Предметом правового регулювання будь-якої галузі права є сукупність якісно однорідних суспільних відносин, урегульованих правовими нормами
Публічне право
система юридичної централізації
система субординації
сфера влади і підпорядкування
Приватне право
система юридичної децентралізації
система координації
сфера свободи і приватної ініціативи57
Отже, публічне право характеризується такими ознаками: орієнтація на задоволення публічних інтересів; одностороннє волевиявлення суб'єктів; субординація між суб'єктами; переважання імперативних норм; вертикальні (ієрархічні відносини) між учасниками; виступає як система належно впорядкованих, взаємно узгоджених норм права, які регулюють субординаційні, владні відносини імперативним методом правового регулювання.58
57 Покровский И. Я. Основные проблемы гражданского права. - М.: Статут, 2002.
-С 37.
58 Луць Л. Трансформація нормативної частини сучасної правової системи України вимога часу // Право України. - 2003. - № 3. - С. 118.
Фінансове право належить до публічних галузей права, тому що:
- нормами фінансового права регулюються суспільні відносини у сфері публічної влади, а саме, однією з цілей правового регулювання є закріплення публічного інтересу в сфері фінансів;
- одним із суб'єктів фінансових правовідносин є держава, її органи та установи, територіальні громади, тобто, органи державної та місцевої влади;
- веління, що виходять від державної та місцевої влади, мають безумовний, примусовий характер.
Отже, характерними ознаками фінансового права як галузі публічного права є регулювання відносин між органами державної влади, місцевого самоврядування і юридичними та фізичними особами, орієнтованих на задоволення публічних фінансових інтересів, за допомогою велінь, що виходять від державної влади, і які мають безумовний, примусовий характер.
Фінансове право є самостійною галуззю права, до ознак якої відносять власне предмет і методи правового регулювання, принципи і функції такого регулювання, а також систему норм.
Визначальними критеріями при встановленні меж галузей права є предмет та метод правового регулювання.
Для того, щоб визначити предмет будь-якої галузі права, потрібно виділити коло суспільних відносин, які регулюються нормами цієї галузі. Саме це коло, що складає предмет правового регулювання, і дає необхідне уявлення про кожну галузь права.
Предметом правового регулювання будь-якої галузі права є сукупність якісно однорідних суспільних відносин, урегульованих правовими нормами.
Фінансове право регулює суспільні відносини, які виникають у процесі фінансової діяльності, тобто відносини з планомірного утворення, розподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів коштів державою, органами місцевого самоврядування для реалізації їх завдань і функцій. Ці розподільчі та перерозподільчі суспільні відносини і складають предмет правового регулювання фінансового права. За своїм змістом та суб'єктним складом вони є надзвичайно різноманітними, що обумовлено існуванням багатьох ланок фінансової системи та широкого кола учасників фінансових відносин.
За змістом до фінансових відносин, які складають предмет фінансового права, належать:
- відносини з приводу мобілізації коштів до державного і місцевих бюджетів, до цільових позабюджетних фондів;
- відносини з приводу використання коштів з цих фондів;
- відносини з приводу розподілу коштів з цих фондів;
- відносини з приводу виконання державного і місцевих бюджетів, бюджетів цільових позабюджетних фондів;
- відносини з приводу утворення, розподілу та використання фінансів підприємств, установ, організацій;
- відносини з приводу фінансового контролю в процесі здійснення державою, органами місцевого самоврядування фінансової діяльності;
- відносини з державного і місцевого кредиту у процесі використання для покриття дефіциту бюджетів державних внутрішніх та зовнішніх запозичень, внутрішніх запозичень органів влади Автономної Республіки Крим, внутрішніх та зовнішніх запозичень органів місцевого самоврядування;
- відносини з приводу використання фондів кредитних ресурсів;
- відносини з приводу утворення, розподілу та використання коштів страхових фондів тощо.
У класифікації за суб'єктним складом можна виділити такі групи фінансових відносин, які складають предмет фінансового права:
- відносини між вищими і місцевими представницькими органами влади з приводу розмежування компетенції у сфері фінансової діяльності, розподілу доходів і видатків між окремими видами бюджетів, порядку їх формування та виконання;
- відносини між вищими і місцевими виконавчими органами влади з приводу здійснення контролю за відповідністю бюджетному законодавству України показників затверджених бюджетів;
- відносини між фінансовими і податковими органами держави та підприємствами, установами, організаціями з приводу виконання перед державою, органами місцевого самоврядування фінансових зобов'язань;
- відносини між органами державного управління і державними, комунальними та іншими підприємствами, установами, організаціями з приводу розподілу та використання у відповідних галузях економіки, соціальної сфери бюджетних і кредитних ресурсів;
- відносини між фінансово-кредитними органами та їх регіональними органами у зв'язку з утворенням, розподілом та використанням відповідних державних (місцевих) фондів коштів (бюджетних, позабюджетних, кредитних, страхових);
- відносини між фінансово-кредитними органами і юридичними та фізичними особами у зв'язку з утворенням, розподілом, використанням державних (місцевих) кредитних ресурсів та коштів страхових фондів;
- відносини між фінансовими і податковими органами держави та фізичними особами з приводу внесення останніми платежів до державних (місцевих) фондів коштів (бюджетів, позабюджетних цільових фондів);
- відносини між органами управління державними фінансами (між Міністерством фінансів України і Національним банком України; між Державною податковою адміністрацією України і Міністерством фінансів України тощо).
Незважаючи на різноманітність фінансових відносин, які складають предмет фінансового права, вони мають спільні ознаки:
- по-перше, їх основним змістом є спрямованість на утворення, розподіл та використання державних і місцевих фондів коштів;
- по-друге, вони виникають за участю і безпосереднім впливом держави, органів місцевого самоврядування;
- по-третє, для них характерна нерівність сторін: одна сторона, яка завжди представляє публічний фінансовий інтерес, наділена владними повноваженнями щодо другої сторони.
Таким чином, предмет фінансового права- це суспільні відносини, які виникають у процесі діяльності держави, органів місцевого самоврядування з планомірного утворення, розподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів коштів для реалізації їх завдань та функцій.
Наявність предмета правового регулювання, не властивого іншим галузям права, свідчить, що фінансове право у системі права є однією з самостійних галузей.
Самостійність фінансового права як галузі права характеризується наявністю власного методу правового регулювання суспільних відносин, що входять до її предмета.
Під методом правового регулювання у теорії права розуміється сукупність прийомів, способів впливу норм права на суспільні відносини, що складають предмет права. Кожна із галузей права характеризується поєднанням різних правових прийомів регулювання відносин, які виникають у певній сфері людської діяльності.
Методи фінансово-правового регулювання, які використовуються при регулюванні суспільних відносин, - це сукупність прийомів і способів правового впливу на поведінку учасників фінансових відносин, на характер взаємозв'язків між ними, які застосовують органи державної влади та місцевого самоврядування під час регулювання цих відносин.
Метод фінансово-правового регулювання - це специфічний спосіб, за допомогою якого держава, орган місцевого самоврядування забезпечують необхідну їм поведінку учасників фінансових правовідносин.
Якщо предмет фінансово-правового регулювання визначає, які суспільні відносини регулюються фінансовим правом, то метод фінансово-правового регулювання пояснює, яким чином здійснюється регулювання цих відносин, за допомогою яких правових прийомів і засобів досягається мета такого регулювання.
Метод фінансово-правового регулювання характеризується такими рисами (ознаками):
- порядком виникнення, зміни, припинення фінансових правовідносин;
- загальним юридичним становищем учасників фінансових правовідносин (правосуб'єктністю);
- характером встановлення прав і засобів забезпечення виконання обов'язків учасників фінансових правовідносин.
Будь-яка галузь права, у тому числі й фінансове право, на усіх етапах розвитку права використовувала такі юридичні можливості впливу на суспільні відносини з метою забезпечення необхідної поведінки учасників цих правовідносин:
- припис (робіть лише так);
- заборона (тільки так не робіть );
- дозвіл (робіть, як вважаєте за потрібне).
Припис та заборона є типовими прийомами владно-авторитарного, директивного регулювання, побудованого на засадах влади і підпорядкування, яке має назву імперативного. Імперативне регулювання приписує учасникам суспільних відносин певну поведінку, обмежує їх свободу - воно виражається формулою: «Все, що не дозволено, заборонено».
Припис як спосіб правового регулювання суспільних відносин виражається у покладанні відповідною правовою нормою прямого юридичного обов'язку здійснити певні юридично значущі дії в умовах, передбачених цією нормою. Наприклад, відповідно до п. 2 ст. 119 Бюджетного кодексу, у разі нецільового використання бюджетних коштів, отриманих у вигляді субвенції, зазначені кошти підлягають обов'язковому поверненню до відповідного бюджету.
У приписах виражена переважно активнодіюча примусово зобов'язана сторона правового регулювання, причому, тим, кому адресований припис, ставиться в обов'язок здійснити те, що вони, можливо, і не здійснили або здійснили б в іншому обсязі.
Таким чином, юридична характеристика приписів виражається в тому, що вони опосередковуються правовідносинами, в яких на одну сторону покладений юридичний обов'язок здійснювати активні дії, а інша сторона володіє правом вимагати, а у разі невиконання - можливістю забезпечити реальне виконання юридичного обов'язку.
У фінансово-правовому регулюванні суспільних відносин метод приписів використовується дуже широко. Припис може мати характер як загальнонормативної орієнтації, коли затверджується положення про органи, встановлюються чи змінюються їх завдання, повноваження тощо, так і конкретних доручень здійснити ту чи іншу юридично значущу дію (наприклад, виділити кошти, прийняти рішення щодо накладення штрафу).
Сутність заборони як виду правового впливу на фінансові відносини полягає в тому, що правова норма покладає на своїх адресатів юридичний обов'язок утримуватися від здійснення певних значущих дій в умовах, які передбачені відповідною нормою (наприклад, нормою ст. 48 Закону України «Про Національний банк України» заборонено використання золотовалютного резерву для надання кредитів і гарантій резидентам та нерезидентам України).
Юридичні заборони є важливим і необхідним засобом охорони прав та законних інтересів суб'єктів фінансового права, створення перешкод для соціально шкідливої поведінки.
Заборона у праві - це юридичний обов'язок особливого виду, що виражається у вимозі утриматися від здійснення певних дій, тобто, обов'язок пасивний за змістом. І як будь-який обов'язок, заборона характеризується однозначністю, категоричністю. Одним із способів установлення юридичної заборони є введення юридичних санкцій за ту чи іншу поведінку. Заборонні норми окреслюють зону можливої неправомірної поведінки, забезпечуючи тим самим захист публічних фінансових інтересів.
Дозвіл - прийом регулювання, побудованого на засадах автономії, юридичної рівності суб'єктів, угоди сторін, їх непідпорядкованості між собою, яке має назву диспозитивного. Диспозитивне регулювання надає значної свободи учасникам суспільних відносин та виражається формулою: «Все, що не заборонено, дозволено».
Дозвіл є суб'єктивним юридичним правом, якому властива міра можливої поведінки,що забезпечує можливість вибрати варіант власної поведінки. У фінансовому праві цей метод застосовується, наприклад, при визначенні повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування, які здійснюють фінансову діяльність. Його сутністю є можливість суб'єктів діяти на свій розсуд, але у межах наданих їм повноважень з метою виконання покладених на них функцій. Наприклад, Державна податкова адміністрація України відповідно до покладених На неї завдань і повноважень має право викликати посадових осіб, громадян для пояснень, але тих, які стосуються джерела отримання доходів, щодо обчислення і сплати податків, інших платежів.59
59 Про затвердження Положення про Державну податкову адміністрацію України:
Указ Президента України від 13 липня 2000 року № 886/2000 // Офіційний вісник
України. - 2000. - № 29. - Ст. 1200.
Це означає, що до суб'єктів фінансового права неприйнятний принцип «дозволено усе, що не заборонено законом», який використовують суб'єкти цивільного права. Тут використовується інший правовий принцип - чіткого визначення переліку повноважень, які дозволяють суб’єктам фінансового права здійснювати юридично значущі дії.
На вибір методу правового регулювання (імперативний чи диспозитивний) впливають різні фактори: природа відносин, які регулюються цією галуззю права; роль і місце держави у суспільстві; історичні традиції; правова система тощо. Головна роль у визначенні методу регулювання належить природі суспільних відносин (предмету) і ролі держави у суспільстві.
Останнім часом у фінансово-правовому регулюванні використовуються засоби, властиві цивільно-правовому регулюванню, зокрема укладення договору при наданні підприємству інвестиційного податкового кредиту, цільових податкових пільг, при реструктуризації заборгованості підприємств з платежів до державного бюджету. Договірна форма притаманна також для відносин щодо: здійснення Пенсійним фондом окремих банківських операцій, добровільних внесків до державних цільових фондів, державного кредиту.60 У цих випадках договір є засобом фінансово-правового регулювання, а не цивільно-правового, оскільки названі відносини виникають у сфері фінансової діяльності, регулюються нормами фінансового права і ґрунтуються на методиці владних повноважень.61
Але у цілому для фінансово-правового регулювання суспільних відносин найбільш характерними є приписи і заборони, тобто таке регулювання є владноімперативним. Це пояснюється природою тих суспільних відносин, які регулюються нормами фінансового права. Зміст більшості фінансово-правових норм визначають владні відносини, або відносини влади, у яких одна сторона - орган державної чи місцевої влади наділена юридично владними повноваженнями. Цей суб'єкт діє так у силу того, що він виступає від імені держави, органів місцевого самоврядування і виражає публічний фінансовий інтерес.
Отже, основний метод фінансово-правового регулювання - імперативний - виявляється у владних приписах одним учасникам фінансових правовідносин з боку інших. Останні виступають від імені держави, органів місцевого самоврядування і наділені у зв'язку з цим відповідними владними повноваженнями. Метод фінансово-правового регулювання виражений у категоричній формі, яка не дозволяє зміни припису держави, органів місцевого самоврядування іншою стороною фінансових відносин.
60 Карасева М. В. О предмете финансового права на современном этапе // Го-
сударство и право. - 1997. - № 11. - С. 28.
61 Международная научно-практическая конференция по проблемам финансового права // Государство и право. - 1998. - № 10. - С. 12.
Метод владних приписів («влади і підпорядкування») характерний і для інших галузей публічного права (конституційного, адміністративного), але у фінансовому праві він має специфіку, зумовлену особливостями його змісту та колом органів, уповноважених державою, органами місцевого самоврядування, давати владні приписи учасникам фінансових правовідносин. Особливостями основного методу фінансово-правового регулювання є такі:
а) ним регулюються суспільні відносини, що виникають у
процесі фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування;
б) одним із учасників фінансових правовідносин завжди виступає
держава в особі уповноважених органів, яка дає односторонні
владні приписи іншому учаснику, що зобов'язаний їх виконати;
в) більшість владних приписів у сфері утворення, розподілу
та використання державних і місцевих фондів коштів
реалізується фінансово-кредитними та податковими органами,
спеціально створеними для здійснення фінансової діяльності,
які їх адресують різним галузевим міністерствам, відомствам,
підприємствам, організаціям, громадянам тощо. У більшості
випадків ці органи не знаходяться з іншими учасниками
фінансових правовідносин, яким адресовані владні приписи,
в адміністративному підпорядкуванні («по вертикалі»).
Учасники фінансових правовідносин взаємопов'язані і
залежні від таких органів лише по лінії функцій фінансової
діяльності.
Ознаки методу фінансово-правового регулювання відображені у загальному становищі суб'єктів фінансових правовідносин, у специфіці юридичних фактів, у імперативному характері фінансово-правових норм, в особливостях фінансово-правових санкцій.
З основним методом фінансово-правового регулювання - методом владних приписів поєднуються інші методи (метод рекомендації, метод субординації, метод узгодження). Ці методи набули широкого застосування у зв'язку з розвитком місцевого самоврядування, підвищенням ріння самостійності підприємств, організацій у здійсненні фінансової діяльності.
2. Принципи та функції фінансового права
Особливості предмета і метода фінансово-правового регулювання конкретизуються у принципах фінансового права.
Термін «принцип» походить від латинського слова «principium», яке означає основні найзагальніші, вихідні положення, засоби, правила, що визначають природу і соціальну сутність явища, його спрямованість і найсуттєвіші властивості.62
62. Колодій А. М. Принципи права України. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - С. 17.
Вчені виділяють щонайменше три різних підходи до проблем принципів права: традиційний (зокрема, ісламський), романо-германський та англосаксонський.63
63 Гаврилюк Р. О. Джерела фінансового права: Навчально-методичний посібник. - Чернівці: Рута, 2003. - С. 15.
Традиційно під принципами права розуміють вихідні положення, керівні ідеї, які визначають зміст і спрямованість правового регулювання суспільних відносин.
Відповідно, принципи фінансового права - це вихідні, відправні теоретичні положення, керівні ідеї, які визначають зміст, властивості, ознаки і спрямованість правового регулювання фінансових правовідносин та за допомогою яких здійснюється регулювання суспільних відносин, що складають предмет фінансового права.
Принципи фінансового права мають важливе значення для ефективного функціонування всієї системи фінансово-правових норм, оскільки вони:
- є основою об'єднання окремих фінансово-правових норм в єдину логічну систему, дають змогу визначити специфічні риси фінансового права України у порівнянні з іншими галузями;
- дають можливість глибше уяснити зміст конкретних фінансово-правових норм та визначити загальну спрямованість і основні тенденції розвитку фінансового права України;
- саме у них відображені характерні риси методу фінансово-правового регулювання;
- за допомогою принципів фінансового права не тільки формулюється сучасний підхід до правового регулювання фінансових правовідносин, але й визначається сутність майбутніх фінансово-правових норм;
- дають можливість правильно розуміти зміст фінансового законодавства та його взаємозв'язок з економікою, політикою, мораллю, правосвідомістю;
- допомагають правильно застосовувати чинні фінансово-правові норми, а також здійснювати правозастосовчу діяльність;
- є основою для здійснення тлумачення фінансово-правових норм.
У загальній теорії права традиційно принципи права за сферою дії поділяють на:
а) загальноправові, які поширюють свою дію (вплив) на правову систему в цілому: принцип верховенства права, справедливості, рівності,гуманізму, відповідальності, демократизму, законності тощо;
б) міжгалузеві,які поширюють свою дію(вплив)на декілька галузей
права. Так, публічні галузі права побудовані на принципах:
влади і підкорення, субординації (правової підпорядкованості
один одному); ієрархії; нерівного правового становища;
імперативності; загальної заборонності («Заборонено
все, що прямо не дозволено законом»); правового захисту
загальносуспільного інтересу та інших. Відносини влади
підкорення, субординації складаються між підпорядкованими
сторонами і потребують правового регулювання, головним
чином, на підставі принципу імперативності.64 С.С. Алексєєв
називає цей принцип найпростішим прийомом регулювання,
за допомогою якого держава може регламентувати поведінку
учасників суспільних відносин безпосередньо зверху (імперативне регулювання).65
65 Колодій А. М. Принципи права України. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - С. 61.
66 Алексеев С. С.Структура советского права. - М.: Юрид.лит, 1975. - С. 178.
Вказані принципи визначають як характер юридичного становища учасників (суб'єктів) правових
відносин, їх правовий статус, характер їх суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, так і метод галузі, яка саме завдяки цьому належить до публічного права;
в) галузеві, які поширюють свою дію (вплив) на окрему конкретну
галузь права.
Розглянемо зміст галузевих принципів фінансового права, до яких належать: пріоритетність публічних інтересів у правовому регулюванні фінансових відносин; соціальна спрямованість фінансово-правового регулювання; самостійність фінансової діяльності органів місцевого самоврядування; принцип розподілу функцій у сфері фінансової діяльності між представницькими і виконавчими органами влади; гласність фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування; плановість тощо. Зміст вказаних принципів визначається Конституцією України та конкретизується у нормах фінансового права.
Принцип пріоритетності публічних інтересів у правовому регулюванні фінансових відносин зумовлений публічною суттю як державних і місцевих фінансів, так і фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування. Фінансово-правові норми закріплюють механізм державного впливу на фінансові відносини, що виникають у процесі здійснення такої діяльності в цілому і окремих галузях.
Змістом статей 1,3 Конституції України, у яких Україна характеризується як соціальна держава, а до найвищих соціальних цінностей віднесено людину, її життя і здоров'я, визначається принцип соціальної спрямованості фінансово-правового регулювання. Фінансово-правове регулювання має бути спрямоване на підвищення добробуту населення, на забезпечення необхідними фінансовими ресурсами найбільш важливих соціальних програм та розв'язання соціальних проблем.
Принцип самостійності фінансової діяльності органів місцевого самоврядування гарантується Конституцією України (розділ 9) та конкретизується в інших нормативних актах, відповідно до яких територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження. Органи виконавчої влади, їх посадові особи не мають права втручатися в законну діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими законами до повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, крім випадків виконання делегованих їм радами повноважень та в інших випадках, передбачених законом. Державний контроль за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і не повинен призводити до втручання органів державної влади чи їх посадових осіб у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм повноважень.
Фінансово-правовому регулюванню властивий принцип розподілу функцій у сфері фінансової діяльності між представницькими і виконавчими органами влади, повноваження яких визначені у Конституції України (розділи 4 - 6, 10, 11). Так, до повноважень представницьких органів віднесено затвердження бюджетів (п. 4 ст. 85; п. 4 ст. 138; ст. 143), встановлення податків і зборів (п. 1 ч. 2 ст. 92; ст. 143). Виконавчі ж органи розробляють проекти бюджетів, забезпечують їх виконання (п. 6 ст. 116; п.п. 4, 5 ст. 119; п. 4 ст. 138; ст. 143) та забезпечують проведення єдиної фінансової і податкової політики (п. 3 ст. 116; п. 4 ст. 138).
Принцип гласності фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування випливає з конституційних вимог доведення до відома населення змісту законів та інших нормативно-правових актів (ст. 57), їх офіційного оприлюднення (ст. 94), офіційного оприлюднення звіту про виконання Державного бюджету України (ст. 97), регулярних звітів про доходи і видатки Державного бюджету України (ст. 95) тощо.
Принципом фінансового права є також принцип плановості, який обумовлюється: плановим характером фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування з формування, розподілу і використання фінансових ресурсів; існуванням фінансових планів держави, її територіальних утворень, підприємств, установ, організацій.
Отже, фінансове право характеризується як загальноправовими і і міжгалузевими, так і галузевими принципами, які виражають його сутність та особливості фінансово-правового регулювання.
Принципи фінансового права можна також класифікувати залежно від форми нормативного вираження на такі, що:
а) закріплені в кодексах;
б)) закріплені в інших законах України;
в) закріплені у підзаконних нормативно-правових актах.
Окремо можна виділити за змістом фінансово-правових інститутів::
а) принципи бюджетного права;
б) податкового права;
в) принципи валютного права тощо.
Так, бюджетне право базується на таких принципах: єдності бюджетної системи України, збалансованості, самостійності; повноти, обгрунтованості, ефективності, субсидіарності, справедливості і неупередженості, публічності та прозорості, відповідальності учасників бюджетного процесу.
Таким чином, у принципах фінансового права в цілому знаходить своє вираження суспільна природа публічних фінансів, вони є своєрідними межами форм фінансової нормотворчості держави, основоположними напрямами цієї нормотворчості у сфері розподільних та перерозподільних фінансових відносин.
Активна роль фінансового права виражається в його функціях, тобто основних напрямах правового впливу на суспільні відносини, які регулюються фінансовим правом.
Серед основних функцій фінансового права можна виділити загальноправові функції, властиві багатьом галузям права - регулятивну, охоронну.
Регулятивна функція фінансового права полягає в тому, що переважна більшість суспільних відносин, які виникають у сфері фінансової діяльності, підлягають регулюванню з боку норм фінансового права.
Сутністю охоронної функції є охорона правовідносин, які складають предмет фінансово-правового регулювання, прав та інтересів їх учасників.
Фінансове право виконує також соціальну, виховну та захисну функції.
Соціальна функція фінансового права реалізується через соціальне спрямування фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування.
Сутністю виховної функції фінансового права є здійснення правового виховання за допомогою норм фінансового права шляхом переконання, стимулювання, контролю за додержанням фінансового законодавства і державного примусу.
Захисна функція фінансового права полягає в тому, що нормами фінансового права передбачена система заходів, спрямованих на захист прав і законних інтересів суб'єктів фінансового права. Фінансове право не лише регламентує поведінку у процесі фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування, а й закріплює права їх учасників, установлює гарантії їх реалізації, передбачає механізм захисту цих прав.
3. Система фінансового права
Фінансове право, як будь-яка інша галузь, являє собою складну цілісну систему з певною внутрішньою структурою, разом з тим характеризується внутрішньою розчленованістю, диференціацією на відносно автономні, але пов'язані між собою частини - фінансово-правові норми, які групуються у фінансово-правові інститути та зводяться у підгалузі фінансового права у певній послідовності та взаємозв'язку.
Систему фінансового права можна визначити як внутрішню його структуру, систематизовану сукупність, єдність, взаємозв'язок і диференціацію окремих елементів (фінансово-правових норм,
інститутів, підгалузей), розташованих у певній послідовності та ієрархії, що визначаються внутрішньою логікою цієї галузі.
Система фінансового права об'єктивно обумовлена особливостями суспільних відносин, які ним регулюються. Вона передбачає таке розміщення нормативного матеріалу, яке дає можливість забезпечити єдність та диференціацію фінансово-правових норм, їх логічну послідовність.
Структурними елементами системи фінансового права є: фінансово-правові норми; фінансово-правові інститути; підгалузі фінансового права. Фінансово-правова норма - це первинний і кінцевий елемент системи фінансового права; вона самостійно регулює якусь одну сторону фінансових відносин.
Сукупність фінансово-правових норм, які регулюють певне коло суспільних відносин у сфері фінансової діяльності конкретного виду і утворюють відокремлену групу, складають фінансово-правовий інститут.
Підгалузь фінансового права - це сукупність інститутів і окремих норм, що охоплюють своїм регулюванням цілісну групу відносин у сфері фінансової діяльності.
Фінансово-правові норми групуються у Загальній та Особливій частинах фінансового права.
До Загальної частини фінансового права належать норми, які регулюють:
- загальні принципи, правові форми і методи фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування;
- систему органів, які здійснюють фінансову діяльність та їх повноваження;
- правові основи фінансового контролю, його форми і методи тощо.
Особлива частина фінансового права включає підгалузі та інститути, в яких згруповані норми, що регулюють відносини у сфері:
- державного та місцевих бюджетів;
- державних цільових позабюджетних фондів коштів; фінансів підприємств, установ, організацій; - - державних і місцевих доходів; державного і місцевого кредиту;
- державного страхування;
- державних і місцевих видатків;
- банківського кредитування;
- грошового обігу і розрахунків;
- валютного регулювання тощо.
Загальна та Особлива частини фінансового права являють собою єдине ціле, що дає можливість найбільш правильно і ефективно застосовувати фінансово-правові норми.
Отже, система фінансового права характеризується:
а) єдністю його складових частин, що зумовлюється системою
фінансових відносин, які визначають зміст фінансово-правових норм;
б) диференціацією фінансового права на відносно відокремлені
складові частини у вигляді об'єднань фінансово-правових
норм - підгалузей та інститутів.
Система фінансового права тісно пов'язана з системою його джерел як органічна єдність форми та змісту у праві: у системі джерел певною мірою проявляється система фінансового права.
4. Місце фінансового права у правовій системі України
Фінансове право є складовою частиною єдиної системи права України. У той же час воно має специфічні особливості, своє призначення, самостійний предмет та особливий метод правового регулювання, що дає можливість говорити:
а) про фінансове право як самостійну галузь права України;
б) про співвідношення фінансового права з іншими галузями
права (конституційним, адміністративним, цивільним).
Найбільш тісним є зв'язок фінансового права з конституційним та адміністративним. Оскільки предметом конституційного права є норми, що закріплюють принципи організації усієї системи органів державної і місцевої влади України, в тому числі виконавчих, визначають основи взаємовідносин між представницькими, виконавчими органами державної та місцевої влади, адміністративного права-норми, які регулюють організацію апарату виконавчої влади, а фінансового - норми, які регулюють організацію фінансової діяльності на державному та місцевому рівнях, то багато питань регулюється конституційним, адміністративним та фінансовим правом одночасно. Але норми конституційного права закріплюють лише загальні, єдині для всіх державних та місцевих органів принципи організації суспільних відносин, а норми адміністративного та фінансового права, керуючись цими принципами, деталізують їх до системи тих органів, які створені для здійснення фінансової діяльності.
Фінансове право базується і розвивається на основах, установлених конституційним правом. Так, державний лад України обумовив наявність бюджетних прав у України як держави, органів місцевого самоврядування. Норми фінансового права, які регулюють склад та порядок утворення державних і місцевих доходів, базуються на конституційних положеннях про економічну систему України, про різноманітність форм власності. Конституційні норми також закріплюють основи організації фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування, зокрема:
а) встановлюють компетенцію Верховної Ради України з прийняття законів про державний бюджет, про податки, державний борг, з інших питань фінансової діяльності;
б) визначають повноваження Уряду України із забезпечення
єдиної фінансової, кредитної та грошової політики;
в) регламентують права органів місцевого самоврядування щодо
затвердження місцевого бюджету і встановлення місцевих
податків та зборів.
Ці норми конкретизуються у фінансовому праві. На їх основі розробляються детальні правила поведінки, що стосуються діяльності держави і органів місцевого самоврядування у сфері фінансів.
Співвідношення фінансового права з конституційним та адміністративним виявляється у тому, що і конституційне, і адміністративне право регулюють правовідносини, які виникають з приводу організації і діяльності держави, органів місцевого самоврядування в цілому, а фінансове право - правовідносини, що виникають в одній із сфер такої діяльності - фінансової. Якщо конституційне право закріплює основи організації і діяльності представницьких, виконавчих органів влади, адміністративне - основи діяльності у сфері державного управління, то фінансове право поширюється на обидва види діяльності, адже фінансова діяльність може здійснюватися як представницькими і виконавчими, так і органами державного управління.
Тісний взаємозв'язок цих галузей права потребує їх розмежування, що дає можливість усунути конкуренцію і дублювання суміжних інститутів і норм.
При розмежуванні фінансового і конституційного права слід виходити з того, що норми конституційного права закріплюють основи державного ладу, становища особи, фінансово-кредитного регулювання, бюджетної політики(наприклад,норми,що встановлюють компетенцію Верховної Ради України на затвердження Державного бюджету України, внесення змін до нього, контролю за виконанням та прийняття рішення щодо звіту про виконання Державного бюджету України (п. 4 ст. 85); норми про повноваження Кабінету Міністрів України на розроблення проекту закону про Державний бюджет України і забезпечення його виконання (п. 6 ст. 116); права органів місцевого самоврядування на затвердження бюджетів і встановлення місцевих податків (ст. 143) тощо. Тобто, конституційне право закріплює вихідні положення фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування, які конкретизуються у нормах фінансового права.
Співвідношення фінансового і адміністративного права базується на використанні подібних методів правового регулювання, основним з яких є метод владних приписів. Разом з тим ці галузі права відрізняються за предметом правового регулювання. Сферою і фінансового, і адміністративного права є відносини, які виникають у процесі діяльності фінансово-кредитних органів. Але нормами адміністративного права закріплюється структура таких органів, організаційні форми їх діяльності, порядок призначення і звільнення їх посадових осіб, тоді як нормами фінансового права регулюються лише ті відносини, які безпосередньо пов'язані з виконанням цими органами функцій з мобілізації, розподілу фондів коштів держави, органів місцевого самоврядування та контролю за їх використанням.
Фінансове право тісно пов'язане з цивільним правом, оскільки до предмета останнього серед майнових належать і грошові відносини. Але предметом фінансового права охоплюються лише ті грошові відносини, які виникають у сфері фінансової діяльності та виконують функції мобілізації, розподілу та використання фондів коштів держави, органів місцевого самоврядування. Крім того, фінансово-кредитні органи, здійснюючи фінансову діяльність, виступають одночасно як юридичні особи і не лише адресують владні приписи іншим учасникам фінансових правовідносин, а й будують такі відносини на підставі юридичної рівності, вільного волевиявлення, що не властиві методу фінансово-правового регулювання. До податкових, бюджетних відносин, заснованих на владному підпорядкуванні, Цивільне законодавство не застосовується.66
Отже, фінансове право відмежовується від цивільного не лише предметом, а й методом правового регулювання.
Фінансове право також пов'язане з трудовим правом, правом соціального забезпечення (у частині регулювання відносин з приводу мобілізації, розподілу та використання коштів соціальних фондів) та з кримінальним правом (у частині застосування кримінальної відповідальності за правопорушення у фінансовій діяльності).
Таким чином, фінансово-правові норми, регулюючи відносини у сфері фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування і маючи свій особливий предмет та метод правового регулювання, утворюють самостійну галузь права - фінансове право.
66І Цивільний кодекс України: Коментар. - X.: «Одісей», 2003. - Ст. 1.
Питання для самоконтролю
1. Визначте фінансове право як галузь права.
2. Обґрунтуйте, чому фінансове право належить до публічних галузей права.
3. Яке коло суспільних відносин складає предмет фінансово-правового регулювання?
4. Якими ознаками характеризується метод фінансово-правового регулювання?
5. Обґрунтуйте, чому основним методом фінансово-правового регулювання є імперативний.
6. За допомогою яких принципів здійснюється регулювання суспільних відносин, що складають предмет фінансового права?
7. Назвіть принципи фінансового права.
8. Визначте зміст галузевих принципів фінансового права.
9. Які функції виконує фінансове право?
10 .Що слід розуміти під системою фінансового права?
11. Визначте структурні елементи системи фінансового права.
12. У чому проявляється зв'язок фінансового права з конституційним?
13. Установіть співвідношення фінансового права з адміністративним.
14. Відмежуйте фінансове право від цивільного права.
15. Яким чином фінансове право пов'язане з трудовим правом, правом соціального забезпечення та з кримінальним правом?
Додаткова література:
1. Ашмарина Е. М. Структура финансового права на современном этапе // Государство и право. - 2004. - № 9. - С. 89-96.
2. Дмитренко Е. С. Фінансове право України. Практикум: Навчально-методичний посібник. - К.: Атіка, 2004. - С. 14-20.
3. Карасева М. В. К вопросу о предмете финансового права в Российской Федерации / Матеріали Міжнародної наукової конференції «Проблеми фінансового права». - Чернівці, 1996. - Випуск І. - С. 25-31.
4. Карасева М. В. Финансовое право - политически «напряженная» отрасль права // Государство и право. - 2001. - № 8. - С. 60-67.
5. Карасева М. В. О предмете финансового права на современном этапе // Государство и право. - 1997. - № 11. - С. 22-31.
6. Карасева М. В. Финансовое право - политически «напряженная» отрасль права // Государство и право. - 2001. - № 8. - С. 60-67.
7. Козловсъкий А. А. Фінанси і право: гносеологія взаємодій / Матеріали Міжнародної наукової конференції «Проблеми фінансового права». - Чернівці, 1996. - Випуск І. - С. 46-56.
8. Кучерявенко М. До питання про систему фінансового права // Право України. - 2003. - № 4. - С. 33-37.
9. Нечай А. Фінансова діяльність держави та фінансове право в сучасний період // Право України. - 2000. - № 1. - С. 54-59.
10. Нечай А. Предмет фінансового права на сучасному етапі/УПідприємництво, господарство і право. - 2004. - № 5. - С. 62-64.
11. Пацурківський П. С. Проблеми теорії фінансового права. - Чернівці: Вид-во ЧДУ, 1998.-275 с.
12. Рукавишникова И. В. К вопросу об особенностях метода финансового права // Государство и право. - 2004. - № 4. - С. 36-41.
13. Худяков А. И. К вопросу о предмете и методах финансового права / Матеріали Міжнародної наукової конференції «Проблеми фінансового права». - Чернівці, 1996. - Випуск І. - С. 32-36.
ГЛАВА 5.
ДЖЕРЕЛА ФІНАНСОВОГО ПРАВА
1. Поняття джерел фінансового права та їх класифікація.
2. Конституція України як основне джерело фінансового права.
3. Бюджетний кодекс України та інші законодавчі акти, норми яких регулюють фінансові правовідносини.
4. Підзаконні акти як джерела фінансового права.
5. Значення судових актів для застосування фінансово-правових норм.
6. Міжнародні правові акти як джерела фінансового права.
7. Дія нормативно-правових актів, які є джерелами фінансового права, у часі, просторі та за колом осіб.
1. Поняття джерел фінансового права та їх класифікація
Окрім внутрішньої, фінансове право має зовнішню форму вираження фінансово-правових норм - джерела фінансового права. В юридичній літературі термін «джерело права» означає:
матеріальні умови життя суспільства, домінуючий тип виробничих відносин - матеріальний зміст; джерело відомостей, джерело знань - деякі матеріали, документи, за якими можна знайомитися зі змістом права; нормативно-правові акти, в яких закріплені правові норми. Джерелами (формами) фінансового права є акти органів влади або компетентних органів управління, що містять фінансово-правові норми. До них відносять нормативно-правовий акт, правовий прецендент, нормативно-правовий договір, правовий звичай, правову доктрину, міжнародно-правовий акт.
Джерела фінансового права є тією формою, в якій фінансово - правові норми існують, з якої дістають знання про чинне фінансове право, до якої звертаються при вирішенні конкретних правових питань, що виникають у в сфері фінансової діяльності. Вони безпосередньо пов'язані з організацією та функціонуванням фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування.
Джерела фінансового права - це форми вираження правових приписів через нормативні акти як результат діяльності компетентних органів держави, які встановлюють чи санкціонують правові норми, обов'язкові для сторін фінансових правовідносин, що складають предмет фінансового права.
67 Про Єдиний державний реєстр нормативних актів: Указ Президента України
від 27 червня 1996 року № 468/196 // Урядовий кур'єр. - 1996. - 4 липня.
68 Про запровадження Єдиного державного реєстру нормативних актів та
здійснення правової інформатизації. Постанова Кабінету Міністрів України від 11
грудня 1996 року № 1504 // Збірник постанов Уряду України. - 1996. - № 21. - Ст.
586.
До основних джерел фінансового права належать нормативні акти, які видаються, санкціонуються, застосовуються і охороняються державними органами і містять норми, спрямовані на регулювання фінансових правовідносин. Відповідно до Указу Президента України «Про Єдиний державний реєстр нормативних актів» від 27 червня 1996 року № 468/9667 та постанови Кабінету Міністрів України від 11 грудня 1996 р. № 150468 «Про запровадження правової інформатизації України» та з метою забезпечення в Україні єдиних принципів ідентифікації нормативних актів, державного обліку, створення фонду цих актів і підтримання їх у контрольному стані, доступності та гласності правової інформації було запроваджено в Україні Єдиний державний реєстр нормативних актів - автоматизовану систему збирання, накопичення та опрацювання актів законодавства. До Державного реєстру включаються чинні, опубліковані та неопубліковані, у тому числі з обмежувальними грифами, закони України, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, зареєстровані в Міністерстві юстиції України, нормативні акти Національного банку України, міжнародні договори України. Державній реєстрації підлягають також тимчасові нормативні акти з терміном дії рік і більше та з терміном дії менше року в разі наступного його продовження. Нормативні акти, що містять відомості, які становлять державну таємницю, включають до окремого розділу Державного реєстру з відповідним грифом секретності.
Сукупність нормативно-правових актів, в яких містяться фінансово правові норми, складають систему фінансового законодавства.
Відповідно до тлумачення Конституційного Суду України від 9 липня 1998 року справа № 17/81-97 поняття «законодавство» включає: закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови
Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
Між системою фінансового права і системою фінансового законодавства існують такі відмінності:
Система фінансового права
Внутрішня будова права
Сукупність правових норм
Має свій предмет і метод правового регулювання
Первинний елемент -фінансово-правова норма
Формується об'єктивно відповідно до існуючих фінансових відносин
Система фінансового законодавства
Зовнішня будова права
Сукупність нормативно-правових актів
Метод регулювання відсутній, а предмет регулювання не завжди однорідний
Первинний елемент - стаття закону, що містить нормативний припис
Створюється у результаті цілеспрямованої діяльності уповноважених суб'єктів
Система нормативно-правових актів як джерел фінансового права є досить розгалуженою, їх класифікацію на окремі види можна провести за такими підставами:
1. За юридичною силою:
- міжнародні правові акти, ратифіковані Україною;
- закони України;
- підзаконні нормативні акти: укази Президента України; декрети, постанови, розпорядження Кабінету Міністрів України; накази, інструкції, правила міністерств, відомств, інших центральних органів виконавчої влади; локальні нормативні акти.
2. За межами дії: загальнодержавні; галузеві (відомчі); місцеві (локальні).
3. За органами правотворчості нормативно-правові акти:
- вищих органів законодавчої та виконавчої влади (Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України);
- центральних органів виконавчої влади (міністерств, відомств, комітетів);
- місцевих органів влади та місцевого самоврядування;
- керівників підприємств, установ, організацій.
4. За формою нормативних актів: закони, укази, декрети, постанови, розпорядження, накази, інструкції, правила, положення, рішення тощо. Закони у свою чергу поділяються на: кодифіковані (наприклад, Бюджетний кодекс України); комплексні, тобто такі, які одночасно є джерелами декількох галузей права (наприклад, Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»); базові (зазвичай, це закони, які містять загальні положення про фінансову діяльність держави, органів місцевого самоврядування).
5. За характером волевиявлення:
- акти встановлення фінансово-правових норм;
- акти заміни фінансово-правових норм;
- акти відміни фінансово-правових норм.
6. За сферою дії:
- загальні;
- спеціальні;
7. За суб'єктами, на яких поширюються:
- джерела фінансового права, що поширюються на фізичних осіб;
- джерела фінансового права, що поширюються на юридичних осіб;
- джерела фінансового права, що поширюються на юридичних та фізичних осіб - суб'єктів господарювання;
- джерела фінансового права, що поширюються на окремих юридичних та фізичних осіб.
8. За терміном чинності:
- тривалі;
- тимчасові.
Отже, джерела фінансового права-це правові акти представницьких і виконавчих органів державної влади та місцевого самоврядування, в яких містяться фінансово-правові норми.
2. Конституція України як основне джерело фінансового права
У системі джерел фінансового права найвищу юридичну силу має Конституція України, що містить норми прямої дії. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Роль Конституції України визначається тим, що у ній містяться конституційно-правові норми, які є основоположними для усіх інших джерел фінансового права і які юридично оформляють важливі фінансово-правові інститути. В Конституції України знайшли своє втілення принципи фінансової діяльності держави, загальногалузеві принципи фінансового права, а також ключові принципи ряду найважливіших інститутів фінансового права - бюджетного права, податкового права та деяких інших.
Конституційні норми:
а) закріплюють правові основи фінансової діяльності держави
та органів місцевого самоврядування в цілому і за окремими напрямами;
б) визначають основні права та обов'язки державних органів, які
здійснюють фінансову діяльність;
в) закріплюють принцип законності, надаючи йому універсального
та обов'язкового характеру.
Надання Конституції вищої юридичної сили серед джерел фінансового права означає, що усі її норми є основою інших норм, що складають систему права.
Конституція є базою поточного фінансового законодавства, яке розвиває конституційні приписи.
Офіційне тлумачення відповідності законодавства Конституції України здійснює Конституційний Суд.
Конституційні норми як джерела фінансового права можна умовно поділити на дві групи: перша група - норми прямої дії, які безпосередньо регулюють фінансові відносини і визначають повноваження суб'єктів - державних органів і органів місцевого самоврядування в галузі фінансової діяльності; друга група - інші конституційні норми.
Норми першої групи містяться у ст. ст. 67, 85, 92, 95-100, 106, 116, 119, 138, 142, 143 Конституції України.
Ст. 67 Конституції України визначає обов'язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, та подавати щорічно до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи.
Ст. 85 регулює повноваження Верховної Ради України у сфері фінансової діяльності: затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання; призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати, Голови Національного банку України за поданням Президента України, половини складу Ради Національного банку України.
Ст. 92 Конституції України встановлює коло відносин в галузі фінансів, які регулюються виключно законами України: Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи.
Ст. 95 Конституції України визначає, що:
а) основними принципами побудови бюджетної системи України
є справедливий і неупереджений розподіл суспільного
багатства між громадянами і територіальними громадами та
збалансованість бюджету;
б) виключно законом про Державний бюджет України
визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні
потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків;
в) регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету
України мають бути оприлюднені.
Ст. ст. 96-100, 116, 119, 138, 142, 143 регулюють повноваження органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері фінансової діяльності: Верховна Рада України затверджує Державний бюджет України (ст. 96); Президент України підписує закони, прийняті
Верховною Радою України, та має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховною Радою України (ст. 106); Кабінет Міністрів України подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рік та звіт про виконання Державного бюджету України (ст. 96, 97, 116); Рахункова палата здійснює контроль за використанням коштів Державного бюджету України (ст. 98); Національний банк України забезпечує стабільность грошової одиниці України - гривні (ст. 99); Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та контролює її проведення (ст. 100); місцеві державні адміністрації забезпечують підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів та звіту про їх виконання (ст. 119); Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві ради затверджують відповідні бюджети та контролюють їх виконання,встановлюють місцеві податки і збори (ст. 143).
Ст. 142 Конституції України визначає фінансову основу місцевого самоврядування та участь держави у його фінансовій підтримці.
До другої групи належать конституційні норми, які закріплюють найважливіші права людини і громадянина, гарантії їх реалізації та певним чином впливають на регулювання фінансових відносин. Це, зокрема, право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом (ст. 42), право на соціальний захист у разі безробіття з незалежних від працівника обставин (ст. 46), право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (ч. 4 ст. 43), на своєчасне отримання заробітної плати (ч. 7 ст. 43), право на відпочинок (ст. 45), на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (ч. 2 ст. 46), право на освіту (ст. 53), право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55) тощо
Фінансове право забезпечує реалізацію норм Конституції України, які є базою для фінансового законодавства.
3. Бюджетний кодекс України та інші законодавчі акти, норми яких регулюють фінансові правовідносини
В ієрархії джерел фінансового права головне місце після Конституції займають закони, які містять фінансово-правові норми. Верховенство закону означає, що головні фінансові відносини, не урегульовані Конституцією, регулюються саме законами.
Окрему групу джерел фінансового права складають Основи законодавства України, які містять окремі фінансово-правові норми. Основи законодавства - це сукупність важливих законодавчих норм, що визначають специфічні особливості і завдання тієї чи іншої галузі законодавства України. Прикладами таких джерел фінансового права можуть бути такі: Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 року (ст. 18, 21); Основи законодавства України про культуру від 14 лютого 1992 року (ст. 23-26); Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року.69
Важливе значення у регулюванні фінансових правовідносин належить кодифікованому законодавчому акту - Бюджетному кодексу України.
Бюджетним кодексом України, прийнятим 21 червня 2001 року, визначаються засади бюджетної системи України, її структура, принципи, правові засади функціонування, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства. Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів.70
Кодекс складається із Загальної та Особливої частин, 6 розділів, 18 глав та 125 статей.
Загальна частина складається з 1 розділу, 4 глав та 28 статей.
69 Див.: Основи законодавства України про культуру: Закон України від 14 лютого 1992 року № 2117-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 21. - Ст.
294; Основи законодавства України про охорону здоров'я: Закон України від 19
листопада 1992 року № 2801-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №4.
- Ст. 19; Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР // Відомості Верховної Ради України.
- 1998.-№23.-Ст. 121.
70 Бюджетний кодекс України від 21 червня 2001 року № 2542-III // Відомості
Верховної Ради України. - 2001. - № 37-38. - Ст. 189.
У розділі 1 «Загальні положення» визначаються: у главі 1 «Загальні положення» - основні терміни (ст. 2); поняття бюджетного періоду (ст. 3); склад бюджетного законодавства (ст. 4); у главі 2 «Бюджетна система України та її принципи» - структура бюджетної системи України (ст. 5); поняття зведеного бюджету (ст. 6); принципи
бюджетної системи України (ст. 7); поняття бюджетної класифікації та її складові частини (ст. ст. 8-12); складові частини бюджету (ст. 13); у главі 3 «Запозичення» - поняття дефіциту та профіциту бюджету (ст. 14); залишку бюджетних коштів (ст. 14і); джерела фінансування дефіциту бюджету, право на здійснення запозичень та гарантії щодо виконання боргових зобов'язань (ст.ст. 15-17); граничний обсяг боргу (ст.18); у главі 4 «Бюджетний процес та його учасники» - стадії бюджетного процесу, учасники бюджетного процесу (розпорядники, головні розпорядники бюджетних коштів) та їх основні функції (ст. ст. 19-23); резервний фонд бюджету (ст. 24); порядок безспірного списання коштів бюджету (ст. 25); особливості здійснення аудиту та фінансового контролю під час бюджетного процесу (ст. 26); порядок подання та розгляду законопроектів, які впливають на доходну чи видаткову частину бюджетів (ст. 27); особливості оприлюднення інформації про бюджет (ст. 28).
Особлива частина містить розділи 2 - 6, глави 5-18, статті 29-125.
У розділі 2 «Державний бюджет України» регулюються питання щодо: доходів і видатків Державного бюджету України (глава 5, ст. ст. 29-31); складання проекту Державного бюджету України (глава 6, ст. ст. 32-38); розгляду та прийняття Державного бюджету України (глава 7, ст. ст. 39-46); виконання Державного бюджету України (глава 8, ст. СТ. 47-51); внесення змін до закону про Державний бюджет України (глава 9, ст. ст. 52-55); бухгалтерського обліку та звітності про виконання Державного бюджету України (глава 10, ст. ст. 56-62).
Розділ 3 «Місцеві бюджети» містить такі глави: глава 11 «Надходження та витрати місцевих бюджетів» (ст. 63-74); глава 12 «Складання, розгляд, затвердження, виконання та звітність місцевих бюджетів» (ст. 75-80).
Розділ 4 «Міжбюджетні відносини» складається з глави 13 «Загальні положення» (ст. ст 81-86); глави 14 «Розмежування видатків між бюджетами» (ст. ст 87-93); глави 15 «Розрахунок видатків, що враховують при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів» (ст. 94, 95); глави 16 «Міжбюджетні трансферти» (ст. ст. 96-108).
Розділ 5 «Контроль за дотриманням бюджетного законодавства та відповідальність за бюджетні правопорушення» містить такі глави: глава 17 «Контроль за дотриманням бюджетного законодавства» (ст. 109 115); глава 18 «Відповідальність за бюджетні правопорушення» (ст. 116-125).
Поряд із Бюджетним кодексом України, фінансово-правові норми, що встановлюють юридичну відповідальність суб'єктів фінансового права, містяться у Кримінальному кодексі України від 5 квітня 2001 року (розділ 7 «Злочини у сфері господарської діяльності», ст. ст. 199-202, 204-205, 207-2121, 216-217, 222-223, 231-232)71, Кодексі України про адміністративні правопорушення України від 7 грудня 1984 року (глава 12 «Адміністративні правопорушення в галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, в галузі фінансів і підприємницькій діяльності» (ст. ст. 155 /1, 156,162,163,163 /1-163 /4,164 /1-164 /2, 164 /5, 164 /12, 164 /14, 165 3-165 /5, 166 /3, 166 /5 -166 /9)72 та у Кодексі Законів про працю України від 10 грудня 1971 року (глава X «Трудова дисципліна» (ст. ст. 147-152).73
Фінансова діяльність регулюється іншими законами, які містять не лише фінансово-правові норми, а й норми конституційного, адміністративного, цивільного права тощо (наприклад, закони України «Про Національний банк України» (1999), «Про місцеве самоврядування» (1997), «Про страхування» (1996) тощо).
Велику групу джерел фінансового права складають спеціальні закони, якими регламентується обмежена (спеціальна) сфера фінансової діяльності: оподаткування (закони України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» (1991), «Про плату за землю» ( 1992), «Про податок на додану вартість» ( 1997), «Про фіксований сільськогосподарський податок» (1998) тощо); повноваження податкових органів (закон України «Про державну податкову службу в Україні»); грошовий обіг (закони України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (2000), «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні; бюджетний процес закон України «Про міжбюджетні відносини між районним бюджетом та бюджетами територіальних громад, сіл, селищ, міст та їх об'єднань» (2004) тощо.
71 Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року № 2341- III // Відомості
Верховної Ради України. - 2001. - № 6. - Ст. 37.
72 Кодекс України про адміністративні правопорушення України від 7 грудня 1984
року № 8073-Х // Відомості Верховної Ради Української PCP. - 1984. - № 51. - Ст.
1122.
73Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII // Відомості Верховної Ради Української PCP. - 1971. - № 50. - Ст. 375.