Науковий і богословський підходи у вивченні релігії

Узагалі існують два основні підходи до вивчення релігії: теологічний (богословський) і світський (науково-філософський).

Теологічний (богословський) підхід у широкому розумінні розглядає релігію «зсередини» — як зустріч і постійне переживання людиною присутності Бога у житті людей і навколишньому світі. Це відчуття, вважають прихильники богословського (теологічного) підходу, дається людині через безпосереднє «бачення» Бога, сповнене лею ж внутрішньою достовірністю, що й відчуття людиною власного «Я».

Цей підхід у християнстві репрезентований теологією (вчення про Бога у католицькій і протестантській традиції) і богослов’ям (вчення про прославлення Бога у православній традиції, оскільки можливість пізнання Бога тут відкидається).

Теологічні (богословські) дослідження у наш час неможливі без широкої загальнокультурної підготовки їх фахівців, знання ними основних закономірностей природи, суспільства, людини. Теологічні (богословські) дисципліни так чи інакше використовують методи дослідження з гуманітарних і природничих наук. Тож не випадково, що 2002 р. в Україні богослов’я було визнано науково-навчальною дисципліною. Вже існує певний досвід її викладання.

Науково-філософський підхід вивчає релігію «ззовні» — як складову частину людської культури в її зв’язках і взаємодії з іншими компонентами культури. Цей підхід репрезентований світським, академічним релігієзнавством. Релігієзнавство — комплексна сфера людських знань про релігію. Предмет релігієзнавства — шляхи утворення релігії, особливості релігійних уявлені про світ і людину, специфічні риси релігійної етики й моралі функції релігії у суспільстві, історичні форми релігії. ‘Для вирішення своїх завдань релігієзнавство залучає низку філософських, загальнонаукових і спеціально-наукових методів дослідження.

Найбільш суттєва різниця теологічного і науково-філософського підходів до вивчення релігії така:

1) Сферою дослідницької уваги філософії та науки є природний світ

і людство, сферою дослідницької уваги теології та богослов’я є переважним чином божественне надприродне одкровення, в якому вони сподіваються відшукати основоположні істини, необхідні для спасіння людської душі.

2) Свій предмет філософія та наука вивчають, дотримуючись правил емпіричної (досвідної) чи логічної перевірки на істинність, тоді як теологія та богослов’я змушені, по-перше, визнавати багато положень просто на віру або на підставі авторитету священних текстів чи «отців Церкви», по-друге, постійно апелювати до Бога чи якогось з його атрибутів як визначальної надприродної причини всього, що ніякій перевірці теж не підлягає.

3) Наукове релігієзнавство намагається виключити особисту реакцію вченого на досліджуваний ним об’єкт. У теології (богослов’ї) ж навпаки — він не тільки не відсторонений від об’єкта, що ним вивчається, він прилучений до нього своєю вірою.

4) Наукове знання про релігію саме по собі не є ані релігійним, ані антирелігійним, а є нейтральним, відстороненим. Воно однаково ставиться до різних релігій, намагаючись зрозуміти їхню загальну природу. На відміну від цього, теологія (богослов’я) є завжди конфесійною, концентруючи свою увагу на одній конкретній вірі, всі інші вивчаючи з позиції саме цієї віри.

Насправді теологічний (богословський) і науково-філософський підходи більш близькі один до одного, ніж це може здатися на перший погляд:

1) Філософія й наука засновані на вірі у розум, який панує у навколишньому природному і соціальному світі, а теологія та богослов’я націлені на сприйняття Бога за допомогою розуму.

2) Науково-філософський і теологічний (богословський) підходи до релігії пов’язані між собою також історично: теологія (богослов’я) є історично першими формами релігієзнавства.