, про інтимне життя, про злочинну ді­яльність тощо). Ці відомості можуть бути дійсними або вигаданими, ганебними або не такими. Погроза може бути виражена усно, пи­сьмово, жестами, демонстрацією зброї тощо. У будь-якому разі важ­ливо встановити, що винний, застосовуючи погрозу, прагне до того, щоб у потерпілого склалося переконання про реальність, дійсність реалізації цієї погрози, якщо він не виконає пред'явленої вимоги. То­му, навіть у тому випадку, якщо винний і не думав розголошувати відомості або погрожував непридатною зброєю або її макетом, а по­терпілий сприймав таку погрозу як реальну — вчинене є вима­ганням.

При вимаганні суб'єкт злочину вимагає передати майно в май­бутньому (завтра, через тиждень). При цьому сама погроза також звернена в майбутнє: вона буде реалізована лише після того, як не буде виконана вимога. У потерпілого є час прийняти певне рішення — виконувати чи не виконувати цю вимогу.

Вимагання вважається закінченим з моменту пред'явлення ви­мог, тобто з моменту погрози. Якщо винний реалізував свою погро­зу і умисно заподіяв потерпілому або його близьким родичам смерть, необхідна кваліфікація за сукупністю ч. 4 ст. 189 і ст. 115. Кваліфікація за сукупністю необхідна також у разі, якщо реалізова­на погроза пошкодженням або знищенням майна шляхом підпалу чи іншим загальнонебезпечним способом, або така, що спричинила за­гибель людей чи інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 194).

Частина 2 ст. 189 передбачає відповідальність за вимагання, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службового становища, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або з пошкодженням чи знищенням майна, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому. У частині 3 кваліфікованим визнається вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здо­ров'я особи, або таке, що завдало майнової шкоди у великих розмі­рах, а в ч. 4 — вимагання, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах або вчинене організованою групою, або поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження.

Такі кваліфікуючі ознаки, як повторність, вчинення вимагання за попередньою змовою групою осіб, завдання значної шкоди або майнової шкоди у великих або в особливо великих розмірах, або вчинення організованою групою, за своїм змістом аналогічні озна­кам крадіжки і розбою, розглянутим раніше.

Кваліфікуючими ознаками, специфічними для вимагання є: вчи­нення вимагання службовою особою (поняття якої визначено в ст. 364) з використанням свого службового становища; з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень; пов'язане з по­шкодженням чи знищенням майна (ч. 2 ст. 189); вимагання, поєдна­не з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи (ч. 3), а також поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження (ч. 4). У всіх цих випадках вимагання пов'язане з реальним завдан­ням шкоди потерпілому: вимога передати майно, право на майно, вчинити дії майнового характеру в майбутньому підкріплюється не­гайним, в момент вимоги, фізичним насильством, а також пошко­дженням або знищенням майна. Ці дії відіграють роль залякування, попередження про серйозність вимоги, реальну можливість вико­нання погрози, якщо вимога не буде виконана. Вказане насильство охоплюється складом вимагання і не вимагає додаткової кваліфі­кації.

Аналіз об'єктивних і суб'єктивних ознак вимагання і, особливо, його кваліфікованих видів, свідчить, що воно дуже схоже зі склада­ми насильницького грабежу (ч. 2 ст. 186), розбою (ст. 187) і, тому, для виключення помилок в кваліфікації, слід виділяти ті ознаки, за якими ці злочини відрізняються: 1) при вимаганні винний погрожує застосуванням насильства, пошкодженням або знищенням майна, розголошенням відомостей, а при насильницькому грабежі і розбої має місце тільки погроза насильством; 2) при вимаганні винний по­грожує застосувати насильство і вчинити інші дії в майбутньому, якщо не будуть виконані вимоги, а при насильницькому грабежі і розбої — негайно; 3) при вимаганні вимога стосується не тільки пе­редачі майна, а й прав на майно або вчинення дій майнового харак­теру, а при грабежі і розбої — тільки майна; 4) при вимаганні по­гроза завдання шкоди існує не тільки для потерпілого, а і його близьких родичів, а при грабежі і розбої — для особи, яка зазнала нападу (насильства); 5) реальне застосування насильства при вима­ганні переслідує мету підкріплення вимоги, залякування потерпіло­го, при грабежі і розбої — воно є способом негайної передачі майна.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 189 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 189 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років; за ч. З ст. 189 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років із конфіскацією майна; за ч. 4 ст. 189 — позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Шахрайство (ст. 190).

Предметом шахрайства є не тільки майно, але і право на майно.

Об'єктивна сторона цього злочину виражається у заволодінні чужим майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Обман — це повідомлення неправдивих відомостей або замовчу­вання відомостей, які мають бути повідомлені, з метою заволодіння чужим майном або придбання права на майно. Він може виражати­ся в усній, письмовій формі, у використанні підроблених документів. .

Зловживання довірою — це вид обману, що полягає у викорис­танні винним довірливих відносин з власником або іншою особою, заснованих на родинних, службових відносинах, знайомстві, інших цивільно-правових відносинах.

Особливості шахрайства полягають у тому, що потерпілий, буду­чи введеним в оману, зовні добровільно передає винному майно або право на майно. Тому обман або зловживання довірою за часом пе­редує передачі майна або права на майно і викликає у потерпілого усвідомлення правомірності такої передачі. Наприклад, винний за фальшивим документом отримує грошовий переказ. Таким чином, обман чи зловживання довірою виступають як спосіб зовні законно­го, за згодою потерпілого, отримання майна або придбання права на майно.

Якщо обман або зловживання довірою були лише способом от­римання доступу до майна, а власне вилучення відбувалося таємно чи відкрито, то склад шахрайства відсутній. Винний має відповідати за крадіжку або грабіж (наприклад, особа під виглядом телефонного майстра, пред'явивши підроблене посвідчення, проникає до кварти­ри, а потім непомітно викрадає зі стола золоту обручку. У цьому ви­падку він має відповідати за крадіжку і використання підробленого документа).

Закінченим шахрайство вважається з моменту заволодіння май­ном або придбання права на майно. Обман, що не призвів до заво­лодіння майном, визнається незакінченим шахрайством. Так, якщо винний підробив документ для заволодіння чужим майном, але був затриманий, вчинене буде приготуванням до шахрайства, якщо ж він був затриманий при пред'явленні такого документа з метою за­володіння майном, то це буде замахом на шахрайство.

Частина 2 ст. 190 передбачає відповідальність за шахрайство, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому; ч. З — за шахрайство, вчи­нене у великих розмірах, або шляхом незаконних операцій з вико­ристанням електронно-обчислювальної техніки; ч. 4 — за вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою.

Специфічною ознакою шахрайства, таким чином, є спосіб обма­ну: шляхом незаконних операцій з використанням електронно-об­числювальної техніки. Небезпека такого шахрайства полягає у то­му, що ця техніка значно полегшує вчинення шахрайства, дозволяє заволодівати значними коштами, завдаючи непоправної шкоди влас­никам. Всі інші ознаки тотожні за своїм змістом тим, що були ви­кладені при аналізі крадіжки.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 190 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 190 — штраф від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох років, або обмеження волі на строк до п'яти років, або по­збавлення волі на строк до трьох років; за ч. З ст. 190 — позбавлен­ня волі на строк від трьох до восьми років; за ч. 4 ст. 190 — позбав­лення волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191). Цей злочин характеризується особливим відношенням винного до май­на, яким він заволодіває. Особа в цих випадках не є сторонньою для майна: воно їй ввірене, перебуває в її віданні, або особа внаслідок службового становища має певні повноваження щодо цього майна. Юридичною підставою для такого відношення винного до майна є цивільно-правові відносини, договірні відносини, спеціальне дору­чення, службові повноваження.

У разі привласнення та розтрати особа заволодіває майном, яке їй ввірене чи перебуває в її правомірному володінні. Іншими слова­ми, суб'єкт злочину здійснює повноваження щодо майна на закон­ній підставі. При цьому суб'єкт привласнення і розтрати може бути як службовою (ч. 2 ст. 191), так і приватною особою — експедито­ром, комірником, водієм приватної машини, агентом з нерухомості тощо (ч. 1 ст. 191).

Привласнення — це незаконне безоплатне утримання майна, ввіреного винному або майна, яке перебуває в його віданні на закон­ній підставі. Утримання як спосіб привласнення полягає у невико­нанні вимог повернути майно у певний строк і встановленні володін­ня над ним як власним. Тому час невиконання вимоги про повернен­ня свідчить про закінчення привласнення. Розтрата — це незакон­не безвідплатне відчуження, використання, витрачення майна, яке було ввірене винуватому чи перебувало в його віданні (продаж, да­рування, споживання, передача іншим особам тощо).

Найчастіше за все розтрата слідує за привласненням, є на­ступним після привласнення етапом злочину. Але розтрата може бути і не пов'язаною з привласненням. Наприклад, коли комірник незаконно, з корисливою метою передає майно третім особам.

Розтрата вважається закінченою з моменту відчуження, витра­чення майна. На відміну від привласнення, при розтраті, на момент пред'явлення вимоги про повернення, ввірене майно у винного від­сутнє.

Частина 2 ст. 191 передбачає, крім того, відповідальність за за-володіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, за умови, що майно, яким винуватий заволодіває, не ввірене йому, не знаходиться в його безпосередньо­му віданні, але внаслідок службового становища суб'єкт злочину має право оперативного управління цим майном.

Зловживання службовим становищем як спосіб заволодіння майном означає, що особа порушує свої повноваження і використо­вує організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські функції для незаконного і безоплатного обертання чужого майна: незаконно дає вказівку матеріально відповідальній особі, підлеглій їй, про видачу майна; отримує майно за фіктивними документами тощо. Наприклад, службова особа, зловживаючи своїм службовим становищем, незаконно отримує премії, надбавки до зарплати тощо.

Закінченим цей злочин визнається з моменту незаконного без­оплатного заволодіння майном.

Кваліфікуючими ознаками цього злочину є: вчинення його по­вторно або за попередньою змовою групою осіб (ч. З ст. 191); у ве­ликих розмірах (ч. 4 ст. 191); в особливо великих розмірах або ор­ганізованою групою (ч. 5 ст. 191). Всі ці ознаки аналогічні тим, які були розглянуті при аналізі крадіжки.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 191 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до чотирьох ро­ків, або позбавлення волі на строк до чотирьох років, з позбавлен­ням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. 2 ст. 191 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. З ст. 191 — обме­ження волі на строк від трьох до п'яти років або позбавлення волі на строк від трьох до восьми років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох ро­ків; за ч. 4 ст. 191 — позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 5 ст. 191 — позбав­лення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

 

§ 3. ТЕМА Корисливі злочини проти власності, не пов'язані з обертанням чужого майна на свою користь або користь інших осіб

Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловжи­вання довірою (ст. 192). Безпосередній об'єкт цього злочину — відносини власності в галузі використання майна, що належить власнику, а також відносини, які випливають з різного роду догово­рів і зобов'язань, внаслідок яких власник мав би отримати доход (прибуток), — відносини з формування фондів власності.

Предмет злочину — майно, що незаконно використовується всупереч інтересам власника, а також грошові суми (кошти), які ма­ли б надійти в розпорядження власника майна на підставі тих або інших операцій і договорів, — не одержаний прибуток (упущена ви­года).

Об'єктивна сторона цього злочину характеризується відсутніс­тю ознак шахрайства (ст. 190). Тут особа, яка вдається до обману або зловживання довірою, не заволодіває чужим майном, не обертає його на свою користь або інших осіб, не отримає право на таке май­но. Власник не позбавляється реально належного йому майна, воно не вибуває з його фондів. Заподіяння майнової шкоди може виража­тися в таких формах: а) незаконному використанні чужого майна (незаконне користування); б) ухиленні від сплати обов'язкових пла­тежів; в) обертанні на власну користь грошових коштів, які на під­ставі тих або інших договорів і зобов'язань мають надійти на ко­ристь власника.

Незаконне використання чужого майна являє собою проти­правне безоплатне використання чужого майна всупереч інтересам власника для витягання майнових вигод.

Майно, що належить власнику, незаконно використовується винним для виконання різного роду робіт в інтересах окремих гро­мадян або організацій, від яких він отримує винагороду (наживу) і таким чином протиправно збагачується (тобто «ліві роботи»). Судо­вій практиці відомі випадки незаконного використання різних зна­рядь виробництва: транспортних засобів (автотранспорт, залізнич­ний і повітряний транспорт), будівельних машин і механізмів (трак­тори, автокрани, скрепери, грейдери, бульдозери, екскаватори) та інших. Тут винний, який перебуває в договірних відносинах з влас­ником майна, зловживає наданою йому довірою (вихід за межі нада­них повноважень), використовує майно всупереч інтересам власни­ка для особистого незаконного збагачення. При цьому завжди пору­шується одна з правомочностей власника — право користування на­лежним йому на праві власності майном.

Склад заподіяння майнової шкоди утворять також дії, що поля­гають в незаконному використанні теплової енергії, опалювального газу, електроенергії (крадіжка газу, електроенергії), якщо винний самовільно підключається до відповідних енергетичних систем і при­ладів і тим самим заподіює майнову шкоду власнику.

Ухилення від сплати обов'язкових платежів виражається в тому, що суб'єкт шляхом обману не передає організації або грома­дянинові своє особисте майно — обов'язкові платежі, які він зо­бов'язаний був передати власнику. Це може випливати з цивільно-правових договорів про надання громадянам в користування майна і полягає в обов'язку здійснити (виконати) платежі за комунальні послуги, користування електроенергією, газом, транспортом тощо, або з вчинених на користь винного тих або інших послуг немайно-вого характеру — ухилення від сплати (в повному або частковому об'ємі) мита за посвідчення нотаріальними конторами договорів, до­віреності тощо.

Цю форму заподіяння майнової шкоди слід відрізняти від злочи­ну, передбаченого ст. 212 КК, — ухилення від сплати податків, збо­рів, інших обов'язкових платежів. В останньому випадку злочин та­кож вчиняється (або може вчинитися) шляхом обману. Однак тут особа ухиляється від сплати спеціальних видів платежів — подат­ків, зборів, інших обов'язкових платежів, що входять до системи оподаткування, введених у встановленому законом порядку.