Проблема специфічної профілактики і терапії грипу. Препарати та їх оцінка
Білет
1.Типи і механізми живлення мікроорганізмів. Механізми проникнення поживних речовин в бактеріальну клітину. Хімічний склад мікроорганізмів. Значення складових компонентів. Поживні середовища, вимоги до них. Класифікація поживних середовищ, які використовують у мікробіології
Типи живлення: автотрофи (для створення нових клітин використовують окис водню) і гетеротрофи (використовують готові сформовані органічні сполуки). Гетеротрофи в свою чергу поділяються на сапрофіти (потребують мертві органічні речовини) і паразити (визивають хвороби в тих істотах, в яких живуть)
Механізми проникнення поживних речовин: дифузія, полегшена дифузія, транслокація груп (коли транспортуєма сполука піддається модифікаційним змінам), активний транспорт (затрати енергії)
Мікробні клітини майже цілком складаються з води (біля 80 %). 20 % вмісту клітини припадає на сухі речовини. Якщо їх прийняти за 100 %, то хімічний склад клітини буде такий: вуглецю - 46-50 %. кисню - 30, водню - 6-7, азоту - 7-14, мінеральних речовин - 2-14 %. До мінеральних речовин належать фосфор, калій, натрій, магній, сірка, кальцій, хлор, залізо, цинк, бор, хром та інші.
Вода: розчинник для кристалічних речовин, джерело водневих іонів, учасник хім. реакції
Білки: утворюють мембрану на поверхні цитоплазми (ліпопротеїди), здійснюють хім. реакції (ферменти); обумовлюють видову специфічність мікроорганізмів.
Полісахариди: розпадаються на глюкозу, фруктозу, галактозу.
Класифікація поживних середовищ:
-за консистенцією
1)тверді 2)напіврідкі 3) рідкі
-за походженням
1)Природні (сироватка крові, жовч, яйця, молоко, морква)
2)Штучні; 3) Синтетичні
-за призначенням і складом
1)Основні (МПБ, МПА)
2)Диференціально-діагностичні(Середовище Гісса, Середовище Левіна, кровяний МПА, згорнута сироватка)
3)Спеціальний жовчний бульйон, цукровий бульйон, асцит, агар)
Вимоги до поживних середовищем:
Повноцінність за хім. складом; наявність стимуляторів росту; певна реакція (рН); буферність; ізотонічність; в’язкість; вологість; прозорість; стерильність.
2.Неспециф.фактори захисту макроорганізму від вірусних агентів, їх характеристика.Інтерферони,кл.що їх продукують. Рекомбінантні інтерферони. Механізм дії інтерферонів, інтерфероногенів.До неспециф.факторів належать механічні, фіз-хім, кліт, гуморальні, і фізіолог.захисні р-ції, які забезп. Збереження сталості внутр.середовища і відновлення порушених ф-цій макроорганізму. Неспециф.фактором захисту є природжений імунітет – несприйнятливість організму до певних патогенних агентів, яка передається спадково і властива певному виду.Фагоцитоз – активне поглинання й перетравлення клітинами живих або вбитих мікроорганізмів чи ін.сторонніх частинок, що потрапили до нього.Піноцитоз-поглинання клітиною краплинок рідини або розчинів колоїдних речовин. Ендоцитоз. Інтерферон захищає організм від вірусних, бактеріальних інфекцій і злоякісних пухлин. Синтезується лімфоцитами, макрофагами, клітинами лімфатичних вузлів. Людський інтерферон поділ на 3 гр.: α,β, γ-; α-інтерферон виробл.лімфоцитами крові і лімфобластами; β- добуто із кл.спол.тк; γ- синтез.імунокомпетентними Т-к.л.
Проблема специфічної профілактики і терапії грипу. Препарати та їх оцінка.
Специфічна профілактика грипу – вакцинопрофілактика.
Грипозні вакцини індукують гуморальний імунитет і значно слабкіше клітинний. Антитіла гемаглютиніну перешкоджають прикріплення вірусу до мембранних рецепторів клітин-мішеней, а антитіла до нейрамінідазі нейтралізують її дію. Імунітет короткочасний, тому часто, потрібна щорічна вакцинація. Також щороку необхідно міняти штам вірусу грипу для виробництва вакцини..
Для вакцинації застосовують живі та інактивовані грипозні вакцини.
Протигрипозні препарати Блокатори М 2. –Каналів:амантадин - В нашій країні не використовується. Більше 20 років тому в СРСР на основі амантадину був створений римантадин, Який володіє більшою активністю і менш токсичний в порівнянні зі своїм попередником.
Інгібітори нейроамінідази
Новим напрямком у розробці протигрипозних препаратів є створення інгібіторіввірусної нейроамінідази, першими представниками яких є озельтамівір і. занамівір.