Характеристика типів темпераменту
Сангвініки— це люди, які мають сильну, врівноважену і рухливу нервову систему. Вони активні, комунікабельні, легко адаптуються до нових умов. Товариські, швидко розуміються з людьми, легко встановлюють з ними добрі стосунки. У колі друзів веселі, життєрадісні, оптимістичні. За спрямованістю — екстраверти. Вони емоційні, мають виразну міміку і пантоміміку, яку легко можна контролювати: активно жестикулюють: мовлення чітке, голосне, швидке. Почуття легко виникають і легко змінюються. Вони — не глибокі.
Легко беруться за нову справу, аде доводять її до кінця лише тоді, коли вона їм цікава.
Сильною стороною сангвініків є те, що вони життєрадісні, легко все схоплюють на льоту: придатні до роботи із сильними і несподіваними подразниками. Надають перевагу творчій праці.
Слабкою стороною є те, що вони переоцінюють себе і свої можливості, часто відволікаються від основної справи, не є достатньо зосереджені, в них нестійкі інтереси і почуття, можуть бути легковажні й поверхневі. Сангвініки не можуть протягом тривалого часу виконувати роботу, яка потребує наполегливості, стійкості уваги і терпіння. Через швидкість дій можуть припуститись помилок. У процесі спілкування з ними вимоги до них мають бути максимальними, але справедливими: необхідно виявляти до них довіру і давати вихід їхній внутрішній енергії, спрямовуючи на корисні справи. Недоцільно доручати монотонну роботу, бо від неї сангвініки втомлюються, однак розпочату роботу потрібно навчити виконувати до кінця. Для цього можна використовувати додаткову мотивацію.
Холерики— сильний тип нервової системи. Рухливі, неврівноважені, у них хбудження переважає над гальмуванням. Їм характерний високий рівень активності, енергійності та наполегливості. За спрямованістю вони — екстраверти. Люблять бути в центрі уваги. У спілкуванні конфліктні і непоступливі. Бувають нетерплячими, нестриманими, запальними, у стосунках з оточуючими — різкими і нідмірно прямолінійними. Їм бракує витримки. Однак в їхньому гніві немає ненависті, і вони люблять інших тим сильніше, чим швидше вони їм поступаються. І. Кант пише, що холерики охоче стають начальниками, які не люблять самі працювати, а лише керувати.
Це емоційнго нестійкі люди. Емоції і почуття швидко виникають, але так само швидко можуть і зникнути. Експресія яскраво виражена. Мовлення квапливе, переривчасте, напружене. Жвава міміка, виразна жестикіляція, різкі та енергійні рухи. Свої радості, болі, смуток переживають глибоко. Часто знаходяться під впливом пристрастей і афектів. У такому стані можуть вчинити необдуманий вчинок, про який будуть жалкувати. Мають спокій лише під час найнапруженішої діяльності.
Сильною стороною холериків є те, що вони легко концентрують свою увагу, особливо у стресовій ситуації, є активними, швидкими, енергійними. Можуть працювати із сильними і несподіваними подразниками, зокрема, у непрогнозованих ситуаціях. Мають організаторські здібності. Слабкою стороною є їхня схильність до порушення дисципліни і конфліктність, а також нестриманість, різкість, афективність, слабкість самоконтролю в емоціогенних ситуаціях. Через швидкість дій можуть припускатись помилок.
У спілкуванні з холериками слід раціонально використовувати їхню енергію, не гальмувати їхню активність у формі прямих заборон, спілкуватись необхідно спокійно, упевнено. У зв’язку із їхньою схильністю до агресії — необхідно у них виховувати співчуття.
Флегматики — сильні, урівноважені, інертні. Мають низький рівень активності поведінки, повільні, стримані, наполегливі, м’які. Зберігають спокій навіть у важких життєвих ситуаціях. Адекватно реагують на вплив зовнішнього середовища, не пристосовані до швидких змін у ньому. Однаково ставляться до оточуючих, товариські, але мають низьку комунікабельність. За спрямованістю - інтроверти. Почуття у них виникають повільно, але вони сильні, глибокі, постійні. Не схильні до афектів. Неговіркі, мовлення повільне. Голос тихий, невиразний. Жестикіляція і міміка - невиразні, бідні. Уміють контролювати свої емоції. Їх важко роздратувати, вони рідко “виходять із себе”.
Не схильні до зміни оточення, роботи. У діяльності проявляють серйозність, наполегливість, зосередженість. Завжди доводять справу до кінця. Інформацію засвоюють повільно, але грунтовно. Мають стійкі інтереси, стійку увагу, але її переключення — дещо уповільнене.
Сильною стороною флегматиків є їхня дисциплінованість, стабільність, регулярність і систематичність у роботі, витримка, пунктуальність. Слабкою стороною є повільність дій, інертність, млявість, зовнішня байдужість, погане переключення уваги. Вони часто затримуються із здачею роботи, а їхні стереотипи важко перебудувати. Флегматики також не придатні до роботи з сильними і несподіваними подразниками.
При взаємодії із флегматиками необхідно давати більше часу для виконання тих чи інших завдань, а переключати від однієї звичної дій до іншої слід поступово. Можна давати додатковий інструктаж з приводу роботи, яку вони виконують6 уникати доручень, пов’язаних із високим темпом діяльності: не нарікати на повільність і некмітливість, вітати кожен вияв ініціативності, самостійності; доцільно стимулювати вияв щирих почуттів.
Меланхоліки— слабкі, неврівноважені, інертні: мають низький рівень активності, переживають страх перед новою ситуацією, розгублюються в нових умовах. Замкнені, сором’язливі, нерішучі, уникають спілкування з малознайомими людьми. За спрямованістю — інтроверти. Меланхоліки — дуже вразливі люди; почуття характеризуються повільністю перебігу і тривалістю. Глибоко пережавають будь-яку подію у житті, особливо образи і невдачі, однак, на відміну від холериків, своє горе носять в собі, зовні не показуючи пережавань. Рухи стримані, мовлення пригальмоване, тихе, іноді переходить у шепіт. Постійні у своїх прихильностях. Якщо вони когось полюблять, то розрив є великою трагедією для них.
Мають стійкі, сильно виражені інтереси. Увага нестійка.
Все нове і незвичне, тривале і сильне напруження викликають у них сповільнення дії, а іноді — її гальмування. Однак у звичній і спокійній обстановці почувають себе добре і працюють продуктивно.
Сильною стороною меланхоліків є їхнє співчуття і розуміння проблем інших людей. Вони “глибокі” та стійкі у почуттях, здатні вловлювати такі деталі, що недоступні іншим людям. Добре виконують монотонну роботу. Слабкою стороною меланхоліків є їхня надмірна вразливість, занурення у власні переживання, сором’язливість, замкнутість, відчуженість, повільність, швидка втомлюваність. Вони важко переносять сильні і несподівані подразники. Під час змагань показують гірші результати. Меланхолікам, так само як і флегматикам, слід давати більше часу для виконання тих чи інших завдань. Їм необхідне спокійне, сприятливе отчення, тактовність, чуйність і доброзичливість у відносинах, поступовий перехід від однієї діяльності до іншої.
У спілкуванні з меланхоліками необхідно виявляти співчуття і розуміння їхнього стану, морально підтримувати при зміні оточення? Схвалювати вияви активності. У них необхідно виховувати почуття власної цінності, вчити планувати свою діяльність? Розумно розподіялти час між роботою і відпочинком.
2. Характер — це сукупність стійких індивідуально-типологічних особливостей особистості, в яких виражаються типові особи її поведінки у типових ситуаціях. У характері виражається усталене ставлення до інших людей, до себе, до праці, до речей. Провідними є моральні, вольові, емоційні та інтелектуальні риси характеру.
Моральні риси є визначальними у ставленні до оточуюючих людей (наприклад, ввічливість, відповідальність, непринциповість тощо). Вони виявляються у ситуаціях, коли слід діяти згідно з суспільними нормами та правилами поведінки. В умовах, які спонукають людину до здійснення вольових дій, долаючи перешкоди, найяскравіше виявляються вольові риси характеру (наприклад, наполегливість, цілеспрямованість, нерішучість тощо). Вони відіграють провідну роль в утоворенні цілісного характеру. Саме від сформованості вольових рис залежить сила характеру людини. Якщо людині потрібно емоційно оцінити себе, інших людей або навколишню дійсність, то найяскравіше виявляються емоційні риси (наприклад, чуйність, щирість, черствість тощо). Інтелектуальні риси (наприклад, допитливість, вдумливість, кмітливість тощо) переконують у індивідуальних відмінностях розуму. Усі риси характеру проявляються комплексно, є відносно стійкими, це свідчить про цілісність характеру.
Якщо характер людини розглядати в контексті коекретних історичних і соціально-економічних умов буття національної спільноти, можна говорити про національний характер. Національний характер — це сукупність соціально-психологічних рис, що властиві національній спільноті на певному етапі її розвитку. Він проявляється у національних установках і стереотипах, ціннісних ставленнях до навколишнього світу, у культурі, традиціях, звичаях, обрядях. За допомогою національного характеру продовжується і передається з покоління в покоління національна культура. Основними рисами українського національного характеру є релагайність, перевага емоційних рис над інтелектуальними та індивідуалізм.
У психології описані різні типи характерів. Практичне значення мають типи орієнтацій характеру і типи акцентуацій характеру.
Типи орієнтацій характеру у середині ХХ ст. Запропонував Еріх Фромм, автор гуманістичного психоаналізу.
Рецептивна орієнтація характеру спрямована на отримання будь-яких благ із зовнішьного світу. Такі люди орієнтовані на сприймання ідей, а не на їхнє самостійне утворення; вони очікують, щою усі блага були їм надані у готовому вигляді, власних зусиль майже не прикладаючи. Тому вони дуже залежать від тих оточуючих людей, які можуть їм надати яку-небудь підтримку.
Людей таких можна назвати суперечливими, тому що, з одного боку, вони відповідальні, скромні, соціально адаптовані, ввічливі, довірливі, з іншого — пасивні, безініціативні, безпринципні, сентиментальні, паразитичні.
Експлуататорська орієнтація характеру спрямована на оволодіння вартостями. Подібно до рецептивної орієнтації, вони вважають, що всі блага знаходяться ззовні, і нічого самому створири не можна. Відмінність між цими двома орієнтаціями полягає у тому, що експлуататорський тип не сподівається на те, що йому щось буде подароване — він забирає бажане силою або хитрістю. Це активні люди, здатні взяти ініціативу у свої руки, висувають постійні вимоги іншим, горді і впевнені у собі. Для них характерна агресивність, егоцентричність, самозадоволення, безрозсудність, високомірність, підозрілість, цинізм, заздрість, ревнощі.
Користолюбна орієнтація характеру пов’язана зі збагаченням і економією. Будь-які витрати вони сприймають як загрозу. Їхня скупість поширюється як на матеріальні цінності, так і на почуття. Для них характерна педантична акуратність і нав’язлива пунктуальність. Найвища цінність — це порядок і безпека. Особи з цим типом орієнтації практичні , економні. Обережні, стійкі до стресу, віддані, наполегливі. У них слабка уява, підозрілі, загальмовані, тривожні.
Ринкова орієнтація характеру розвинулась і стала домінуючою лише у ХХ ст. Характерним для неї є те, що людина сприймає себе як товар. На її думку, на успіх лише в окремих випадках впливають чесність, порядність, щирість. Для досягнення успіху недостатньо мати знання, уміння, навички, потрібно уміти успішно конкурувати з іншими. Вони готові до обміну, цілеспрямовані, вільнодумні, комунікабельні. Негативні ознаки цього типу: несподіваність, відсутність принципів і цінностей, безтактність, надмірна активність, байдужість.
Типи акцентуацій цікавили психіатрів (К. Леонгард, О. Личко, П. Ганнушкін). Вони обгрунтували норму-паталогію характеру. Паталогічний характер — це психопатія. За Ганнушкіним-Кербіковим, ознаками психопатії є:
соціальна дезадаптація, тобто у людини постійно виникають життєві труднощі;
відносна стабільність, тобто характер мало змінюється упродовж життя;
тотальність прояву. Тобто одні й ті ж риси характеру проявляються у всіх життєвих ситуаціях (вдома, на роботі, під час дозвілля, серед друзів, незнайомих).
На паталогію характеру можуть вказувати також ригідність реакцій людини, тобто відсутність гнучкості, яка дає змогу реагувати по-різному на різні ситуації; розрив між можливостями людини і їхньою реалізацією.
Причиною психопатій може бути несприятлива спадковість, їх можуть спричинити і складні соціальні умови при абсолютно нормальній спадковості.
Проблеми при спілкуванні з іншими люльми можуть виникати не лише в осіб з психопатією, а й тих, що мають нормальний характер, алеяскраво виражений.
Акцентуація характеру — це крайній варіант норми в результаті підсилення його окремих рис. Наявність акцентуацій зазвичай не заважає задовільній соціальній адаптації людини, але вони породжують “найслабшу ланку”, місце найменшого опору для неї. Не всі люди мають акцентуації характеру, однак останнім часом їхня кількість зростає. Акцентуація характеру з віком змінюється: в підлітків і юнаків кількість акцентуацій збільшується, а в дорослих зменшується.
Провідною рисою демонстративного типу акцентуацій є егоцентризм, педантичного — нерішучість, і сумніви, застрягаючого — стійкість афекту і надмірна образливість, збудливого — поганий настрій і роздратованість, гіпертимного — підвищений настрій і оптимізм, дистимного — песимізм і серйозність, циклоїдного — періодичні безпідставні коливання настрою і життєвого тонусу, екзальтованого — різке мотивоване коливання настрою, тривожного — нездатність відстояти свою позицію, а у дитинстві боязкість, емотивного — надмірна чутливість і вразливість.