Назвіть творця конституційної типології темпераменту людини, яка включала типи: лептосоматик, атлетик, пікнік, диспластик?

Дайте загальну характеристику пам’яті та її фізіологічних основ

Враження, які одержує людина, відображаючи дійсність через свої органи чуттів чи в процесі мислення, не зникають безслідно, а фіксуються в мозку і зберігаються в ньому у вигляді образів, уявлень про предмети та явища, що сприймалися раніше. При потребі набутий досвід може бути відтворений і використаний у діяльності.

Закріплення, зберігання та наступне відтворення людиною її попереднього досвіду називається пам'яттю.

Пам'ять є наріжним каменем психічного життя людини. Завдяки пам'яті вона може набувати потрібні для діяльності знання, вміння та навички.

Пам'ять - необхідна умова психічного розвитку людини. Нові зрушення в її психіці завжди грунтуються на попередніх досягненнях, на основі здобутків, зафіксованих у пам'яті.

Завдяки пам'яті зберігається цілісність "Я" особистості, усвідомлюється єдність її минулого та сучасного. Без запасу уявлень пам'яті неможливими були б розумова діяльність, створення образів, уява, орієнтування в середовищі взагалі. Людина, позбавлена пам'яті, зауважував І. М. Сеченов, постійно перебувала б у становищі новонародженого, була б істотою, не здатною нічого навчитися, ніщо опанувати.

У пам'яті розрізняють такі головні процеси: зберігання, відтворення та забування.

Залежно від матеріалу, який запам'ятовується, виокремлюють образну, словесно-логічну, емоційну та рухову пам'ять.

За тривалістю утримання матеріалу, що запам'ятовується, пам'ять поділяють на короткочасну, довготривалу та оперативну.

Питання про механізми пам'яті досліджується в рамках ряду наук - фізіології, біохімії, психології.

Фізіологами з'ясовано, що пам'ять забезпечується спільною роботою функціональних блоків мозку, велику роль серед яких відіграє блок прийому, переробки і зберігання інформації. Нейрони цього блоку здатні зберігати сліди збуджень і звіряти їх із параметрами нової інформації. Інформація, що надходить, деякий короткий час циркулює в замкнених нервових колах. Процеси запам'ятовування та збереження являють собою утворення тимчасових нервових зв'язків між новою інформацією і тією, що вже була закріплена. Процес відтворення представляє собою відновлення цих зв'язків, а забування - їхнє гальмування. Тривале збереження інформації знаходиться під контролем лобових часток мозку і при їх ураженні процес відтворення стає безконтрольним.

Як показали біохімічні дослідження, збудження нейронів викликають хімічні реакції, що призводять до зміни складу рибонуклеїнової кислоти (РНК). Повторна дія того ж подразника буде викликати такі самі змін», а здатність молекул РНК змінюватися практично необмеженою кількістю способів дає можливість зберігати дуже велику кількість різноманітних слідів. На відміну від молекул РНК, молекули дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК) є носіями генетичної пам'яті, зберігають коди генотипу людини. Хоча деякі види ДНК приймають участь і в процесах прижиттєвої пам'яті.

Назвіть творця конституційної типології темпераменту людини, яка включала типи: лептосоматик, атлетик, пікнік, диспластик?

Німецький психолог та психіатр Ернст Кречмер видав на початку XX сторіччя книгу «Будова тіла та характер», в якій спробував визначити зв'язки, що існують між будовою тіла та психічними особливостями власника цього тіла. За Е. Кречмером існують три основні типи будови людського тіла, які можливі не лише так би мовити, в «чистому вигляді», а й в різних комбінаціях між собою. Основні типи: астенічний; атлетичний, пікнічний.

Для астеніків є характерними такі зовнішні ознаки: худі, вузькогруді, тонкі кінцівки, бліда шкіра, слабкі м'язи. В психологічному плані вони характеризуються замкнутістю, впертістю, неконтактністю, поганим пристосуванням до людей, схильністю до абстрактного мислення. Консервативні в поглядах, мало емоційні, вони є, за Е. Кречмером, або кабінетними вченими, або холодними честолюбцями, що сприймають людей як шахові фігури, або ж так званими «джентльменами, що мають гарний смак», і поважають лише тих, кого вважають за рівних собі.

Атлетики мають тіло із міцними м'язами, широкі плечі, та вузькі стегна. В психологічному плані - стримані в міміці та жестах люди, схильні «загрузати» в дрібницях, такі, що погано пристосовуються до нового. Характерна схильність до агресивного, силового способу розв'язання конфліктної ситуації.

Пікніки мають такі зовнішні ознаки: схильність до ожиріння, при слабких руках і ногах, низький або середній зріст, міцну фігуру з великим черевом, коротку масивну шию, велику круглу голову із тенденцією до облисіння «після досягнення 30-ти річного віку». Психологічні характеристики пікнічного типу: конкретність мислення, безпосередність емоцій, схильність до простого, дещо безтактного почуття гумору, орієнтація на прості життєві радощі (наприклад застілля). Пікніки досить часто є гарними керівниками промислових виробництв та сильними організаторами.

У відповідності до цих типів будови тіла Е. Кречмер розрізняв такі види темпераменту:

1) Шизотимічний;
2) Циклотимічний;
3) Іксотимічний.

 

 

67 Назвіть та охарактеризуйте види емоційних станів.

До емоційних станів відносять настрої (загальний емоційний фон), афекти (інтенсивні реакції на екстремальні умови, коли людина втрачає здатність до саморегуляції), стреси (реакції на недостатність задоволення життєво важливих потреб, що потребують мобілізації усіх зусиль), фрустрації (реакції на ситуації перешкоди, що виявляються у тимчасових порушеннях зв'язку між свідомістю й діяльністю).

Настрої. Тривалі емоції називаються настроями. Під настроями розуміють загальний емоційний стан особистості, що виражається в «строї» усіх її проявів. Дві основні риси характеризують настрій на відміну від інших емоційних утворень. Якщо окремі емоції предметні, то настрій не предметний, а особистіший - це по-перше, а, по-друге, він не спеціальне переживання, що відноситься до якоїсь певної події, а розмитий, загальний стан.

Настрій часто характеризують як радісний або сумний, глузливий або іронічний - за тим емоційним станом, який в ньому переважає. В настрої відбиваються також інтелектуальні та вольові прояви: ми говоримо, наприклад, про задумливий або про рішучій настрій. Внаслідок «безпредметності» настрій виникає часто поза свідомого контролю: ми далеко не завжди можемо сказати, чому в нас саме такий настрій.

У виникненні настроїв беруть участь багато факторів. Чуттєву основу його часто утворюють органічне самопочуття, тонус життєдіяльності організму та різні органічні відчуття, що виходять від внутрішніх органів. Однак це лише чуттєвий фон, настрій залежить в більшій мірі від тих взаємовідносин, що складаються між людиною та оточуючим середовищем.

Є люди, що завжди веселі, знаходяться в підвищеному настрої, інші схильні до пригнобленого стану чи до туги, завжди роздратовані. Настрій - складний комплекс, що частково пов'язаний із зовнішніми переживаннями, частково заснований на загальному розташуванні організму до визначених емоційних станів, частково залежить від відчуттів, що виходять з органів тіла.

Афекти. Афект - це емоційний процес, що стрімко та бурно протікає та має вибуховий характер. Афект характеризується значними змінами свідомості, порушенням контролю за діяльністю, втратою самовладання, а також зміною всієї життєдіяльності організму. Афекти короткочасні, бо відразу потребують великої затрати сил. Розвиток афектів характеризується різними стадіями, які змінюють одна одну. На початку афективного стану людина не може не думати про предмет свого почуття, але на цій стадії людина ще може контролювати свої емоції, загальмувати розвиток афекту. На подальших стадіях афекту, якщо вони наступають, людина втрачає над собою контроль. Після афективного спалаху наступає втрата сил, байдужість до усього, розбитість.

Стрес. Особливу форму переживання почуття, близьку за своїми психологічними характеристиками до афекту, але за тривалістю наближену до настрою, представляють стресові стани (від англ. Stress - тиск, напруга), або емоційний стрес. Емоційний стрес виникає в ситуаціях небезпеки, образи, сорому, загрози тощо. Далеко не завжди досягається інтенсивність афекту, стан людини при стресі характеризується дезорганізацією поведінки та мовлення, що проявляється в одних випадках в безладній активності, а в інших - в пасивності, бездіяльності в ситуаціях, що потребують прийняття рішення. Разом з тим, коли стрес виявляється незначним, він може сприяти мобілізації сил, активізації діяльності.

Поведінка індивіда в стресових станах суттєво залежить від типу нервової системи людини, сили або слабкості її нервових процесів.

Фрустрація. Фрустрація - це психічний стан, викликаний неуспіхом у задоволенні потреби, бажання. Стан фрустрації супроводжується різними негативними переживаннями: розчаруванням, роздратуванням, тривогою, відчаєм тощо. Фрустрація виникає в ситуаціях конфлікту, коли, наприклад, задоволення потреби натикається на нездоланні та важко здоланні перепони. Високий рівень фрустрації призводить до дезорганізації діяльності та зниження її ефективності.

Виникнення фрустрації зумовлене не лише об'єктивною ситуацією, але й залежить від особливостей особистості.

 

Назвіть закономірність сприймання, що проявляється в таких фактах: миску, яка стоїть на столі, ми сприймаємо як круглу, хоча її зображення на сітчатці ока має форму еліпса; сніг ми сприймаємо білим і в рожевих променях вечірнього сонця, і в сутінках.

З різноманітного потоку і потоку, що змінює рухи рецепторних апаратів і відповідних відчуттів, суб'єкт виділяє відносно постійну, інваріантну структуру об'єкту, що сприймається. Багатократне сприймання одних і тих самих об'єктів при різних умовах забезпечує інваріантність перцептивного образу відносно цих змінних умов, а також рухів самого рецепторного апарату, отже породжує константність цього образу. Константність - це відносна незалежність образу від умов сприймання, що виявляється в його незмінності: форма, колір, розмір та інші ознаки предметів і явищ сприймаються нами як постійні, незважаючи на те, що сигнали, що надходять від цих предметів в органи відчуттів, безперервно змінюються.

Якби ми не мали цієї властивості, то у кожному випадку, коли ми рухались, при кожній зміні відстані до предмету, коли ми хоча б трохи повертали голову або змінювалось освітлення, - практично безперервно мінялися б і всі основні ознаки, за допомогою яких ми дізнаємося про предмет. Людина перестала б сприймати світ постійних явищ, і сприймання не могло б служити засобом пізнання об'єктивної дійсності.