Богословські теорії походження релігії

Для богословсько-теологічного підходу релігія є надприродніявище, результат надприродною зв'язку людини з Богом. Цепояснення релігії з позиції віруючої людини. З точки зору теологіїзрозуміти суть релігії може тільки релігійна людина, оскільки вінволодіє безпосереднім досвідом «зустрічі з Богом».

конфесійна релігієзнавство ділиться на два напрямки. Першеділить релігію і суспільство на дві незалежні структури. Другий напрямстверджує, що релігія належить суспільству, перебуває в суспільстві.

Концепція релігії Олександра Мене стоїть на тому, що релігія - цевідповідь людину на прояв божественної сутності.

Питання про те, як і коли виникла релігія, - складний і дискусійнийфілософське питання. На нього можна дати два взаємовиключні відповіді. Зточки зору філософського підходу виділяють:
1. Релігія з'явилася разом з людиною. У цьому випадку людина (щоузгоджується з біблійною версією) повинен був бути створений Богом в результатіакту творіння. Релігія виникла тому, що існують Бог і людина,який здатний сприймати Бога. Прихильники цієї точки зору кажуть,що якщо б Бога не було, то не виникло б і поняття про нього в людськомусвідомості. Таким чином, питання про виникнення релігії знімається: вонаіснує споконвіку.
2. Релігія - продукт розвитку людської свідомості, тобто людина самастворив (придумав) Бога або богів, намагаючись усвідомити і пояснити навколишнійсвіт. Спочатку стародавні люди були атеїстами, але разом з мистецтвом,зачатками науки, мовою в них з'явилися елементи релігійногосвітогляду. Поступово вони ускладнювалися і систематизувалися. Відправноюточкою для такого погляду стала теорія походження людини та їїсвідомості в процесі біологічної еволюції. Ця теорія (гіпотеза)досить струнка, але має два «слабкі місця»: 1) походження людинивід мавпоподібних (яких інших зоологічних) предків ніяк не можевважатися остаточно доведеним: надто багато тут «темних місць», та йархеологічні знахідки останків стародавнього обезьяночеловека вельмиуривчасті; 2) знахідки, зроблені при розкопках найдавніших стоянок людинисучасного типу підтверджують, що він вже мав якісь (не зовсім зрозумілінам) релігійні уявлення, а переконливих аргументів на користьіснування «дорелігіозного періоду» в історії людства так і невиявлено.

Не вдаючись у детальні суперечки, ми можемо констатувати, що питання пропоходження релігії залишається відкритим і викликає гострі світогляднідискусії.

Недостатньо ясно, якою була релігія найдавнішого людини. Відповідно,наприклад, біблійному вченню, вона повинна була бути релігією єдиного Бога.
Адже Адам і Єва ніяк не могли вірити в безліч богів! За Біблією, Богпокарав людство за спробу побудувати Вавилонську вежу «до неба». Вінподілив людей на мови (тобто окремі народи), які стали вірити вчисленних богів. Так разом з різними мовами з'явилися і різніязичницькі релігії. Якщо слідувати цій логіці, то людство йшло відєдинобожжя першолюдини до багатобожжя, а згодом (з появою старозавітнійрелігії, християнства, ісламу) знову до єдинобожжя. Цю точку зоруподіляють не тільки богослови, але й досить серйозні вчені. Вони знаходять їйпідтвердження, аналізуючи найдавніші міфи, дані археології, етнографії тафілології.

Інші археологи та історики (дотримуються натуралістичногопогляду на світ) стверджують, що спочатку людина обожнював силиприроди, предмети, тварин і не мав ні найменшого поняття про єдиного Бога.
Схематично релігійний шлях людини можна висловити так: від примітивнихвірувань до язичницького багатобожжя (політеїзму), а потім до єдинобожжя
(монотеїзму).

Археологія та етнографія підтверджують наявність у давніх людейпримітивних вірувань у надприродні сили. Віра в магічні властивостіпредметів - каміння, шматків дерева, амулетів, фігурок і т.п. - Отримала внауці назву фетишизм. Якщо люди (плем'я, рід) поклоняються тварині ірослині як своєму міфічному предка або захисника, то це віруваннязазвичай називають тотемізмом (слово «тотем» прийшло від північноамериканськихіндіанців і буквально означає «його рід»). Віра в існування безтілеснихдухів і душ, що населяють світ, називається анімізмом (душа). Старовинні людиодушевляє, уподібнюючи собі, грозу, дощ, скелі, річки, джерела і багатоінше. Можливо, що саме з цього народилося уявлення про безлічбогів.

Традиціоналістична теорія. Ця точка зору на походження релігії полягає в тому, що релігію відкрив першим людям сам Бог без­посередньо. В християнстві ця концепція виглядає як біблійна оповідь про спілкування перших людей, Адама і Єви, в раю з Богом, а також надприродні контакти з Богом Моісея та інших біблійских персонажів. Цей варіант традиціоналізму відкидає будь-які звернення до будь-якої аргументації, тим більше нау­кового характеру. Він грунтується лише на беззастережній вірі.

Знаходимо ми традиціоналістичну концепцію і у стародавній філософії. Так, стародавньогренький мислитель Платон (428 чи 427—548 чи 547 рр. до н.е.) вважав, що релігія є наслідком спог­лядання людською душею в світі ідей єдиного, яке є особливою субстанцією всього світу, його основою і витоком, яке вище за буття, яке не має ні початку, ні кінця, ніяких ознак, ніяких при­чин, не потребує простору і руху, бо для руху потрібні зміни, а єдине — незмінне. Єдине має всі характеристики Бога. Отже, людська душа, споглядаючи в світі ідей єдине — Бога, згадує про нього в нашому матеріальному світі, і ця згадка і є релігія.

Традиціоналістичне розуміння походження релігії розробляли мислителі, яких церковна історія зве святими отцями церкви. У православ'ї це Афанасій Олександрійський, Василій Великий, Григорій Назианзін, Іоан Златоуст та Іоан Дамасин, у католиків — Амвросій Медіоланський, Августин Блажений, Єроним. Слід також назвати Оригена і Тертуліана і особливо Фому Аквината (1225 чи 1226—1274), який в своїй головній праці «Сума тео­логії» розмірковував таким чином: «Людина співвідноситься з богом як із своєю метою, але ця мета не може бути осягнута розумом». Виходить, що людина для свого врятування мусить знати щось таке, чого розум осягнути не може. Але Бог дає людині це знання. Дає шляхом одкровення. На нього і треба спиратись, в ньому і порятунок. Надаючи безумовну перевагу одкровенню перед розумом, Фома Аквинат поглиблює що дум­ку зауваженням: навіть те знання про бога, яке може бути здобу­те розумом, має бути подане людині через божественне одкро­вення, бо істина про бога, відкрита людським розумом, була 6 доступна небагатьом. Від володарювання цією істиною цілком залежить врятування людини, яке вона може знайти лише в Бо­гові. Ці міркування потрібні були Фомі для того, щоб ствердити перевагу теології, віри над наукою. Довести, що істини одкро­вення вищі, ніж істини науки. Але разом з тим, Фома Аквинат переспівує засади традиціоналізму: сам Бог відкрив людям всі релігійні істини, людський розум тут просто не потрібен.

Традиціоналістична теорія походження релігії легко сприй­мається, не потребує доведення, бо грунтується на вірі. Це обу­мовило іі значне поширення і багатовікове існування. Ця теорія у християнському богослов'ї має, так би мовити, внутрішній вжиток, бо стосується лише самого християнства. По відношен­ню до інших релігій християнство вживає будь-які інші пояс­нення. Але богослов'ю, що вдасться до теоретичних міркувань, цієї теорії мало, бо вона містить недооцінку творчих задумів Бога і зневагу до мислення людини, яка є вершиною творчості Бога.