Особливості Четвертого хрестового походу
Четвертий хрестовий похід був своєрідним походом: зв'язаний лише за назвою з іншими хрестовими походами, він відверто розкрив загарбницьке єство всього хрестоносного руху. До Палестини учасники четвертого походу навіть і не дійшли. Хрестоносці цього разу попрямували не проти турок або інших мусульман, а проти християнської Візантії. Особливо велику роль в історії четвертого походу зіграли венеціанці, які змінили і самий маршрут походу. Феодальні керівники хрестоносців спочатку припускали йти на Єгипет -- у володіння турецько-єгипетського султана. Венеція, що торгувала вигідно з Єгиптом, але була зацікавлена в ослабленні Візантії, відхилила хрестоносців від їх первинного наміру і штовхнула їх на завоювання свого суперника і конкурента по торгівлі -- Константинополя.
IV Хрестовий похід почався в 1202 р. Проте замість походу у Святу землю хрестоносці втрутилися в міжусобну боротьбу у Візантійській імперії й у 1204 р. захопили Константинополь, нещадно пограбували його і влаштували там різанину християн. Тут вони заснували Латинську імперію, яка проіснувала до 1261 p., коли візантійцям знову вдалося захопити Константинополь.
У 1212 р. в Палестину з Франції та Німеччини відправили 50 тис. дітей, більшість з яких потрапила в рабство, багато хто загинув. В історію ця авантюра ввійшла під назвою «Дитячий хрестовий похід».
1217 р. за закликом папи почався V Хрестовий похід (1217-1221 pp.), головним учасником якого став угорський король Ендре II. Хрестоносці висадилися в Єгипті, проте зазнали невдачі.
У 1228 р. наступний VI Хрестовий похід (1228-1229 pp.) очолив німецький імператор Фрідріх II. Йому вдалося домовитися з єгипетським султаном про передачу хрестоносцям Єрусалиму, Віфлеєму та Назарету в обмін на допомогу у війні проти Дамаску. Проте у 1244 р. Єрусалим удруге й остаточно був втрачений для християн.
Для врятування залишків палестинських християн був проголошений VII Хрестовий похід, який очолив французький король Людовік IX у 1249 р. Проте хрестоносці були розбиті, а сам король потрапив у полон. За звільнення себе і своїх товаришів він змушений був заплатити 4 млн. франків. Після цього він де кілька років пробув у Палестині, але бажаючих звільняти Гроб Господень більше не було. У 1254 р. він відплив до Франції.
Згодом мусульмани захопили Антіохію, влаштувавши там різанину, потім Тріполі, у 1291 р. — столицю Єрусалимського королівства — Акру. Після цього християни без бою залишили всі інші міста, які ще залишалися в їх руках: Бейрут, Сідон, Tip. Вони закінчилися невдачею. Звичайно, їх метою був не лише захист християнства, а й завоювання нових земель. Хрестові по ходи були військово-економічною та релігійною інтервенцією, що приносила гроші, землю, владу. У результаті хрестових по ходів у Європі з'явилися нові побутові предмети: мило, подушка, перина, шовкова білизна; такі ліки, як хінін, приправи; східні фрукти — фініки, інжир, гранат; технічні винаходи — шабля, арбалет, міна, арабські цифри. Крім цього, походи були формою міграції чималої частини населення Заходу. Багато хто з європейців обзаводився на Сході дружиною та дітьми, які лише чули розповіді про Європу від батьків та дідів. З іншого боку, до Європи прибували слуги і ремісники, вчені та викладачі, численні емігранти зі Сходу.
Венеція і Генуя стали великими незалежними портами і банківськими центрами. Замість східних товарів до Азії вивозили тканини, хутра, шкіру, залізо, льон, ліс, срібло та рабів.
У більшості країн Європи гроші були срібними, азійські країни торгували за золото. Із-за цього виникали проблеми, тому орден тамплієрів, торгівці-євреї та італійські купці заснували банки і ввели обіг перевідні векселі та боргові розписки, які можна було використовувати замість грошей.
Попри упередження проти мусульман Захід був зачарований плодами ісламської культури та цивілізацій — і тими легкими тендітними тканинами, які ледь переважували повітря, і тими дамаськими клинками, які ці тканини в повітрі розрубували. Ведучи війни за Гроб Господень, середньовічна Європа вперше відчула себе єдиним цілим і вперше мала об'єднавчу мету. Поряд із земним життям і благополуччям духовні ідеали і жертви заради них стали реальною цінністю культури Середньовіччя.
Четвертий хрестовий похід був організований не проти турків-мусульман, а проти православної Візантійської імперії. Результатом четвертого походу (1202—1204) були узурпація влади імператора у Константинополі та заснування Латинської імперії. На початку XIII ст. стало зрозумілим, що вирішальне значення для долі Святої Землі має Єгипет, султан якого постійно загрожував володінням хрестоносців. Папа Інокентій III почав готуватися до нового хрестового походу, однак до Єгипту хрестоносці так і не дійшли.
Щоб потрапити в Єгипет, керівники походу звернулися до Венеції, яка мала найкращий флот, із проханням переправити їхні війська, спрямувавши Жоффрея де Віллардуена. Дож Енріко Дандоло — голова Венеціанської республіки — погодився перевезти хрестоносців за велику суму — 85 тис. марок сріблом. У червні 1202 p., коли кораблі були вже готові, на острові Лідо зібралася тільки третина хрестоносців. Керівники походу змогли зібрати лише частину необхідної суми. Тоді дож запропонував відкласти плату за умови, що хрестоносці допоможуть йому знищити торгового суперника — місто Задар на східному узбережжі Адріатичного моря. Незважаючи на заборону папи воювати проти християн, керівники походу згодилися. У листопаді 1202 р. вони захопили і пограбували Задар. Інокентій III відлучив Венецію і хрестоносців від церкви, але, бажаючи знищити єгиптян, пообіцяв зняти відлучення, якщо похід відбудеться.
Проте дож Венеції намовив хрестоносців на похід проти ще одного свого суперника—християнського Константинополя. Приводом до війни стало бажання сина імператора Ісаака II Ангела відібрати у дядька Олексія престол, який він захопив, осліпивши брата. Імператорський син пообіцяв за це щедру винагороду, вкрай необхідну хрестоносцям, — 200 тис. марок сріблом.
Влітку 1203 р. хрестоносці розпочали облогу Константинополя. Невдовзі вони захопили місто і повернули престол Ісаака II. Далі належало розрахуватися з «визволителями», але в імператорській скарбниці не знайшлося такої кількості грошей. Коли їх почали силою стягувати з населення, вибухнуло повстання, у результаті якого новим імператором проголосили ворога хрестоносців Олексія Дуку. Він спробував захистити місто від «визволителів». Хрестоносці почали новий штурм Константинополя, 13 квітня взяли місто і по-варварськи його пограбували, вбивши тисячі мешканців.
Після перемоги хрестоносці поділили між собою землі імперії. Латиняни (так називали хрестоносців візантійці) заснували на руїнах імперії свої володіння, що їх на Заході називали Латинською Романією, а історики згодом назвали Латинською імперією. Про продовження походу, ясна річ, вже не йшлося.