Види заохочувальних механізмів

Співвідношення різних мотивів, які обумовлюють поведінку людей, створюють достатньо стабільну заохочувальну структуру. У кожної людини заохочувальна структура індивідуальна і обумовлена багатьма факторами: рівнем добробуту, соціальним статусом, кваліфікацією, посадою, ціннісними орієнтаціями тощо.

У людей у різному співвідношенні знаходяться рухомі сили і регулятори поведінки: інстинкти, інтереси, потреби. Дії людини спонукає прагнення до самозбереження, гордість, честолюбство, амбіція, допитливість, симпатії, потяг до влади тощо.

Інстинкт - являє собою нижчу форму спонукання людини до дії.

Інтереси - це вибіркове відношення особистості до певного об'єкта, цілеспрямоване прагнення, потреба, які викликані сукупністю соціально-економічних умов життя людини, колективу, суспільства. В інтересах проявляються актуальні потреби тих чи інших соціальних груп. Інтереси виникають на основі потреб, але не зводяться до них. При поглибленні і стверджені інтересів, вони можуть стати стійкими потребами.

Потреби - це необхідність, яку відчуває людина у певних умовах життя і розвитку. Усвідомлюючись, вони проявляються у формі мотивів поведінки людської особистості, соціальної групи, суспільства в цілому.

Змн.
Арк.
№ докум.
Підпис
Дата
Арк.
КР.МО-13-2.00.000 ПЗ  
Потреби виникають разом із народженням людини і розширюються в міру її розвитку. Тому важливе значення має проблема формування і розвитку потреб, які у суспільстві повинні цілеспрямовано формуватись і виховуватись, розширюючи діапазон інтересів людини. Задоволення потреб здійснюється в процесі мотивації, яка ґрунтується на використанні наявних або створенні нових мотивів.

Рисунок 1.1 – Заохочувальний ланцюг «потреби – бажання – винагорода»

 

Кожний менеджер для успішного керівництва людьми повинен в загальних рисах представляти, чого бажають або не бажають його підлеглі, які зовнішні і внутрішні мотиви їх поведінки, в якому співвідношенні вони знаходяться, як можна на них впливати і яких результатів від них слід очікувати. Виходячи з цього керівник повинен формувати певну мотиваційну структуру поведінки підлеглих, розвивати у них бажані мотиви і послаблювати небажані, або здійснювати пряме стимулювання їх дій.

Необхідно відзначити, що між заохоченням і кінцевим результатом діяльності людини відсутній однозначний зв'язок, якому перешкоджають багато об'єктивних і суб'єктивних факторів, таких як здібності працівника, його настрій в даний момент, розуміння ситуації, вплив третіх осіб.

В залежності від того що необхідно стимулювати саму діяльність або її результат - мотивація виступає у двох формах: поточного заохочення (покарання) або винагородження (покарання) за результатами підсумку.

Поточне заохочення або покарання призначені для стабілізації або корегування в необхідну сторону роботи і відноситься до поведінки, яка вже проявилася. Кількісна величина винагородження повинна бути мінімальною для постійного підтримання зацікавленості в продовженні необхідної діяльності і при цьому не виснажувати ресурси організації. Необхідно мати

Змн.
Арк.
№ докум.
Підпис
Дата
Арк.
КР.МО-13-2.00.000 ПЗ  
на увазі: важлива не стільки величина, скільки форма, спосіб, режим винагороди. Іноді доцільна винагорода авансом, яка зобов'язує людину працювати краще. Але завжди винагорода повинна бути своєчасною і конкретною. Підсумкова винагорода (або покарання) зв'язується з досягнутим результатом, тому вона повинна відбивати особистий вклад людини в неї, бути справедливою, створювати у людини бажання працювати ще краще в майбутньому.

Основні задачі заохочення:

– формування у кожного співпрацівника розуміння сутності і значення мотивації;

– навчання персоналу організації психологічним основам внутрішньо організаційного спілкування;

–

Змн.
Арк.
№ докум.
Підпис
Дата
Арк.
КР.МО-13-2.00.000 ПЗ  
формування у керівників демократичних підходів до управління персоналом з використанням сучасних методів заохочення.

Для вирішення цих задач необхідний аналіз процесу формування заохочення в організаціях, змін, які проходять в їх діяльності при переході до ринкових відносин.

Розглядаючи заохочення, як процес, можна виділити в ній декілька послідовних етапів.

Перший етап - виникнення потреб. Людина відчуває що їй чогось не вистачає.

Другий етап - людиною здійснюється пошук шляхів задоволення потреб.

Третій етап - характеризується визначенням цілей (напрямків) діяльності для задоволення потреб.

Четвертий етап - реалізація дій, які задовольняють потреби.

П'ятий етап - пов'язується із здобуттям винагородження за реалізацію окремої роботи, яку людина виконала і може задовольнити свою потребу.

Шостий етап - задоволення потреби. При цьому людина не зупиняє своєї діяльності до виникнення нової потреби. [ 4 ]

Заохочення на рівні підприємства має базуватися на таких вимогах:

– надання рівних можливостей щодо зайнятості і службового просування;

– узгодження рівня оплати праці за її результатами та визнання особистого внеску у загальний успіх;

–

Змн.
Арк.
№ докум.
Підпис
Дата
Арк.
КР.МО-13-2.00.000 ПЗ  
захист здоров’я працюючих;

– можливість творчої реалізації працівника;

– підтримка в колективі атмосфери довіри.

На практиці розрізняють такі види заохочення:

1.Економічна (пряма)

– відрядна оплата;

– почасова оплата;

– премії за реалізацію;

– участь у прибутках;

– оплата навчання;

– виплати за відсутність невиходів.

2.Економічні (непрямі)

– пільгове харчування;

– доплати за стаж;

– пільгове користування житлом, транспортом тощо.

3.Не економічні

– збагачення праці;

– гнучкі робочі графіки;

– охорона праці;

– програми підвищення якості трудового життя;

– просування за службою;

– участь у прийнятті рішень на більш високому рівні. [ 5 ]