Динамічна характеристика малої групи

План:

1. Психологічна структура малої групи.

2. Структурні кмпоненти психології малої групи.

3. Поняття групової динаміки.

4. Школа групової динаміки К.Левіна: основні здобутки.

1. Механізми групової динаміки.

 

Завдання до семінару:

1. Охарактеризуйте поняття «Колектив».

2. Розкрийте поняття «Організація».

3. Дайте порівняльну характеристику поняттям «Колектив» та «Організація».

Мала група має свою психологічну структуру, яка включає:

- композиційну підструктуру, тобто сукупність соціально-психологічних характеристик членів групи, що є значущими з точки зору складу групи як цілого.

Необхідно брати до уваги кількісний і якісний склад групи як цілого. Крім того, дуже важливо мати чітке уявлення про національність і соціальне походження її членів, чиї психологічні особливості впливають на характер їх спільної діяльності, міжособистісних відносин між ними, своєрідність утворення неформальних мікро груп, статус і позиції багатьох людей в них.

- підструктуру міжособистісних переваг, тобто прояви сукупності реальних між особистісних зв’язків її членів, існуючих між людьми симпатій і антипатій, які першочергово швидко фіксуються за допомогою методу соціометрії.

Соціометрія дає можливість виявити наявність стійких взаємних переваг членів групи, на основі якого можливо будувати стійкі передбачення про те, що на які з них зорієнтовані конкретні особистості, як в ній існують люди з різним авторитетом і індивідуально-особистісними особливостями, які взаємовідносини присутні між ними і т.д.

- комунікативну підструктуру, - сукупність позицій членів малої групи в системах інформаційних потоків, що існують як між ними самими, так і зовнішнім середовищем, яке відображує, крім того, сконцентрованість у них того чи іншого об’єму різних знань.

Володіння ними – важливий показник положення члена групи, так як доступ до отримання і збереження інформації забезпечує йому в ній особливу роль, додаткові привілегії.

- підструктуру функціональних відносин– сукупність прояву різноманітних взаємозалежностей членів малої групи, які є наслідком здатності ними грати певну роль і виконувати певні обов’язки.

Група являє собою складний організм, в якому люди займають в силу специфіки функціонування їх індивідуально- і соціально-психологічних якостей різне положення, виконують різні обов’язки і відчуваючи в зв’язку з конкретною роллю певне відношення один до одного.

Психологічна структура малої групи

КОМУНІКАТИВНА

МІЖОСОБИСТІСНИХ ПЕРЕВАГ

 

 

Мала група як самостійний суб’єкт діяльності і спеціального аналізу характеризується з точки зору змісту її психології.

Вона, як і всіляка інша спільність людей, поєднана єдністю духовного життя і психології, які мають власні особливості, які не зводяться до суми проявів індивідуально-психологічних рис людей, які входять до її складу, і які функціонують у вигляді:

- взаємовідносин(між особистісні відносини) – суб’єктивні зв’язки, що виникають в результаті взаємодії людей і супроводжуються різними емоційними переживаннями індивідів, які в них приймають участь.

Взаємовідносини обумовлюють стимули спільної діяльності і поведінки людей, механізми формування і саморозвитку малої групи.

- групових прагнень, до яких належать цілі, задачі, потреби, мотиви (інтереси і цінності), які покладені в основу поведінки і спільних зусиль членів малої групи.

Формування і розвиток системи її прагнень відбувається під впливом умов суспільного життя і діяльності людей.

- групових настроїв, які являють собою складні емоційні стани, загальне емоційне на лаштування членів групи, сукупність переживань, які оволодівають ними в певний період, що визначають спрямованість , орієнтацію і характер усіх проявів психології групи і окремих її членів.

Групові настрої підсилюють почуття окремих людей, впливають на їх життя і діяльність усієї групи в цілому.

- традицій, які являють собою утворені на основі довготривалого досвіду спільної діяльності її членів і встановлені в їх житті норми, правила і стереотипи поведінки і дій, повсякденного спілкування між людьми, дотримання яких стало потребою кожного члена малої групи.

Психологія малої групи в той чи інший проміжок часу характеризується певним станом, настроєм, своєрідною атмосферою. Вона і визначає ефективність і спрямованість прагнень її членів, а також вплив групи на особистість і в цілому – на дії і поведінку людей.

Оскільки кожна група є живим осередком суспільного організму її психології також притаманні риси більш великих за обсягами спільностей /національних, класових, конфесійних, професійних, вікових та ін./. Разом з тим психологія малої групи на відміну від них більш специфічна, що обумовлено особливостями життєдіяльності саме її членів і своєрідністю їх особистої взаємодії і спілкування.

ПСИХОЛОГІЯ МАЛОЇ ГРУПИ

СТРУКУРА ПСИХОЛОГІЇ МАЛОЇ ГРУПИ

 

Н А С Т Р О Ї

В З А Є М О В І Д Н О С И Н И

П Р А Г Н Е Н Н Я

Т Р А Д И Ц І Ї

Д У М К И

Психологія малих груп характеризується наступними підходами до їх вивчення, які є найпоширенішими і визначають розвиток групової психології.

1. Соціометричний напрямок. Засновник – американ­ський психолог Дж. Морено. У теоретичному плані соціометрія, на його думку, є психологічною теорією су­спільства, в основу якої покладена ідея про те, що всі аспекти соціального життя – соціальні, економічні, по­літичні – можна пояснити станом міжособистісних (емоційних) відносин між людьми.

З усіх різновидів емоційних стосунків дослідник особ­ливо виокремлює симпатію та антипатію (тяжіння та відштовхування), які визначають стан не тільки малої групи, а й суспільства загалом. «Соціометрична» револю­ція (термін Дж. Морено) полягає в тому, щоб розв'язати всі конфлікти в сучасному суспільстві шляхом підбору або перестановки людей відповідно до їхніх симпатій. Недаремно головна його праця має назву «Соціометрія. Експериментальний метод і наука про суспільство. Під­хід до нової політичної орієнтації».

У практичному плані соціометрія є методом дослі­дження (вимірювання) безпосередніх міжособистісних сто­сунків. Це стандартизована процедура (соціометричний тест), за якої піддослідний, відповідаючи на запитання, послідовно робить вибір тих членів групи, які, на його думку, більш придатні для виконання якогось завдання у певній ситуації. Результати дослідження оформлюються у вигляді соціометричної матриці – таблиці, де фіксуються зроблені чи бажані вибори членів групи. Це можна також подати у вигляді діаграми, яка графічно фіксує зв'язки між членами групи. Крім того, цей метод дає можливість одержати кількісні результати дослідження: величину ста­тусу кожного члена групи, наявність угруповань, міру згур­тованості або роз'єднання, дані про напружені або кон­фліктні діади, тріади, мікрогрупи.

Значний внесок у розробку соціометричної методики, яка дає змогу одержувати більш повні результати залеж­но від вікової специфіки малих груп, мотивації виборів, зробили І. П. Волков, Я. Л. Коломінський, В. І. Паніотто та нші дослідники.

2. Групова динаміка. В основу цього напрямку покладено «теорію поля» К. Левіна, згідно з якою поведінка особистості визначається взаємодією соціальних і психологічних детермінант, що є життєвим або соціальним простором особистості. Групова динаміка характеризує всю сукупність групових процесів: утворення і розвиток групи, умови ефективності її діяльності, згуртованість, керівництво, прийняття рішення.

Саме розуміння поняття «групова динаміка» включає в себе не тільки теоретичний напрямок дослідження, а й су­купність внутрішньогрупових процесів, систему методів ви­вчення та налагодження міжособистісних стосунків.

Важливим дослідницьким засобом є лабораторний експеримент — створення малої групи з параметрами, які задаються дослідником.

3. Психоаналітичний напрямок. Теоретичним джерелом є психоаналіз З.Фрейда. Дослідження групових процесів з точки зору психоаналізу базується головним чином на теоретичному узагальненні даних психотерапевтичних або тренінгових груп. Найвідомішими серед них є «динамічна теорія функціювання групи» А. Байона, «теорія групового розвитку» В. Бенніса і Г. Шепарда, а також «тривимірна теорія інтерперсональної поведінки» В. Шутца. Спільним для цих теорій є уявлення про групу як інваріант індивіда з його потребами, мотивами, цілями, які ним не усвідомлюються. Крім того, в ем­піричному плані праці послідовників психоаналізу, як правило, не мають чіткої процедури дослідження. З нау­кової точки зору також не завжди правомірною є екст­раполяція даних, одержаних у психотерапевтичних або тренінгових групах, на ширші соціальні спільності.

4. Інтеракціоністсьлий напрямок. Представники цього напрямку виходять із того, що групова поведінка зумов­люється взаємодією, відносинами між членами групи та їхньою індивідуальною активністю. Поняттєвий апарат та проблематика запозичені здебільшого з концепції Дж. Міда. На відміну від психоаналізу для інтеракціоністів вихідною позицією аналізу є не окремий індивід, а соціальний процес, що розглядається як інтеракція лю­дей у групі або в суспільстві. У цьому напрямку виок­ремлюють як особливо важливі для групової психології такі підходи: символічний інтеракціонізм; рольові теорії; теорії референтних груп.

Перші два підходи лише опосередковано розглядають власне груповий процес, приділяючи більшу увагу про­цесу взаємодії (спілкування) та поведінці особистості в групі. Теорія референтних груп, хоча й пов'язана з цими підходами, але має відносно самостійне значення й на­була широкої популярності на Заході. Цей напрямок прийшов у соціальну психологію з соціології, тому інші теоретичні орієнтації тією чи іншою мірою використо­вують його ідеї, а він сам зазнає впливу з боку психо­аналізу, групової динаміки та інших.

Групова динаміка – це галузь соціальної психології, яка досліджує психічні процеси, що відбуваються в ма­лих групах.

Спочатку термін «групова динаміка» використовував­ся для позначення наукової школи, створеної К. Левін («Центр групової динаміки» у Масачусетському техно­логічному інституті, США), дослідження якої базувалися на певній системі поглядів. Відповідно до неї законо­мірності зв'язку індивіда з групою можуть бути вико­ристані для впливу на процеси, що відбуваються в су­спільстві. Відомий соціальний психолог Л. Фестінгер за­уважував, що групова динаміка виникла як відповідь на запитання, чому одні групи впливають на своїх членів, а інші – ні.

Найчастіше під груповою динамікою розуміється сукуп­ність групових процесів, які відображають весь цикл життєдіяльності трупи та її етапи: утворення, функціонування, розпад, а також ті прийоми та методи, які дають змогу вивчати внутрішньогрупові процеси в умовах ла­бораторного експерименту.

Групові процеси – це ті способи регуляції індивідуаль­ної поведінки, які забезпечують психологічні зміни у групі за час її існування. До власне внутрішньогрупових динамічних процесів належать: розвиток групи, нормо-утворення, феномен групового тиску (конформність), групова згуртованість, прийняття групового рішення, ке­рівництво та лідерство тощо.

Процес утворення та розвитку малої групи зумов­люється не тільки зовнішніми, а й внутрішньогруповими чинниками.

Механізми групової динаміки зумовлюють дві проти­лежні тенденції: інтеграцію та диференціацію групи, звідси і випливає нерівномірність її розвитку.

Виокремлюють щонайменше три механізми групової динаміки: 1) розв'язання внутрішньогрупових суперечнос­тей; 2) «ідіосинкразичний кредит» і 3) психологічний обмін.

Розв'язання внутрішньогрупових суперечностей. Дослід­ники групового розвитку вказують на наявність кількох типів внутрішньогрупових суперечностей. Так, вивчаючи динаміку колективоутворення, А.Т. Кирпичник звернув увагу на суперечності, по-перше, між зростаючими по­тенційними можливостями групи і її актуальною діяль­ністю; по-друге, між зростаючим прагненням членів гру­пи до самореалізації та самоствердження і одночасно тенденціями включення особистості до групової структу­ри, інтеграції її з групою. Виявилось, що перехід групи з одного рівня розвитку на інший відбувається стрибкопо­дібне завдяки загостренню суперечностей та їх наступ­ному розв'язанню.

Ще один тип внутрішньогрупових суперечностей описує Ф.Шамбо. Розвиток групи, на його думку, є ре­зультатом зіткнення суперечливих тенденцій, які періо­дично виникають у ній внаслідок неузгодженості по­ведінки лідера з очікуваннями, які пов'язують послідов­ники з його діями. Подібна неузгодженість веде до де­стабілізації і конфлікту. Розв'язання конфлікту закін­чується «фазою гармонії», яка характеризується стабі­лізацією відносин і оптимістичною спрямованістю міжособистісного сприймання, після чого неузгодженість системи повторюється. Лише після проходження групою серії конфліктних фаз структура групи остаточно стабілі­зується.

Ф.Шамбо, зводячи всі причини розвитку групи ви­ключно до конфлікту між лідером і послідовниками, на­вряд чи заслуговує на повну підтримку своєї теорії, яка досліджує лише один аспект розвитку групи.

«Ідіосинкразичний кредит». З аналізом поведінки лі­дера пов'язане виокремлення іншого механізму групової динаміки, який у працях Е.Холландера одержав назву феномена «ідіосинкразичного кредиту». Всупереч тради­ційним уявленням, високостатусний суб'єкт (лідер) не обов'язково жорстко реалізує норми групи, але привно­сить в її життя деякі новації, хоча б ціною відмови від низки попередніх норм, сприяючи тим самим ефектив­нішому досягненню групової мети і переходу на інший, вищий рівень функціювання. Згідно з моделлю, члену групи може дозволятися відхилення від групових норм пропорційно його минулому внеску в досягнення гру­пових цілей, внаслідок чого і виникає ефект «ідіосин­кразичного кредиту», який є своєрідним дозволом групи на поведінку, яка відхиляється від групових норм. Оскільки вважається, що суб'єкт з високим статусом сильніше, ніж інші, орієнтований на групу, характери­зується найвищою компетентністю в груповому завданні і робить значний внесок у його розв'язання, йому більшою мірою, ніж суб'єкту з низьким статусом, дозволяється відхилення від групових норм, якщо це необхідно для досягнення групових цілей. Таким чином, феномен «ідіосинкразичного кредиту» є однією з умов впровадження в життя групи елементів інноваційності, створюючи тим самим передумови для переходу групи на вищий рівень розвитку. Саме ця обставина робить можливим віднесення цього феномена до числа можли­вих механізмів групової динаміки.

Психологічний обмін. Насамперед зазначимо, що по­няття «обмін» користується великою популярністю як у психології, так і в інших суспільних науках. Щоб краще пояснити суть психологічного обміну, звернемося до од­ного з його різновидів — так званого ціннісного обміну Цінність визначається як матеріальний або ідеальний предмет, який є вагомим для людини, тобто здатним за­довольняти її потреби, відповідати її інтересам. У ході аналізу взаємодії людей в малій групі, цінності можуть виступати у вигляді будь-яких значущих характеристик членів групи, які належать до властивостей їхньої осо­бистості, її спрямованості, вмінь, досвіду тощо і реалі­зуються ними в ході розв'язання групових завдань на користь окремих партнерів і групи загалом.

У зв'язку з аналізом ціннісного обміну стосовно міжособистісної взаємодії вводиться поняття «ціннісного внеску» індивіда, під яким розуміють будь-які корисні дії, адресовані як окремим членам, так і групі загалом, і такі, що мають найрізноманітніші вияви.

Розглянемо два приклади функціонування ціннісного обміну як одного з механізмів групової динаміки.

Перший з них грунтується на даних вивчення І. Олтменом і Д. Тейлором феномена соціального проникнен­ня, який характеризує екстенсивність (широту) та інтен­сивність (глибину) розвитку міжособистісних стосунків у діадичному спілкуванні. Термін «соціальне проникнен­ня» був уведений для того, щоб пояснити відкриті типи міжособистісної поведінки в соціальній взаємодії і внут­рішні суб'єктивні процеси, які є передумовою, супро­воджують і переслідують ці відкриті обміни. Один із ти­пових різновидів соціального проникнення — особистісне взаєморозкриття партнерів по спілкуванню.

Простежуючи динаміку соціального проникнення, І.Олтмен і Д.Тейлор виокремлюють шерег умовних ета­пів розвитку міжособистісних відносин: орієнтації (сто­сунки мають характер обмежених поверхових контактів); початкового емоційного обміну (контакти часті, але по­верхові); повного емоційного обміну (контакти глибокі, але охоплюють обмежені сфери взаємодії); установлено­го обміну (контакти охоплюють різноманітні «особистісні» сфери і розгортаються як на інтимному, так і повер­ховому рівнях).

Другий приклад ціннісного обміну стосується групи, що вже сформувалася. У цьому випадку обмін виходить за межі діадної взаємодії, а одним з його боків є сама група як колективний суб'єкт діяльності. Саме вона визначає статут своїх членів залежно від їх ціннісних внесків у життєдіяльність групи.