Моральні пророки (Конфуцій, Будда, Мойсей, Ісус Христос, Мухаммед)

Великі моральні пророки – Конфуцій, Будда, Мойсей, Ісус Христос, Мухаммед – творці великих релігій і вчителі доброчинності, мали багато спільного у своїх нормативних програмах. Всі вони навчали людинолюбству, гуманності, взаємності, робили акцент на духовній стороні людського життя.

Давньокитайський мислитель Конфуцій створив етику виконання ритуалу. Саме ритуал створює гармонію у відносинах між людьми і дозволяє впорядкувати їх необхідним чином.

В основі конфуціанської етики лежить правило вшанування молодшими старших, дітьми – батьків, жінками – мужчин. Усі відносини між людьми глибоко ієрархічні – тому вони вимагають строгого дотримання ритуалів вшанування і поваги.

Приблизно в той же історичний період (VI ст. до н. е.) в Індії жив Будда. Суть його вчення можна виразити як подолання бажань і відречення від матеріального світу. Людина повинна зрозуміти свою унікальну духовну сутність і стати на шлях порятунку душі.

Карма – найвищий моральний закон справедливої відплати у наступному житті. Буддизм вірить у численні перевтілення людської душі (сансара). Особливості наступного народження залежать від моральної складової минулого життя. Хвороби, потворність, коротке життя свідчать про те, що в минулому житті людина була злодієм або убивцею, або здійснювала інші погані вчинки.

Мойсей – законодавець і вчитель єврейського народу, засновник юдаїзму. Він виходив з ідеї, що шлях до людського благополуччя і згоди лежить через справедливий суспільний устрій, тобто через верховенство закону.

З ім’ям Мойсея пов'язаний один із найдавніших кодексів моральної поведінки, що складається із десяти заповідей. Недотримання цих моральних заповідей веде до серйозних покарань для людей – хвороб, передчасної смерті, прокляття у трьох поколіннях.

Справедливість, що виходить із заповідей Мойсея, ґрунтується на таліоні або воздаянні рівним за рівне. Наприклад, дія заповіді «не вбий» обмежена Ізраїлем. Відступи від цього принципу є відповіддю убивством на убивство, або пошкодженням на пошкодження.

Десять заповідей увійшли (передусім – не вбий, не вкради, не свідчи неправдиво) у культуру як всезагальні вимоги, без історичних обмежень. Вони стали складовою частиною моральних законів християнства та ісламу, загальнолюдською основою моральності.

Ісус Христос. Головна заповідь Христа – заповідь любові: «Полюби Господа Бога твого всім серцем своїм і всією душею». Друга: «Возлюби ближнього як самого себе».

Сенс вчення Ісуса Христа складає ідея Царства Божого. По-перше, Царство Боже розуміється як апокаліпсиси, або кінець світу, коли всі праведники врятуються, а всі грішники загинуть. Цей кінець прийде несподівано, але люди повинні бути готові до нього. По-друге, небесне царство – це царство духу: «царство Боже всередині вас».

У Нагірній проповіді Ісус Христос вступає в полеміку з Декалогом і по формі (Я кажу вам), і по суті (переводячи заповіді у закон любові). Давня мудрість вимагає любити ближнього (співвітчизника) і ненавидіти ворога, а Христос навчає: любіть ворогів ваших.

Бог Ісуса Христа відрізняється від суворого Бога Старого Завіту своїм милосердям. Бог Ісуса – люблячий і пробачаючий. Милосердя – безумовна любов, воно відрізняється від справедливості, котра дає кожному за його заслугами.

Мухаммед – засновник мусульманської релігії. Основою його релігійної та етичної програми є віра у єдиного Бога – Аллаха.

Коран дає деталізовану програму життя індивідів, яка виступає і догмою, і керівництвом до дії. Перспективу, яка задається мусульманською етикою, не можна назвати надлюдською, вона не вимагає від людини роздвоєння, розриву між буттям і обов’язком. В ісламі, на відміну від християнства, нема ідеї первородного гріха (Адам був прощений Аллахом і його провина не розповсюджується на потомків). В ісламі моральність не відділена від реальності нездоланним проваллям.