Основні характеристики юридичної професії

1. Це гуманна професія, тобто спрямована насамперед на забезпечення прав і свобод людини:

• створення організаційних умов для їх реалізації;

• охорону прав і свобод від їх порушень;

• захист прав і свобод у випадку їх порушення;

• відновлення порушених прав і свобод.

2. Це соціально значуща професія, тому що пов’язана з державою і правом, важливими соціальними явищами; при цьому часто юристи мають великі владні повноваження.

3. Це високоінтелектуальна професія, оскільки повинна охоплювати всі сфери життя суспільства з урахуванням складних заплутаних юридичних проблем.

4. Це творча професія, оскільки пов’язана з вирішенням нестандартних юридичних ситуацій; при цьому “творчість” не повинна виходити за межі права, що потребує від юриста ще більшого мистецтва щодо розв’язання юридичних проблем.

5. Це точна професія, тобто вона є діяльністю, яка спирається на конкретні юридичні факти при точному дотриманні законодавства для отримання конкретного результату.

6. Ця професія має організований характер, тому що завдання юриста полягає в організації дотримання юридичних заборон, виконання обов’язків, використання прав.

7. Ця професія має велику свободу і самостійність, оскільки без них неможливо вирішити складні нестандартні ситуації, які виникають у діяльності юриста, але ця свобода повинна перебувати в межах закону.

8. Це відповідальна робота, оскільки завжди пов’язана з долею людей, і помилок не повинно бути.

21.Спеціалізація — важлива гарантія дотримання законності, яка створює можливість, по-перше, правильно і кваліфіковано вирішувати юридичні питання, по-друге — перевіряти з різних сторін законність і обгрунтованість юридичних рішень (оскільки юридичні дії щодо однієї і тієї самої справи здійснюються різними юридичними органами, наприклад адвокатом і прокурором).

Основні характеристи

Слідчий — це спеціаліст-юрист, працівник прокуратури, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, який готує кримінальну справу для подальшого розгляду її в суді. Ця підготовка полягає в тому, що слідчий визначає, чи є конкретний випадок злочином. Якщо це злочин, то слідчий встановлює осіб, які скоїли його або причетні до його скоєння, а також обставини скоєння злочину. Після завершення попереднього слідства слідчий передає кримінальну справу до суду, де здійснюється судове слідство, перевіряються і підтверджуються дані генерального слідства. Потім суд виносить виправдні або обвинувальні вироки і визначає конкретну міру покарання винного.

Дізнання — це первинні невідкладні слідчі дії оперативно-пошукового характеру, які здійснюють оперативні працівники міліції та інші посадові особи, зазначені у кримінально-процесуальному законі, з метою закріплення слідів злочину та затримання злочинця після скоєння ним злочину (затримання по “гарячих” слідах).

Найчастіше дізнання здійснюють інспектори карного розшуку. Це працівники міліції, які розкривають злочини, розшукують злочинців, допомагають слідчим розслідувати злочини, виконують роботу, пов’язану із запобіганням вчинення злочинів. За змістом їх робота близька до роботи слідчого. У свою чергу, близькою до роботи інспектора карного розшуку є робота інспектора з боротьби з економічними злочинами.

Суддя — це державна посадова особа, яка здійснює правосуддя, тобто виносить від імені держави остаточне рішення щодо юридичної справи. Діяльність судді має різнобічний характер. Існує спеціалізація справ і судових органів (наприклад, арбітражні, військові суди).

Основне завдання суду полягає у винесенні справедливого рішення по юридичній справі на основі глибокого всебічного дослідження всіх доказів та відповідно до чинного законодавства.

Прокурор — це державна посадова особа, яка здійснює нагляд за точним дотриманням закону державними органами та громадянами, а також підтримує державне звинувачення в суді по кримінальних справах. Це особа, яка відповідає перед державою за стан законності, є її охоронцем, здійснює вищий нагляд за її дотриманням.

Нотаріус — це юрист, який здійснює юридичну діяльність, пов’язану з перевіркою достовірності документів, виконує дії, що підтверджують їх реальність, і на основі цього надає їм юридичної сили.

У результаті дій нотаріуса копії документів стають юридично достовірними документами. Дії, що виконуються у присутності нотаріуса, набирають характеру достовірності, істинності (наприклад, заповіт, що передається нотаріусу).

Окремі юридичні дії вважаються здійсненими тільки в разі підтвердження нотаріусом (наприклад, купівля-продаж автомобіля).

Адвокат — це юрист, який подає правову допомогу громадянам і організаціям.

Особливість роботи адвоката полягає в тому, що на відміну від слідчого, прокурора, судді, які захищають інтереси держави, він захищає інтереси своїх клієнтів, виконує дії відповідно до їх доручень. Адвокат допомагає громадянам та організаціям правильно формулювати їх законні вимоги, юридично правильно передавати їх, визначає найефективніші шляхи захисту прав.

Значне місце в роботі адвоката займає його участь у попередньому і судовому слідстві; він забезпечує дотримання прав звинуваченого, змагальний судовий процес, який передбачає всебічність, повноту і об’єктивність розгляду справи.

Захищаючи клієнта, адвокат під час кримінального процесу дає йому юридичні поради, складає прохання органам слідства і суду. Окрім того, виступає на судовому засіданні, передає докази невинності чи пом’якшення вини підсудного. Особливість роботи адвоката полягає в тому, що його відносини з клієнтом будуються на основі договору доручення, за яким адвокату доручається вести справи клієнта.

Юрисконсульт — це юрист, який працює в державній чи недержавній установі та виконує функції правового забезпечення її діяльності.

Робота юрисконсульта близька до роботи адвоката: вони дають консультації, складають необхідні юридичні документи, виступають у суді. Особливість роботи юрисконсульта полягає в тому, що він намагається запобігти можливим правопорушенням у власній організації.

Основне завдання юрисконсульта — шляхом рекомендацій, порад, пропозицій щодо правових питань сприяти широкому використанню правових засобів для підвищення ефективності роботи організації.

24. У суспільстві з часу його виникнення існують дві суперечливі тенденції — організації та дезорганізації. За умов дії цих тенденцій збереження стабільності, відносної постійності, упорядкованості суспільства можна досягти шляхом соціальної регуляції, функціями якої є підтримка суспільної дисципліни, організованості суспільства.

Об'єктивна необхідність соціального регулювання зумовлюється сутністю людського суспільства. Суспільство складається з великої кількості осіб, спільна діяльність яких викликає потребу узгоджувати їх поведінку в усіх сферах суспільного життя, що й досягається за допомогою соціального регулювання.

Регулювати (у соціальному житті) означає формувати поведінку людей, їх колективів, цілеспрямовано впорядковувати їх.

Мета соціального регулювання полягає у приведенні поведінки індивідів, їх груп у відповідність з об’єктивною закономірністю, яка існує у суспільстві, іншими словами — у досягненні оптимально можливого співпадання дій суспільних законів з життєдіяльністю людей, у якій ці закони проявляються.

Соціальне регулювання в суспільстві існувало завжди. Таким чином, воно має загальний характер щодо системної природи суспільства, суспільної колективної праці людей, потреби у спілкуванні під час трудової діяльності та в побуті, необхідності обмінюватись продуктами матеріальної та духовної діяльності.

До засобів соціального регулювання належать такі:

• надання людині права робити що завгодно (наприклад, право індивіда робити будь-що, якщо це не заподіює нікому шкоди);

• покладання обов’язків виконувати певні дії (наприклад, обов’язок працівника міліції реагувати на будь-яке правопорушення);

• заборона виконувати певні дії (наприклад, здійснювати розслідування забороненими методами);

• існування негативних засобів соціального впливу за невиконання обов’язків і порушення заборони (наприклад, дисциплінарне стягнення за погане навчання, тобто за невиконання обов’язку добре навчатись, за пропуски занять, тобто за порушення заборони не пропускати заняття).

Існують також допоміжні засоби соціального регулювання:

• рекомендації;

• заохочення, тобто заходи морального та матеріального стимулювання за виконання певних дій.

25. Розрізняють індивідуальне та нормативне соціальне регулювання.

Індивідуальне соціальне регулювання досягається шляхом винесення рішень, які приймаються:

• для кожного конкретного випадку суспільних відносин;

• конкретного кола осіб чи окремих суб’єктів;

• одноразового використання.

Прикладом індивідуального регулювання є вирок суду щодо конк-ретної особи, яка вчинила хуліганські дії.

Нормативне соціальне регулювання на відміну від індивідуального має загальний характер, тобто:

• належить до виду, групи випадків суспільних відносин

• поширюється на визначене коло осіб чи суб’єктів;

• має багаторазове використання.

Прикладом нормативного регулювання є норма права про відповідальність за хуліганство.

Нормативні системи

Право в кожному суспільстві (країні) є обов’язковим, тобто всі члени суспільства повинні виконувати суспільні норми, які існують у правових звичаях, судових прецедентах, законодавстві. Для правових норм характерні текстуальне (графічне) закріплення, видання і відміна, як правило, в офіційно встановленому порядку компетентними органами держави; забезпечення їх виконання силою закону. Норми права створюють узгоджену (без суперечностей) систему.

Мораль — це нормативна система поглядів і уявлень, норм і оцінок, що регулюють поведінку людей. Для моральних норм характерні відсутність текстуального закріплення; надання більшого значення внутрішнім мотивам і цілям дій для їх моральної оцінки; забезпечення авторитетів суспільства — колективу чи малої групи; санкції за порушення у вигляді громадського осудження.

Звичаї (побутові) як нормативна система закріплюють історично складені зручні й тому звичні зразки побутової поведінки людей. Оскільки звичаї є звичними правилами поведінки, вони не потребують будь-якої зовнішньої сили, яка б забезпечувала їх регулюючу дію. Звичаї не створюють чіткої єдиної системи; вони не взаємопов’язані і регулюють лише окремі суспільні відносини.

Естетичні норми регулюють поведінку людей виходячи з уявлень про прекрасне і потворне в діях людей, у художній творчості, на виробництві, у побуті, природі. Частково естетичні норми текстуально закріплені як техніко-естетичні вимоги. Наслідки недотримання естетичних норм мають в основному індивідуальний характер (внутрішня незадоволеність, недосягнення поставленої мети, іноді моральне осудження).

Корпоративні норми виробляються об’єднаннями громадян, регулюють суспільні відносини, які існують у цих об’єднаннях, і є обов’язковими тільки для їх членів (наприклад, статут будь-якої партії). У цих нормах часто містяться чіткі деталізовані правила поведінки, закріплені у спеціальних актах, які є визначеними системами.

Релігійні норми як нормативна система, до якої входять норми права, моралі, естетики, звичаїв, є водночас їх джерелом. Ці норми, що закріплені у відповідних “священних книгах” (наприклад, у Біблії, Талмуді, Корані), мають силу впливу через почуття морального обов’язку і вірогідності покарання з боку зовнішньої сили — Бога. Релігія широко використовує і “матеріальне стимулювання” (“рай”), і вплив звичаїв (“зручно”, “загальноприйнято”).

Наведені нормативні системи часто переплітаються і доповнюють одна одну. У сукупності вони здійснюють нормативне соціальне регулювання як витоки для індивідуального соціального регулювання.

27.Внаслідок історично тривалого процесу сформувалися три рівні, шари соціальних регуляторів. На найменшому рівні перебувають первинні, майже незмінні біологічні інстинкти людини. Вони успадковуються генетично і визначаються фізіологічною структурою людини. Другий рівень створюють залишки звичаїв, традицій, інших правил історичної давнини. Вони складались несвідомо на основі першого рівня і поширились завдяки їх доцільності, що сприяло нормальній життєдіяльності людських колективів. На найвищому рівні (тонкому шарі) свідомо вибрані норми з другого рівня удосконалені та спеціально створені державою у вигляді юридичних норм для досягнення певної мети.

Отже, таким є загальне поняття соціального регулювання. Соціальне регулювання діяльності юриста передбачає впорядкування поведінки юриста шляхом надання йому прав, повноважень, обов’язків, встановлення заборон, передбачених соціальними нормами.

28.Правове (державне) регулювання здійснюється на основі внутрішніх державних і міжнародних правових актів.

Основними внутрішніми державними актами є такі:

• Кримінально-процесуальний кодекс;

• Цивільно-процесуальний кодекс;

• закон про прокуратуру;

• закон про адвокатуру;

• закон про статус суддів.

До міжнародних правових актів належать:

• Кодекс поведінки посадових осіб, які забезпечують охорону громадського порядку.

• Деонтологічний кодекс адвокатів та ін.

29.Індивідуальне регулювання може бути:

• зовнішнім, яке здійснюється державними органами і громадськими організаціями;

• внутрішнім (саморегулювання), яке здійснює юрист.

Індивідуальне регулювання діє на основі природжених психологічних якостей юриста, неправових норм та норм права. При цьому важливе значення мають психологічні якості юриста, що потребує відповідного психологічного професіонального відбору.

30.Соціальні відхилення — це порушення існуючих правових, політичних, етичних, естетичних та інших соціальних норм.

У діяльності юристів найчастіше трапляються такі відхилення від правових норм (правопорушення), як хабарництво, зловживання службовим становищем, безвідповідальність.

До неправових відхилень належать грубість, неврівноваженість, нетерпимість, надмірна самовпевненість, користолюбство, кар’єризм, протекціонізм, бюрократизм, пияцтво. Такі соціальні відхилення у юристів називають професіональними деформаціями.

Основними факторами соціальних відхилень є такі:

• юридичні — неврегульованість або нечітка врегульованість суспільних відносин, неточне визначення компетенції посадових осіб, видавання розпоряджень, що з юридичного погляду є неправильними;

• економічні — відсутність стимулювання якісної роботи, можливість побічної матеріальної вигоди з юридичної справи;

• організаційні — погана організація роботи, слабкий контроль вищестоящих інстанцій, безвідповідальний підбір кадрів, недостатні заходи з підвищення кваліфікації працівників;

• інтелектуальні — недостатній рівень правової, етичної, політичної та естетичної культури;

• соціально-психологічні — природжені вади і недоліки виховання;

• соціально-ціннісні — стійке порушення ціннісних орієнтацій тих верств чи груп населення, до яких належить юрист.