Початок громадянської війни й Руїни
Методичні вказівки до вивчення дисципліни
„Історія України”
для студентів технічних спеціальностей
Частина ІІ
Дніпропетровськ
Історія України. Методичні вказівки до вивчення дисципліни „Історія України” для студентів технічних спеціальностей. Частина ІІ. Укладачі: Г.Г.Кривчик, Г.І.Карпенко. – Дніпропетровськ: ПДПБА, 2011. – 34 с.
Методичні вказівки розраховані на студентів технічних спеціальностей. Написані стисло, конкретно, доступною мовою. Ретельно відібрані хронологічні дані, знання яких допоможе студентам предметно засвоїти історичний матеріал. Автори також прагнули показати різні, часом протилежні судження щодо деяких історичних подій, формуючи у студентів думку про складність наукового історичного пошуку. У частині другій посібника висвітлюється період від початку «Руїни» (кінець 1650-х рр.) до кінця ХІХ ст.
Укладачі:Кривчик Геннадій Георгійович, доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри українознавства ПДАБА;
Карпенко Галина Іванівна, кандидат історичних наук, доцент кафедри українознавства ПДАБА
Відповідальний за випуск:Г.Г. Кривчик, доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри українознавства ПДАБА.
Рецензенти:Калашніков Віктор Михайлович, доктор історичних наук, професор Дніпропетровського національного університету;
Білополий Віктор Васильович, В.В. кандидат історичних наук, доцент, завідувач кафедри філософії та політології ПДАБА.
Затверджено на засіданні кафедри українознавства,
Протокол №3 від 1.11.2011
Затверджено на засіданні
методичної ради ПДАБА
Протокол № 2 (76) від 07.11.11
Дніпропетровськ – 2011
Зміст
VІІ. Занепад козацької держави. Руїна ..............................................4
7.1. Ускладнення міжнародного становища України після
Переяславської Ради .............................................................................4
7.2. Початок громадянської війни й Руїни ........................................5
7.3. Події на Лівобережжі та Правобережжі в 1660-1670 рр. Гетьман
Петро Дорошенко.......................................................................................7
7.4. Гетьмани Лівобережної України Дем'ян Многогрішний та
Іван Самойлович. Кінець Руїни .........................................................9
VIII. Україна у XVIII ст............................................................................11
8.1. Гетьманування Івана Мазепи ....................................................... 12
8.2. Ліквідація українського самоврядування та Запорозької Січі ..... 14
8.3. Територіальні зміни в Україні у ХVІІІ ст...................................... 15
8.4. Антифеодальна боротьба українського народу .......................... 17
ІХ. Українські землі під владою Російської і Австрійської
імперій у першій половині ХІХ ст........................................................ 18
9.1. Розклад феодально-кріпосницької системи в українських
землях ................................................................................................... 19
9.2. Декабристський рух в Україні ................................................... 20
9.3. Початок українського національного руху.
Кирило-Мефодіївське братство ..................................................... 22
9.4. Становище українців в західноукраїнських землях .................. 23
Х. Україна в другій половині ХІХ ст......................................................... 24
10.1. Кримська війна ........................................................................... 25
10.2. Селянське та інші буржуазні реформи 60-70-х рр. ХІХ ст.,
їх роль у соціально-економічному розвитку України ............ 26
10.3. Національно-демократичний рух ............................................. 28
10.4. Революційно-демократичний і робітничий рухи ..................... 30
Хронологічні таблиця ......................................................................................32
Література ..........................................................................................................34
VІІ. Занепад козацької держави. Руїна
Ключові слова: Гетьманщина, московські воєводи, царський уряд, антипольська коаліція, московський патріарх, соціальна рівновага, громадська війна, руїна, феодальні війни, перемир’я, компроміс, політичні угрупування, орієнтація.
Еволюція поглядів Б. Хмельницького та його соратників на процес державотворення визначали динаміку та різновекторність зовнішньополітичної лінії Війська Запорозького. Спочатку пошуки союзників здійснювались у трикутнику: Польща-Туреччина-Московщина, проте незабаром після укладання Вільненського перемир’я в зовнішньополітичній моделі Б. Хмельницького з’явився новий вектор – шведський. Період після смерті Б. Хмельницького став часом серйозних випробувань для українського народу. Ця доба принесла розкол країни, громадянську війну, жахливе спустошення (руїну) українських земель.
Ускладнення міжнародного становища України після
Переяславської Ради
Поєднання України з Московською державою не припинило спроби польського уряду повернути український народ у лоно Речі Посполитої. Польща розпочала з цією метою війну проти Гетьманщини, ввела в Україну свої війська. Польські пани здійснювали каральні акції проти козаків селян, міщан. Їх особлива жорстокість була помстою за свої поразки в попередні роки. Б.Хмельницький сподівався, що Москва допоможе українцям в боротьбі з польською агресією. Проте події, що відбувались у відносинах між Москвою, Польщею і Україною, невдовзі переконали Б.Хмельницького і старшину у марності надій, які покладали українці на поєднання з Москвою. Своїми вчинками царський уряд, дбаючи передусім про свої інтереси, знехтував потребами України. Змушена відбивати агресію Швеції в Прибалтиці у 1556 р. Москва змушена була укласти мир у м. Вільно сепаратний мир з Польщею всупереч застереженням Хмельницького. Водночас московські воєводи, що перебували на Україні, часто втручалися у внутрішні справи Гетьманщини, розколювали козацьку старшину. Вони не дозволяли без згоди царя обирати нового Київського митрополита після смерті Сильвестра Косова, намагались прибрати до своїх рук управління і фінанси Гетьманщини.
Дбаючи про інтереси України, Б.Хмельницький став шукати вихід зі скрутного становища. Він вирішив, не розриваючи угоду з Москвою, зробити все можливе для організації антипольської коаліції європейських країн. Домовившись зі Швецією, Семиграддям, Бранденбургом, Молдавією, Волощиною і Литвою, при нейтралізації Туреччини і Криму, Хмельницький мав на меті розгромити Польщу і об’єднати в самостійній Українській державі Гетьманщину і західноукраїнські землі. Проте йому це не вдалося здійснити. До цього спричинилась й хвороба гетьмана, який не міг особисто керувати воєнними діями і зовнішньою політикою. 6 серпня 1657 р. Б.Хмельницький помер.
Діяльність великого сина українського народу Б.Хмельницького оцінювалась неоднозначно. Навіть Т.Г.Шевченко критикував його за те, що він, поєднавшись з Москвою, «занапастив» Україну. Проте його діяльність розбудила український народ і зміцнила його віру в можливість перемоги над польськими гнобителями, підняла у народі почуття власної гідності. Раніше боротьба українського народу проти панування польської шляхти в основному носила оборонний характер, Хмельницький же підняв народ на наступальну війну і привів його до перемоги Він не тільки високо підняв авторитет козацького війська, але й багато зробив для піднесення культури народу, поширення його письменності. Величезне історичне значення діяльності Б.Хмельницького для українського народу важко переоцінити. Це вже розуміли і сучасники, визнаючи, що саме він підняв свій народ з вікового занепаду і забезпечив йому розуміння своєї людської гідності, волі і необхідності самостійного розвитку. Видатний талант Хмельницького проявився і в тому, що він зумів не тільки організувати малокультурні, недисципліновані народні маси на боротьбу проти польської шляхти, але й об'єднати їх на розбудову нових суспільно-економічних і державних відносин, на створення власної держави і входження її в зв'язки з європейськими країнами. Саме з метою зміцнення державності Хмельницький пішов на об'єднання з Московією.
Початок громадянської війни й Руїни
Скориставшись смертю Б.Хмельницького, московська влада намагалась запровадити на Україні свої порядки і управління, насадивши тут своїх воєвод, чиновників і фінансових агентів, обмежити владу гетьмана, а також підкорити московському патріарху українську церкву, яка фактично була автономна і лише номінально визнавала над собою верховенство Константинопольського патріарха. З іншого боку, Польща робила все можливе для повернення України під свою владу.
Складні міжнародні і внутрішні обставини, вяких знаходилась Україна після смерті Б.Хмельницького, вимагали, щоб на чолі країни став досвідчений політик і гарний організатор, який би зміг продовжити розпочату великим гетьманом справу. Обраний спочатку гетьманом 16-річний син Б.Хмельницького Юрій не мав для цього необхідних знань. Тому старшина вирішила направити Юрія на навчання в Києво-Могилянську колегію. На Корсунській раді в жовтні 1657 р. обрали гетьманом сподвижника Б.Хмельницького генерального писаря Івана Виговського, який за часів Богдана відав фактично внутрішніми і зовнішніми справами Гетьманщини, а також керував українською розвідкою. Ставши гетьманом, він всупереч Москві провів вибори Київського митрополита, посприяв обранню на цю високу посаду єпископа Д. Балабана.
Як і Хмельницький, Виговський прагнув зміцнити самоврядування України. Але, якщо Хмельницький намагався в своїй політиці утримати в країні соціальну рівновагу, то Виговський виразно став на бік старшини і шляхти, що віддалялась від решти козацтва і населення в окремий клас. Він вважав, що «чернь» зробила вже свою справу. Посилився процес підвищення податків і поступового закріпачення селянства. У зовнішній політиці І.Виговський належав до тієї частини старшини, яка виступала за зближення з Польщею і розрив стосунків з Москвою. Однак ця політика призвела до вибуху народного повстання на Полтавщині, населення якої не хотіло повернення на їх землю польської шляхти. Повстання підтримали запорожці, атакож полтавський полковник М.Пушкар, який сам хотів стати гетьманом. Не порозумівшись з повстанцями, Виговський силою придушив повстання, яке було підтримане московітами з метою послаблення влади гетьмана. В цій громадянській війні загинуло майже 50 тис. українців. Був вбитий і Пушкар.
Москва прагнула послабити владу гетьмана, обмежити самоврядування України, щоб полегшити перетворення її на свою звичайну провінцію. Водночас Польща і прихильна до неї частина української старшини, користуючись слабкістю гетьманської влади, все сильніше домагаються повернення України до того стану, в якому вона перебувала до початку визвольної боротьби, під розриву її стосунків з Москвою. Врешті-решт перемагає пропольська партія.
Виговський видає маніфест до народу, в якому пояснює причини розриву з Москвою, а на скликаній в Гадячі раді у вересні 1658 р. приймається рішення про створення з України так званого Князівства Руського, яке вступає у федерацію з Польщею і як самостійна держава матиме власне військо і судочинство, карбуватиме власні гроші тощо. Як виявилося, це був лише тактичний хід Польщі, яка насправді не воліла надавати Україні будь-якої автономії. Це призвело до ще більшого розколу в українському суспільстві. Виговського звинуватили в зраді здобутків Визвольної війни. Зі свого боку, Москва використала Гадяцьку угоду як привід для військового конфлікту з гетьманом. За цих умов І.Виговський звернувся за допомогою до татар. У битві під Конотопом 8 липня 1659 р. об’єднані україно-татарські сили завдали поразки московському війську. Загинуло 30 тис. московських стрільців, багато потрапило в полон. Цар навіть наказав зміцнити оборону столиці. Але супротивники Виговського – запорожці на чолі з кошовим отаманом Іваном Сірком напали на Крим, що змусило хана поквапитись додому.