Суспільно-політичний розвиток Лівобережжя у 1663-1687 рр. Устрій Гетьманщини
У 1663р. було обрано колишнього слугу Х.- на чорній раді в Ніжині обрали Івана Брюховецького(1663-1668) орієнтував свою політику на Росію. Приходять на лівобережжя рос. війська і укладають Московські статті 1665р.Зміст: ще більше звузили автономію укр.; в усіх укр. містах стояли гарнізонами рос. війська; рос. чиновники збирали податки; через голову гетьмана могли писати скаргу цареві. Посилюється феодальне гноблення, в наслідок статей почалась війна з Польщею, щоб визволити укр.землі, але незабаром було укладено віленське перемиря. Росіяни знову підписали Андрусівське перемиря з Польщею, без відома укр., за яким укр. ділили між собою Польща і Росія на 2 частини. Правобережжя-Польщі, Лівобережжя-Росії, а Запоріжська січ під владою обох держав. Брюховецький дуже обурився і захотів піти до Дорошенка, але це його не врятувало. У 1668р. вибухнуло повстання козаків і його викликали на раду зі звітом(вбили Брюховецького). У 1668р. за наполяганням Росіян вибирають Демяна Многогрішного(1668-1672). Зробивши висновки він попросив збільшити права автономії. 1669р. укладає Глухівські статті. Російські війська були в містах. Ці статті не врятували Многогрішного, на нього почали приходити скарги царю що він зрадник. Приїхали рос. чиновники і відправили до Сибіру у 1672р. Москва диктує вибирати І.Самійловича(1672-1687р.)продовжували лінію на союз з Росією. Конотопські статті у 1672р. повторили попередні. У 1686р. «Вічний мир» Росії з Польщею. Умови: укр. ділилась навпіл: Росії-лівобережжя, Київ та запоріжська січ, а Польщі- правобережжя. Висновок: На Лівобережжі руїна не мала таких важких наслідків, хоча і продовжувалась між.війна, але зберегла автономію під протекторатом Росії- Гетьманцина зі столицею Батурин. Лівобережжя мало свою одиницю, поділ на 10 полків, населення 1,5млн, був свій суд, діяв 3 лит статут, селяни гетьманщини були вільними людьми.Устрій Гетьманщини:На Лівобережній Україні зберігся феодальний лад і його основа — феодальна земельна власність. З погляду формально-юридичного суспільство поділялося на п'ять станів: козацтво, шляхетство, духовенство, міщанство і селянство. Між станами і в кожному з них не було рівності. Стани мали окремі соціальні групи, які відрізнялися одна від одної економічним і правовим становищем. Інші соціальні групи значно обмежувалися у привілеях або ж зовсім їх не мали. На чолі Української держави стояв гетьман, якого обирала Генеральна рада. Гетьману належала вища законодавча влада: він видавав універсали, що мали статус вищих законодавчих актів. Як глава виконавчої влади гетьман розпоряджався державними витратами, організовував збирання податків, мав право на роздачу державних земель. Гетьман представляв державу у зовнішніх стосунках, був вищим воєначальником, часто сам призначав генеральну старшину й полковників.У системі управління Гетьманщиною важливу роль відігравали генеральна та старшинська ради. Старшинська рада розглядала питання внутрішньої та зовнішньої політики, фінансові, податкові справи. Рада виконувала й судові функції при розгляді справ про державні злочини.
Вищим військово-адміністративним органом, генеральним урядом, за допомогою якого гетьман здійснював цивільну і військову владу була Генеральна військова канцелярія.На місцях управляли полкові й сотенні уряди, які сформувалися після визвольної війни.Судова система Гетьманщини після 1654 р. складалася з Генерального військового суду, полкових, сотенних і громадських (сільських) судів. Вищою судовою інстанцією був Генеральний військовий суд.
17. Посилення наступу царизму на Україну в І половиш XVIII ст. Остаточна ліквідація Гетьманщини та козаччини урядом Катерини. II .После поражения Мазепы с новой силой начал действовать план дальнейшего подчинения. Гетманщины московскому царю. Протягом 18ст. царизм постійно звужував автономію укр. земель, звужувалась автономія Гетьманщини. Остаточно Гетьманщина була ліквідована Катериною 2 в 1783р. і була ліквідована посада гетьмана. Останнім гетьманом був К. Розумовський, а посада гетьмана була ліквідована в1764р. На початку 19ст. Гетьманщина поділяється на 3 губернії: Полтавська, Чернігівська і Харківська.1783р. – знов закріпачення селян України. Остання Запорозька Січ була ліквідована Катериною 2 в 1775р. – Нова Січ і останнім кошовим отаманом був Петро Калнишевський. Козаки виїхали на Кубань, створили Кубанське козаче військо.Створюють 3губернії після ліквідації Запорозької Січі (на півдні України) – Катеринославська, Херсонська, Таврійська. За другим поділом Польщі(1793р.), Правобережна Україна відійшла до складу Росії і було створено 3губернії – Київська, Подільська, Волинська. 9губерній – Наддніпрянська Україна(Україна у складі Рос. імперії) Західноукраїнські землі(Галичина, Буковина, Закарпаття) були до кінця 18ст. під владою Польщі. За першим поділом Польщі(1772р.) з/у землі відійшли до Австрійської імперії. Таким чином, Україна в цей час остаточно втратила залишки своєї державності, автономію, остаточно розтворилась в двох імперіях. Гетьманщина була відносно густо населеним і добре розвиненим краєм. До неї входило 11 великих міст, 126 містечок і близько 1800 сіл. У 1700 p. її населяло приблизно 1,2 млн. осіб, тобто майже чверть усього населення тогочасної України.
На Лівобережній Україні зберігся феодальний лад і його основа — феодальна земельна власність. З погляду формально-юридичного суспільство поділялося на п'ять станів: козацтво, шляхетство, духовенство, міщанство і селянство. Між станами і в кожному з них не було рівності. Стани мали окремі соціальні групи, які відрізнялися одна від одної економічним і правовим становищем. Деякі соціальні групи були привілейованими і всі разом становили панівний клас. (козацька старшина, родовита шляхта, вище
православне духовенство та міські багатії). Інші соціальні групи значно обмежувалися у привілеях або ж зовсім їх не мали. Це пригнічені, залежні люди (селяни, рядове козацтво, міська біднота).
На чолі Української держави стояв гетьман, якого обирала Генеральна рада. Але вже на початку XVIII ст. кандидатуру на цю посаду визначав царський уряд. Спроби деяких гетьманів (Б.Хмельницького, Д. Многогрішного, І. Самойловича) перетворити гетьманську владу на спадкову виявилися невдалими. Гетьману належала вища законодавча влада: він видавав універсали, що мали статус вищих законодавчих актів. Як глава виконавчої влади гетьман розпоряджався державними витратами, організовував збирання податків, мав право на роздачу державних земель. Гетьман представляв державу у зовнішніх стосунках, був вищим воєначальником, часто сам призначав генеральну старшину й полковників.
У системі управління Гетьманщиною важливу роль відігравали генеральна та старшинська ради. Старшинська рада розглядала питання внутрішньої та зовнішньої політики, фінансові, податкові справи. Рада виконувала й судові функції при розгляді справ про державні злочини.
Вищим військово-адміністративним органом, генеральним урядом, за допомогою якого гетьман здійснював цивільну і військову владу була Генеральна військова канцелярія.
На місцях управляли полкові й сотенні уряди, які сформувалися після визвольної війни.
Судова система Гетьманщини після 1654 р. складалася з Генерального військового суду, полкових, сотенних і громадських (сільських) судів. Вищою судовою інстанцією був Генеральний військовий суд.
18. Селянська реформа 1861р. в Україні, її причини і значення. Визволення державних та удільних селян. Сел. реформа 1861р. – сист. заходів російського уряду, спрямована на поступову ліквідацію в країні кріпосницьких відносин. Об’єктивні причини реформи: - криза феод. ладу + зростання сел. антикріпацького руху( за 1 половину 19ст. в укр..землях Рос.імп. – 2400 сел.повст.; а наприкінці 50-их рр. - 1855р. - *Київська козачинна*(масовий сел.рух у Київ.губернії, спрямований проти нац. І соц.політики рос.уряду. в Україні); - 1856р. - *Похід в Таврію за волею*(приводом до непокори поміщ. І масових утеч сел. до Криму стали чутки про те, що начебто цар закликає поміщ.сел. заселяти зруйновані під час війни місц.Криму і за це обіцяє волю, допом. І високу поденну плату за козенні роботи). – геополітичний фактор – поразка Росії в Крим.війні(1853 – 1856) – проти Англії,Фр.,Тур.,Італії(Сардинія) за панування на Близькому Сх. І Балканах. – техніко- економічна відсталість Росії від Зх.країн, тому що продуктивність праці кріпаків була низькою(розвиток ринкових відносин вимагав скасування кріпосного права). – політ.устрій теж був відсталий в Росії на відміну від країн Зх.Європи(в Росії панувала на той час абсолют.монархія: - не було К, парламенту, не були закріплені права людини, відбув.придушення нац..мови, не могли діяти легальні опозиції і профспілки. Суб’єктивний фактор: Олександр2(син Миколи1)- роки правління 1855 – 1881. Мета реформи: - в цивілізац.+тех..-економ.плані наздогнати Зх. і заспокоїти сусп.(суч.суд, армію, фінанси.сист., місц.самовряд.); - 1856 збирає представників дворянства:звільнення сел..за допом.реформи, а не за допом.повст.; зміцнення монархічної влади за збереження панування на селі її опори – поміщиків. Розвиток реформи: 19 лютого оприлюднили *Маніфест* про відміну кріпосного права та *Положення про сел., що виходять з кріпосної залежності*. *Маніфест* визволив поміщицьких сел.(5,5 млн.чол.) – в них було свого часу найгірше становище. (удільних сел., які належали імператорській родині(1 млн) звільнили 1863р., а держ.сел.(5 млн.) звільнили 1866р., вони свого часу мали найліпше становище). Головний позитив цієї найбільшої сел.реформи полягав у тому, що сел.звільнилися від рабства, з землею, але за викуп, бо за поміщ.залиш.всі їхні землі(сума викупа приблизно складала 150 карб.). Звісно, що в сел..таких грошей не було, тому зразу їм запропонували сплатити 20% від належної суми, а ін..гроші за сел. в кредит платить держ.поміщ., а за це сел.давалось 49р.розрахуватися з держ.під 7-8%на рік(сел.виплачували цей борг до 1906р. і переплатили 490.000.000 карб., що втричі перевищувало ринкову вартість землі). На Пр.У.розміри ділянок були середні(2-2,5 десятини(га) на 1 дорослого чоловіка, тобто на сім’ю), на Л.У. – 3-4,5 десятин, на Пд. – 3-6,5 десятин, а сам прожитковий мінімум становив 5 десятин. Тобто більше, ніж 90% сел. отримала землі менше, ніж прожитковий мінімум і тому можна вважати, що сел. не перетворилися у повноцінних власників землі, бо вони як і раніше економічно залежали від колишніх панів. Ще існували так звані *відрізки землі*(якщо до реформи сел. корист.більшою землею, ніж після; так протягом реформи відрізали 1млн.десятин землі). Для тих, хто взагалі нічого не мав пропонували *сирітських наділ*(1/4 част.від ділянки землі) – 90.000 чол.згодилися на це. Част.сел.(400тис)звільнили зовсім без землі – челядь – колишні дворові сел., які після реформи опинилися в найгіршому становищі. Сел.в 1861р.не зразу становилися абсолют.вільними, а вони ще мали 2-9р.відпрацювати барщину(до 1881р.), тобто вони були тимчасовозобов’язаними(цей термін зобов’язання залежав від того, чи сплатив сел.перший взнос(20%), потім поміщ.повинен був укласти з сел..договір(грамоту на землю). На Пр.У.реформа мала суттєві особл., яка була в свою чергу пов’язана з пол.повст.(1863р.): царизм боявся, щоб укр..сел.Пр.У.не підтрим.повст.пол.шляхти, тому зробив пільговані реформи(там не було *відрізків змлі*, сума викупу була на 20% менше,стан тимчасовозобов’язаних припинили на Пр.У.вже 1863р. Наслідки реформи:(позитивні) – сел.-вільні люди; реформа сприяла розвитку ринкового гос-ва, формув.робітничого класу, завершення промисл.перевороту, індустріалізації сусп.та країни в цілому; (негативні) – сел.так і не перетворилися на повноцінних власників, тому що вони страждали від малоземелля і залиш.в економ.залежності від панів; реформа так і не ліквідувала велике феод.(поміщ.)землеволодіння; сел.община – пережиток феодал., вона не визнає приват.власноті(колективна власність на землю) – переділ землі;відбулася соціальна диференціація сел.; внаслідок реформи знизилась купівельна спроможність сел. та обмежилося самоврядування і правовий статус сел. Сутність сел.реформи: було запроваджено загально-рос.сист.сел.управ.:сільські громади об’єднувалися у волості; кругову поруку(групова солідарна відповідальність, коли всі члени групи відповідають за обов’язки одного) ; загал.відповідальність за сплату податків.
19. Буржуазні реформи (земська, міська, середньої школи) 60-70-х рр. 19 ст. у Наддніпрянській Україні та їх значення.Реформа, що запровадила на селі місц.самовряд. 1 січня 1864р. - *Земська реформа*. За цією реформою всі, хто жили на селі(власники землі – дворяни, сел., духовенство) – могли обирати своїх представників у земські збори – земських гласних(склад.10-100чол.;обиралися на 3р.). Земські збори форм.викон.орган – земську управу( склад.4-6чол.службовців; обиралися на 1р.). Дія *земської реформи* пошир.лише на лівобережжя та Пд. На Правобережжі було чимало опозиційної до рос.уряду шляхти, яка брала участь у пол.повст.1863р., тому, побоюючись, що діяльність земств може сприяти новому пожвавленню пол.нац.-визвол.руху в краї, їх не створювали аж до 1911р. земства поступово перетворилися в авторитетні органи, що проводили велику роботу в різних обл.місц.управ. Більшість справ фінансували вони самі. Земства створ. мережу повітових та губернських агрономів, організовували проведення заходів для підвищення рільніцькоі культури сел. - постачали насіння, с/г машини, організовували курси, виставки, читання лекцій. Завдяки їхній підтримці виник сел.кооперативний рух, кредитні установи для сел. Земства займалися також будівництвом і змістом шляхів, організацією поштової служби, статистичних досліджень. Вони надавали продовольчу допомогу нас. у неврожайні роки. Але все нас.в свою чергу обкладалося земськими податками(1/10 част.прибутку). Земства містили початкові і професійні школи, навчання в яких було безкоштовним. Вони неодноразово зверталися з клопотаннями до уряду про введення в школах вивчення укр.мови. На жаль, всі ці прохання відхилялися, а вчителів, які намагалися користуватися укр.мовою лише як допоміжним, оскільки вона була зрозуміла сел., звільняли. Земства реорганізували мережу закладів охорони здоров'я на засадах безоплатності, дільничного х-ру, створення необхідних умов для стаціонарного лікування нас. Одним з вагомих досягнень земської медицини стала організація дієвої сист. для боротьби проти епідемій. Діяльність земств призвела до того, що в укр.сусп. їх стали сприймати не лише як органи місц.самовряд., але і як організації, опозиційні політики рос.царизму. Саме з земських установ вийшло багато відомих в майбутньому укр.громадських діячів. Земства неодноразово зверталися з петиціями до рос.уряду щодо необхідності здійснення конституційних реформ. Діял. земських установ повинна велике позитивне значення для Л.У. та Пд. З одного боку, вони стали тією школою, яка привчала нас.до самовряд., з іншого - сприяли піднесенню нац.свідомості. Але негатив *земської реформи* полягав у тому, що уряд тримав земства під своїм постійним наглядом(градоначальники могли скасувати будь-що, що запровадили земства). Реформа, що запровадила самоврядування в містах у 1870р. - *Міська реформа*. За міською реформою 1870 самовряд. в містах змінювалось із станового на беззаставне. Виборче право надавалося чоловікам з 25 років, але тільки тим, хто були власниками нерухомості, торгових і промисл.підприємств. Робітники, службовці, інтелігенція, які разом складали більшість міського нас., але не мали власності і не платили податків, не мали права голосу. Нас.міста обирало представницький орган – міську думу(на 4р.) та міських(думських)гласних у цю думу. Дума в свою чергу обирала міську голову(на 4р.), який крім думи очолював викон.орган в місті – міську управу(яка обиралась на 1р.). Діял.думи та її голови контролювалася губернатором, який міг скасувати будь-яке її рішення. Міська дума займалася благоустроєм міста, сприяла розвитку місц.торгівлі і промисл., сист.охорони здоров'я і народ.освіти. Недоліком *міської реформи* було те, що обирати міську думу могли лише 3-4% громадян, які мали в місті власну нерухомість. Та незважаючи на обмежений х-р реформи місц.самовряд., вона мала позитивне знач., оскільки заміняла старі органи станового керівництва містом новими, заснованими на буржуазному принципі майнового цензу. Міська реформа на Пр.У.пройшла пізніше – 1875р. Потреби екон.розвитку імп.виклик. необхідність здійснення освітніх реформ. Реформа середньої школи відбулася 1864р. Перетвор.в обл. серед.освіти полягали в реорганізації гімназій(навчання 4р.). Право вчитися в них надавалося представникам усіх станів, але високий розмір плати за навчання неможливим здобуття серед.освіти дітьми простих людей. Гімназії поділялися на реальні і класичні, з окремим навчанням юнаків та дівчат. Закінчення класичної гімназії(8р.) давало можливість вступу до університету, реальної(7р.) - до вищої тех.школи. В У.на той час було 150 гімназій.Відповідно до реформи вводилася єдина сист.поч. освіти(навчання 3-5р.). Засновувати школи могли приватні особи, земства, інші громадські установи, але з дозволу влади. Поч.школа повинна виховувати у дітей дух вірнопідданства імп., тому зміст навчання в усіх видах шкіл контролювався губернської училищної радою. Навчання в поч.школах (крім приватних) було безкоштовним. Наслідки реформи 60-70-х рр. Реформи 60-70-х рр., мали усунути кріпосницькі пережитки з імперської дійсності, але так, щоб зберегти незмінними основи рос.самодержавства. Здійснюючи реформи, імп.використ.адміністративно-командні методи управ., підтримувала становий лад у всіх сферах сусп.-політ. життя. Над новоствореними органами місц.самоврядування, судами, установами освіти, пресою зберігався контроль імперської адміністрації. Але об'єктивно здійснення реформ в окремих сферах призвело до непрогнозованих імперією наслідків. Найбільш показовим прикладом цього стала земська реформа, потягла поява авторитетних і дієвих органів місц.управ., навіть висували нац.вимоги до імперського уряду. Земська реформа показала, що представники пригнобленого імп.укр.народу використ.будь-які можливі легальні засоби для створ.власних органів самовряд. і поліпшення умов життя. Реформи сприяли модернізації країни, Рос.імп.поч.перетвор.на буржуазну монархію – з’яв.місц.самовряд.,з’яв.незалежний суд. В той же час реформи залиш.незавершеними і були непослідовними(так і не був створ.парламент,К, так і не закріпили найголовніші права людини). Реформи 60-70-х рр. були, власне, поступками тимчасовими, які робила Рос.імп., і не мали на меті створ.повноцінних умов для розвитку як укр.., так і будь-якого іншого з народів, пригноблених імп.
20. Буржуазні реформи (суднова, університетська, військова) 60-70 рр.. в Наддніпрянщині та їх значення. Судова реформа - 20 листопада. Найбільш прогресивна з усіх. Суд став незалежним від адміністрації, губернатор не міг вибирати суди, суди не залежали від губернатора, суди обирали зі столиці. Суд став голосним, хто завгодно міг прийти і бути присутнім. Запровадили адвокатуру. Скасували тілесні покарання, а для селян і ув'язнених - покарання палицями. Слідство відокремилося від поліції. Запровадили суд присяжних. Створили нову суднову систему: 1) нижня - мировий суд, судив в рамках сільської громади, народний суд. Розбирали невеликі справи, передбачали ув'язнення не більше року або штраф 500 карбованців. 2) окружний суд - колегія присяжних і суддя. 3) суднова палата - працювала тільки в найбільших містах, в Україну було 3 таких міста: Одеса, Київ, Харків. На Правобережжі не було судів присяжних. Мирових суддів на Правобережжі призначав міністр юстиції. Університетська реформа - 1863 1) Університети отримали автономію 2) Самі призначали стипендію 3) Самі вибирали ректора і професорів. 4) Працював суд честі 5) Приймали всі класи населення 6) з 1978 р. дозволили вступати жінкам. Кількість студентів зросла з 1200 до 4000. Військова реформа - проведена Олександром 2 1 січня 1874 Розроблена військовим міністром Д. А. Мілютін. Затверджена маніфестом про загальну військову повинність і Статутом про військову повинність. З'явився центральним елементом військової реформи 70-х років XIX ст. Ознаменував перехід від принципу рекрутського набору в армії до всесословной військової повинності. Військові Реформи почалися відразу після Кримської війни наприкінці 1850-х рр.. і проводилися в кілька етапів. Їх основною метою було скорочення армії в мирний час і одночасно забезпечення можливості її розгортання під час війни. ЗмістРеформ: - Скорочення чисельності армії на 40%; - Створення мережі військових і юнкерських училищ, куди приймалися представники всіх станів; - Удосконалення системи військового управління, введення військових округів (1864 р.), створення Головного штабу; - Створення голосних і змагальних військових судів, військової прокуратури; - Скасування тілесних покарань (за винятком розг для особливих "оштрафованих") в армії; - Переозброєння армії і флоту (прийняття нарізних сталевих знарядь, нових гвинтівок і т.д.), реконструкція казенних військових заводів; - Введення загальної військової повинності в 1874 замість рекрутського набору і скорочення термінів служби. За новим законом, призиваються всі молоді люди, що досягли 21 року, але уряд щороку визначає необхідну кількість новобранців, і по долі бере з призовників тільки це число, хоча зазвичай на службу призи-валось не більше 20-25% призовників. Заклику не підлягали єдиний син у батьків, єдиний годувальник у родині, а так само якщо старший брат призовника відбуває або відбув службу. Узяті на службу числяться в ній: у сухопутних військах 15 років: 6 років в строю і 9 років у запасі, у флоті - 7 років дей-ствительно служби і 3 роки в запасі. Для отримали початкову освіту термін дійсної служби скорочується до 4-х років, які закінчили міську школу - до 3-х років, гімназію - до півтора років, а мали вищу освіту - до півроку. Значення. Всі реформи сприяли модернізації країни, Російська імперія перетворилася в буржуазну монархію, з'явилося місцеве самоврядування, місцевий суд. У той же час буржуазні реформи залишилися незавершеними і були непослідовними. НЕ було конституції, найголовніші права людини були не затверджені.
21. Причини виникнення революційної кризової ситуації в Україні на початку 20 століття та її прояви.Причини:1)незадоволення селян своїм становищем - їх було 82%. А) малоземелля Б) виплата платежів В) висока ціна оренди землі Відповідно вони хотіли передачі їм всієї поміщицької землі, знизити орендну плату за землю, особливо це підстьобнув голод 1902. 2) незадоволення робітничого класу - близько 450 тис. А) Тривалий робочий день (14-16 годин), висували вимоги зі зниження робочого дня до 8 годин. Б) низький рівень заробітної плати, отримували в середньому 15-17 карбованців. В) важкий умови життя. Г) Відсутність прав - не можна створювати профспілки, не мали права на страйки. Особливо стан робочих погіршився в 1900-1903 рр.. - Економічна криза, закрилися десятки підприємств. 3) Російська імперія залишалася монархією, не було парламенту, конституції, це викликало невдоволення з боку інтелігенції і буржуазії. А саме - в «банкетної кампанії» 1904. 4) Існував національний гніт. Валуєвський циркуляр - 1863 р. забороняв виданні підручників, наукових книг українською мовою. 1876 р. - Емський указ, видав Олександр 2. Цей указ заборонив українську мову, книги подання і не можна було використовувати слово «Україна». Це збурювало інтелігенцію і трохи селян. 5) Поразка в російсько-японській війні прискорило революцію. Прояви: Всі невдоволення призвело до революцію - 9 січня 1905 року. Приводом послужив розстріл робітничої демонстрації. Почалися масові народні рухи. - Повстання 2 / 3 всіх губерній повстали, почалося захоплення поміщицьких земель. - Починаються масові страйки робітників, близько 320 заводів і фабрик. - Хвилювання та виступи на флоті і в армії - 14 червня 1905 р - повстання на броненосці «Потьомкіна», лідери - Вакуленчук, Матюшенко. 11 листопада 1905 - виступ чорноморської ескадри, лідер - Петро Шмідт, на крейсері «Очаків». 18 листопада - виступ у Києві - батальйон саперів, під проводом поручика - Жаданского. Кульмінація - жовтень 1905 р. - загальний політичний страйк, одночасно застрайкувало 120 тис. працівників, барикадні бої - Катеринослав, Одеса, Харків.
22. Події революції 1905-1907 рр.. Значення та наслідки революції.Всі невдоволення призвело до революцію - 9 січня 1905 року. Приводом послужив розстріл робітничої демонстрації. Почалися масові народні рухи. - Повстання 2 / 3 всіх губерній повстали, почалося захоплення поміщицьких земель. - Починаються масові страйки робітників, близько 320 заводів і фабрик. - Хвилювання та виступи на флоті і в армії - 14 червня 1905 р - повстання на броненосці «Потьомкіна», лідери - Вакуленчук, Матюшенко. 11 листопада 1905 - виступ чорноморської ескадри, лідер - Петро Шмідт, на крейсері «Очаків». 18 листопада - виступ у Києві - батальйон саперів, під проводом поручика - Жаданского. Кульмінація - жовтень 1905 р. - загальний політичний страйк, одночасно застрайкувало 120 тис. працівників, барикадні бої - Катеринослав, Одеса, Харків. Всі страйки змусили Калян 2 піти на поступки - 17 жовтня 1905 видав Маніфест про скликання Держ. Думи і про дарування народу особистих і політичних свобод. У листопаді 1905 року була ліквідована цензура, стосовно періодичних видань, де-факто виникла свобода друку. Грудень 1905 - дозволили економічні страйки. Березень 1905 - дозволили створювати політичні партії, профспілки, проводити мітинги і демонстрації. Таким чином починає формуватися конституційна монархія. Цим маніфестом були задоволені і буржуазія і інтелігенція. Після маніфесту зменшилася кількість виступів селян. Селяни сподівалися на Думу. Взагалі були незадоволені працівники. Тому в грудні 1905 р. піднімаються на збройне повстання. Центри - Харків, Александров, Горлівка. Усі повстання були придушені, після чого революція пішла на спад. Зібрався парламент. Значення: 1) Революція створила парламент. 2) Проголосили права людей. 3) Дозволили профспілки, страйки. 4) З'явилася українська преса. (Перша газета - «хлібороб», м. Лубни, видавець - Шемет.) 5) Українця отримали право створювати культурно-освітні товариства «Просвіти», було створено 9 у містах, 30 в селах. Позитивне для селян: Скасували викупні платежі, зменшили ціну на орендую плату. Позитивне для робітників: Підняли зарплату 21-22 р, робочий день - 10 годин. Мінус: Процвітав свавілля царя, держава не стало правовим.
23. Створення в Наддніпрянщині і робота українських політичних партій.З початку 20 ст. починається пожвавлення політичного життя. У результаті з'являється 3 напрямки громадської думки: 1) монархічна, лідер - Липинський, суть - створити в Україні незалежну гетьманську державу з царем-гетьманом. Партії у них не вийшло. 2) ліберальна - створення буржуазно-демократичної держави в складі Росії, послідовники - інтелігенція, ліберальні комуністи, буржуазія. Створили 2 партії: 1) УДП - 1904 р. - Чекаленко. 2) УРП - 1904 р. - Єфремов і Грінченка. Обидві були маленькими і схожі. У 1905 році об'єдналися в УДРП. 3) Революційно-демократична, об'єднала в Україну прихильників соціалізму. Партія: РУП - перша, 1900р. очолив Д, Антонович. Члени - радикальна молодь, немає програми, а тому деякий час роль програми виконувала брошура Міхновського - «Самостійна Україна». Міхновський з послідовниками згодом відокремлюються і створюють партію - НПП. Міхновський пише «10 заповідей». 1904 р. з РУП виділяється нова велика група - «Спілка» на чолі з Меленовскім. Була близька до росіян меншовиків. Для них головне було - боротьба за соціальне визволення. Вона стає найбільш численною. Грудень 1905 РУП провела 2 з'їзд і вирішили змінити назву на УСДРП, Лідери - Винниченко і Петлюра. Мета - національне питання (автономія). Налічує 3000 чоловік, 2я за чисельністю. Після революції 1905-1906 рр.. царизм вдається до репресій. «Спілка» - розвалилася. Створюється ТУП в 1908 р. - понадпартійною об'єднання. Лідери - М. Грушевський, Єфремов. Мала ліберальну ідеологію, відвойовувала автономію. Висновок: Партії були нечисленними, в основному підтримувалися інтелігенцією.
24. Столипінська аграрна реформа в Україні та її наслідки.Цілей у реформи було декілька: соціально-політична - створити в селі міцну опору для самодержавства з міцних власників, відколів їх від основної маси селянства і протиставивши їх їй; міцні господарства повинні були стати перешкодою на шляху наростання революції в селі; соціально-економічна - зруйнувати громаду, насадити приватні господарства у вигляді відрубів і хуторів, а надлишок робочої сили направити в місто, де її поглине зростаюча промисловість; економічна - забезпечити підйом сільського господарства і подальшу індустріалізацію країни з тим, щоб ліквідувати відставання від передових держав.Перший крок у цьому напрямку був зроблений в 1861 році. Тоді аграрне питання вирішувалося за рахунок селян, які платили поміщикам і за землю, і за волю. Аграрне законодавство 1906-1910 років було другим кроком, при цьому уряд, щоб зміцнити свою владу і владу поміщиків, знову намагалося вирішити аграрне питання за рахунок селянства. Основний напрямок реформ полягала у наступному: руйнування общини і розвиток приватної власності, створення селянського банку, переселення селян, кооперативний рух, агрокультурні заходи.1) Руйнування общини і розвиток приватної власностіУказ від 9 листопада 1906 року вводив дуже важливі зміни в землеволодінні селян. Всі селяни одержували право виходу з общини, яка в цьому випадку виділяла виходить землю у власне володіння. При цьому указ передбачав привілеї для заможних селян з метою спонукати їх до виходу з общини. Зокрема, що вийшли з общини одержували "у власність окремих домохазяїнів" всі землі, "перебувають у його постійному користуванні". Це означало, що вихідці з общини одержували і надлишки понад душову норму. При цьому якщо в даній общині протягом останніх 24 років не проводилися переділи, то надлишки домогосподар одержував безкоштовно, якщо ж переділи були, то він платив общині за надлишки по викупних цінах 1861 року. Оскільки за 40 років ціни виросли в декілька разів, то і це було вигідно заможним вихідцям.Разом з тим, здійснювалися заходи щодо забезпечення міцності і стабільності трудових селянських господарств. Так, щоб уникнути спекуляції землею і концентрації власності, в законодавчому порядку обмежувався граничний розмір індивідуального землеволодіння, була дозволена продаж землі не селянам.2) Переселення селянУряд Столипіна провело і серію нових законів про переселення селян на окраїни. Можливості широкого розвитку переселення були закладені вже в законі 6 червня 1904. Цей закон вводив свободу переселення без пільг, а уряду давалося право приймати рішення про відкриття вільного пільгового переселення з окремих місцевостей імперії, "виселення з яких визнавалося 9 особливо бажаним". Вперше закон по пільговому переселенню був застосований в 1905 році: уряд "відкрив" переселення з Полтавської і Харківської губерній, де селянський рух був особливо широким.3) Кооперативний рухПозики селянського банку не могли повністю задовольнити попит селянина на грошову масу. Тому значне поширення отримала кредитна кооперація, яка пройшла у своєму русі два етапи. На першому етапі переважали адміністративні форми регулювання відносин дрібного кредиту. Створюючи кваліфіковані кадри інспекторів дрібного кредиту, і ассигнуя значні кредити через державні банки на початкові позики кредитним товариствам і на подальші позики, уряд стимулював кооперативне рух. На другому етапі сільські кредитні товариства, нагромаджуючи власний капітал, розвивалися самостійно. У результаті була створена широка мережа інститутів дрібного селянського кредиту, ощадно-позичкових банків і кредитних товариств, що обслуговували грошовий оборот селянських господарств. До 1 січня 1914 року кількість таких установ перевищило 13 тисяч.Кредитні відносини дали сильний імпульс розвитку виробничих, споживчих і збутових кооперативів. Селяни на кооперативних засадах створювали молочні і масні артілі, сільськогосподарські товариства, споживчі лавки і навіть селянські артільні молочні заводи.4) Агрокультурні заходиОдним з головних перешкод на шляху економічного прогресу села була низька культура землеробства і неписьменність переважної більшості виробників, звиклих працювати по 10 загальному звичаєм. У роки реформи селянам надавалася широкомасштабна агроекономічних допомогу. Спеціально створювалися агропромислові служби для селян, які організовували навчальні курси по скотарству і молочному виробництву, впровадженню прогресивних форм сільськогосподарського виробництва. Багато уваги приділялося і прогресу системи позашкільної сільськогосподарської освіти. Якщо в 1905 році число слухачів на сільськогосподарських курсах становило 2 тисячі чоловік, то в 1912 році - 58 тисяч, а на сільськогосподарських читаннях - відповідно 31,6 тисяч і 1046 тисяч чоловік.Результат.Результати реформи характеризуються швидким зростанням аграрного виробництва, збільшенням ємкості внутрішнього ринку, зростанням експорту сільськогосподарської продукції, причому торговий баланс Росії набував все більш активного характеру. У результаті вдалося не тільки вивести сільське господарство з кризи, але і перетворити його в домінанту економічного розвитку Росії. Валовий дохід усього сільського господарства склав в 1913 році 52,6% від загального ВД. Дохід всього народного господарства завдяки збільшенню вартості, створеної у сільському господарстві, зріс в порівнянних цінах з 1900 по 1913 роки на 33,8%.Диференціація видів аграрного виробництва по районах привела до зростання товарності сільського господарства. Три чверті всього переробленого індустрією сировини поступало від сільського господарства. Товарообіг сільськогосподарської продукції збільшився за період реформи на 46%. Однак не були вирішені проблеми голоду і аграрного перенаселення. Країна як і раніше страждала від технічної, економічної і культурної відсталості. Так у США в середньому на ферму доводилося основного капіталу в розмірі 3900 рублів, а в європейській Росії основний капітал середнього селянського господарства ледь сягав 900 рублів. Національний дохід на душу сільськогосподарського населення в Росії становив приблизно 52 карбованці на рік, а в США - 262 рубля.
25. Виникнення ЦР та її діяльність навесні і влітку 1917. 1 і 2 Універсали. На У в березні виникнуло не менше 170 Рад. Буржуазія створювала свої органи влади -суспільні комітети. З ініціативи товариства укр. прогресистів, соціал-демократів і укр. соціалістів-революціонерів, ряду кооперативних і студентських організацій створенаЦентральна рада (ЦР) 4 березня 1917 - створена Українська Центральна Рада. Вона скликає 6-7 березня Український національний конгрес. 1) ЦР вибирається у складі 150 осіб, своєрідний український парламент. 2) Була позначена мета - домогтися автономії України. Частина членів Цр вважали, що нжно вибивати самостійність, їх очолив Міхновський. У травні 1917 р. делегація ЦР на чолі з Винниченком їдуть до Тимчасового уряду з питанням автономії. 10 червня 1917 був проголошений перший Універсал - проголосив автономію у складі Росії. Створена виконавчий орган ЦР - Генеральний секретаріат на чолі з
Володимиром Винниченко.15 червня - ЦР створює свій уряд, виконавчий орган - Генеральний секретаріат, складався з 8 секретарів. Очолив - Винниченка. 28 червня - делегація тимчасового уряду приїжджає до Києва і починає вести переговори. 3липня 1917 - 2 Універсал, створюється регіональний уряд. Питання автономії відкладають до проведення настановних зборів. Поповнити склад ЦР за рахунок представників національних меншин - «+30%». Підсумок - 822 особи. Компроміс: 1 поступка: Питання автономії відкладаось до проведення установчих зборів: 2 поступка: Погодились поповнити генер.секрітаріат і ЦР за рахунок представників нац..меншин (Поляк.Евреї 30% 822 чол)Це був крок назад.Самостійники які не були згідні з 2 універсалом 5 липня 1917 підписал.повстання проти всіх,повстав 2 полк ім..Полуботка.І це повстання назвалося «повстання Полуботківців» МЕТА: примусити ЦР скасіавти 2 універсал і проголосити незалежність .Але керівництво ЦР придушили виступ самостійників 7 липня 1917-придушило це повстання В результату в серпні 1917-тимч.уряд Росії видає тимч.інструк. яка визначає повноваження ЦР..Викл.з повн :-військове питання -продовольче питання -питання зв’язку .Крім того обмежили і територіально Віддали тльки 5(3-Правоборежні ,2-Лівобережні(черні.полтавську.).Далі починається перетягування канату кому сільки повноважень.Займ.цим ЦР зовсім забули питання:-аграрне-перша світова війна-робітники не задоволені довги днем. Відповідно ЦР втрачає свій вплив серед робітників та селян. Відповідно якщо ЦР втрачає вплив то зростає вплив Ленінців.В середині осені вплив ЦР зменшується і вони і вони розуміють що треба щось нове,і вони проголошуєть 3 універсал (1917 7 листопада)
26. Проголошення УНР і початок громадянської війни в Україні (кінець 1917 - початок 1918). Причини та особливості.3 Універсал 7 листопада 1917 проголосив створення УНР у складі демократичної Росії, була проголошена мережа соціально-економічних реформ, а саме: 1) аграрне питання - скасовувалася приватна власність на землю, вводилася трудова власність - 40 десятин, більшість селян вважало, що це прокулачний закон, що планку потрібно спустити, вони незадоволені. Але ЦР запропонувала почекати січня 1918 до Настановних зборів. Селяни відвертаються від ЦР. 2) Робітникам - 8 годинний робочий день, контроль над виробництвом. 3) Пообіцяли закінчити війну. «+» - Створили Українську державу у вигляді УНР. «-» - Невирішене соціально-економічні питання. Селяни займають нейтральну позицію, а працівники підтримують більшовиків. Інтелігенція підтримує ЦР. 11 грудня 1917 - більшовики скликають 1 Всеукраїнський З'їзд Рад (Харків). 12 грудня 1917 - проголошується в Україну радянська влада і створює свій уряд - Народний Секретаріат, очолив - М. Скрипник. Виникає двовладдя, одна влада в Києві, інша в Харкові, це була основна причина громадянської війни. Спочатку починається «паперова війна», а потім почалися збройні зіткнення. Почалося з наступом більшовиків 15 грудня 1917 Піді проводом В. Антонова-Овсієнка починають наступ від Харкова до Києва. Особливості: 1) Дуже швидка зміна влади, Київ - 11 разів, Катеринослав - 18. 2) Втручання іноземних сил (Польща, Німеччина, Росія, Австрія, тощо). 3) Тісне переплетення національних і соціально-економічних питань. Результат:Виграють більшовики, тому що їх підтримують робітники, солдати, російські більшовики. 26 січня 1918 більшовики захопили Київ. А до цього ЦР видала 4 Універсал про Незалежність УНР. Причини універсалу:1) Хотіли повернути собі селянство. 2) Почалися переговори з німцями, а вони в Бресті заявили, що не підпишуть договір, поки ЦР не оголосить незалежність. 27 січня 1918 - Брестський мир, за нього закінчувалася війна Німеччина визнавала УНР і ЦР, німці пообіцяли військову допомогу. А Цр у свою чергу зобов'язалася поставляти продукти харчування і сировину. 15 лютого 1918 німецькі війська увійшли в Україні і 1 березня захопили Київ. ЦР повернулася до Києва. Цр трималася в основному за рахунок австро-німецьких військ. ЦР не мала влади, погано поставляла продовольство і австро-німецькі війська вирішили повалити їх і поставити на чільне П. Скоропадського. 29 квітня 1918 - переворот, вибрали гетьманом П. Скоропадського.
27. Політичний режим П. Скоропадського. Його внутрішній і зовнішній режим.29 квітня 1918 за погодженням з німецькою військовою адміністрацією Українська Центральна Рада була скинута, і гетьманом України на Всеукраїнському землеробському конгресі в Києві (майже 8 тис. делегатів) був проголошений генерал Павло Скоропадський. Замість Української Народної Республіки було проголошено Гетьманат під назвою «Українська держава». Гетьман сформував новий уряд - Рада міністрів - з помірно-консервативних чиновників, військових і громадських діячів. Головою Кабінету міністрів став Ф. Лизогуб; міністром закордонних справ - Д. Дорошенко (член партії соціалістів-федералістів - єдиний соціаліст в уряді); міністром освіти - відомий український політик М. Василенко. Інші міністри були членами російських партій, в основному-партії кадетів. Був налагоджений дієздатний адміністративний апарат (почали діяти старости, земські урядники, професійні чиновники, поліція і т.д.). Однак зміцнення цього апарату русифікованими представниками старого чиновництва становило загрозу Українській державі. У промисловості був ліквідований робітничий контроль на виробництві, заборонялися страйки, скасовувався 8-годинний робочий день і встановлювався 12-годинний; відновилося залізничний рух, завдяки відновленню залізничних шляхів і мостів, ремонту локомотивів. - Відповідно до головного пріоритету у внутрішній політиці - земельного питання - в липні 1918 р. був розроблений «Проект загальних основ земельної реформи», який викликав різкий протест більшості селян і невдоволення великих землевласників. У цілому ж можна констатувати відновлення в державі поміщицького землеволодіння. Гетьманом Павлом Скоропадським була здійснена спроба створення національної армії, чисельність якої повинна була перевищити 300 тис. чоловік. Гетьман прагнув також відродити козацтво в Україну. В Український державі була реформована банківська мережа, прийнятий збалансований державний бюджет, вжито заходів для становленню української грошової системи. За Гетьманату були обмежені демократичні права і свободи. Проводилася політика переслідувань більшовиків, представників інших лівих партій, - і також анархістів. Під жорстку цензуру потрапили газети, заборонялося проведення зборів, мітингів, походів. Найважливішим досягненням гетьманату характеризувалася національно-культурна політика. Новою владою були зроблені спроби українізації державного апарату і системи освіти: - Поряд з російськими гімназіями утворювалися українські, яких восени 1918 р. налічувалося 150; - Був прийнятий закон про обов'язкове вивчення української мови та літератури, історії та географії України; - Відкрилися нові українські університети, перший з яких - у Києві та Кам'янці-Подільському; - У російськомовних університетах - Київському, Харківському, Одеському почали працювати кафедри української мови, літератури, історії та права. 24 листопада 1918 була відкрита Українська Академія наук, першими академіками якої стали відомі вчені Д. Багалій, А. Кримський, В. Вернадський, В. Косинський і ін Президентом УАН був обраний В. Вернадський. В Українській державі були організовані Національна бібліотека, Національний архів, Національна галерея мистецтв, Національний історичний музей, Український національний театр під керівництвом П. Саксаганського, «Молодий театр» Л. Курбаса, Державний симфонічний оркестр, Українська державна капела і ін Однією з головних задач гетьманського уряду була боротьба за міжнародне визнання Української держави. Найважливішими напрямками зовнішньої політики були: - Союз з Німеччиною, з якою були встановлені дипломатичні відносини; - Встановлення дипломатичних відносин з іншими країнами; в період гетьманату Україну визнали 30 країн, a 10 з них мали свої представництва у Києві; України мала своїх представників у 23 країнах; - Підписання мирного договору з радянською Росією (12 червня 1918 р.); - Дипломатична боротьба з Австро-Угорщиною, яка намагалася анексувати (захопити) східні землі і Холмщину; - Були встановлені політичні та економічні відносини з Кримом, Доном, Кубанню. Але Антанта, орієнтуючись на відновлення «єдиної і неділимої» Росії, не визнала Гетьманську державу.
28. Прихід Директорії до влади. Основні напрями діяльності та причини падіння.У травні 1918 р.. партії просоціалістічної орієнтації утворили опозіційній гетьманові Український національно-державний союз (з серпня Український національний союз). 13 листопада на таємному засіданні цієї організації розглядали питання про Збройні Виступ проти П. Скоропадського. Було вірішено НЕ поспішаті з відновленням Української Народної Республікі, а Визначити оптимальну форму державного правління після перемоги повстання. Для керівніцтва виступив обрала Тимчасовий верховний орган УНР - Діректорію - у складі В. Винниченка (голова), С. Петлюри, Ф. Швеця, О. Андрієвського, А. Макаренка. Члени Діректорії спішно прибувають до Білої Церкви, де булу зосереджена їхня головна ударна сила - формування Січових Стрільців, І переходять до активних бойовий Дій. Після Розгром Під Мотовілівкою (18 листопада 1918 р.) Найбільш боєздатніх сил гетьмана питання про владу Було вірішене: на початку грудня армія УНР контролювала Майже всю теріторію України. Проті Вже через півтора місяця вон змушена булу Під ударами Збройні формувань радянської России залішіті русский столицю. З задовольняють моменту для Діректорії розпочинається Період політічної нестабільності, жорсткої боротьбі за владу, безуспішніх пошуків надійної зовнішньої та внутрішньої підтрімкі, нескінченніх переїздів (Вінниця - Проскурів - Рівне - Станіслав - Кам'янець-Подільський), періодичних реорганізацій УРЯДУ (Урядовий кабінет змінював Свій склад шість разів І очолювався по черзі В. Чехівськім, С. Осталенком, Б. Мартосом, І, Мазепою, В. Пилипенко) та кардинальних змін офіційної політічної лінії. Протягом свого існування Діректорія поступово еволюціонувала до диктатури військовіх на чолі з С. Петлюрою. Економічний курс діректорії НЕ відзначався послідовністю, особливо у початковий Період діяльності, коли активну роль у віробленні політікі відігравав В. Винниченко, Який належать до лівого крила УСДРП. Призначення головою Заради Міністрів В. Чехівській такоже БУВ лівім Українським соціал-демократом. Симон Петлюра БУВ заклопотаній військовімі справами І особливого вплива на економічну лінію не справлявся. Діректорія одним Із Перших своїх заходів; оголосіла про Намір ліквідуваті нетрудові господарства в селі, Монастирське, церковне І казенні землеволодіння. Уряд МАВ Намір Встановити в Україні національний вариант радянської влади, прагнув ЦІМ самим вібіті з рук більшовіків один з найважлівішіх пропагандистсько козірів. Владу на місцях передбачалось передати Трудовим радам селян, робітніків та трудової інтелігенції. Законодавчо правда в УНР належала Трудовому Конгресові, Який оббирали трудове населення без участі «поміщіків І капіталістів». Внаслідок такої політікі Діректорія залишилась без підтрімкі переважної більшості спеціалістів, промісловців, чіновніків державного апарату - ВСІХ, без кого нормальне існування держави неможливе. Непослідовність курсу Діректорії виявилася у розробці аграрної політікі. Декларуючі вилучення землі у поміщіків без викуп І ЦІМ задовольняючі масі селянства, Діректорія прагнула заспокоїті І поміщіків. Вона пообіцяла їм компенсацію витрат на агротехнічні, меліоратівні та ІншІ вдосконалення, раніше проведені в маєтках. За землевласників Залишани будинки, худоба, виноградники та ін. Було такоже оголошено про недоторканість земель промислових підпріємств І цукрови заводів. Конфіскації НЕ підлягалі такоже землі іноземніх підданіх. Нарешті, в руках заможніх селян Залишани ділянкі площе до 15 дес. землі. Хоч робили ці заходь обумовлюваліся необхідністю ЗБЕРЕГТИ від розпаду економічного життя, та все ж у умова більшовіцької агітації булі розцінені Як пропоміщецькі та прокуркульські ї відкідаліся. Зазначені прорахункі національніх демократів, а такоже допомога російськіх більшовіків більшовікам України вірішальною мірою полеглі пріхід до влади у Північно-східній частіні України в грудні 1917р. більшовіцького УРЯДУ І в підсумку - утворення УСРР та встановлення радянської влади на більшій частіні України.
29. Установка радянської влади в України. Політика «воєнного комунізму».1.В початку 1919 р. радянські війська здобули вирішальну перемогу в боротьбі з Директорією. 3 січня 1919 Червона армія зайняла Харків, куди переїхав Тимчасовий робітничо-селянський уряд України. 6 січня було проголошено Українську Радянську Республіку (УСР) (з 1936 р. - Українська Радянська Соціалістична Республіка - УРСР). До травня 1919 р. Червона армія встановила контроль майже над всією територією України, що входила до складу Російської імперії. III Всеукраїнський з'їзд Рад (6-10 березня 1919 р.) обрав радянську форму державності. У Украіневторой раз (вперше - 25 грудня 1917 р.) була встановлена радянська влада. 2. Формування більшовицького режиму на початку 1919 Фактично вся влада в Україні належала РКП (б) - КП (б) У. Комуністична партія (більшовиків) України була створена ще в липні 1918 р. в Москві, на I з'їзді більшовицьких організацій України. КП (б) У стала невід'ємною складовою частиною РКП (б) і була найбільшою її організацією. Секретарем ЦК КП (б) У був обраний Г. П'ятаков. У складі ЦК з 15 осіб тільки 2 були українцями. Формально вищим органом влади УРСР був Всеукраїнський з'їзд Рад, а між з'їздами-ВУЦВК (голова - Г. Петровський). Ще восени 1918 р. на території радянської Росії було сформовано Тимчасовий робітничо-селянський уряд України, який очолив Xрістіян Раковський. Після реорганізації на початку 1919 р. він став називатьсяСоветом народних комісарів (Раднарком). 10 березня 1919 на III Всеукраїнському з'їзді Рад була прийнята Конституція УРСР. Вона затвердила вищі органи влади держави і проголосила, що: - УРСР є суверенною республікою в складі РРФСР; - Форма державного правління - радянська республіка у формі диктатури робітничого класу; - УРСР готова в разі перемоги світової соціалістичної революції (більшовики були впевнені, що вона відбудеться в недалекому майбутньому) увійти до складу Єдиної Міжнародної Соціалістичної Радянської Республіки. 3. Обмеження суверенітету Україною. УРСР на практиці не була суверенною державою. Державний апарат УРСР створювався як продовження відповідних структур радянської Росії ... Раднарком і ЦВК РРФСР, РКП (б) фактично керували України. Додатковими знаряддями централізації стали також профспілки (вони перебували під керівництвом Всеросійського центральної ради професійних спілок - ВЦРПС) і комсомольські організації (Комуністичний союз робітничої молоді Україна - КСРМУ - став складовою частиною російського комуністичного союзу). Українські військові частини були зведені в три армії, підпорядковувалися Реввійськраді Росії. Було встановлено контроль РРФСР над економікою України: - На неї розповсюджувалася російська грошова система; - УРСР не мала свого бюджету; - Українська Рада Народного Господарства став частиною ВРНГ; -Були об'єднані залізниці, поштово-телеграфний зв'язок і т.д. 4. Політика «воєнного комунізму». Як і в радянській Росії, політика українського радянського уряду в цей період отримала назву «воєнний комунізм». 4.1. Суть, зміст і мета політики «воєнного комунізму. «Військовий комунізм» - система надзвичайних заходів управління економікою, яка проводилася більшовиками в 1918-1921 рр.. (З 1919 р. - в Україні). Метою політики «воєнного комунізму» були: побудова комунізму насильницькими методами, мобілізація ресурсів для боротьби з супротивниками радянської влади, підготовка до світової соціалістичної революції. Політика «воєнного комунізму» включала в себе: одержавлення економіки, припинення товарно-грошових відносин, введення продрозверстки (примусове вилучення продовольства у селянства), загальної трудової повинності, введення вирівнюючої оплати праці, мілітаризацію суспільства, скасування комунальних платежів, плати за проїзд у транспорті і ін У 1919 р. політика «воєнного комунізму» була введена в Україну. 4.2. Націоналізація промисловості. Держава намагалося взяти важелі управління пріоритетними галузями в свої руки. Була встановлена державна монополія на торгівлю найважливішими товарами - цукром, чаєм, сіллю, вугіллям, металом і т.д. Приватні підприємства, які ще не були націоналізовані, повинні були дотримуватися цін, встановлених Раднаркомом РРФСР. У 1920 р. були націоналізовані практично всі підприємства Україна. 4.3. Трудові відносини. Більшовики ввели загальну трудову повинність, трудову мобілізацію. Щоб змусити людей працювати, вони прирівняли робітників до солдатів в армії. Вводилися мілітаризація праці, примусова праця «буржуазних елементів». У 1920 р. була створена Українська трудова армія. 4.4. Торгівля і фінанси. При «воєнному комунізмі» торгівля була заборонена, здійснювався прямий продуктообмін; скасовувалася оплата за паливо, житло, транспорт і т.п.; влада намагалася повністю скасувати гроші; вводилася карткова система розподілу товарів і продуктів. 4.5. Політика «воєнного комунізму» на селі. У ході здійснення політики «воєнного комунізму» заборонялася оренда, наймана праця, робилися спроби ввести колективні форми господарства (комуни). а) Продовольча диктатура. Більшовицький режим ввів продовольчу диктатуру. Влада поклала обов'язки на селян у примусовому порядку здавати запаси зерна та інших сільськогосподарських товарів за державним (вкрай низьким) розцінками, а ринкова торгівля цими товарами заборонялася і розглядалася як спекулятивна. Така політика отримала назву «продовольча розкладка» - «продрозкладка». Це була фактична конфіскація товару у селян. Для вилучення продовольства створювалися спеціальні «продовольчі загони» (продотряди. У 1920 р. продрозверстка була поширена на овочі, м'ясо, молоко та ін б) Створення комбідів. Для зміцнення свого режиму в селі більшовики створювали з найбідніших селян комітети бідноти (кобеди). Вони повинні були доповідати державним службовцям та членам продзагонів про те, хто з селян має запаси хліба і де їх ховають. У 1919 р. комбіди почали створюватися в українських селах. Впровадження політики «воєнного комунізму призвело до господарської розрухи, формування адміністративних методів управління, масового невдоволення населення. Вже в 1920-1921 рр.. ця політика зазнала повного краху.
30. Неп в Україну. Причини і прояви.Причини НЕПу: 1) завершення бойових дій, перехід до мирного будівництва, початок відбудови господарства - все це вимагало змін в економіці. 2) кризовий стан економіки, яке мало тенденцію до посилення негативних явищ, стимулювало відхід від військово-комуністично доктрини. 3) незадоволення селян продрозкладкою, що періодично виливалось у збройні виступи проти існуючої влади, зумовлювало зміну співвідношення класових сил у суспільстві і диктувало необхідність нового підходу до відносин села і міста. Також це була військова проблема, так як 77% війська складалося з селян. 4) спад світового революційного духу вичерпав надії на швидке звершення світової революції і матеріально-технічну допомогу західного пролетаріату. Прояви, а вони ж заходи: 1) Головне - заміна продрозкладки продподатком. Продподаток передбачався меншим, ніж продрозкладка. Після виплати податку селянин одержував право вільно розпоряджатися плодами своєї праці, продавати їх. Це мало створити умови для успішного розвитку сільського господарства, народного господарства в цілому. 2) Децентралізація дрібних і середніх підприємств. 3) Відродження торгівлі і товарно-грошових відносин, дозвіл приватної торгівлі. 4) Здача в оренду, концесію частини підприємств дрібної і середньої промисловості (так, у американського мільйонера А. Хаммера були олівцева фабрика в Москві, фабрика з виробництва селітри на Уралі та ін.) 5) Запровадження стабільної валюти - червінці. 6) Розвиток кооперації. 7) Реорганізація апарату державного управління економікою. Місто відчув позитивний вплив НЕПу вже в 1921-1923 рр.. Відмова від «воєнного комунізму», денаціоналізація частини торгово-промислових закладів та дозвіл створювати нові стимулювали економічну активність населення, сприяли ліквідації товарного голоду, відновленню промисловості і транспорту. Проте завданням НЕПу було подолання труднощів, що виникли і побудова радянської моделі соціалізму дещо іншими методами. У країні продовжували існувати жорсткий однопартійний режим в політичній сфері та адміністративно-ринкова система в економіці. Особливості на Україну:Особливістю НЕПу в Україну було її пізніший початок. У 1921 р. ситуація в України майже не змінилася. У деяких губерніях розмір продподатку дорівнював валовому збору зерна, тобто все вирощене підлягало вилученню. Це було обумовлено прагненням радянського керівництва «викачати» з українського села якнайбільше продовольчих ресурсів сугубо силовими, перевіреними в роки війни методами. Як і при продрозверстки, в роки громадянської війни, практикувалося взяття заручників, терор і залякування селян. Таким чином, реально НЕП почався в Україну лише на початку 1922 р. Голод, що охопив райони півдня України в 1921-1922 рр.., Ще більш відстрочив нормалізацію обстановки в сільському господарстві. Таким чином, спроба радянського керівництва затягти з введенням в Україну НЕПу пояснювалася його прагненням якомога довше користуватися без будь-яких обмежень продовольчими ресурсами Україні. Інтереси українського селянства при цьому не бралися до уваги. У цьому й полягає особливість переходу до НЕПу в Україну.
31.Становище західноукраїнських земель у міжвоєнний період (1920-1939 рр). Приєднання Західної України до скл. СРСРПісля завершення І Св. війни Західноукраїнські землі були розділені між декількома державами:Галичина – Польща, Буковина – Румунія, Закарпаття – Чехословаччина.Жодна з цих територій не мала автономії. Економічний розвиток цих територій був уповільнений. Вони були перетворені на аграрно-сировинний придаток центральних земель. Промисловість майже не розвивалась. Селяни страждали від малоземелля. Було велике безробіття. Починається великий еміграційний рух за океан. З Галичини втекли 240 тис осіб. Починається колонізація укр. земель етнічними поляками. 200 тис польських переселенців перейшли в Галичину. Це викликало рух опору укр. селянства (1028-1929 – численні повстання проти польських колоністів)1930 р – «Пацифікація» польської влади. З іншого боку відбувалось національне гноблення: в Польщі з 1924 р. заборонили використовувати укр. мову в держ установах. В школах різко скоротили вживання її. Залишилась лише в 5ти гімназіях. У Вузах укр. мова була заборонена і не більше 5 % укр. студентів могло навчатися. В Румунії у 1926 році взагалі заборонили укр. мову в освіті. Лише в Чехословаччині укр. мова була дозволена. Виникає посилення укр. суспільно-політичного руху. Виникають суспільні організації: 1) Ліворадикальна партія КПЗУ. Ціль: запровадити соціалістичний лад. Об’єднання з Радянською Укр. 2)Поміркована (Ліберальна) партія УНДО (укр. національне демократичне об’єднання),створена у 1925 р., лідер – Левицький. Налаштована на компроміс з польською владою. 3) 1929 р. виникає ОУН (організація укр. націоналістів) (праворадикали) лідер: Євген Коновалець. Ця партія ставила за мету боротися за незалежність укр. держави. Розробили теорію «Інтегральний націоналізм», розробив Д. Донцов: «Нація – найвища цінність» Терор – метод боротьби ОУН. У 1938 р. Коновалець був вбитий радянськими агентами. В ОУН відбув розкол: ОУН-б – Бендера (більша частина), ОУН-м – Мельник (помірковані)Укр Закарпатя у 1938 році проголосили автономію. Створили автономний уряд, українізували освіту, створили армію: Карпатська січ (5 тис). В лютому 1939 – проводять вибори всейм і 15 березня 1939 в місті Хуст зібрався парламент і він проголосив створення незалежної держави Карпатська Україна, президент – Августін Волошин. Ця держава проіснувала один день. Угорські війська наступного дня окупували Закарпаття. Карп. Укр. зникла. 1 вересня 1939 р. нападом Німеччини на Польщу починається ІІ Св. війна. 17 вересня рад. Війська, об’єднанні в укр. фронт, під проводом генерала Тимошенка ударили по Польщі зі Сходу і взяли під контроль за 2 тижні всю територію Галичини. Таким чином, 22 жовтня 1939 р. у Лювові відбулися збори в Народні збори ( Галицький парламент) 26 жовтня – Народні збори відкрилися в той же день було проголошено 2 рішення: 1) встановлення рад. влади в Галичині. 2) Звернулися до Москви з проханням приєднатися до СРСР (Галичина). Москва погодилась. Таким чином, Галичина опинилась в складі СРСР. В Гал. відбуваються соціалістичні перетворення: - конфіскація поміщітських земель (2 млн. га роздали селянам), - колективізація (кін 1939) 1940 р -13% всіх селян загнали в колгосп. – починається українізація освіти ( 400 укр шкіл і 7 Вузів) З іншого боку, заборонено всі партії, укр. газети, Просвіти. Починаються малові репресії проти укр. буржуазії, офіцерів, чиновників (заможних верств). З 1939 по 1940 400 тис чол. З Галичини було депортовано на Схід. В червні 1940 р. СРСР звернулась з ультиматумом до Румунії, віддати Буковину до СРСР. Румуни погодились.Таким чином, Буковина об’єдналась в складі єдиної Радянської України у СРСР. Висновок: В СРСР опинились всі укр. землі за виключенням Закарпаття. Позитив: Більшість укр. земель об’єднались в скл. Єдиної держави, формування укр. нації. Негатив: Тоталітарний сталінський режим поширився на Галичину і Буковину.