Затверджено на засіданні кафедри правознавство 11 страница

Обертання на власну користь платежів, які мали б надійти власнику від окремих громадян або організацій, характеризується тим, що обов'язкові платежі, які мали б надійти у володіння власни­ка майна за надані ним майнові послуги організаціям або громадя­нам, винний протиправно обертає на власну користь. Такі суспільно небезпечні діяння вчиняються шляхом обману або зловживання до­вірою особою, наділеною повноваженнями використання або конт­ролю за використанням майна, що надається громадянам або орга­нізаціям за відповідну оплату у вигляді транспортних, комунальних, видовищних та подібних послуг. Ці особи, порушуючи свої обов'яз­ки, протиправно привласнюють платежі, що мають надходити до фондів власника (провезення провідником залізничного транспорту, водієм автобуса пасажирів, які не мають квитків, з отриманням від них оплати вартості проїзду тощо). Проте, якщо на цю особу покла­дений обов'язок отримання платежів від громадян або організацій за надані їм послуги (кондуктор, касир, бухгалтер), вчинене має роз­глядатися як привласнення чужого майна (ст. 191 КК).

Способами заподіяння майнової шкоди, як і при шахрайстві, ви­ступають обман або зловживання довірою (див. § 2 цього розділу). Однак у злочині, що розглядається, обман на відміну від шахрайства виступає не як спосіб заволодіння чужим майном або правом на нього, а як спосіб ухилення від сплати обов'язкових платежів або обертання на власну користь платежів, які мали б надійти власнику від окремих громадян або організацій за надані їм послуги майново­го або немайнового характеру, але ще не надійшли до фондів влас­ності. Зловживання довірою виступає, як правило, у вигляді спосо­бу незаконного використання чужого майна. Якщо обман при запо­діянні майнової шкоди був пов'язаний з використанням підроблених документів або їх підробкою, вчинене слід кваліфікувати за сукуп­ністю злочинів — за статтями 192 і 358.

У злочині, що розглядається, суспільно небезпечний наслідок, як і при шахрайстві, виражається в майновій шкоді. Але при шах­райстві майнова шкода полягає в позбавленні власника (потерпіло­го) належного йому майна внаслідок його протиправного заволодін­ня і обертання винним на свою користь або користь інших осіб. При заподіянні ж майнової шкоди, залежно від форми вчинення цього злочину, в одних випадках (при незаконному користуванні чужим майном) вона полягає у вартості використаного або спожитого май­на (газ, електроенергія, паливно-мастильні матеріали, амортизаційні відрахування, інші майнові витрати), або в розмірі платежів, що мали б надійти, але не надійшли внаслідок обману або зловживання довірою до фондів власника. Майнова шкода відповідно до ч. 1 ст. 192 має бути значною, тобто у п'ятдесят і більше разів переви­щувати неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Від майнової шкоди як наслідку складу, що розглядається, слід відрізняти незаконну наживу (збагачення), отриману винним. На­жива може бути рівною, більшою або меншою порівняно до заподія­ної шкоди і не впливає на кваліфікацію вчиненого. Розмір наживи при призначенні покарання враховується судом при оцінці тяжкості вчиненого.

Злочин вважається закінченим з моменту настання суспільно небезпечних наслідків — заподіяння значної майнової шкоди.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом, що поєднаний з корисливими мотивом і метою.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка не є службовою. Такі самі дії службової особи слід кваліфікувати за ст. 364 — зловживан­ня владою або службовим становищем.

Частина 2 ст. 192 передбачає відповідальність за ті самі дії, вчи­нені за попередньою змовою групою осіб, або такі, що заподіяли майнову шкоду у великих розмірах, тобто таку, яка у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 192 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців; за ч. 2 ст. 192 — штраф від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років.

Привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї (ст. 193). Цей злочин полягає у при­власненні особою знайденого або такого, що випадково опинилося у неї, чужого майна, яке має особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність, а також скарбу.

Безпосереднім об'єктом цього злочину виступають відносини власності та право власності на майно, що вибуло з фактичного во­лодіння власника: держави, організації, громадянина, а також право держави на отримання знайденого скарбу. Відповідно до цивільного законодавства України (ст. 138 Цивільного кодексу України) грома­дянин, який знайшов чужу річ, зобов'язаний повідомити про знахід­ку власника і повернути річ йому або органу влади, а скарб здати фінансовому органу або ж представнику влади (ст. 140 Цивільного кодексу України).

Предмет злочину — чуже майно, яке має особливу історичну, наукову, художню, культурну цінність, а також скарб.

Майно, яке має історичну цінність, — це предмети та ціннос­ті, пов'язані з історичними подіями у житті народів, розвитком сус­пільства і держави, історією науки і техніки, а також такі, що стосуються життя і діяльності видатних осіб (державних, політич­них, суспільних діячів), рідкісні рукописи, предмети та їх фрагмен­ти, отримані внаслідок археологічних розкопок, старовинні книги та архіви, що становлять історичну цінність тощо.

Майно, яке має наукову цінність, — це предмети (цінності), що містять інформацію (систему знань) про закони природи, сус­пільства і мислення, а також інформацію з окремих галузей знання. До цих предметів слід відносити наукові праці, відкриття, винаходи, що належать на праві авторства іншим особам, рідкісні колекції та зразки флори і фауни, інші предмети, що становлять винятковий ін­терес для різних наук.

Майно, яке має художню цінність, — це твори мистецтва, які відтворюють дійсність у творчих образах. До них відносяться твори художників: картини, малюнки, портрети, фрески, гравюри, естам­пи, літографії; інші твори: кіно-, фото-, відеоматеріали, скульптурні твори, аудіовізуальні твори, унікальні та рідкісні музичні інструмен­ти тощо.

Майно, яке має культурну цінність, — це предмети, що відоб­ражають досягнення людства в духовних, інтелектуальних, культур­них, виробничих відносинах. Це, наприклад, твори прикладного мистецтва; предмети культового призначення (зокрема ікони); виро­би традиційних художніх народних промислів; старовинні книги; ви­роби, що становлять літературний інтерес; рідкісні рукописи; по­штові марки, інші філателістичні матеріали; монети, ордени, медалі та інші предмети колекціонування тощо.

Знайдене або таке, що випадково опинилося у винного, чуже майно має володіти ознакою особливої цінності. Питання про особ­ливу цінність чужого майна, так само як і належність його до істо­ричних, наукових, художніх або культурних цінностей, слід вирішу­вати в кожному конкретному випадку на підставі висновку судової експертизи.

Знайдене або таке, що випадково опинилося у особи, чуже май­но і привласнене нею має бути для неї чужим. Це означає, що ця особа не має на це майно ні дійсного, ні передбачуваного права. Во­но фактично належить на праві власності (державної, колективної, приватної), іншій особі — юридичній або фізичній.

Скарб — це зариті в землю або приховані іншим способом ва­лютні та інші цінності, власник яких невідомий або внаслідок закону втратив на них право.

Об'єктивна сторона цього злочину полягає у привласненні особою знайденого або такого, що випадково опинилося у неї, чужо­го майна. Привласнення знайденого чужого майна полягає у тому, що особа заволодіває виявленим нею майном, що вибуло з фактич­ного володіння власника цього майна. До знахідки слід відносити виявлене і привласнене особою чуже майно, власник якого втратив його, наприклад, під час перевезення (випало з автомобіля, вагона) або внаслідок стихійного лиха (повені, землетрусу) тощо. До знай­деного чужого майна відноситься і скарб, який за його виявлення має бути переданий державі в особі її фінансових органів. Для цієї форми вчинення злочину характерно, що суб'єкт не вчиняє жодних дій для втрати власником належного йому майна. Останнє виявля­ється у його володінні випадково, внаслідок знахідки.

Привласнення чужого майна, що випадково опинилося у особи, полягає у тому, що майно випадково переходить до її володіння. Тут має місце помилка (омана) власника або особи, якій це майно було ввірено. Наприклад, привласнення особою помилково направленої йому художньої картини як подарунка, яка була адресована іншій особі тощо. Якщо при цьому були порушені авторське право або су­міжні права, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів за статтями 193 і 176.

Привласнення особою знайденого або такого, що випадково опи­нилося у неї, чужого майна полягає у тому, що винний включає йо­го до фонду майна, що належить йому на праві власності, «умисно робить його своїм», користується ним як таким, що належить йому на праві власності.

Суспільно небезпечні наслідки злочину виражаються у тому, що власник майна, яке має особливу історичну, наукову, художню або культурну цінність, втрачає його і не може здійснювати свою право­мочність користування, володіння і розпорядження ним. У цьому ви­падку знайдене винним або таке, що випадково опинилося у нього, чуже майно протизаконно привласнюється ним і не повертається власнику (скарб не передається державі).

Привласнення знайденого або такого, що випадково опинилося у особи, чужого майна слід відрізняти від заволодіння чужими реча­ми (майном) в місці, відомому для особи, яка їх забула, наприклад, в автомобілі чи іншому транспорті, в якому вони перевозилися. Тут потерпілий має можливість здійснити своє право власника, але не реалізовує його внаслідок протиправних дій винного. Подібні дії слід кваліфікувати як крадіжку за ст. 185. Крадіжкою також слід вважа­ти привласнення особою чужого майна, що опинилося у неї внаслі­док катастрофи літака, автоаварії, краху поїзда тощо.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом, що поєднаний з корисливими мотивом і метою.

Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа. Службова особа, на яку покладений обов'язок з охорони і збереження майна, що випад­ково вибулого з володіння власника, за привласнення цього майна несе відповідальність за ст. 191.

Покарання за злочин: за ст. 193 — штраф до п'ятдесяти неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи до двох років, або арешт на строк до шести місяців.

Придбання або збут майна, завідомо здобутого злочин­ним шляхом (ст. 198). Злочин виражається у заздалегідь не обіця­ному придбанні або збуті чи зберіганні майна, завідомо здобутого злочинним шляхом і представляє собою спеціальний вид (форму) причетності до злочину, за допомогою якої (наприклад, крадіжки, грабежу, шахрайства, контрабанди тощо) здобуте те чи інше майно.

Безпосереднім об'єктом злочину виступають відносини влас­ності в області виникнення, зміни і припинення права власності на майно. Суспільна небезпека злочину, який розглядається, полягає в дезорганізації порядку придбання і відчуження майна, внаслідок чо­го до товарного обігу надходить і легалізується майно, здобуте зло­чинним шляхом.

Предмет злочину — майно, здобуте злочинним шляхом. Це — товари (промислові, побутові товари, продукти харчування), речі, гроші, цінні папери (векселя, акції), які мають являти собою матері­альну цінність і володіти товарною, міновою вартістю. Таке майно має здобуватися злочинним шляхом, тобто бути «результатом» вчи­неного суспільно небезпечного діяння, що визнається злочином.

Виключення складають предмети, поводження з якими (при­дбання, зберігання, збут) утворить самостійний склад злочину — зброя, бойові припаси, вибухові речовини (ст. 263), радіоактивні ма­теріали, легкозаймисті та їдкі речовини (ст. 267), наркотичні засо­би, психотропні речовини або їх аналоги, прекурсори (статті 307, 309, 311) тощо. Стаття 198 в цих випадках не підлягає застосуванню.

Об'єктивна сторона цього злочину полягає у заздалегідь не обіцяному придбанні, збуті чи зберіганні майна, завідомо здобу­того злочинним шляхом.

Придбання полягає в отриманні майна, здобутого злочинним шляхом в будь-яких формах: купівлі, обміні, прийнятті в дарунок то­що. При цьому особа, яка придбає майно (відшкодувально чи без­відплатно) отримує можливість користуватися, володіти і розпоря­джатися цим майном, хоч і не стає його власником у прямому зна­ченні цього слова, оскільки таке майно здобуте злочинним шляхом.

Не є придбанням виготовлення майна (предметів), щодо якого встановлена спеціальна заборона — виготовлення чи ремонт вогне­пальної зброї, вибухонебезпечних речовин тощо.

Збут майна може бути відшкодувальним і безвідплатним та ви­ражатися в будь-яких формах його відчуження (продаж, передача в якості погашення боргу, дарування тощо), а також інших формах, наприклад, в прийнятті особою на себе зобов'язань з реалізації вик­раденого, або здобутого іншим злочинним шляхом, коли реалізатор продає за винагороду чуже майно, що не належить йому.

Зберігання полягає в тимчасовому знаходженні вказаного май­на у володінні особи або у визначеному місці (сховищі), що має вин­ний для подальшої реалізації чи повернення особі, яка передала на зберігання майно, здобуте злочинним шляхом.

Придбання, збут чи зберігання майна здобутого злочинним шля­хом має бути заздалегідь не обіцяним. Це означає, що вказані дії вчинені вже після факту вчинення злочину, не знаходяться з ним в причинному зв'язку і винний заздалегідь (до вчинення злочину) не обіцяв сприяти в придбанні, збуті чи зберіганні майна, здобутого злочинним шляхом. Якщо така обіцянка мала місце до вчинення злочину або в момент його вчинення і перебувала з ним у причин­ному зв'язку, вчинене слід розглядати як співучасть у йьому злочині (пособництво) і кваліфікувати за відповідною статтею Особливої частини КК (наприклад, крадіжка — ст. 185, грабіж — ст. 186, кон­трабанда — ст. 201 тощо). Як співучасть у злочині слід розглядати і систематичне (хоча заздалегідь не обіцяне в конкретних випадках) придбання або зберігання краденого майна чи іншого майна, здобу­того злочинним шляхом, коли особа, яка вчиняє злочин, має підста­ви розраховувати, що майно, здобуте ним злочинним шляхом, у цьому випадку, як і раніше, буде придбано (наприклад, для збуту краденого) або буде прийнято на зберігання внаслідок попередніх систематичних дій винного («скупника»).

Злочин вважається закінченим з моменту фактичного придбання чи збуту майна або ж з моменту прийняття на зберігання майна, здобутого злочинним шляхом.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел. Особа усвідомлює, що придбає, зберігає чи збуває майно, здобуте злочин­ним шляхом і бажає цього. При цьому винний достовірно може не знати конкретних обставин вчиненого злочину (місце, час, обста­новка, спосіб, засоби вчинення злочину тощо). Досить, щоб він ус­відомлював, що майно здобуте за допомогою вчинення іншою осо­бою суспільно небезпечного діяння, що визнається злочином в ре­зультаті, наприклад, крадіжки, шахрайства, грабежу тощо.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа. Дії, вчинені службовою осо­бою шляхом використання свого службового становища, підлягають кваліфікації за статтями 198 і 364.

Покарання за злочин: за ст. 198 — арешт на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлен­ня волі на той самий строк.

Некорисливі злочини проти власності

Умисне знищення або пошкодження майна (ст. 194). Без­посереднім об'єктом цього злочину виступають відносини власнос­ті з приналежності матеріальних благ (при знищенні майна) і вико­ристання матеріальних благ (при пошкодженні майна). Додатковим об'єктом злочину (ч. 2 ст. 194) виступає життя і здоров'я людини.

Предмет злочину — майно, що належить державним, колектив­ним організаціям, а також індивідуальне чи приватне майно. Воно може бути рухомим і, на відміну від викрадення, заволодіння і при­власнення чужого майна, нерухомим — будівлі, споруди, обладнан­ня тощо. Майно як предмет злочину повинно мати товарну, мінову вартість. При цьому воно повинне бути для особи, яка вчиняє цей злочин, чужим — тобто належати на праві власності іншій особі і на це майно винний не має ні дійсного, ні передбачуваного права.

Знищення і пошкодження спеціальних видів майна або природ­них багатств в їх природному стані вимагає кваліфікації за іншими статтями КК. Зокрема, знищення або пошкодження лісових масивів та зелених насаджень, незаконна порубка лісу, умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єк­тів природно-заповідного фонду, за наявності ознак складу злочину, підлягає кваліфікації відповідно за ст. 245 або ст. 246, або ст. 252; пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів — за ст. 277; нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або культури — за ст. 298. Застосовуються спеціальні норми (стат­ті 290, 292, 347, 352, 399 і 411) і у випадках знищення чи пошко­дження інших спеціальних видів майна. Стаття 194 тут не застосо­вується, за виключенням випадків, якщо знищення або пошкоджен­ня спеціальних видів майна підпадає під ознаки ч. 2 ст. 194 і кара­ється більш суворо, ніж передбачено санкціями спеціальних норм.

Об'єктивна сторона цього злочину полягає у знищенні або по­шкодженні чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах.

Знищення чужого майна — це такий протиправний руйнуючий вплив на майно, внаслідок якого воно повністю втрачає свою спо­живчу або економічну цінність, приведення його до такого стану, при якому воно взагалі не може бути використане за своїм призна­ченням, причому втрачені майном властивості не можуть бути від­новлені. Предмет — майно (речі, гроші, цінні папери, будівлі, спо­руди тощо) — внаслідок знищення перестає існувати як таке.

Пошкодження чужого майна полягає в такому протиправному впливі на предмет, внаслідок якого він частково, не в повному обся­зі втрачає свої споживчі властивості та економічну цінність і при цьому істотно обмежується можливість його використання за при­значенням. Пошкоджене майно може бути відновлене і знову набу­ти тимчасово або частково втрачених корисних якостей для вико­ристання його за функціональним призначенням лише при необхід­них фінансових, трудових та інших витратах.

Суспільно небезпечні наслідки як ознака об'єктивної сторони злочину виражаються в шкоді у великих розмірах. Шкода у великих розмірах — поняття оціночне, яке уточнюється у кожному конкрет­ному випадку, з урахуванням матеріального становища потерпілого. Між знищенням або пошкодженням чужого майна і заподіяною шкодою має бути встановлений причинний зв'язок.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується умис­ною формою вини — прямий або непрямий умисел.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа, а за ч. 2 ст. 194 — особа, яка досягла Нрічного віку.

Частина 2 ст. 194 передбачає відповідальність за те саме діяння, вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмі­рах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки.

Щодо загибелі людей (людських жертв) та інших тяжких наслід­ків повинна бути необережна форма вини. Якщо при знищенні або пошкодженні чужого майна особа бажала або свідомо допускала на­стання смерті потерпілого або настання інших тяжких наслідків (на­приклад, спричинення тяжкого тілесного ушкодження), вчинене по­трібно кваліфікувати за ч. 2 ст. 194 КК і за відповідною статтею КК, що передбачає відповідальність за злочин проти життя та здоров'я людини.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 194 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до трьох ро­ків; за ч. 2 ст. 194 — позбавлення волі на строк від трьох до п'ят­надцяти років.

Погроза знищення майна (ст. 195). Об'єкт злочину — відно­сини власності. Додатковий об'єкт — особиста безпека.

Об'єктивна сторона цього злочину полягає у погрозі знищення чужого майна шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпеч­ним способом, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози. Поняття погрози і поняття знищення чужого майна шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом висвітлені при аналізі статей 129 і 194.

Цей злочин з усіченим складом і вважається закінченим з мо­менту здійснення погрози, за наявності реальних підстав побоюва­тися її здійснення. Якщо після погрози майно знищене, вчинене слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 194.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умис­лом.

Мотиви і мета погрози можуть бути різними — помста, нена­висть, нездорова конкуренція тощо. Якщо погроза здійснюється з хуліганських мотивів у процесі вчинення хуліганських дій, вчинене охоплюється ст. 296 КК (хуліганство) і додаткової кваліфікації за ст. 195 не потребує. Погроза знищення майна, поєднана із вимаган­ням, тобто вимогою передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру на користь винного кваліфікується за ст. 189 як вимагання.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа.

Покарання за злочин: за ст. 195 — штраф до п'ятдесяти неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного року, або арешт на строк до шести місяців.

Необережне знищення або пошкодження майна (ст. 196) утворить злочин, якщо воно спричинило тяжкі тілесні ушкодження або загибель людей.

Об'єкт, предмет і об'єктивна сторона злочину такі самі, як і в злочині, передбаченому ст. 194.

Суб'єктивне сторона — необережність (злочинна самовпевне­ність або злочинна недбалість).

Суб'єкт злочину — будь-яка особа.

Покарання за злочин: за ст. 196 — виправні роботи на строк до двох років або обмеження волі на строк до чотирьох років, або позбавлення волі на строк до трьох років.

Порушення обов'язків щодо охорони майна (ст. 197). Предметом цього злочину виступає чуже майно, яке передане власником іншій особі, наприклад, сторожу, водію, кур'єру на збері­гання чи під охорону і яка несе перед власником на договірних ос­новах обов'язок із забезпечення збереження цього майна.

Об'єктивна сторона злочину виражається в порушенні винним обов'язків із забезпечення збереження майна, тобто у невиконанні або неналежному виконанні особою, якій доручено зберігання чи охорона чужого майна, своїх обов'язків. Невиконання особою своїх обов'язків з охорони чужого майна виражається в тому, що вона не робить ніяких дій щодо виконання прийнятих на себе обов'язків із забезпечення збереження ввіреного чужого майна. Неналежне ви­конання обов'язків передбачає, що особа хоч і здійснює певні дії із забезпечення збереження ввіреного їй майна, але не в повному об­сязі або не так, як це було потрібно відповідно до прийнятих нею на себе зобов'язань.

Об'єктивна сторона злочину відсутня, якщо у особи не було можливості забезпечити охорону майна (наприклад, внаслідок сти­хійного лиха — землетрусу, розливу ріки, раптового приступу хво­роби, серцевого нападу тощо).

Для наявності об'єктивної сторони необхідне настання, внаслі­док порушення особою обов'язків щодо охорони майна, тяжких на­слідків, які мають перебувати в причинному зв'язку з цим порушен­ням. Тяжкі наслідки — це розкрадання, загибель, псування майна тощо. Це оціночне поняття уточнюється в кожному конкретному ви­падку. Якщо заподіяна майнова шкода, її вартісний критерій може бути визначений виходячи з примітки до ст. 185.

Порушення обов'язків щодо охорони чужого майна саме по собі не викликає настання тяжких наслідків, але створює для цього не­обхідні умови їх спричинення. Тяжкі наслідки наступають внаслідок дій інших осіб (розкрадання, пошкодження майна), стихійних сил природи (загибель, псування майна) тощо.

Суб'єктивна сторона злочину — стосовно порушення обов'яз­ків щодо охорони майна — будь-яка форма вини (як умисел, так і необережність), щодо тяжких наслідків — тільки необережність.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка не є службовою. Для службової особи відповідальність за такі дії настає за службову недбалість за ст. 367.

Покарання за злочин: за ст. 197 — штраф до п'ятдесяти неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на той самий строк.

Розділ VIII

 

Тема Злочини у сфері господарської діяльності

Поняття і види злочинів у сфері господарської діяльності

Об'єднуючи в самостійний розділ Особливої частини КК (VII розділ) злочини, які вчиняються у сфері господарської діяльності, законодавець виходить із спільності їх родового об'єкта, яким є суспільні відносини, що складаються з приводу виробництва, розпо­ділу, обміну та споживання товарів, робіт і послуг.

Безпосереднім об'єктом цих злочинів виступають конкретні суспільні відносини, що складаються у певній сфері господарської діяльності. Так, наприклад, безпосереднім об'єктом злочину, відпо­відальність за вчинення якого передбачена ст. 202 (порушення по­рядку зайняття господарською та банківською діяльністю), є сус­пільні відносини у сфері підприємницької діяльності. При вчиненні деяких злочинів у сфері господарської діяльності шкода заподіюєть­ся крім основного ще і додатковому безпосередньому об'єкту. Так, наприклад, безпосереднім об'єктом такого злочину, як випуск або реалізація недоброякісної продукції, є суспільні відносини, що забез­печують випуск доброякісної продукції, а додатковим можуть висту­пати життя та здоров'я споживача.

З об'єктивної сторони більшість злочинів у сфері господар­ської діяльності вчиняються шляхом дії (наприклад, фіктивне під­приємництво, протидія законній господарській діяльності, незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків, контрабанда тощо). Окремі злочини можуть виразитися тільки у бездіяльності (ухилення від повернення виручки в іноземній валюті, ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів тощо).

Велику частину злочинів у сфері господарської діяльності слід віднести до злочинів з формальним складом. Тому такі злочини не­обхідно вважати закінченими незалежно від настання наслідків, тобто з моменту вчинення вказаних у законі дій. Так, виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Украї­ну з метою збуту чи збут підроблених грошей, державних цінних па­перів або білетів державної лотереї є закінченим з моменту вчинен­ня хоча б однієї з указаних дій, а не з моменту настання негативних наслідків внаслідок цих дій.

Серед злочинів у сфері господарської діяльності є злочини з так званим матеріальним складом, тобто такі, для об'єктивної сторони яких необхідно встановити не тільки суспільно небезпечне діяння, а й настання шкідливих наслідків, це, наприклад, приховування стій­кої фінансової неспроможності, доведення до банкрутства.

Відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяль­ності законодавець пов'язує з розміром предмета злочину. Так, від­повідальність за порушення законодавства про бюджетну систему України настає тільки тоді, коли предметом цього злочину були бюджетні кошти у великих розмірах.

Більшість диспозицій статей, що встановлюють відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності, є бланкетними, тому встановлення ознак об'єктивної сторони цих злочинів передбачає звернення до низки законодавчих та інших нормативних актів ін­ших галузей права — наприклад, підприємницького, банківського, митного, податкового, валютного тощо.

Суб'єктивна сторона злочинів, які вчиняються у сфері госпо­дарської діяльності, характеризується виключно умисною формою вини. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони деяких складів є наявність мотиву та мети. Так, відповідальність за розголошення ко­мерційної таємниці настає тільки тоді, коли це діяння вчинене з ко­рисливих чи інших особистих мотивів. Умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, утво­рять злочин за наявності спеціальної мети — розголошення чи ін­шого використання таких відомостей.

Суб'єктами злочинів у сфері господарської діяльності можуть бути особи, які досягли 16-річного віку. На підставі прямої вказівки закону суб'єкт деяких злочинів — спеціальний (службова особа,платник податків, засновник, власник суб'єкта господарської діяль­ності та інші).

З'ясування зазначених об'єктивних та суб'єктивних ознак до­зволяє сформулювати поняття злочинів у сфері господарської діяль­ності. Це умисне діяння (дія або бездіяльність) у сфері господар­ської діяльності, що заподіює шкоду суспільним відносинам, які складаються з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживан­ня товарів, робіт і послуг.

Залежно від безпосереднього об'єкта посягання, злочини, які вчи­няються у сфері господарської діяльності, можуть бути таких видів:

1. Злочини у сфері кредитно-фінансової, банківської і бюджетної систем України (статті 199, 200, 201, 207, 208, 210, 211, 212, 204 215 і 216).

2. Злочини у сфері підприємництва, конкурентних відносин та іншої діяльності господарюючих суб'єктів (статті 202, 203, 205, 206, 209, 213, 214, 228, 229, 230, 231 і 232).

3. Злочини у сфері банкрутства (статті 218, 219, 220 і 221).

4. Злочини у сфері використання фінансових ресурсів та обігу цінних паперів (статті 222, 223 і 224).

5. Злочини у сфері обслуговування споживачів (статті 217, 225, 226 і 227).

6. Злочини у сфері приватизації державного та комунального майна (статті 233, 234 і 235).

 

 

Тема Злочини у сфері кредитно-фінансової, банківської і бюджетної систем України