НТР та її вплив на сферу культури в Україні
Існують різні визначення науково-технічної революції (НТР). Найбільше ними захоплювались у радянський період вітчизняної історії, щоб, з одного боку, показати безперервність і глибину революційних процесів, а з іншого — довести переваги соціалістичної системи господарства. У розвинених країнах Європи і Америки воліли краще прискорювати науково-технічний прогрес і раціонально користуватись його плодами, ніж вести ідеологічні дискусії з цього приводу.
Отже, у вітчизняній історичній літературі збереглось визначення НТР як процесу корінних, якісних змін у науці та техніці, які призвели до глибоких зрушень у характері й змісті матеріального виробництва, до нового визначення місця й ролі людини в сучасному суспільстві.
Науково-технічна революція характеризується багатьма показниками. Найважливішими з них є:
— проникнення науки у мікросвіт, в структуру елементарних частинок речовин;
— прорив людини у макросвіт, у космос;
— відкриття і використання нових видів енергії — атомної, сонячної і т. п.
— освоєння виробництва штучних матеріалів;
— автоматизація виробництва, створення і поширення електронних обчислювальних машин;
— розвиток нових технологій;
— перетворення науки в безпосередню продуктивну силу, диференціація науки;
— інтеграція процесів розвитку науки і освіти;
— вибухоподібне зростання інформації, виникнення так званого "інформаційного" суспільства, коли швидше рухається той, хто володіє кращою оперативною інформацією.
Науково-технічна революція загострила попередні й породила нові глобальні, тобто спільні для всієї планети, проблеми, їх можна розподілити на чотири групи за сферами виявлення: міжнародні відносини, взаємодія суспільства й природи, суспільства і науки, науки і людини.
Для першої групи проблем важливим є збереження миру. Нагромадження і вдосконалення зброї масового знищення, довільне, неконтрольоване її розповзання по планеті, в тому числі у "гарячі точки", несе в собі реальну загрозу катастрофи всього людства.
Екологічні наслідки людської діяльності відносяться до другої групи глобальних проблем. Потепління клімату, виникнення "озонових дір" свідчить про надмірне техногенне навантаження на земній кулі.
Третя група — це економічні, соціальні і політичні наслідки НТР. За деякими підрахунками, при нинішніх темпах споживання енергоресурсів запасів вугілля на планеті вистачить на 80, газу — на 50, нафти — на 40 років. Виснаження енергетичних ресурсів, дефіцит сировини і продовольства супроводжуються винайденням нових видів матеріалів, джерел енергії та шляхів її використання. Для того, щоб наука служила прогресу, важливо послідовно здійснювати демілітаризацію у всіх країнах, об'єднувати зусилля для спільного розв'язання глобальних проблем. Використання досягнень НТР зумовило різкий якісний стрибок окремих держав і формування трьох провідних центрів економічного розвитку: Західна Європа — США — Японія. Вони й визначають сучасні тенденції людської цивілізації.
Відносини науки і людини набули виняткового характеру. Наука перетворилась на безпосередню продуктивну силу. Недооцінка наукита її результатів характерна для економічно відсталих держав, приречених і далі відставати за рахунок власної бездіяльності і "відтоку мізків". Бурхливий розвиток науки і техніки ставить людину в залежність від наукових досягнень, змінює її інтелект і навіть зовнішність, зумовлює появу нових медичних проблем.
Аварія на Чорнобильській АЕС у квітні .1986 р. показала, яку загрозу становить бездумне ставлення до науково-технічного прогресу.
Науково-технічна революція породила не тільки проблеми. Вона водночас вказує на шляхи їхнього розв'язання. НТР дала світові шанс на виживання, яке можливе тільки за умов інтеграції й мирного співіснування держав і народів.
У світовому співтоваристві Україна належить до числа держав, які ведуть дослідження космічного простору. В Україні діє Національне космічне агентство. У 1997 р. з території США було запущено космічний корабель, на борту якого знаходився перший космонавт незалежної України Леонід Каденюк.
Українські ракетобудівники мають високий авторитет у всьому світі. Українські ракетоносії "Зеніт-2" були вибрані для здійснення запусків з плавучого космодрому згідно міжнародного проекту "Морський старт". Практичне значення мали розробки українських вчених та конструкторів для створення і діяльності міжнародної космічної станції — найграціознішого проекту в історії космонавтики.
Освіта 20 ст.в Україні
Цьому значною мірою сприяв розвиток народної освіти як на західноукраїнських землях, так і на сході України. При всій антиукраїнській антинародній спрямованості своєї політики царський уряд змушений був піти на розширення шкільної мережі в Наддніпрянщині. Протягом 1897—1911 pp. кількість початкових шкіл зросла тут з 13 570 до 18 719. За законом від 25 червня 1912 р. було впроваджено новий тип народних шкіл, т. зв. вищих початкових училищ з 4-річним строком навчання. На 1 січня 1916 р. в Україні діяло понад 300 таких закладів. У результаті цього помітно підвищився рівень письменності населення. Так, у 15 повітах Полтавської губернії за 1897—1910 pp. грамотність підвищилась із 16,9 до 23,7 %.
У зв'язку з дальшим зростанням потреби в письменних людях і спеціалістах, а також під впливом революційного руху мережа середніх навчальних закладів та учнів у них збільшувалися. У1914— 1915 pp. в Україні було 26 тис. загальноосвітніх шкіл, в яких навчалося 12,5 тис. учнів і понад 60 професійно-технічних училищ, де здобували освіту і ремесло бл. 5 тис. осіб. Але це все далеко не задовольняло потреб народу. Адже бл. 70% населення не вміло читати і писати.
Революція 1905—1907 pp. примусила уряд дещо відчинити університетські двері для вихідців з "нижчих" станів. Так, у Харківському університеті в 1908 р. навчалося майже 4300 студентів, з яких дітей дворян, чиновників, духовенства, купецтва — понад 2400, дітей міщан, майстрових, селян — більше як 1400. У 1910 р. студенти "нижчих" станів у Київському університеті становили 36 % ^Новоросійському—41,7%. Це були, як правило, діти міських та сільських підприємців. Робітникам і селянам доступ в університети залишався практично закритим.
На всій території України не було жодного вузу з українською мовою викладання, а в царській Росії — навіть жодної української школи недержавному утриманні. Така політика самодержавства щодо української мови, як мови навчання мас, підпорядковувалася меті задушити українську національну культуру. Навіть після офіційної відміни під впливом першої російської революції заборонних документів 1863,1876 і 1881 pp. щодо видання книг, показу театральних вистав та проведення інших культурно-освітніх заходів українською мовою царизм так і не дав дозволу на впровадження навчання у школах рідною мовою. Не дозволялося брати на викладацьку роботу педагогів, які підозрювались у мазепинстві, українському сепаратизмі.
У грудні 1917 р. Центральна Рада ухвалила закон про підпорядкування всіх шкіл на території України (за винятком неукраїнських) Генеральному секретаріату освіти. Українська школа будувалася на принципах єдності та наступності всіх шкіл, праві на безплатне навчання, обов'язковості та світськості освіти.
Вперше українська мова на правах офіційної входила до середньої та вищої школи. Вже в березні 1917 р. у Києві було засновано перші дві українські гімназії, а до осені кількість закладів, що утримувалися за рахунок громадських або приватних коштів, зросла до 63. Незважаючи на всілякі перешкоди, українознавчі дисципліни активно запроваджувалися в навчальний процес уже діючих Київського, Харківського та Одеського університетів.
Було розроблено проекти створення українського університету в Кам'янці-Подільському, народних університетів у Києві, Харкові, Одесі, Педагогічної академії та Академії мистецтв у Києві, низки професійних шкіл. Окремі з них розпочали роботу ще в 1917р.
Восени 1918 р. в Україні вже було 160 українських гімназій, у жовтні відкрито державні українські університети у Києві та Кам'янці-Подільському. У Києві почали працювати архітектурний та клінічний інститути, в Одесі — політехнічний та сільськогосподарський, у Полтаві на кошти земства засновано Український історико-філологічний факультет. Педагогічну академію було перетворено на Українську науково-педагогічну академію, яка мала готувати кадри вчителів українознавства для середніх шкіл. На базі Київської академії мистецтв постала Українська академія мистецтв. У діючих вищих навчальних закладах відкривалися українознавчі кафедри.
Велика увага приділялася виданню підручників українською мовою. Лише коштом спеціального фонду Міністерства освіти впродовж кількох місяців 1918 р. вийшло в світ 2 млн навчальних видань.
Ще інтенсивніше українізація школи здійснювалася Директорією, однак через швидку зміну політичної ситуації досягти реальних результатів не вдалося. У той час були прийняті постанови про запровадження в Україні всенародного і безплатного навчання, про поліпшення матеріального становища вчителів, про децентралізацію управління освітою, Закон про державну українську мову в УНР. Було підготовлено "Проект єдиної школи в Україні", який передбачав створення трьохступеневої системи загальноосвітньої школи: молодша школа (4 роки), старша школа (4 роки), колегія (4 роки). Перші два ступені утворювали основну школу, третій — середню.
Важким було становище освіти на західноукраїнських землях.
Власті імперії Габсбургів, панівні верстви на поч. XX ст., як і раніше, всіляко обмежували і без того мінімальний доступ дітей трударів західноукраїнських земель до освіти. Бюджетне асигнування на освіту 1912 р. на одного жителя Галичини було вчетверо меншим, ніж у центральних австрійських провінціях. Власті насаджували школи з німецькою і польською мовами викладання.Середня школа залишалася недоступною для дітей трудящих. Найнижчий відсоток у гімназіях становили учні-українці.