СУТНІСТЬ ЕКОНОМІЧНОГО ЗАКОНУ І ЗАКОНОМІРНОСТІ, ЇХ ОБ’ЄКТИВНИЙ ХАРАКТЕР

Поступовий перехід до нових, переважно ринкових принципів господарювання, що здійснюється в Україні, спричиняє до істотних зрушень в самих методологіч­них підходах до наукового обгрунтування закономірностей, принципів та факторів розміщення продуктив­них сил. За будь-яких соціально-економічних умов про­цес розвитку і розміщення продуктивних сил опосеред­ковується дією певних економічних законів, які виражають об’єктивні, істотні, необхідні та постійно віднов­лювані взаємозв’язки і взаємозалежності в процесі вироб­ництва, розподілу й споживання матеріальних благ
[3, с. 95; 10, с. 10]. Економічні закони характеризують об’єктивні відносини (тобто такі, що не залежать від волі окремих людей), які проявляються лише в процесі суспільно корисної трудової діяльності. Саме в цьому полягає їх головна відмінність від законів природи.

Відповідно до загальноприйнятої класифікації економічні закони поділяються на загальні, притаманні досить великій сукупності суспільних явищ, і специфіч­ні. На формування і розвиток продуктивних сил найбільший вплив мають такі загальні економічні закони: економії часу, суспільного поділу праці, концентрації виробництва, комплексного та пропорційного розвитку виробництва, адекватності виробничих відносин рівню розвитку продуктивних сил.

Сучасний світовий розвиток продуктивних сил характеризується істотним посиленням внутрі- та міжрегіональної інтеграції. Внутрірегіональна інтеграція, що зумовлена географічною цілісністю регіону, розвивається переважно на основі економічних взаємозв’язків між усіма елементами його господарського комплексу. Внаслідок цього формується цілісна інтегрована господарська система або єдиний регіональний економічний простір. Міжрегіональна економічна інтеграція розвивається на базі територіального поділу праці, оскільки спеціалізація регіонів, їх певне територіальне відокремлення потребує встановлення й поглиб­лення економічних міжрегіональних зв’язків.

Розвиток інтеграційних взаємозв’язків та комплексне вдосконалення розміщення об’єктів виробничого і невиробничого призначення повинні спричинити до зближення рівнів економічного і соціального розвитку регіонів. Саме на це спрямовуються і заходи державної регіональної політики. Разом з тим між регіонами існують істотні відмінності, зумовлені різним природно-ресурс­ним потенціалом, структурою економіки, соціально-економіч­ними умовами розвитку. Отже, зближення рівнів економічного і соціального розвитку регіонів вимагає надзвичайно великих зусиль в несприятливих економічних умовах, коли гостро відчувається нестача матеріальних і фінансових ресурсів.

В економічній і економіко-географічній літературі мають місце різні трактування сутності закономірностей розміщення продуктивних сил. Існують твердження про те, що загальні економіч­ні закони у конкретному, економічному середовищі проявля­ються як закономірності. Наводяться такі аналогії: закон суспіль­ного поділу праці у просторовому аспекті постає як закономір­ність територіального поділу праці; закон концентрації вироб­ництва — як закономірність територіальної концентрації вироб­ництва тощо [8, c. 20]. Нині домінує точка зору, згідно з якою економічні закони і закономірності розміщення продуктивних сил за своєю суттю є поняттями одного порядку.

Як економічні закони, так і закономірності відображають сталі зв’язки між усіма елементами продуктивних сил певного економічного простору, а тому є необхідним теоретико-методологіч­ним підгрунтям для вирішення практичних завдань. Всебічне вивчення закономірностей розміщення і розвитку продуктивних сил дозволяє відтворювати й раціонально використовувати природно-ресурсний потенціал регіонів, оптимально розміщувати підприємства різних галузей економіки, виробничу та соціальну інфраструктуру.