Закрiплена в законах обов’язкова послiдовнiсть певних дiй зi створення законiв називаеться законоданчим процесом

Його порядок та стадiї в Українi закрiпленi в Регламентi Верховної Ради України.

Стадiї законодавчого процесу:

-законодавча iнiцiатива, суть якої полягає у внесеннi до Верховної Ради пропозицiї про необхiднiсть прийняття того чи iншого закону;

-розробка проектiв законiв;

-розгляд законопроектiв у комiсiях Верховної Ради України;

-розгляд законопроектiв на сесiї Верховної Ради у першому, другому та третьому читаннях;

-прийнття закону;

-опублiкування закону;

-набрання законом чинносттi, або вступ закону в силу.

За значенням мiсцем законiв у системi законодавства вони подiляються на

Конституцiйнi або основнi.

Конституцiя є основним законом держави, саме в цьому законi закрiплюються основи суспiльного, економiчного i полiтичного устрою країни, правове становище особи, її права та обов’язки, форма правлiння та форма державного устрою, порядок органiзацiї та компетенцiя органiв законоданчої, виконавчої та судової влади. Положення, закрiпленi у Конституцiї, конкретизуються у законах. Це всi iншi чиннi в державi закони - надзвичайнi, тобто закони, якi приймаються у певних, передбачених Конституцiєю, випадках, наприклад надзвичайний стан, вiйна тощо.

23. Поняття, ознаки і види нормативних актів.

Нормативно-правові акти займають особливе місце у системі правових актів. Їх необхідно відрізняти від актів застосування й тлумачення права (докладніше про це див. в інших розділах підручника).

За юридичною силою нормативно-правові акти поділяються на дві великі групи: закони і підзаконні акти.

Закон — це нормативно-правовий акт, прийнятий в особливому порядку органом законодавчої влади або на референдумі, володіє вищою юридичною силою та регулює найбільш важливі суспільні відносини.

Ознаки закону:

1) приймається органом законодавчої влади — парламентом, уповноваженою громадською організацією або на референдумі;

2) порядок його підготовки й видання визначаються конституцією країни та регламентом парламенту;

3) володіє вищою юридичною силою, відповідно всі підзаконні акти повинні відповідати йому і ні в чому не суперечити;

4) регулює найбільш важливі, ключові, суспільні відносини: основи суспільного і державного ладу, права, свободи і обов'язки громадян, форма держави, повноваження органів державної влади тощо.

Саме дані ознаки і виділяють закон у системі інших правових актів, додаючи йому якість верховенства. Змінити або скасувати закон вправі тільки той орган, який його прийняв, причому в чітко встановленому порядку. Згідно зі ст. 85 Конституції України закони приймає Верховна Рада України.

Класифікація законів може проводитися за різними критеріями:

за їх юридичною силою:

1) Конституція (Основний Закон) — основоположний установчий політико-правовий акт, що закріплює конституційний лад, права і свободи людини та громадянина, визначає форму правління і державного устрою, правовий статус органів державної влади (наприклад, у ст. 8 Конституції України визначено, що вона має найвищу юридичну силу, закріплює коло суб'єктів нормотворчої діяльності);

2) конституційні закони — вносять зміни і доповнення до конституції та приймаються з питань, що передбачені та органічно пов'язані з нею (наприклад, Закон України «Про громадянство»);

3) звичайні закони — акти поточного законодавства, присвячені регулюванню різних сторін соціально-економічного, політичного та духовного життя суспільства (наприклад, Закон України «Про електроенергетику»);

за суб'єктами законотворчості: закони, що приймаються представницькими державними органами влади; іншими центральними органами влади, які займаються правотворчістю на основі делегування їм правотворчих повноважень від представницьких органів; уповноваженими громадськими організаціями (муніципальними органами, профспілками тощо); спільними (державних органів та інших соціальних структур); народом України, прийняті на референдумі;

за предметом правового регулювання: конституційні (Закон України «Про вибори народних депутатів»), адміністративні (Кодекс України про адміністративні правопорушення), цивільні (Цивільний кодекс України), кримінальні (Кримінальний кодекс України), екологічні (Закон України «Про охорону атмосферного повітря») тощо;

за терміном дії: постійні (Конституція України) і тимчасові (Тимчасовий регламент Верховної Ради України), надзвичайні — їх дія обмежена у часі і залежить від існування відповідних зазначених в цьому законі надзвичайних обставин;

за структурою: прості (Закон України «Про освіту»), кодифіковані (Житловий кодекс України, Основи законодавства України про культуру);

за сферою дії: загальнодержавні (Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»), окремих адміністративно-територіальних одиниць (постанови або рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим).

Підзаконні нормативно-правові акти містять норми, володіють рядом специфічних ознак, видаються лише уповноваженими органами державної влади у визначеній формі з метою конкретизації та на виконання законів.

Незважаючи на те, що в нормативному правовому регулюванні суспільних відносин головне й визначальне місце займає закон, підзаконні акти теж мають дуже важливе значення у житті будь-якого суспільства, відіграючи допоміжну і деталізуючу роль. Відповідно до Конституції України повноваження з прийняття підзаконних нормативно-правових актів закріплені за Президентом України (ст. 106), Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади (ст. 127). У обмеженому обсязі та у випадках, передбачених конституцією і законами України, право підзаконної правотворчості має Верховна Рада України та Рада міністрів Автономної Республіки Крим (ст. 135), голови місцевих державних адміністрацій (ст. 118), органи місцевого самоврядування та їх посадові особи (статті 143, 144).

Виділяють наступні види підзаконних актів, розташовані за ієрархією:

1) Укази й розпорядження є результатом правотворчої діяльності Президента України підзаконного характеру, обов'язкові для виконання на всій території України, приймаються у межах президентських повноважень, передбачених конституцією та конституційними законами і при цьому не повинні суперечити Конституції України та законам України. Акти Президента скріплюються підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання, і тільки тоді набувають юридичної сили. Це — принцип контрасигнатури, відповідно до якого Прем'єр-міністр чи міністр беруть на себе юридичну відповідальність за виконання даного акта. Президент, будучи главою держави, видає акти, які займають наступне після законів місце. Важлива роль приділяється указам, багато у чому завдяки їм глава держави реалізує повноваження та елементи свого правового статусу. У сучасний період сфера правового регулювання, охоплена указами, дуже широка. Як правило, вони видаються у випадку прогалин у праві. Розпорядження — це другі за значенням підзаконні акти глави держави. Звичайно, вони приймаються з поточних чи процедурних питань. Акти Президента публікуються в офіційних виданнях. Наприклад, Указ Президента України «Про Збройні Сили України», Розпорядження Президента України «Про призначення Л. Каденюка помічником Президента України з питань авіації та космонавтики».

2) Постанови і розпорядження Уряду України. Акти, що мають особливо важливе значення, видаються у формі постанов. Акти з оперативних та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень. Усі акти Уряду України обов'язкові до виконання в Україні. Особливістю актів Уряду є те, що вони можуть бути прийняті лише на підставі і на виконання законів України, а також указів Президента України. Змістом постанов уряду є норми права, що встановлюють основи управлінської діяльності в галузі фінансів, освіти, культури, охорони здоров'я тощо, як основні напрями його діяльності. Розпорядження уряду, як правило, мають характер індивідуального правового регулювання. Акти Уряду України підписуються Головою Уряду України і підлягають офіційному опублікуванню не пізніше 15 днів із дня їх прийняття. Наприклад, Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами» або постанова Кабінету міністрів України «Про підвищення заробітної плати працівників культури та архівів», Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження Концепції державної політики у сфері постачання газу та нафти в Україну», «Про заходи щодо завершення будівництва недобудованих житлових будинків».

3) Накази, інструкції, положення тощо міністерств, відомств, державних комітетів — це підзаконні нормативно-правові акти відомчого характеру, зміст яких не повинен суперечити законам України та нормативно-правовим актам Президента і Уряду України.

Накази — розпорядчі документи оперативного характеру, якими, як правило, затверджуються або скасовуються інші підзаконні нормативно-правові акти або продовжується строк їх дії.

Інструкції — встановлюють порядок застосування чинного законодавства або порядок здійснення будь-якої діяльності.

Положення, статути — закріплюють правове становище, структуру, функції і компетенцію певної державної організації.

Ці акти приймаються на основі і відповідно до законів України, указів і розпоряджень Президента України, постанов і розпоряджень Уряду України, регулюють суспільні відносини, що перебувають, як правило, у межах компетенції даної виконавчої структури. Однак є серед них і такі, котрі мають загальне значення, виходять за межі конкретного міністерства й відомства, поширюються на широке коло суб'єктів. Наприклад, акти Міністерства фінансів України, Державної податкової адміністрації тощо.

4) Рішення і постанови органів місцевого самоврядування — приймаються у межах компетенції і діють на території відповідних міст, районів, сіл, селищ, мікрорайонів тощо. Як правило, ці акти регулюють відносини у сфері громадського порядку, охорони здоров'я, торгівлі у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

5) Локальні нормативно-правові акти — це розпорядження керівників державних і громадських організацій (у вигляді наказів та інструкцій), прийняті у межах їх повноважень та регулюють їх службову і трудову діяльність.

24. Підзаконні нормативні акти: поняття і види.

Підзаконні нормативно-правові акти— це нормативні акти компетентних органів, що видаються на підставі закону, відповідно до закону, для його виконання і не повинні суперечити йому.

Підзаконність нормативно-правових актів не означає їх меншої юридичної обов'язковості. Проте, їх юридична сила не має такої ж загальності та верховенства, як це властиво законам. Хоча вони посідають важливе місце в усій системі нормативного регулювання, оскільки забезпечують виконання законів шляхом конкретизованого нормативного регулювання всього комплексу суспільних відносин.

Підзаконні нормативно-правові акти являють собою чітко визначену ієрархічну систему, кожен елемент якої відрізняється один від одного за юридичною силою. Юридична сила підзаконних нормативних актів залежить від становища органів держави, які видають ці акти, їх компетенції, а також характеру і призначення самих актів. Акт нижчої державної інстанції повинен знаходитися не лише «під законом», а й «під» нормативними актами усіх вищих державних органів, яким він покликаний відповідати. Наприклад, акти Міністерства освіти повинні відповідати не лише Закону про освіту, а й нормативним документам Президента, Кабінету Міністрів, Міністерства фінансів.

Види підзаконних нормативно-правових актів в Україні:

1. нормативно-правові акти Верховної Ради України: постановиВР України. Як правило, це постанови про порядок введення в дію того чи іншого закону.

2. нормативно-правові акти Президента України. Відповідно до ст. 106 Конституції Президент України на основі Конституції в межах своїх повноважень видає нормативні акти у формі указів. Наприклад: Указ Президента України: „Про порядок оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності” від 10.06.97 р.

3. нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України. КМУ — вищий орган у системі органів виконавчої влади — в межах своєї компетенції видає нормативні акти у формі постанов, які є обов’язковими до виконання (ст. 117 Конституції). Наприклад, Постанова Кабінету Міністрів України „Про порядок та терміни дії галузевих стандартів і прирівняних до них інших нормативних документів колишнього СРСР”.

4. нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Міністри, керівники державних комітетів та центральних органів державної влади зі спеціальним статусом в межах компетенції видають нормативні акти у формі наказів(ст. 117 Конституції). Вони, як правило поширюються на осіб, що перебувають у системі службового підпорядкування відповідного міністерства. У випадках, коли вони торкають прав і свобод громадян або мають міжвідомчий характер, вони є обов’язковими до виконання іншими суб’єктами права.

25. Дія нормативних актів у часі. Зворотна дія закону.

Дія нормативного акту в часі тісно пов'язане з поняттям юридичної чинності (законної чинності) нормативного акту. Цій дії властиві два основних моменти:

набрання актом чинності;

втрата актом чинності.

Нормативні акти набувають чинності:

а) або з моменту їхнього прийняття;

б) або з моменту їхнього оприлюднення (офіційного опублікування);

в) або з моменту настання строку, зазначеного в самому нормативному акті або в спеціальному акті про введення його в дію;

г) або після закінчення певного строку після оприлюднення (офіційного опублікування) нормативного акту (строк набрання чинності не зазначений у самому нормативному акті, але визначений для такого випадку законодавством).

д) або з моменту їхнього одержання адресатом (якщо акти відповідно до законодавства не публікуються, а розсилаються).

В Україні строки набрання чинності актами парламенту, глави держави, уряду визначають п.5 ст.94 Конституції України, Указ Президента України від 10 червня 1997р. №503/97 (зміни: Укази Президента України №1327 від 04.12.97р., №1235 від 10.11.98р.).

Згідно ч.ІІІ ст.57 Конституції України, закони й інші правовий^-правові-нормативно-правові акти, які визначають права й обов'язки громадян, не доведені до відомості населення в порядку, установленому законом, є недіючими.

Способи припинення дії (втрати чинності) нормативних актів:

закінчення терміну дії, на який був прийнятий даний акт;

скасування акту уповноваженим на те органом (пряма скасування);

фактична заміна даного акту іншим актом, прийнятим по тимі ж питанням (фактичне скасування).

За загальним правилом, нормативні акти в часі мають пряма дія, і не мають зворотного, що переживає дії.

Пряма дія припускає застосування акту у зв'язку з юридичними фактами, що виникли після введення його в дію.

Зворотна дія (т.зв. «зворотна чинність закону») припускає застосування акту у зв'язку з юридичними фактами, що виникли до введення його в дію.

Згідно ч.1 ст.58 Конституції України закони й інші правовий^-правові-нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони зм'якшують і скасовують відповідальність особи.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9.02.1999р. ч.1 ст.58 не поширюється на юридичних осіб.

дія, Що Переживає, припускає часткова дія скасованого акту поряд з новим актом.

Наприклад, у п.3 постанови Верховної Ради України від 15.11.1996р. «Про порядок введення в чинність Закону України «Про відпустки» говориться, що до приведення законодавства у відповідність із Законом України «Про відпустки» застосовуються закони й інші нормативно-правові акти в частині не суперечному цьому закону.

Зворотне, що переживають дія нормативного акту може бути обумовлено тільки законодавцем.

26. Поняття і ознаки норм права.

Норми права – обов’язкове, формально визначене правило поведінки загального характеру, що в установленому порядку приймається, змінюються, відмінюється та забезпечується відповідними держ. органами в межах їх компетенції. Види норми права поділяються:

1. За функціональною спрямованістю:

- Регулятивні (встановлюють права та обов’язки суб’єктів).

- Правоохоронні (регламентують засоби юрид. Відповідності за порушення прав і невиконання обов’язків).

2. За предметом правового регулювання:

- Матеріальні (встановлюють бажане правило поведінки, права та обов’язки суб’єктів).

- Процесуальні (регламентують порядок, форми й методи реалізації прав і обов’язків, встановлених в нормах права).

3. За функціональним призначенням:

А) Відправні (мають загальний характер):

- Норми-начала (закріплюють основні підвалини суспільного та держ. устрою).

- Норми-принципи (закріплюють вихідні принципи права).

- Визначально-установчі норми (містять положення, що визначають цілі, завдання окремих галузей права).

- Норми-дефініції (містять повні або неповні визначення певних правових категорій і понять).

Б) Норми – правила поведінки (регулюють поведінку людей, суспільні відносини).

4. З точки зору характеру приписів:

- зобов’язуючі (закріплюють обов’язки певних суб’єктів );

- забороняючи (містять у собі заборону стосовно здійснення тих або інших діянь);

- уповноважуючи (наділяють суб’єктів певними правами);

- заохочувальні (надають суб’єктам певні пільги у випадках вчинення ними певних діянь);

5. За формою закріплення бажаної поведінки суб’єктів :

- категоричні (імперативні) (приписують чітко визначені дії, закріплюють перелік і зміст прав і обов’язків суб’єктів);

- диспозитивні (встановлюють певні права і обов’язки суб’єктів );

- рекомендаційні (встановлюють варіанти бажаної поведінки);

- заохочувальні (встановлюють засоби заохочування на здійснення бажаних або корисних для держави і суспільства діянь).

27. Дія нормативних актів у просторі та за колом осіб.

Дія нормативно-правових актів— це їхній фактичний вплив на суспільні відносини. Кожен нормативно-правовий акт призначений для врегулювання певних суспільних відносин, тому встановлення меж його дії є необхідною умовою забезпечення правомірності використання і застосування приписів, які складають зміст цього акту.

Дія нормативно-правового акту обмежена трьома параметрами:

а) дією у часі, тобто терміном дії, або часом, протягом якого нормативно-правовий акт має юридичну силу; (про неї буде йтися в наступному питанні)

б) простором, на який розповсюджується дія нормативно-правового акту;

в) колом осіб, які підпадають під дію нормативно-правового акту, тобто в яких на підставі цього нормативно-правового акту виникають конкретні юридичні права та обов'язки.

Дія нормативно-правового акту у просторі— це поширення його впливу на певну територію, державу в цілому чи певний регіон.

Нормативні правові акти діють за територіальним і екстериторіальним принципами.

Територіальний принцип— це дія нормативних актів у межах території держави. Залежно від правового статусу суб'єкта прийняття акта та його змісту нормативні акти можуть поширюватися:

а) на всю територію України (закони України, нормативні укази Президента, постанови Кабінету Міністрів);

б) на територію Автономної Республіки Крим (нормативні акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та інших її органів);

в) на територію відповідних адміністративно-територіальних одиниць або певну їх частину (рішення органів місцевого самоврядування, розпорядження голів місцевих державних адміністрацій).

Екстериторіальний принцип— це дія нормативних актів поза межами держави. Наприклад, згідно зі ст. 7 Кримінального кодексу України „громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочин за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України”.

Всі нормативні акти діють за територіальним принципом, а екстериторіальний принцип застосовується тільки у чітко передбачених законом випадках.

Дія нормативно-правового акту за колом осібвизначається їх поширенням на певних суб'єктів права. Розрізняють:

а) нормативні правові акти загальної дії, які поширюються на всіх осіб, що перебувають на території держави, тобто громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, осіб з подвійним громадянством, державні й недержавні організації, установи, міжнародні організації та інших суб'єктів правових відносин.

б) нормативні правові акти спеціальної дії, які поширюються на певне коло спеціальних суб'єктів (наприклад, Закон України „Про статус народного депутата України”, Закон України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”).

Тобто, згідно зі загальним правилом, дія нормативно-правового акту поширюється на всіх осіб, що перебувають на певній території, а винятки прямо встановлюються в самому нормативно-правовому акті.

28. Класифікація норм права.

. Види норми права поділяються:

1. За функціональною спрямованістю:

- Регулятивні (встановлюють права та обов’язки суб’єктів).

- Правоохоронні (регламентують засоби юрид. Відповідності за порушення прав і невиконання обов’язків).

2. За предметом правового регулювання:

- Матеріальні (встановлюють бажане правило поведінки, права та обов’язки суб’єктів).

3. За функціональним призначенням:

А) Відправні (мають загальний характер):

- Норми-начала (закріплюють основні підвалини суспільного та держ. устрою).

- Норми-принципи (закріплюють вихідні принципи права).

- Визначально-установчі норми (містять положення, що визначають цілі, завдання окремих галузей права).

- Норми-дефініції (містять повні або неповні визначення певних правових категорій і понять).

Б) Норми – правила поведінки (регулюють поведінку людей, суспільні відносини).

4. З точки зору характеру приписів:

- зобов’язуючі (закріплюють обов’язки певних суб’єктів );

- забороняючи (містять у собі заборону стосовно здійснення тих або інших діянь);

- уповноважуючи (наділяють суб’єктів певними правами);

- заохочувальні (надають суб’єктам певні пільги у випадках вчинення ними певних діянь);

5. За формою закріплення бажаної поведінки суб’єктів :

- диспозитивні (встановлюють певні права і обов’язки суб’єктів );

- рекомендаційні (встановлюють варіанти бажаної поведінки);

29. Структура норм права.

Кожна норма права складається з диспозиції, гіпотези та санкції.

Диспозиція – це частина правової норми, в якій у вигляді владного припису визначається те чи інше правило поведінки (що повинен робити, що не повинен робити адресат норми). Диспозиція буває: визначена(закріплює однозначне правило поведінки), не повністю визначена (вказує на загальні ознаки поведінки, суб’єкти оточують свої права та обов’язки самостійно), відносно визначені (надає можливість для уточнення прав та обов’язків суб’єктів залежно від конкретних обставин).

Гіпотеза – це частина норми, в якій визначаються умови, за яких наступає чинність права, що встановлені в диспозиції ( Коли? Де? В якому разі?). Гіпотеза буває: визначена (вичерпно визначає ті умови, за наявності яких набуває чинності правило поведінки, що міститься у диспозиції правової норми), не повністю визначена (містить формулювання у загальній формі), відносно визначена (обмежує умови застосування норми певним колом формальних вимог). Також гіпотеза поділяється на:

- абстрактна гіпотеза – це гіпотеза, в якій умови застосування норми визначаються загальними родовими ознаками, що дає змогу охопити та врегулювати значну кількість однорідних випадків.

- казуальна гіпотеза – визначає умови дії норми, використовуючи більш вузькі, спеціальні родові ознаки.

Санкція – це частина правової норми, що містить вказівки стосовно юридичних наслідків порушення правил, зафіксованого в дисципліні або умов, визначених у гіпотезі. (Що буде? Що станеться? Які наслідки?). Види санкцій:

- визначена (вказує на конкретний засіб впливу на правопорушника ),- відносно визначена (вказує на кілька можливих засобів впливу на правопорушника).

30. Поняття і структура правової системи.