Класифікація, основний зміст методів навчання

Класифікація методів навчання – це впорядкована за певною ознакою їх система. Нині відомі десятки класифікацій методів навчання. Однак нинішня дидактична думка дозріла до розуміння того, що не варто прагнути до встановлення єдиної і незмінної номенклатури методів. Навчання – надзвичайно рухливий, діалектичний процес. Система методів повинна бути динамічною, щоб відображати цю рухливість, враховувати зміни, що постійно відбуваються в практиці використання методів.

У вітчизняній педагогічній науці та практиці прийнято класифікувати їх за чотирма основними ознаками, згідно з якими вони поділяються на чотири групи:

І. Методи організації та самоорганізації навчально-пізнавальної діяльності.

II. Методи стимулювання і мотивації учіння.

III. Методи контролю і самоконтролю в навчанні.

IV. Бінарні методи навчання.

 

І. Методи організації та самоорганізації навчально-пізнавальної діяльності включають у себе низку методів, які класифікуються за різними ознаками:

А). Традиційна класифікація методів навчання, що започаткована ще в стародавніх філософських і педагогічних системах і уточнена для нинішніх умов. Загальною ознакою методів в ній є джерело знань. Таких джерел здавна відомо три: практика, наочність, слово. З розвитком культурного прогресу до них приєдна­лося ще одне - книга, а в останні десятиліття все більше заявляє про себе непаперове джерело інформації – відео у поєднанні з найновіши­ми комп'ютерними системами. В такій класифікації виділяється п'ять методів: практичний, наочний, словесний, робота з книгою, відео-метод. Кожен з них має модифікацію (способи вираження).

Практичний Наочний Словесний Робота з книгою Відео-метод
Досліди, вправи, навчально- продуктивна праця Ілюстрації, демонстрації, спостереження Пояснення, роз'яснення, розповідь, бесіда, інструктаж, лекція, дискусія, диспут Читання, вивчення, реферування, швидкий огляд, цитування, виклад, складання плану, конспектування Перегляд, навчання, вправи під контролем "електронного вчителя", контроль

 

Словесні методи: бесіда, розповідь, лекція.

Бесіда - метод навчання, що передбачає запитання - відповідь. Запитання може ставити і викладач, і студент. Але в більшості випадків у бесіді беруть участь всі студенти групи. Бесіди бувають репродуктивні, евристичні, катехізисні.

Репродуктивна бесіда спрямована на відтворення вивченою матеріалу. Відповідаючи на запитання викладача у кінці лекції або на семінару, студенти повторюють пройдений матеріал, закріплюють його, водночас демонструючи рівень засвоєння. Така бесіда може бути супутньою, поточною, підсумковою, систематизуючою.

Бесіда евристична (від слова "еврика" - знайшов) потребує активних роздумів, спрямованих на створення проблемних ситуацій, які слід розв'язувати на основі всебічного аналізу цих ситуацій. До такої бесіди вдаються лише за умови належної підготовки викладача і відповідного рівня мислення студентів. Метод ефективний тоді, коли викладач зуміє залучити всіх студентів до активної навчальної праці. Для цього необхідне знаний психологічних особливостей кожного студента та організаційної технології проведення заняття.

Катехізисна бесіда передбачає відтворення студентами відповідей, які потребують тренування пам'яті, її витоки сягають середньовіччя, коли організація навчання, зміст освіти був під контролем церкви. Тоді у монастирських та церковних школах учні заучували питання і відповіді без їх розуміння й осмислення. Сьогодні така бесіда використовується таким чином, щоб підвести студентів до самостійної розумової діяльності, до самостійного мислення. Вона дає змогу проконтролювати розуміння студентами вже вивченого матеріалу, сприяє розвиткові мислення й тренує пам'ять. Ефективність методу бесіди залежить від уміння викладача формувати і ставити запитання.

Розповідь – це послідовний монологічний виклад змісту навчального матеріалу, який використовується для послідовного, систематизованого, дохідливого, емоційного повідомлення знань. Використовується цей метод в основному при проведенні практичних занять. Організаційна технологія методу розповіді включає такі елементи: постановка мети та завдань розповіді: повідомлення плану змісту навчального матеріалу; розповідь у супроводі ілюстрації і демонстрації; сприймання і запам'ятовування його студентами; контроль за сприйманням матеріалу студентами та корегування їх знань; закріплення.

Час на розповідь може бути мінімальним, але зміст повинен бути дуже суттєвим, ефективно допомагати виконати практичну навчальну роботу. Виступ викладача повинен бути лаконічним і доступним для сприйняття студентами. Для мотивації сприймання змісту розповіді викладач може розкрити практичне, теоретичне або соціальне значення повідомлення, пов'язати його з інтересами та прагненнями майбутніх економістів, банкірів, створити ситуацію труднощів у розв'язанні поставлених завдань та ситуацію успіху у вирішенні складних питань. Ефективність розповіді підвищується, якщо викладач зумів налагодити тісний контакт співпраці з студентами. Цього можна досягти шляхом звернення до студентів з риторичними, відтворюючими, евристичними, узагальненими питаннями.

Якщо у процесі спостереження викладач бачить, що студенти стомились, необхідно змінити метод або прийом роботи: провести фронтальну бесіду, продемонструвати яскраві ілюстрації, привести цікаві приклади або запропонувати проблемні завдання чи пізнавальні задачі. Викладач у процесі розповіді змінює місце свого перебування (за столом, кафедрою, пройти по аудиторії тощо) для концентрації уваги студентів та спостереження за ним. Розповідь не повинна бути дуже швидкою. Важливо чітко вимовляти кожне слово, кожну фразу, так, щоб студенти мали можливість сприймати і усвідомлювати думки.

Пояснення – тлумачення сутності виучуваних об'єктів, явищ, процесів, подій; розкриття змісту понять, термінів; ознайомлення з принципами дій приладів тощо.

Метод пояснення використовують, коли вивчається ускладнений матеріал, для якого властиві складні логічні внутрішні зв'язки, з якими більшості учнів важко розібратися в режимі самостійної роботи. Пояснення буває ефективним тоді, коли вчитель ілюструє його різноманітними наочними посібниками або ж у ході поєднання його з відомими елементами синхронного моделювання. Це означає, що педагог, пояснюючи певний навчальний матеріал, супроводжує його малюванням на дошці моделі, яка, наприклад, розкриває структуру об'єкта пізнання або передає динаміку розвитку певних подій, процесів та явищ. Упродовж пояснення вчитель часто звертається до учнів із запитаннями, намагаючись визначити, наскільки дохідливе його пояснення.

Прийнято розрізняти кілька типів пояснення: 1) причинні (виявляють причинну зумовленість певних явищ, подій, процесів, випадків тощо); 2) закономірні (виявлення закономірностей та законів розвитку); 3) структурні (висвітлюють будову об'єкта, характер поєднання його елементів у систему); 4) генетичні (виявляють "коріння" першопочатку); 5) функціональні (допомагають усвідомити об'єкт у дії, у деяких випадках зрозуміти його як функціональну систему з певною емерджентною властивістю),

Метод лекції – це переважно усний виклад великої за обсягом навчальної інформації, яка згрупована у певній системі, відрізняється строгою структурою та логікою викладу. Він передбачає у процесі лекції використання у різних співвідношень фактів, об'єктивних зв'язків, опосередкованість між явищами і короткий допоміжний діалог, який забезпечував діагностику процесу.

Лекція являє собою органічну єдність методу і форми навчання. Вона залучає студентів до процесу уважного слухання, візуального спостереження допоміжних засобів, конспектування і одночасно являє собою цілісне, закінчене навчальне заняття. Технологія лекційного методу передбачає повідомлення студентам плану, вказівки на особливість конспектування, інтонаційне виділення та повторення висновків та узагальнень, риторичні запитання, показ ілюстрацій, епізодичне обговорення, відповіді на запитання, резюме та короткий аналіз літератури. Розвиваючий ефект лекції полягає у тому, що студенти залучені у потік логічного мислення, прийомів діалектичної логіки, сходження викладацького мислення від конкретного до абстрактного, від абстрактного до конкретного, звернення до аналізу і синтезу, індукції і дедукції.

Наочні методи навчання включають: ілюстрування, демонстрування, самостійне спостереження. Перший з них використовується для формування у студентів усвідомленого, чіткого і яскравого образу явища, що вивчається. Головна функція методу ілюстрації полягає в образному відтворенні форми, сутності явища, його структури, зв'язків, взаємодії для отримання, підтвердження теоретичних положень. Вона допомагає привести у стан активності всі аналізатори і пов'язані з ними психічні процеси відчуття, сприйняття, уявлення, в результаті чого виникає багата емпірична основа для загальноаналітичної мисленннєвої діяльності студентів і викладача. Для ілюстрації використовуються макети, моделі, муляжі; твори образотворчого мистецтва, фрагменти фільмів, літературних, музичних, наукових торів; символічні посібники типу карг, схем, графіків, діаграм. Ефективність використання методу ілюстрації виявляється у забезпеченні чіткого сприймання змісту теми фінансово-економічної дисципліни, від чого залежить вся наступна навчальна робота та якість засвоєння. Розвиваючий ефект ілюстрації пов'язаний з активацією діяльності аналізаторів, процесів сприймання та формування уявлень. Результативність ілюстрацій залежить від методики показу. Велика кількість ілюстрації відволікає студентів від з'ясування суті явищ, що вивчаються В окремих випадках доцільно використовувати роздатковий матеріал (репродукції, діаграми, таблиці, тощо). Виховне значення використання ілюстративного матеріалу полягає у формуванні у студентів візуальної та слухової культури.

Метод демонстрації передбачає наочно-чуттєве ознайомлення студентів з економічно-фінансовими явищами, процесами, об'єктами в їх природному вигляді. Демонстрація як метод навчання забезпечує сприйняття студентами складних явищ дійсності в їх динаміці, у часі та просторі. За його допомогою розширюється кругозір студентів, психологічно полегшується процес засвоєння знань, створюється чуттєво-емпірична основа пізнання у процесі вивчення предметів фінансово-економічного циклу. Організаційно-методична технологія включає такі елементи, як демонстрація навчальних і художніх фільмів, їх фрагментів, наукових експериментів, реальних процесів у суспільстві. Позитивний результат використання методу демонстрації полягає у тому, що він збагачує студентів знаннями в їх образно-понятійній цілісності та емоційному забарвленні. Розвиваюче значення демонстрації полягає у розширенні загального кругозору, в активізації всіх психічних процесів студента, збудженні в нього живого інтересу до предмета пізнання, виховний ефект у значному емоційному впливі явищ, які демонструють. Використовуючи цей метод, викладач повинен забезпечити всебічний огляд об'єкта, чітко визначити головне, детально продумати пояснення, залучати студентів до пошуку потрібної інформації.

Метод самостійного спостереження використовується найбільш ефективно у процесі навчальної практики, В його основі - безпосереднє сприймання явищ фінансово-економічної дійсності. Методика, організаційна технологія. використання цього методу включає такі елементи: інструктаж викладача про мету, завдання та методику спостереження, здійснення спостереження, фіксація, відбір і аналіз його результатів студентом, узагальнення і формулювання висновків (вивчення викладачем поданих студентом матеріалів, спостереження, їх аналіз і оцінка виконаної роботи). Ефективність методу залежить від якості зібраного матеріалу і його узагальнення.

Практичні методи навчання передбачають різні види діяльності студентів і викладача, але потребують великої діяльності у навчанні студентів.

Метод вправи знаходить своє застосування, коли студенти виконують багаторазові дії, тобто тренуються у застосуванні засвоєного матеріалу на практиці. Цим шляхом вони поглиблюють свої знання, формують відповідні уміння і навички, розвивають своє мислення і творчі здібності. Вправи - це цілеспрямоване, багаторазове повторення студентами певних дій та операцій (розумових чи практичних) з метою формування умінь та павичок. Характер вправ залежить віз змісту і дидактичних цілей навчання. Види вправ бувають різноманітними: вступні, пробні, тренувальні, творчі, контрольні (М.М.Фіцула); усні, письмові, лабораторно-практичні, виробничо-трудові (Н.Є.Мойсеюк). Їх кількість залежить від індивідуальних особливостей студентів і має бути достатньою для формування навичок. Організаційна технологія їх передбачає відповідну структуру, чітко сплановані дії, які не повинні бути значно роз'єднані у часі. Їх аналіз збільшує ефективність. Тому хід виконання вправ слід постійно контролювати, розвиваючи у студентів уміння здійснювати самоконтроль.

Лабораторний метод є методом навчальної взаємодії викладача і студентів на основі відтворення ними природних процесів і результатів, отриманих раніше наукою. Цінність лабораторного методу в тому, що він сприяє зв'язку теорії з практикою, спричиняє високу активність і самостійність студентів, уможливлює набуття умінь і навичок користування обладнанням, яким користується сучасний економіст, банкір, забезпечує умови для формування важливих практичних умінь: вимірювати і вираховувати, обробляти результати та порівнювати їх з попередніми, перевіряти відомі й обирати нові шляхи самостійних досліджень.

Лабораторний метод передбачає змістовний інструктаж студентів викладачем, який формулює мету лабораторної роботи, знайомить студентів з обладнанням, пояснює, в якій послідовності та як виконувати роботу, вести записи і оформляти результати. Навчально-розвиваючий ефект лабораторної роботи виявляється в активній мобілізації студентами своїх творчих сил, у виробленні уміння підходити до об'єкту, що вивчається з різних дослідницьких позицій. Виховне значення лабораторного методу полягає у пізнавальній активності студентів, їх самостійності, відповідальності за хід і висновки дослідної роботи.

Одним із найважливіших методів вузівського навчання є самостійна робота студента з навчальною літературою. Головна перевага методу в тому, що студент має можливість багаторазово обробити навчальну інформацію у доступному для нього темпі та в зручний час. Студенти при цьому формують уміння та навички проводити дослідження навчальних проблемних питань в літературних джерелах, складати структурні логічні схеми (опорні конспекти), реферування деяких уривків тексту або всієї книги, виконання контрольних тестів, заучування матеріалу напам'ять. Технологія використання даного методу включає декілька етапів: визначення літературних джерел за каталогом, опрацювання літературних джерел, аналіз отриманої інформації., оформлення (при необхідності) опорного конспекту або відповідних записів.

На першому етапі виконання завдання викладач допомагає студенту сформувати навички користування системою каталогів, Найбільш поширеними є систематичний, алфавітний та предметний. У систематичному каталозі бібліографічні картки знаходяться за галузями, розділами та підрозділами. В останньому за алфавітом або часом публікації розміщуються картки з описом літературних джерел. Предметний каталог дозволяє швидко знайти літературні джерела за ключовими словами, які розміщені у каталозі в алфавітному порядку. У процесі роботи з навчальною літературою важливе місце посідають методи фіксації її змісту: анотація, тезування, конспектування.

Б).Класифікація методівза призначенням (М.Данилов, Б.Єсипов). Загальною ознакою класифікації є послідовні етапи процесу навчання на уроці. Виділяють такі методи:

— набуття знань;

— формування умінь і навичок;

— використання знань;

— творча діяльність;

— закріплення;

— перевірка знань, умінь і навичок.

Така класифікація методів узгоджується з класичною схемою організації навчального заняття і підпорядкована завданню допомогти педагогам у реалізації навчально-виховного процесу і спростити номенклатуру методів.

В) Класифікація методів за типом (характером) пізнавальної діяльності (І.Лернер, М.Скаткін). Тип пізнавальної діяльності – це рівень самостійності (напруженості) пізнавальної діяльності, якого досягають студенти, працюючи за запропонованою схемою навчання. Ця характеристика тісно переплітається з рівнями розумової активності студентів. У цій класифікації виділяються наступні методи:

— пояснювально-ілюстративний (інформаційно-рецептивний);

— репродуктивний;

— проблемний виклад;

— частково-пошуковий, або евристичний метод;

— дослідницький.

Якщо, наприклад, пізнавальна діяльність обумовлює лише запам'ятовування готових знань і наступне їх безпомилкове відтворення, яке може бути й неусвідомленим, то тут має місце достатньо низький рівень розумової активності і відповід­ний йому репродуктивний метод навчання. При більш високому рівні напруженості мислення, коли знання добуваються в результаті власної творчої пізнавальної праці студентів, має місце евристичний або ще більш високий – дослідницький метод навчання.

Сутність пояснювально-ілюстративного методу. Студенти здобувають знання, слухаючи розповідь, лекцію, з навчальної або методичної літератури, через екранний посібник у "готовому" вигляді. Сприймаючи й осмислюючи факти, оцінки, висновки, вони залишаються в межах репродуктивного (відтворювального) мислення. Такий метод якнайширше застосовують для передавання значного масиву інформації. Його можна використовувати для викладення й засвоєння фактів, підходів, оцінок, висновків. Пояснювально-рецептивний метод (рецепція - сприймання) – один з найекономніших способів передачі узагальненого й систематизованого досвіду людства. Ефективність його перевірена багаторічною практикою і він завоював собі місце на всіх ступенях навчання. Недоліком цього методу є те, що навіть при використанні найрізноманітніших засобів з боку викладача, характер пізнавальної діяльності студентів залишається таким самим – сприймання, осмислен­ня, запам'ятовування. Хоча без цього методу не можна забезпечити жодної цілеспрямованої дії студента. Такі дії завжди спрямовані на певний мінімум його знань про мету і завдання, порядок і об'єкт дії.

Репродуктивний метод передбачає застосування вивченого на основі зразка або правила. Діяльність тих, кого навчають, є алгоритмічною, тобто відповідає інструкціям, розпорядженням, правилам - в аналогічних до представленого зразка ситуаціях. В репродуктивному методі навчання виділяють ознаки:

— знання пропонуються в "готовому" вигляді;

— педагог не лише повідомляє знання, а й пояснює їх;

— студенти усвідомлено засвоюють знання, розуміють їх і запам'ятовують. Критерієм засвоєння є правильне відтворення (репродукція) знань;

— необхідна міцність засвоєння забезпечується шляхом багаторазового повторення знань.

Знання, отримані в результаті пояснювально-ілюстративного методу, не формують навичок і умінь користуватися цими знаннями. Для набуття умінь, навичок та досягнення другого рівня засвоєння знань за допомогою системи завдань організовується багатократне повторення повідомлених педагогом знань і продемонстрованих способів діяльності у вигляді розв’язування завдань за зразком (алгоритмом). Використання студентами відомого їм алгоритму за завданням викладача характеризує прийом репродуктивного методу.

Відтворення і повторення способу діяльності є головною ознакою репродуктивного методу навчання. Найважливішою перевагою цього методу є економність. Він забезпечує можливість передачі значного обсягу знань, умінь за мінімально короткий час і з найменшими затратами зусиль. Міцність знань може бути достатньо високою завдяки їх багаторазовому повторенню.

Суть проблемного викладу полягає в тому, що використовуючи будь-які джерела й засоби, педагог, перш ніж викладати матеріал, ставить проблему, формулює пізнавальне завдання, а потім, розкриваючи систему доведень, порівнюючи погляди, різні підходи, показує спосіб розв'язання поставленого завдання. Студенти стають ніби свідками і співучасниками наукового пошуку. Вони не лише сприймають, усвідомлюють і запам'ятовують готові наукові висновки, але й стежать за логікою доведення, за плином думки педагога чи іншого засобу (кіно, телебачення, книга), контролюють її переконаність, переконуються в правильності такого аналізу. У студента виникають сумніви, запитання щодо логіки і переконаності як доведення, так і самого вирішення; він сам бере участь у прогнозуванні наступного кроку мислення, досліду і т.д.

Частково-пошуковий, або евристичний метод. Його суть - в організації активного пошуку розв'язання висунутих педагогом (чи самостійно сформульованих) пізнавальних завдань або під керівництвом педагога, або на основі евристичних програм і вказівок. Процес мислення набуває продуктивного характеру, але його поетапно скеровує й контролює педагог або самі студенти на основі роботи над програмами (зокрема й комп'ютерними) та з навчальними посібниками. Такий метод, один з різновидів якого є евристична бесіда, - перевірений спосіб активізації мислення, спонукання до пізнання.

Дослідницький метод. Після аналізу матеріалу, постановки проблем і завдань та короткого усного або письмового інструктажу ті, кого навчають, самостійно вивчають літературу, джерела, ведуть спостереження й виміри та виконують інші пошукові дії. Ініціатива, самостійність, творчий пошук виявляються в дослідницькій діяльності найповніше. Методи навчальної роботи безпосередньо переходять у методи, які імітують, а іноді й реалізують науковий пошук.

Дослідницький метод навчання передбачає творче засвоєння знань, виконує досить важливі функції. Він покликаний, по-перше, забезпечити теоретичне використання знань; по-друге, оволодіння методами наукового пізнання в процесі пошуку цих методів і використання їх; по-третє, сприяє формуванню рис творчої діяльності; по-четверте, є умовою формування інтересу, потреби в такій діяльності. В результаті дослідницький метод сприяє формуванню повноцінних, добре усвідомлених, оперативно й гнучко використовуваних знань і формуванню досвіду творчої діяльності.

Враховуючи ці функції, сутність дослідницького методу можна визначити як спосіб організації пошукової, творчої діяльності учнів, спрямованої на розв'язання нових для них проблем.

Г) За логікою передання і сприймання навчального матеріалу методи поділяють на індуктивні та дедуктивні (С.Г. Шаповаленко).

Індуктивний передбачає перехід у процесі навчання від часткового до загального (учитель на основі знайомства з окремими фактами, демонстрації дослідів, наочних посібників, виконання вправ поступово підводить учнів до узагальнення, виведення закономірностей та правил).

Дедуктивний, навпаки, передбачає перехід від загального до часткового (учитель спочатку знайомить із загальними положеннями, закономірностями, законами, а згодом підкріплює їх конкретними прикладами).

Д). Замірою керівництва навчальною роботою розрізняють методи навчання під керівництвом викладача і самостійну робота студентів (П. І. Підкасистий, В. Ф. Паламарчук, В. І. Паламарчук).

Е) За дидактичними завданнями виділяють дві групи методів навчання:

— методи, що сприяють початковому засвоєнню навчального матеріалу;

— методи, що сприяють закріпленню і вдосконаленню набутих знань Г.Щукіна, І.Огородников та ін.).

До першої групи належать: інформаційно-розвиваючі методи (усний виклад учителя, бесіда, робота з книгою); евристично-пошукові методи навчання (евристична бесіда, диспут, лабораторні роботи); дослідницький метод. До другої групи належать: вправи (за зразком, коментовані вправи, варіативні та ін.); практичні роботи.

ІІ Методи стимулювання й мотивації навчально-пізнавальної діяльності спрямовані на стимулювання активної навчально-пізнавальної діяльності студентів. Основою їх змісту є стимулювання інтересу, обов'язку і відповідності за навчання. Прийомами стимулювання можуть бути: ситуація новизни, подиву, образності у навчанні; роз'яснення значимості уміння, висунення навчальних вимог, заохочення і покарання в навчанні.

Ці методи можна поділити на дві підгрупи. Першу підгрупу створюють методи формування пізнавальних інтересів учнів. До них відносять: 1) метод створення ситуації інтересу при викладанні певного навчального матеріалу (використання пізнавальних ігор, ситуацій, відкриття, дотепних гумористичних оповідок, перегляд навчальних телепередач, фрагментів кінофільмів, демонстрація інтригуючих дослідів тощо); 2) метод опори на життєвий досвід (використання як опори фактів, явищ, процесів, які легкодоступні для спостереження студентів і з якими вони зазвичай знайомі); 3) метод пізнавальних ігор (рольові ігри, ситуаційні ігри); 4) метод навчальної дискусії; 5) метод створення відчуття успіху в навчанні (зміцнює впевненість у досягненні поставленої мети, пробуджує бажання вчитися),

Другу підгрупу створюють методи стимулювання і відповідальності. До них відносять: 1) метод роз'яснення мети навчання та значущості учіння; 2) метод пред'явлення вимог до вивчення предмета (організаційно-педагогічних, дисциплінарних, орфографічних тощо); 3) методи заохочення і покарання у навчанні (виставлення високої оцінки, схвалення чи осуд педагогом учня),

Ефективним методом цієї групи є метод пізнавальної гри. В його основі створення ситуації, яка моделює реальність, з якої викладач пропонує студентам знайти вихід. Організаційно-методична технологія його використання включає: збудження і підтримку інтересу до навчання; здобування знань за рахунок класних зусиль у процесі захоплюючого змагання з колегами (машиною); оперативного контролю і корекції навчально-пізнавальної діяльності. Функція гри забезпечує емоційно-піднесену обстановку відтворення знань, більш легке сприймання навчального матеріалу, яке має спонукальний вплив. Розвиваючий ефект гри досягається за рахунок Імпровізації, природного включення студентів у процес відтворення – засвоєння навчального матеріалу. Виховне значення полягає у тому, що гра допомагає студентам подолати внутрішню невпевненість, спонукає до самоствердження, найбільш повного вияву своїх сил і можливостей.

Метод навчальної дискусії являє собою обмін думками, який організується викладачем, в яких студент відстоює власні суб'єктивні точки зору з проблемних фінансово-економічних питань. Дискусія виконує навчальну функцію попередньої підготовки свідомості студентів до засвоєння теорій, ідей, закономірностей, узагальнень, істини. Важливою умовою ефективності навчальної дискусії є попередня змістовна підготовка, яка полягає у накопичені необхідних знань з теми дискусії, а також формальна підготовка – у формі викладу цих знань. Без цього дискусія стає безпредметною, беззмістовною, заплутаною і суперечливою.

Навчальна дискусія створює оптимальні умови для попередження можливих помилок, для підвищення активності студентів та міцності засвоєння ними навчального матеріалу. У її процесі у студентів формуються навички аргументування, наукового доведення, уміння активно обстоювати власну точку зору, критично підходити до чужих і власних суджень. У той же час, даний метод має бажаний результат тоді, коли навчальний процес будується на ідеях демократизму, в атмосфері доброзичливості, поваги до думки товариша, що дає змогу кожному висловити свою думку, не боячись осуду, скептицизму, тощо.

Метод стимулюючого впливу змісту навчання передбачає підготовку викладачем такого змісту навчальної лекції, практичного заняття, щоб він став джерелом інтересу студентів до своєї навчально-пізнавальної діяльності. Відомо, що стимулюючий вплив змісту можливий за умови дотримання принципів навчання: науковості, зв'язку з життям, систематичності і послідовності тощо. Але сучасна дидактична наука свідчить, що можливо створити спеціальні прийоми, які підвищують стимулюючий вплив змісту навчання. До них можна віднести такі, як: створення новизни навчального матеріалу, актуальності, наближення змісту до самих сучасних відкриттів в економіці та і банківській сфері, до явищ суспільно-політичного життя країни, світу. Для цього викладач добирає спеціальні приклади, факти, ілюстрації, які на даний момент мають інтерес у суспільстві, і публікуються у засобах масової інформації. Коли студент відчує, що збагачує свій багаж знань, свій потенціал у галузі економіки та фінансів, він цінуватиме кожну хвилину навчального заняття, і намагатиметься ефективніше працювати над собою.

Метод роз'яснення значимості учіння передбачає роз'яснення навчально-пізнавальної діяльності студента в особистому та суспільному житті. Для цього необхідно приводити і цікаві факти з життя відомих економістів, фінансистів. Важливо розкривати позитивні моменти рейтингової оцінки професії економіста, банкіра, показувати на конкретних прикладах значення їх професійної компетентності при влаштуванні на престижні посади у відомих фірмах, банках, при працевлаштуванні після вузу. Не менш важливо також роз'яснювати роль економіки, фінансів у національному відродженні, становленні державності, відтворенні інтелектуального і духовного потенціалу народу.

Метод пред'явлення навчальних вимог до студентів визначається критеріями оцінки знань з фінансово-економічних дисциплін, нормативними вимогами держави, суспільства до вузівського навчання. Його використання може бути ефективним за умови. що постановка викладачем навчальних вимог повинна погоджуватись з методами привчання студентів до виконання навчальних вимог. Відсутність таких навичок може викликати відставання студента у навчанні, порушення навчальної дисципліни, а за ними негативне ставлення до навчально-пізнавальної діяльності.

Метод заохочення й осудження в учінні застосовується з метою підтримки і розвитку позитивних начал у навчально-пізнавальній діяльності студентів. Головну роль відіграє оцінка студента за успіхи чи недоліки, але чималої ваги набуває й усне схвалення чи осуд викладача. Заохочення набуває позитивного результату, якщо воно включає оцінку не тільки результату, але і мотивів та способів діяльності. Найбільш поширеною формою заохочення є схвалення навчальної діяльності студента. Схвалення викладач може висловити жестом, мімікою, довір'ям у вигляді доручення, схвалення перед групою. У технології заохочення необхідно виділити наступне: заохочувати слід не тільки відмінників навчання, але і тих, хто виявив працелюбство, відповідальність, хоча й не домігся високих результатів; обираючи метод заохочення, викладач повинен знайти міру, захвалювання спричиняє зазнайство; заохочення потребує індивідуального підходу викладача з урахуванням психолого-емоційних особливостей студента; основним критерієм є дотримання справедливості.

Застосування осудження є винятком у формуванні методів учіння. Воно застосовується у вимушених ситуаціях і виконує функцію попередження у гальмуванні процесу оволодіння фінансово-економічними знаннями. Нормами можуть бути: несхвалення, зауваження, попередження тощо.

ІІІ Методи контролю і самоконтролю у навчанні. Вони поділяються на методи контролю з боку викладача і самоконтроль та взаємоконтроль. Залежно від організації контрольних зрізів, джерел інформації, способів отримання та обробки даних використовують у вузівській практиці метод усного, письмового, машинного, тестового контролю.

Метод усного контролю - це спосіб індивідуального або фронтального опитування студентів у процесі практичних занять, на заліках, іспитах. Використовуються репродуктивні (спрямовані на відтворення вивченого), реконструктивні (вимагають застосування знань та вмінь у змінених ситуаціях), творчі (застосування знань та вмінь у нестандартних умовах) запитання та завдання.

Викладач при індивідуальному опитуванні задає студенту кілька запитань; за відповідями на них визначає рівень засвоєння навчального матеріалу.

Усне фронтальне опитування проводиться у вузівському навчанні дуже рідко. Його технологія включає: підготовку викладачем ряду логічно пов'язаних між собою питань; постановку їх перед студентською групою та відповіді на них; аналіз результатів та виставлення оцінок. Фронтальне опитування проводиться також у процесі рольової гри, при бально-рейтинговій системі навчання, коли кожен студент групи задає і відповідає на одне запитання у процесі мозкового штурму мікрогруп.

Метод письмового контролю може здійснюватись на будь-яких заняттях з фінансово-економічних дисциплін – на заліках та іспитах. Підготовчий період контролю передбачає підготовку навчальних питань, продумування або складання плану методики проведення. Технологія здійснення його у різноманітних організаційних формах навчання неоднакова. Так, при бально-рейтинговій системі навчання за 10 хв. до кінця заняття викладач дає студентам запитання для письмової відповіді з прочитаної теми. На семінарах, лабораторних роботах письмове опитування може проводитись у вигляді колоквіуму, модуля.

Метод машинного контролю використовується за методикою контрольних програмних вправ. До всіх студентів висуваються однакові, стандартні вимоги, що забезпечують використання однакових за кількістю і складністю контрольних завдань, запитань. При цьому аналіз відповіді, виведення і фіксація оцінки можуть здійснюватись за допомогою індивідуальних автоматизованих засобів. У той же час необхідно підкреслити, що машина забезпечує високий рівень об'єктивності, але не може врахувати психологічних особливостей, логічності відповіді, мови студента.

Методи тестового контролю можуть бути безмашинними і машинними. В основі такого контролю лежать тести спеціальні завдання, виконання (чи невиконання) яких свідчить про наявність (або відсутність) у студентів певних фінансове) економічних знань.

Заліково-екзаменаційний метод забезпечує взаємодію викладача із студентами з метою підведення підсумків вивчення навчальних дисциплін. Основне завдання методу - встановити міру глибини та міцності засвоєння змісту фінансово-економічних дисциплін, в організації інтенсивної самостійної роботи студентів для закріплення та систематизації знань, умінь та навичок. Технологія здійснення даного методу включає такі етапи: підготовка питань на залік чи іспит, консультації, безпосереднє здійснення в усній або письмовій формі, аналіз результатів.