Класифікації цінних паперів

Цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право володіння або позичкові відносини, визначають взаємини між особою, яка випустила їх, та їхнім власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Різноманітність цінних паперів викликає необхідність поділу їх за певними ознаками на види. Найдетальніша класифікація цінних паперів наведена О.Н. Мозговим у книзі "Фондовий ринок України"

За ознакою економічної природи цінні папери поділяються на пайові папери, боргові папери і похідні фінансові інструменти. Пайові папери фіксують відносини співволодіння або пайової участі у формуванні статутного капіталу і розподілу прибутку (акції1). Боргові папери є інструментами кредиту (облігації, векселі, ощадні та депозитні сертифікати) - письмові свідчення банку про депонування (вміщення) грошових коштів, котрі засвідчують право вкладника на отримання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків по ньому. Сертифікати можуть бути строковими і на вимогу, іменні та на пред'явника. Похідні фінансові інструменти (опціони, ф'ючерси, варанти тощо) засвідчують право на купівлю або продаж цінних паперів (найчастіше акцій).

Залежно від мети цінні папери поділяються на фондові та комерційні. Фондові цінні папери (акції, облігації) є інструментами інвестування капіталу, обертаються на фондовому ринку; вони, як правило, є безстроковими або діють понад один рік. Комерційні папери (вексель, акредитив та ін.) - це кредитні інструменти; вони опосередковують торговельні операції і обертаються на грошовому ринку. Ці папери переважно короткострокові і лише частково використовуються для інвестування капіталу.

За емітентами цінні папери поділяються на випущені фірмами, акціонерними товариствами, урядом, державними установами, банками, місцевими органами влади.

За типом передачі майнових прав цінні папери поділяються на іменні цінні папери, на пред'явника та перевідні. Перехід прав за іменним цінним папером потребує ідентифікації (підтвердження) власника. Перехід прав за цінним папером на пред'явника не вимагає ідентифікації власника. Перевідний цінний папір (вексель - тратта) виписується кредитором (трасантом) і являє собою наказ боржнику (трасату) про оплату в означений строк визначеної суми третій особі (ремітенту) або пред'явникові. При передачі векселя від одного власника до іншого на його зворотному боці робиться передавальний напис, який називається індосаментом. Перевідний вексель дає можливість кредитору розраховуватися за своїми власними боргами.

Залежно від ролі цінні папери поділяються на основні (акції, облігації, сертифікати) і похідні (ф'ючерси, опціони, варіанти та ін.). Останні не дають ні права власності, ні права отримання за ними доходу. Вони лише засвідчують право на купівлю інших Цінних паперів (акцій, облігацій), валюти і товару, і їх вартість походить від вартості останніх.

Цінні папери поділяються на ринкові, котрі можна перепродавати, і на неринкові, котрі можна продати лише один раз.

За способом валюти доходу цінні папери поділяються на: цінні папери з фіксованим платежем (облігації і привілейовані акції); цінні папери з плаваючою ставкою (облігації з плаваючим відсотком, який залежить від облікової банківської ставки); цінні папери, доход за якими прямо залежить від розміру чистого прибутку підприємства (звичайна акція).

За ознакою території обігу цінні папери поділяються на: регіональні (облігації місцевих органів управління); національні (цінні папери внутрішнього фондового ринку); міжнародні цінні папери, котрі можуть вільно обертатись на території інших країн.

До іноземних цінних паперів відносяться цінні папери емітентів, котрі не є резидентами даної країни, і випуск яких зареєстрований в інших країнах.

За ступенем надійності цінні папери підрозділяються на високоякісні (з високою імовірністю повернення капіталу і отримання доходу) і ординарні (з більш низькою ймовірністю).

Акції, їх види

З ринком грошей та ринком капіталів тісно пов'язаний ринок цінних паперів. Продаж цінних паперів, як і використання кредиту, є засобом отримання фірмами додаткових коштів для інвестування. Поява цінних паперів пов'язана із суттєвими змінами у власності й формах господарювання, передусім із розвитком акціонерної власності й акціонерних підприємств.

Є два головні види цінних паперів приватних фірм - акції та облігації.

Акція- іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств, і законодавством про інститути спільного інвестування.

Акція засвідчує право її власника на частку (пай) активів і чистого доходу фірми, яка випустила цей цінний папір. Власник акцій є співвласником капіталу фірми на величину акцій. Якщо ви, наприклад, володієте однією з 100 тисяч випущених фірмою звичайних акцій, то це означає, що ви маєте право на одну стотисячну активів і чистого доходу фірми. Власник акцій отримує дохід у вигляді дивідендів.

Акція не може бути повернена фірмі, яка їх випустила. Єдина можливість повернути гроші за акції - продати їх на ринкові. Оскільки акції не погашаються, то їх трактують як довготермінові цінні папери.

Є різні види акцій. Серед них найпоширеніші звичайні та привілейовані акції. Звичайні акції дають її власникові право голосу на зборах акціонерів і на відповідну частку активів компанії та її доходу. З цим видом акцій пов'язане і поняття контрольний пакет акцій, тобто пакет, який дає право повного контролю над ухваленням управлінських рішень у фірмі. Суто арифметичне таке право надає володіння 50% + 1 акція. Проте, внаслідок великої розпорошеності (дифузії) акцій серед акціонерів, багато з яких купують акції задля дивідендів і не беруть участі в управлінських питаннях компанії, контрольним може бути пакет з 10% акцій і навіть менше.

Привілейовані акції не дають права голосу, зате вони гарантують дохід незалежно від фінансових результатів діяльності фірми. Розмір доходу на ці акції визначають у разі емісії, він не може бути зменшений (підвищений - так).

Інші види акцій є видозмінами від звичайних і привілейованих.

Акції й облігації мають свої переваги і недоліки. Перевагою акцій є те, що їхні власники мають пряму вигоду від збільшення прибутковості фірми чи її активів. Власники облігацій такої вигоди не мають, оскільки платежі їхні гарантовані. Правда, в разі зменшення активів і доходів фірми переваги акцій стають їхнім недоліком, а недоліки облігацій -їхньою перевагою.

Головний недолік акцій порівняно з облігаціями в тому, що дивіденди на них виплачують за "залишковим" принципом, тобто після оплати фірмою її боргових зобов'язань (облігацій).

Облігації - надійніші, тому популярніші порівняно з іншими видами цінних паперів.

Облігації, їх види

Облігація- цінний папір, що посвідчує внесення його власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов'язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення.

Емітент може розміщувати три види облігацій:

1. Відсоткові облігації - облігації, за якими передбачається виплата відсоткових доходів.

2. Цільові облігації - облігації, виконання зобов'язань за якими дозволяється товарами та/або послугами відповідно до вимог, встановлених умовами розміщення таких облігацій.

3. Дисконтні облігації - облігації, що розміщуються за ціною, нижчою ніж їх номінальна вартість. Різниця між ціною придбання та номінальною вартістю облігації виплачується власнику облігації під час її погашення і становить доход (дисконт) за облігацією.

Облігації - це боргові зобов'язання фірми, яка їх випустила (емітувала). Власник облігацій не є співвласником підприємства -емітента, а є його кредитором. Купівля облігацій робить емітента боржником їхніх покупців. Підприємство-емітент зобов'язане не тільки викупити облігації через певний термін, скажімо, за п'ять, десять чи більше років, а й регулярно, за певні проміжки часу аж до визначеної дати погашення облігацій, сплачувати передбачений до її номінальної вартості процент.

Дохід на облігацію можна сплачувати й у вигляді скидки в ціні - дисконти. У цьому випадку дохід (з дисконтом) виплачують одночасно з погашенням облігації.

Облігації вважають короткотерміновим борговим інструментом, якщо термін її погашення - до року, середньотерміновим, якщо термін погашення - між роком і декількома роками, І довготерміновим, якщо термін пошагення - десять і більше років. Правда, ця класифікація облігацій може відрізнятися по країнах.

Облігації випускають не тільки приватні фірми, а й державні органи, місцеві також. Державні облігації вважають найнадійнішими цінними паперами, оскільки вони забезпечені (теоретично) усім державним майном.

Облігації, як і акції, мають ціну. Розрізняють декілька її видів: номінальну, курсову (ринкову), ціну викупу (погашення).

Облігації - надійніші, тому популярніші порівняно з іншими видами цінних паперів.