Стаття 263. Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами
1. Носіння, зберігання, придбання, виготовлення, ремонт, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу -
караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.
2. Носіння, виготовлення, ремонт або збут кинджалів, фінських ножів, кастетів чи іншої холодної зброї без передбаченого законом дозволу -
караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від двох до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
3. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вчинила злочин, передбачений частинами першою або другою цієї статті, якщо вона добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини або вибухові пристрої.
1. Об'єктом злочину є громадська безпека в частині убезпечення від порушення правил обороту (користування населенням) вогнепальної і холодної зброї, бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв. Загальнонебезпечні предмети при їх неконтрольованому поширенні становлять підвищену загрозу для суспільства. Тому встановлені спеціальні правила поводження зі зброєю, боєприпасами, вибухівкою, визначено, з якими з цих предметів громадяни взагалі не вправі вчиняти будь-яких дій, а які дії можна виконувати на підставі спеціального дозволу.
2. Предметом злочину можуть бути; 1) вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської); 2| бойові припаси; 3) вибухові речовини; 4) вибухові пристрої (ч. 1 ст. 263); 5) холодна зброя (кинджали, фінські ножі, кастети) (ч. 2 ст. 263).
Питання про віднесення тих чи інших предметів до певних видів зброї вирішується з урахуванням об'єктивних і суб'єктивних критеріїв. За об'єктивними ознаками зброєю є предмети, що здатні заподіяти шкоду життю та здоров'ю людини з врахуванням їх форми, маси, міцності (зокрема твердості матеріалу, з якого виготовлено вражаючі частини), конструктивних особливостей. Суб'єктивно вони призначені для враження живої сили - ушкодження тіла іншої людини, тобто не повинні мати іншого призначення - господарського, побутового, спортивного, обрядового тощо.
3. Об'єктивна сторона злочину може бути виконана шляхом здійснення альтернативних суспільно-небезпечних діянь: 1) носіння; 2) зберігання; 3) придбання; 4) виготовлення; 5) ремонт; 6) передача; 7) збут. Всі вони характеризуються незаконністю, тобто здійснюються без відповідного дозволу. Під носінням зброї, бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв слід розуміти дії по їх переміщенню, транспортуванню винною особою безпосередньо при собі (в руках, в одежі, сумках, спеціальних футлярах, в транспортному засобі тощо) за умови можливості їх швидкого використання - здійснення пострілів, вибуху, нанесення удару. Виготовлення - це створення зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи пристроїв заново чи перероблення будь-яких предметів, завдяки чому вони набувають властивостей відповідних загальнонебезпечних предметів. Це, наприклад, виготовлення обріза з гладкоствольної мисливської рушниці, пристосування газового пістолета для стрільби бойовими патронами. Як ремонт розціню-ються ди з відновлення вражаючих властивостей зброї чи вибухових пристроїв, завдяки чому вони знову можуть бути використані за цільовим призначенням, а як збут - сплатне відчуження зброї, бойових припасів вибухових речовин чи пристроїв особам які не мають права на їх придбання (продаж, обмін оплата за виконані
роботи чи надані послуги і т.п.)
Зберігання - це дії, пов'язані з володінням незалежно від його тривалості вказаними предметами, які знаходяться не при винній особі а у вибраному і відомому їй місці
До придбання належать дії як; полягають в сплатному чи безоплатному набутті відповідних предметів будь яким способом (крім вказаних у ст. 262) - купівлі, обміну, одержання як плати за виконану роботу чи надані послуги, привласнення знайденого одержання в подарунок чи як відшкоду вання боргу тощо
Передача - це безоплатно надання відповідних предметів іншим особам які не мають права на їх придбання (да рування, надання у тимчасове користування)
Зберігання придбання і передача холодної зброї не тягнуть кримінальної відповідальності
4 Суб'єкт злочину загальний
5 Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною виною
Стаття 298. Незаконне проведення пошукових робіт на об'єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об'єктів культурної спадщини
1. Незаконне проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних чи підводних робіт на об'єкті археологічної спадщини - караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
2. Умисне незаконне знищення, руйнування або пошкодження об'єктів культурної спадщини чи їх частин - караються штрафом до ста п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
3. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені щодо пам'яток національного значення, - караються позбавленням волі на строк до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
4. Дії, передбачені частинами другою або третьою цієї статті, вчинені з метою пошуку рухомих предметів, що походять із об'єктів археологічної спадщини, - караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
5. Дії, передбачені частинами другою або третьою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища, - караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
Незаконне проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних чи підводних робіт на об’єкті археологічної спадщини -
караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
Умисне незаконне знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини чи їх частин -
караються штрафом до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені щодо пам’яток національного значення, -
караються позбавленням волі на строк до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
Дії, передбачені частинами другою або третьою цієї статті, вчинені з метою пошуку рухомих предметів, що походять із об’єктів археологічної спадщини, -
караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
Дії, передбачені частинами другою або третьою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища, -
караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
(Стаття 298у редакції законів України № 1626-ІУ від 18 березня 2004р., № 270-УІ від 15 квітня 2008 р. та № 2518-УІ від 9 вересня 2010р.)
Історичні, археологічні, культурні цінності та інші об’єкти культурної спадщини - це надбання всього народу. Без їх збереження, вивчення і врахування минулого народу, нації неможливий цивілізований розвиток суспільства, нормальне становлення кожного громадянина нашої країни. Тому культурна спадщина України охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що становлять культурну цінність (ч. 5 ст. 54 Конституції України) і зобов’язує кожного не заподіювати шкоди природі, об’єктам культурної спадщини та відшкодовувати завдані ним збитки (ст. 66 Конституції України). Успішному вирішенню цих завдань сприяють і прийняті ВРУ закони України: «Про культуру» від 14 грудня 2010 р. № 2778-УІ; «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони культурної спадщини» від 2 грудня 2010 р. № 2755-УІ; від 9 вересня 2010 р. № 2518- VI; «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо компетенції правоохоронних органів в питаннях охорони підводної культурної та археологічної спадщини» від 13 січня 2011 р. № 2947-УІ та інші нормативні акти.
Згідно із зазначеними конституційними положеннями вирішене це питання і в КК. Стаття 298 КК передбачає відповідальність за незаконне проведення пошукових робіт на об’ єкті археологічної спадщини та умисне знищення, руйнування чи пошкодження об’єктів культурної спадщини.
Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що дії, які його утворюють, посягають на суспільні відносини, що забезпечують установлений порядок поводження з об’єктами культурної, у тому числі археологічної спадщини, які впливають
на формування національної самосвідомості народу та основних принципів морального і духовного життя суспільства.
Предметом цього злочину є винятково об’єкти історичної, культурної та археологічної спадщини національного або місцевого значення, до яких віднесені:
пам ’ятки історії і культури: місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов’ язані з ними території і зони їх охорони, у межах яких діє спеціальний режим;
пам’ятки археології й інші об’ єкти археологічної спадщини національного або місцевого значення, що перебувають під охороною держави та пов’ язані з ними території, а також рухомі культурні цінності (археологічні предмети), що походять із об’єктів археологічної спадщини (ст. 1 у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони культурної спадщини» від 9 вересня 2010 р. № 2518-УІ);
історичні населені місця, які зберегли історичний ареал і занесені до списку історичних населених місць;
інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об’єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінності з археологічного, антропологічного, історичного, етнографічного, мистецького, наукового чи художнього погляду, які занесені до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (див. статті 1 і 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 р. № 1805-ІІІ; ст. 1 Закону України «Про охорону археологічної спадщини» від 18 березня 2004 р. № 1626-ІУ, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони культурної спадщини» від 9 вересня 2010 р. № 2518-УІ; від 13 січня 2011 р. № 2947-УІ; від 17 лютого 2011 р. № 3038-УІ; від 2 грудня 2010р. № 2755-УІ; див. також Закон України «Про перелік пам ’яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації» від 23 вересня 2008р. № 574-УІ).
Отже, пам’ятки історії, культури й археології та інші об’єкти культурної спадщини як предмет цього злочину характеризуються трьома ознаками:
це об’єкти чи предмети, що визнані складовими культурної, у тому числі археологічної спадщини;
вони є надбанням народу і мають істотну історичну, культурну, археологічну, антропологічну, естетичну, етнографічну, мистецьку чи наукову цінність;
вони проходять державну реєстрацію і перебувають під спеціальною охороною держави.
Об’єкти і цінності іншого характеру не можуть бути предметом цього злочину. Тому, наприклад, відповідальність за знищення або пошкодження території чи інших об’єктів природно-заповідного фонду є одним із злочинів проти довкілля (див. коментар до ст. 252 КК).
Об’єктивну сторону злочину, передбаченого ч. 1 ст. 298 КК, утворює вчинення будь-якої із зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 298 КК дій. Це незаконне проведення археологічних розвідок, розкопок або інших земляних чи підводних робіт на об’ єкті археологічної спадщини. Згідно із законодавчим роз’ ясненням археологічна розвідка є видом дослідження археологічної спадщини, не пов’язаним із руйнуванням культурного шару (крім обмеженого шурфування для визначення його товщини) об’єкта археологічної спадщини, спрямованим на виявлення, картографування, інтерпретацію об’єктів археологічної спадщини або уточнення даних про вже відомі такі об’єкти.
Археологічні розкопки - це теж вид археологічного дослідження, спрямований на пошук і вивчення археологічних залишків на території об’єкта культурної спадщини, що проводяться шляхом обстеження земної чи підводної поверхні, яке включає земляні або підводні роботи, наслідком яких може бути часткове або повне руйнування об’єкта дослідження. До інших земляних та підводних робіт, що утворюють об’єктивну сторону цього злочину, можна віднести, наприклад, невиправдане застосування руйнівних методів дослідження, що створюють загрозу спричинення шкоди об’єкту археологічної спадщини.
Зазначені дії можуть бути ознаками об’єктивної сторони цього злочину лише у разі незаконного їх проведення. Незаконність означає проведення таких дій без наявності дозвільного документа встановленого зразка, виданого центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, що дає право на проведення таких робіт на території археологічної пам’ятки, у зонах охорони, історичних ареалах населених місць, а також на дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею та водою (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони культурної спадщини» від 9 вересня 2010 р. № 2518-УІ).
Злочин визнається закінченим з моменту вчинення будь-якої із зазначених у ч. 1 ст. 298 КК дії.
Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 298 КК, характеризується прямим умислом.
Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 2 ст. 298 КК, полягає у знищенні, руйнуванні або пошкодженні об’єктів культурної спадщини чи їх частин, тобто складових - пам’яток історії, культури або археології, що може бути результатом механічного, термічного, біологічного, хімічного та інших способів впливу на них.
Знищення предметів - це коли вчинене діяння призводить до їх повної непридатності і вони не підлягають відновленню. Руйнування - це таке пошкодження предметів, результатом якого є істотна втрата їхніх властивостей та цінності, що обмежує можливість використання їх за призначенням і вимагає значного реставраційного ремонту. Пошкодження - це заподіяння зазначеним предметам чи їх складовим частинам таких пошкоджень, за яких вони не втрачають своїх основних властивостей, але дещо знижується їх історична, культурна чи наукова цінність, і тому вони вимагають певної реставрації.
Закінченим злочин визнається з моменту настання будь-якого з названих наслідків.
Стаття 47 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 р. № 1805-ІІІ, у редакції Закону України від 9 вересня 2010 р. № 2518-УІ, передбачає обов’язкове відшкодування шкоди, яка була завдана власникові пам’ятки чи уповноваженому ним органу або особі, що володіє і користується нею. Це зобов’язує при досу- довому провадженні і судовому розгляді таких справ встановлювати фактичний розмір заподіяної шкоди і забезпечувати відшкодування збитків або відтворення пам’ятки.
Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим чи непрямим умислом. Особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає, що воно може призвести до знищення, руйнування або пошкодження названих предметів, і бажає чи свідомо допускає їх настання. Мотиви і мета злочину можуть бути різними. Однак у випадку вчинення таких дій із метою самовільного пошуку рухомих предметів, що походять із об’єктів археологічної спадщини, дії винної особи підлягають кваліфікації за ч. 4 ст. 298 КК. А у разі вчинення їх із хуліганських мотивів або коли вони супроводжувалися крадіжкою, насильством чи опором представникові влади або представникові громадськості, вчинене повинно бути кваліфіковано додатково за відповідними статтями цього Кодексу.
Суб’єктом злочину, передбаченого частинами 1, 2, 3 і 4 ст. 298 КК, можуть бути особи, які досягли 16-річного віку, а за ч. 5 ст. 298 КК - тільки будь-яка службова особа.
У частині 3 ст. 298 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені щодо пам’яток національного значення. Такими можуть бути особливо цінні пам’ятки, унікальні споруди, храми, будинки, археологічні пам’ятки, давні рукописи, книжки, шедеври мистецтва, інші унікальні пам’ятки, що мають особливе національне значення, про що повинно бути зазначено у державному реєстрі пам’яток України (див. Положення про державний реєстр національного культурного надбання, затверджене Постановою КМУ від І2 серпня І992р. № 446). Якщо такі дані відсутні, питання про національне значення і наукову, культурну чи археологічну цінність предмета вирішується на підставі обґрунтованого висновку фахівців.
Частина 4 ст. 298 КК передбачає відповідальність за дії, зазначені у частинах 2 або 3, якщо вони були вчинені з метою пошуку рухомих предметів, стародавніх прикрас, зброї, посуду та інших знахідок, що походять із об’єктів археологічної спадщини.
У частині 5 ст. 298 КК передбачена відповідальність за дії, зазначені у частинах 2 та 3 ст. 298 КК, що вчинені службовою особою з використанням свого службового становища (про поняття службової особи див. коментар до частин 3 та 4 ст. І8 КК). При цьому не має значення місце роботи службової особи, важливо те, що діяння вчинене нею з використанням свого службового становища (див. СПВСУ (2008-2009). - С. І70-І72).